Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Тетяна Макарова

Мрія маленького ослика

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Коваленков

Жив колись на світі маленький ослик. Його так і звали - Маленький Ослик.

Жив він з мамою, татом і бабусею.

Мама готувала обід зі смачних колючок. А у вільний час грала на роялі.

Бабуся Ослика найчастіше в'язала шкарпетки. Ослики не носять шкарпеток, але бабуся все одно в'язала, тому що всі бабусі люблять в'язати шкарпетки.

А у тата Маленького Ослика була дуже цікава робота - він возив фрукти на візку. Кожного дня різні - коли виноград, коли сливи, а то й персики. Маленький Ослик навіть придумав таку гру: він увесь день намагався вгадати, що сьогодні возив тато. Іноді йому це вдавалося. І тоді тато приносив йому персик або гроно винограду.

Цього ранку тато, як завжди, пішов на роботу. Мама сіла за рояль і заграла гами. Бабуся взялася за шкарпетку. А Маленькому Ослику дозволили погуляти. Правда, тільки в палісаднику. Тому що для далеких прогулянок він був ще малий.

Маленький Ослик вийшов у палісадник і став думати, з ким би йому сьогодні посперечатися. Він взагалі дуже любив сперечатися. Він завжди сперечався з двома птахами, які звили собі гніздо на дереві біля будинку. Він встиг посперечатися з усіма жуками, кониками та комарами, що живуть у палісаднику. А одного разу він вступив у суперечку з цілим мурашником. Правда, він програв. Бо стверджував, що завтра сонце зійде з заходу. Хоча всім відомо, що сонце завжди сходить на сході.

Не сперечався Маленький Ослик тільки з метеликами. Тому що метелики терпіти не могли суперечок. Їм одразу ставало нудно, і вони відлітали... А Ослик так любив з ними розмовляти! І взагалі метеликів він любив більше за все на світі - звичайно, після мами, тата і бабусі. Метелики були такі легкі, гарні, яскраві... У них були такі ніжні голоси... А які дивовижні історії вони розповідали! Шкода тільки, що ці історії завжди були короткими...

Якось до палісаднику прилетів звідкись здалеку новий, незнайомий метелик. Йому сподобався великий червоний мак. І поки метелик сидів на квітці, він розповів Ослику дивовижну історію.

- Ти знаєш, адже я не завжди був метеликом, - сказав він. - І не завжди вмів літати. Ти тільки уяви: коли я народився, у мене зовсім не було крил! І я був навіть не схожий на метелика. Я був гусеницею. Таким товстим неповоротким черв'яком...

- А як же ви стали метеликом? - запитав здивований Маленький Ослик.

- О, для цього довелося багато потрудитися! - сказав метелик. - Я дуже довго працював - і ось я метелик! І ось у мене є крила! І ось я вмію літати!

З цими словами метелик спурхнув з квітки і полетів за хвіртку, так і не доказавши своєї історії...

Після цієї зустрічі Маленький Ослик не раз запитував у метеликів, як вони навчилися літати.

Але метелики з досадою відповідали:

- О, це було так давно! І так нудно! Ми вже забули про це.

І метелики летіли за хвіртку, в ліс.

"Як добре було б полетіти з ними! - думав Маленький Ослик. - А що? Якщо якийсь черв'як може стати метеликом, то чому ж маленький ослик не може?"

І одного разу йому наснився сон, що він - легкий, красивий, яскравий метелик. І в цьому сні він літав і розповідав короткі дивовижні історії, і опускався на квіти, і вони не гнулися, не ламалися, а продовжували стояти, як раніше, прямо на своєму стрункому стеблі.

І коли вранці Ослик розплющив очі, то відразу запитав:

- Мамо! Правда, я метелик?

- Що ти, Маленький Ослику, - відповіла йому мама. - Ти не метелик. Ти - маленький ослик.

Але він все-таки побіг у сад і намагався злетіти. І нічого в нього не вийшло, хоч уві сні йому було так легко і приємно літати.

"Мабуть, метелики щоранку починають свій політ з того, що сідають на квітку, а потім злітають", - подумав Маленький Ослик.

Він сів на той самий величезний червоний мак... І не злетів зовсім, а тільки зламав його...

