|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Read in English
М.Носов
Нові знайомі
Оповідання про Незнайка
Частина 12
Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Б.Калаушин
Коли Синьоочка вийшла, Незнайко полежав трохи, потім згадав, що йому хотілось подивитися, з чого зроблено ляльку, і вже зібрався встати, але тут за дверима знову пролунали кроки й почувся чийсь шепіт.
– Де він?
– Там.
– Що він робить?
– На ліжку лежить.
– Мертвий?
– Ні, здається, живий.
– Дай поглянути.
– Підожди.
Незнайко зиркнув на двері й помітив, що хтось підглядає в шпарину замка.
– Ну, пусти, жаднюго! Мені теж кортить подивитись, – почувся знову шепіт.
– От і не пущу, коли жаднюгою обзиваєш.
За дверима зчинилася метушня.
– Ти не штовхайся! Не штовхайся! – почулося сердите шипіння. – От штовхни ще раз, я тобі все волосся вирву!
– А я тобі коси вискубу та ще й ногою піддам.
Незнайкові захотілось подивитися, хто там свариться. Він зіскочив з ліжка й швидко розчинив двері. Двері об щось глухо стукнулись, і Незнайко побачив перед собою двох малючок. Вони одскочили вбік, схопившись за лоби руками, й з острахом дивилися на Незнайка. В однієї малючки на фартушку був вишитий зелений зайчик, а в другої червоненька білочка. Обидві вони, як по команді, закліпали очима, заплакали і, повернувшись, подибали по вузеньких дерев'яних східцях, що були праворуч від дверей.
– А‑а‑а! – голосно ревіла малючка з коротенькими кісками, що стирчали на потилиці в різні боки.
– У‑у‑у! – вторила їй друга, з великим голубим бантом на самій маківці.
Незнайко почухав потилицю і буркнув собі під ніс:
– От історія! Здається, сильно я їх дверима тріснув.
Боячись, щоб не накоїти ще чогось у чужому домі, Незнайко заліз у ліжко й вирішив подрімати, але в коридорі знову почулися кроки. Двері відчинились, і в кімнату заглянула нова малючка. В неї було волосся кучериками, веселі задерикуваті очка й лукаве личко з гостреньким носиком.
– Малюк! – крикнула вона. – Забіяка!
Незнайко аж підскочив на ліжку від несподіванки. Двері вмить зачинилися, почулось, як хтось швидко віддаляється. Незнайко знизав плечима і пробурчав з презирством:
– Чванулька!
Він опустив голову на подушку й навіть почав дрімати, але тут двері знову розчинились, і в кімнату ще раз заглянула малючка в кучериках.
– Забіяка! – закричала вона. – Ха‑ха‑ха!
Двері в одну мить зачинилися. Незнайко зіскочив з ліжка й метнувся у коридор, але там нікого вже не було.
– Гаразд! – пробурчав Незнайко з погрозою.
Він узяв з письмового стола дерев'яну лінійку й сховався за дверима. Чекати довелося недовго. В коридорі знову почулись кроки. Незнайко підняв лінійку. Двері розчинилися. У кімнату ввійшла Синьоочка, і Незнайко згарячу луснув її лінійкою по лобі.
– Ой!
Синьоочка вхопилася рукою за лоба.
– Ви чого б'єтесь лінійкою? – закричала вона. – Тепер у мене на лобі синець вискочить!
– Може, ще й не вискочить, – зніяковів Незнайко, крутячи лінійку в руках.
– Ні, вискочить! Вискочить! Ви знаєте, яка я тендітна? Ви до мене корком доторкніться, і вже буде синець.
– Можна прикласти клаптик пластиру, – придумав Незнайко. – Ви ж принесли з аптеки пластир.
– Я для вас принесла.
– Вистачить для всіх, – відповів Незнайко.
Він узяв пластир і розрізав ножицями на чотири частинки.
– Приклеюйте швидше, – хвилювалася Синьоочка. – Отут, отут.
Вона підставила лоба й показувала пальцем, де клеїти пластир. Незнайко приклеїв, але, побачивши, що пластир приклеївся косо, заходився відривати його.