- Як ти любиш сперечатися, Маленький Ослику! - сказала тоді мама. - Тепер ти бачиш, що ти не метелик, а маленький ослик?

- Бачу, - тихо сказав Ослик.

Але це було давно, а цього ранку палісадник був порожній. Усі вирушили кудись по своїх щоденних справах. Сперечатися було нема з ким, і Осликові ледь не стало нудно.

Але тут на кущі, на зеленому смородиновому листочку, він побачив когось. Тільки він не знав кого. Але тобі я скажу, хто це був. Це була гусениця. Велика волохата гусениця. Саме така, з яких потім виходять метелики. Але з цієї гусениці метелика не вийшло. Щоб стати метеликом, потрібно було попрацювати. Потрібно було довго і старанно обмотувати себе ниткою, виткати собі щільний і темний кокон, потім довго сидіти там, у темряві, і терпляче чекати, коли в тебе виростуть крила. А ця гусениця була дуже ледачою. Вона не любила трудитися. Коли інші гусениці, її подруги, почали обвивати себе ниткою, вони радили їй:

- Поспішай! А то ти ніколи не станеш метеликом. І ніколи не побачиш землю з висоти польоту.

"Усі завжди дають дурні поради, - думала лінива гусениця. - От ще, обмотувати себе якоюсь ниткою! Що за поспіх! Краще залишуся я лежати на цьому листочку. Може і так стану метеликом".

І от її подруги вже давним-давно літали по саду, а вона так і залишилася гусеницею - товстою, волохатою і неповороткою.

Маленький Ослик хотів привітатися з незнайомкою, але не знав, якою мовою до неї слід звернутися. І тоді він вирішив випробувати всі відомі йому мови.

- Чир-чир-фьюіть! - сказав Ослик пташиною мовою.

Гусениця нічого не відповіла. Вона тільки ліниво згорнулася в кільце.

- Цвір-цвір-цвір! - сказав Ослик цвіркунячою мовою.

Але гусениця знову нічого не відповіла.

Ослик звертався до неї всіма мовами, які знав. Але вона як і раніше мовчала.

І от в запасі у Ослика залишилася тільки одна мова - метеликова.

"Невже вона метелик? - подумав він. - Адже вона така негарна і майже нерухома..."

І все ж таки він сказав метеликовою мовою:

- Доброго дня. Поговоріть зі мною, будь ласка, якоюсь мовою. А то мені дуже нудно.

- Мені теж нудно, - мляво озвалася гусениця. - Страшенно нудно... Жити взагалі нудно, чи не правда? Але як це ти дізнався, що я - метелик?

- А хіба ви - метелик? - спитав здивований Маленький Ослик.

- Ну, я ще не зовсім метелик. Але майже зовсім. З хвилини на хвилину я маю стати метеликом. Адже я - гусениця.

- Ах, ви і є гусениця! - зрадів Маленький Ослик. - Який я радий, що нарешті познайомився з вами!

- Та я давно вже хотіла з тобою познайомитися, - сказала гусениця. - Але все було ліньки... Мені так подобається, коли ти нікого не слухаєш і з усіма сперечаєшся. Досі згадую твою суперечку з мурахами. Подумати тільки, яка відвага - посперечатися, що сонце зійде з іншого боку! Яка сміливість!

- Але ж я програв... - розгублено сказав Ослик.

- Ну то й що? - відповіла гусениця. - Зате яка завзятість! Яка стійкість! Люблю впертих. Коли я стану метеликом, ми з тобою разом переспоримо цілий світ. А зараз мені щось лінь.

- А що ви робите, щоб стати метеликом? - запитав Маленький Ослик.

- Що я роблю? - перепитала гусениця. - А нічого не роблю. Лежу собі тут на листочку. Не слухаю нічиїх порад. Все роблю по-своєму.

- А я чув, що треба багато працювати, - сказав Маленький Ослик.

- А я що, по-твоєму, не працюю? - обурилася гусениця. - Мені цілий день усі дають поради. А я весь день їх не слухаю. Хіба це не праця?

- Скажіть, як на вашу думку, ось такий маленький ослик, як я, може стати метеликом? - запитав Маленький Ослик і затамував подих.

- А як же! - сказала гусениця. - Що тут важкого? На метелика може перетворитися будь-хто. Я чула про одного бегемота, який взяв і перетворився на метелика. Спочатку у нього виросли крила... потім хоботок... потім він став увесь різнокольоровий... - Тут гусениця почала засинати.

- А потім? А потім? - запитав Маленький Ослик, ледве дихаючи від хвилювання.

- Потім? - крізь сон відгукнулася гусениця. - Що ж було потім?... Лінь згадувати...

- Напевно, потім він злетів! І опустився на квітку! - закричав Маленький Ослик.

- Абсолютно вірно, - пробурмотіла гусениця. - Але тільки він дуже старався, цей бегемот. Він ніколи не слухав нічиїх порад. І завжди все робив по-своєму...

- Навіть дивно, як це я досі не перетворився на метелика, - сказав Маленький Ослик. - Адже я іноді не слухаю порад. І роблю по-своєму.

- Одна справа - іноді, а інша - ніколи! - сказала гусениця. - Треба НІКОЛИ не слухати нічиїх порад. Ось тоді і станеш метеликом. Ну, прощавай... Я, мабуть, посплю...

"Ну, адже тепер я вже, напевно, буду метеликом, - подумав Маленький Ослик. - Не слухати нічиїх порад - це ж для мене дрібниці!"

І Маленький Ослик побіг додому.

- Маленький Ослику, вгадай, що я возив сьогодні? - запитав тато.

- Ти возив сливи, - відповів Ослик.

- Не вгадав, - сказав тато. - Я возив виноград. І ось привіз тобі гронку. Раджу тобі з'їсти її після обіду. Хоч ти і не вгадав.

- Дякую за пораду, - відповів Маленький Ослик. - Але я не стану після обіду їсти виноград.

- Чому? - запитав тато. - Ти ж так любиш виноград!

- Я зовсім не люблю виноград, - відповів Маленький Ослик. - І взагалі, це зовсім не виноград.

- А що ж це? - здивувався тато.

- Що завгодно, тільки не виноград, - твердо відповів Ослик.

Тут увійшла мама і сказала:

- Мийте копита. Обід на столі.

- Я не буду мити копита. І це не обід, - сказав Маленький Ослик.

- А що ж це? - запитала мама ображено.

- Це - легкий сніданок, - відповів Маленький Ослик і спробував злетіти... Але у нього нічого не вийшло. Тоді він про всяк випадок ще раз повторив: - Це сніданок! Сніданок!

- Ах, сніданок, - сказав тато. - Тоді ти з'їси його, коли слід їсти сніданок, - завтра вранці. Ти покараний.

- За що? - запитав Маленький Ослик.

- За те, що сперечаєшся зі своїми батьками.

- А я не сперечаюся зі своїми батьками, - сказав Маленький Ослик і навіть не спробував злетіти - так йому стало страшно.

- А хто ж твої батьки, якщо не ми? - обурився тато.

Ослик не знав, що відповісти. Тому що він як раз був абсолютно впевнений, що це його мама і тато. Але робити було нічого, і він сказав:

- Можливо... мої батьки... крокодили...

- Крокодили? - вигукнув тато. - Ах, крокодили! Скажіть будь ласка! Але крокодили дуже злі. І діти в них теж злі. І якщо ти - син крокодила, то ти теж дуже злий хлопчик. І з якого дива ти сів з нами за стіл? Адже ми не крокодили. Ми - ослики. Іди у ставок до своїх батьків, крокодилів, і повертайся тільки тоді, коли знову станеш осликом, нашим сином.

І Маленький Ослик вийшов з дому і пішов до хвіртки. Якби ви знали, як йому не хотілося бути сином крокодилів!

Він знову спробував злетіти. А раптом він вже став метеликом? Тоді можна і не ходити ні до яких крокодилів. Але ні. Він знову не злетів. Отже, доведеться йти до крокодилів.

І Ослик гірко заплакав.

- Ну от іще! Пхинькає... - сказала лінива гусениця, яка все чула, лежачи на своєму листочку. - Я, наприклад, все робила усім поперек, а от не плачу. Навпаки, мені хочеться сміятися, бо з хвилини на хвилину я стану метеликом... Мені хочеться сміятися...

- То що ж ви не смієтеся? - запитав Маленький Ослик крізь сльози.

- А мені лінь, - відповіла гусениця.

Маленький Ослик вийшов за хвіртку і пішов шукати крокодила. Він зустрів равлика і запитав його, чи не знає він, де водяться крокодили. Равлик на знак вітання помахав йому ріжками і запитав:

- А навіщо тобі крокодили, якщо не секрет?

- Мені потрібні крокодили, тому що вони - мої батьки, - сумно відповів Маленький Ослик.

- Це дуже дивно, - сказав равлик. - Адже ти маленький ослик. І твої батьки теж повинні бути осликами.

- Та-а-ак... - мрійливо протягнув Маленький Ослик. - Якби мої батьки були осликами, це було б дуже добре. Але, на жаль, це не так. Вони все-таки крокодили. Хоч це й здається дивним на перший погляд. І от я йду до них обідати. Тож скажіть мені, будь ласка, їхню адресу.

- Як хочеш, - сказав равлик. - Але, я гадаю, що ти помиляєшся. Я не раджу тобі ходити до крокодилів.

- От і добре, що не радите, - відповів Ослик. - Якщо б ви мені порадили до них йти, то я б ні за що не пішов.

- Ти якийсь дивний, Маленький Ослик, - сказав равлик. - Втім, роби як знаєш... Тільки май на увазі - крокодили злі. А живуть вони он у тому ставку, ліворуч.

- Крокодили добрі! - відповів Маленький Ослик. - Мами і тата не бувають злі. І вони живуть зовсім не в тому ставку.

І Маленький Ослик завернув праворуч.

Більше він ні в кого дороги не питав. Який сенс питати дорогу, якщо все одно не можна слухати нічиїх порад! Тому він бродив по лісу цілий день і тільки під вечір вийшов до ставка і тут побачив крокодила.

Раніше Маленький Ослик бачив крокодилів тільки на картинках. Та й те йому щоразу ставало якось не по собі. А тут раптом живий крокодил. Та ще твоя мама.

- Добридень, - сказав Маленький Ослик і тут же подумав, що свою колишню маму він називав на "ти". Але цю, нову, називати на "ти" було якось страшнувато...

Мама-крокодил розплющила очі і мовчки втупилася в Ослика.

- Ви не розумієте ослячої мови? - засмутився Маленький Ослик. - А я не знаю крокодилячої. Як же ми з вами будемо тепер все життя розмовляти?

- Я чудово знаю ослячу мову. Чимало мені зустрічалося ослів, - сухо відповів крокодил чистішою ослячою мовою. - Але я зовсім не збираюся з тобою розмовляти все життя. Я взагалі не збираюся з тобою розмовляти.

- І розповідати мені на ніч казки ви теж, напевно, не збираєтеся? - сумно спитав Маленький Ослик. - І годувати мене смачним обідом з колючок ви теж, скоріш за все, не захочете?

- Що за осляча нісенітниця! - вигукнув крокодил. - Хто ти мені, щоб розповідати тобі на ніч казки, та ще годувати тебе якимись колючками!

- Я ваш син, - сумно відповів Ослик.

- Ти мій син? - запитав вражений крокодил.

- Так. А ви - моя мама. І я прийшов до вас обідати. Адже я ще не обідав сьогодні.

- Я теж сьогодні не обідав, - похмуро сказав крокодил. - І якщо ти не перестанеш говорити дурниці, я пообідаю тобою!

- Як це? - не зрозумів Маленький Ослик.

- З'їм тебе. Ось як, - відповів крокодил. - Колючки я терпіти не можу. А от маленьких осликів я дуже люблю. Чим вони дурніші, тим смачніші. Тож раджу тобі не сперечатися зі мною.

- Ні, давайте посперечаємося, - сказав Маленький Ослик. - Давайте посперечаємося, - сказав він і затремтів від страху. - Ви не з'їсте мене.

- Закладаємося, що з'їм, - сказав крокодил.

- Не з'їсте, - сказав Ослик, тремтячи, і зробив крок вперед.

- Раджу не підходити до мене, - сказав крокодил.

- Мені не потрібні ваші поради, - прошепотів Маленький Ослик і на тремтячих ногах підійшов до крокодила зовсім близько.

Крокодил підняв голову з води і промовив лиховісним голосом:

- То ти - мій син?

- Так... - відповів тремтячий Маленький Ослик.

- А я - твоя мама?

- Так... - відповів Ослик ледь чутно.

Тоді крокодил укусив Ослика за вухо. Та так боляче, що Ослик відскочив убік.

- Ну як? Ти й досі хочеш зі мною сперечатися? - запитав крокодил. - Твоє щастя, що я не голодний. А то було б тобі непереливки.

І крокодил пірнув у ставок.

Маленький Ослик дуже зрадів. Тому що сперечатися далі з живим страшним крокодилом у нього не вистачило б духу. І тоді - прощавай мрія! Ніколи б йому не стати метеликом!

Вже сутеніло, і Маленькому Осликові дуже хотілося додому, до мами й тата. Йому вже набридло сперечатися. І вухо, вкушене крокодилом, дуже боліло...

І він вже майже зібрався вертатися додому, але тут з лісу вискочив заєць і здивовано подивився на Ослика своїми косими очима:

- Маленький Ослику! Чого ти блукаєш по лісу в таку пізню годину? Раджу тобі піти додому і лягти спати.

І Маленькому Осликові довелося залишитися в лісі. Не міг же він послухатися доброї поради...

Так він брів світ за очі, час від часу намагався злетіти і думав:

"Напевно, вже недовго залишилося... Скоро я перетворюся на метелика. Ось ще не послухаю двох-трьох добрих порад - і обов'язково перетворюся. І тоді вже можна буде хоч когось слухатися. Ну хоч тата з мамою. І я прилечу до палісаднику, опущуся на квітку і скажу: "Здрастуйте, тато і мамо! Це я, ваш син, колишній ослик! Я вже став метеликом, як і збирався. І тепер завжди буду слухати ваших порад. І ніколи не сперечатимуся з вами". І мама з татом будуть дуже раді, що в них син - метелик.

Обмірковуючи все це, Ослик забрів далеко в ліс і не помічав, як там темно і страшно. А потім помітив і злякався. Адже він ще ніколи не був у темному лісі. Ослик хотів попроситися переночувати в якійсь норі. Але побоявся. Пустять ще ночувати, пообіцяють, що не з'їдять, а потім обдурять.

А в лісі все темніло і темніло...

І Маленький Ослик заплакав.

- Чого ти так гірко плачеш, Маленький Ослику? - запитав хтось зовсім поруч.

- Зовсім я не Маленький Ослик, - пробурмотів Ослик крізь сльози. - Звідки ти знаєш, хто я? Адже ти мене не бачиш.

- Я тебе чудово бачу, - сказав "хтось". - Давай познайомимося. Я - борсук.

- І зовсім ти не борсук. Закладаємося, що не борсук? Ти - барс! Хижий звір! Щось подібне до тигра та леопарда. Ось ти хто!

- Що ти, Ослику, - сказав борсук добротливо. - Я ж такий маленький! Я не барс. Я - борсук.

- Ні, ти не маленький. Ти - величезний, - похмуро сказав Маленький Ослик.

Але тут зійшов місяць. І освітив галявину. І Ослик побачив борсука.

- Ти і правда маленький... - вирвалося у нього.

- Бачиш? А ти сперечався!

- А я взагалі з усіма сперечаюся, - сумно зізнався Маленький Ослик. - І буду сперечатися. І ніяких порад не буду слухати. Ані добрих, ані злих. Хоча це дуже важко. І дуже нудно. Але доводиться. Тому що тільки так можна перетворитися на метелика.

- Як на мене, так можна перетворитися на впертого і дурного віслюка, - сказав борсук, трохи подумавши.

- Ні... - прошепотів Ослик. - На метелика... метелика...

- А зі мною ти теж збираєшся весь час сперечатися? - запитав борсук.

Ослик подивився на борсука. У нього було таке добре обличчя.

Але Ослик сказав, почервонівши від сорому:

- І з тобою теж... сперечатимуся.

- Ну що ж, давай! - несподівано швидко погодився борсук. - Давай посперечаємося! Закладаємося, що в мене немає нори?

- Закладаємося, - неохоче відгукнувся Маленький Ослик. - Б'юся, що в тебе є нора...

- Молодець! - сказав борсук. - Ти виграв цей спір. Нора у мене й справді є. Але погана. Нора тісна. Закладаємося, що ти в ній не помістишся?

- Закладаємося! - сказав Маленький Ослик вже веселіше. - Закладаємося, що поміщуся. У тебе дуже гарна простора нора, і я в ній чудово поміщуся!

- Знову ти виграв спір! - вигукнув борсук. - Ну й сперечальник ти! Мабуть, і справді помістишся у моїй норі.

"Щось дуже легко я виграю, - подумав Маленький Ослик. - Ніколи мені ще так не щастило в суперечках. Чи немає тут якоїсь хитрості?"

Але він не встиг гарненько обміркувати все це.

- Поміститися ти помістишся, - сказав борсук. - Але ж ось у чому заковика: адже я не борсук. Я барс. Тобі небезпечно ночувати в мене. Адже я спочатку вкушу тебе. А потім і з'їм. І не постелю тобі м'якої трави. І вранці не принесу тобі твоїх улюблених колючок. І ми ніколи не будемо з тобою дружити. Закладаємося?

- Закладаємося! - вже зовсім весело закричав Маленький Ослик. - Закладаємося, що ти не барс, а борсук! Закладаємося, що ти мене ніколи не вкусиш і не з'їси. І постелиш мені м'яку траву. І вранці принесеш мені трохи моїх улюблених колючок. І ми будемо з тобою дружити завжди! Закладаємося?

- Боюся, що ти знову виграв, - сказав борсук. - Тебе не перехитриш. Будь по-твоєму. Пішли в мою нору.

... Вранці Маленький Ослик прокинувся в борсучій норі. І відразу побачив пучок прекрасних колючок.

"Ну от. Я знову виграв! - подумав він. - Закладався я, що добрий борсук принесе мені колючок на сніданок. От він і приніс".

Тут Маленький Ослик зауважив, що на одну з колючок наколота записка.

"Дорогий Маленький Ослик, - прочитав він. - Закладаємося, що у мене в лісі немає ніяких справ? І я залишився вдома. Закладаємося, що я сиджу в кутку і сумую?"

Ослик подивився в один кут, в іншій - борсука ніде не було.

- Я знову виграв спір! - закричав Маленький Ослик. - Борсук у лісі. Там у нього справи.

І Ослик став читати далі.

"Закладаємося, що ти став схожий на метелика? - писав борсук. - Коли ти вмиєшся і станеш перед дзеркалом розчісувати свою гриву, ти побачиш, що цей спір виграв я. Закладаємося, що згодом ти перетворишся на прекрасного метелика, а не у впертого, дурного віслюка? А також закладаємося, що у тебе немає дому. І батьки на тебе зовсім не чекають. І зовсім за тобою не сумують. І ти ніколи не повернешся додому. Закладаємося? Бажаю, щоб і в цих суперечках ти, як завжди, здобув перемогу. Твій борсук."

- І здобуду! І здобуду! В усіх суперечках! - закричав Маленький Ослик. - І дім у мене є! І мої батьки зовсім не крокодили, а ослики! Тут і сперечатися нема чого. І вони, напевно, сумують за мною і дуже на мене чекають - я і тут переміг! От тільки борсук закладається, що я став дуже схожий на метелика. Може, й правда. Пора б вже!

І Маленький Ослик підійшов до дзеркала. І відразу побачив, що й тут борсук програв. Він не дуже був схожий на метелика, Маленький Ослик. Мабуть, він зовсім не був на нього схожий. Але щось у ньому і справді змінилося. В його обличчі з'явилося щось дивне, щось уперте, дурнувате...

"І тут я переміг, - подумав Ослик сумно. - Не схожий я на метелика. І скоро я перетворюся зовсім не на метелика, як стверджує борсук, а на впертого, дурного віслюка... Який дивний цей борсук! Хороший, добрий, але страшний сперечальник. І, головне, сперечатися зовсім не вміє. Сперечається, що я ніколи не повернуся додому. Адже це вірний програш. От зараз візьму і повернуся додому. І знову виграю спір".

І Маленький Ослик побіг додому.

Він прибіг у палісадник і перш за все зазирнув у вікно.

Так! Він був правий! Домашні за ним сумували. Мама грала на роялі щось сумне-сумне