– Обережніше, обережніше! – кричала Синьоочка. – Ви мені всього лоба вимажете цим бридким пластирем.
– Тепер добре, – сказав Незнайко, закінчивши роботу.
Синьоочка підбігла до дзеркала:
– Оце так добре! А що як мене хто‑небудь побачить з цим пластирем на лобі. Ану покажіть ваше плече. Де ваш синяк?
Синьоочка приклеїла пластир до плеча Незнайка.
– Я зовсім не хотів вас ударити, – признався Незнайко.
– А кого?
Незнайко хотів сказати, що його дражнила незнайома малючка, але передумав: ще ябедою назовуть.
– Нікого, – відповів він. – Я просто хотів спробувати, чи можна цією лінійкою кого‑небудь стукнути.
– У вас, малюків, тільки й на думці, щоб когось стукнути, а коли вас стукають, вам це не дуже подобається. Ви чому посміхаєтесь? Вам смішно, що в мене пластир на лобі?
Вона знову підійшла до дзеркала:
– Справді, це дуже смішно, коли на лобі такий чотирикутник!
– А ви його кружечком виріжте, – порадив Незнайко.
Синьоочка відклеїла пластир, обрізала ножицями кружечок і знову приклеїла на лоб.
– Вам здається, що так краще? – повернулась вона до Незнайка.
– Звичайно, – підтвердив Незнайко. – По‑моєму, вам навіть личить.
Примруживши очі, Синьоочка стала дивитись у дзеркало.
– А тепер віддайте мої штани й сорочку, – попросив Незнайко.
– Підіть умийтеся, а потім одержите одяг.
Синьоочка привела Незнайка на кухню. Там висів на стіні умивальник. Поряд на цвяшку висів рушник, а на поличці лежало мило й зубний порошок.
– Ось вам щітка, ось зубний порошок. Будете чистити зуби, – сказала Синьоочка, простягуючи Незнайкові зубну щітку.
– Терпіти не можу зубного порошку;– пробурчав Незнайко.
– Це чому ж?
– Не смачний!
– Так вам же не їсти його.
– Однаково. Він за язик щипає.
– Пощипає та й перестане.
Незнайко нехотя почав чистити зуби. Провівши разів два по зубах щіткою, він скорчив одчайдушну гримасу й став плюватися. Потім сполоснув рота водою і намилив милом руки. Вимивши руки, він поклав мило на поличку й почав мити обличчя.
– Обличчя теж треба з милом, – сказала Синьоочка.
– Та ну його! – відповів Незнайко. – Мило завжди в очі лізе.
– Ні, ви, будь ласка, з милом, – строго сказала Синьоочка. – А то не віддам одягу.
Нічого не вдієш, Незнайко намилив милом лице і швиденько сполоснув його водою.
– Бр‑р‑р! – здригався він. – Ой, холоднюща вода.
Абияк змивши мило, Незнайко, не розплющуючи очей, став мацати руками по стіні.
Синьоочка дивилася на нього, ледве стримуючись від сміху.
– Що ви шукаєте?
– Р‑рушник, – відповів Незнайко.
– Навіщо ж шукати з заплющеними очима? Розплющте очі.
– Як же їх розплющиш, коли п‑п‑рокляте мило й без того лізе!
– А ви б змили його гарненько.
Синьоочка зняла із стіни рушник і подала Незнайкові.
Незнайко тернув рушником по обличчю і тільки після цього наважився розплющити очі.
– Ну, ось тепер ви й чистіший і навіть кращий, – сказала Синьоочка і, побачивши на рушнику сліди бруду, закричала – Але іншим разом вам доведеться умиватись краще. Це тільки на перший раз я вам прощаю.
Синьоочка принесла Незнайкову одежу й сказала:
– Одягайтеся й приходьте пити чай. Ви, напевне, вже їсти хочете?
– Просто жах, як зголоднів, – признався Незнайко. – Здається, з'їв би цілого слона!
– Ах, бідолашний. Ну, приходьте швидше, ми на вас чекаємо.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова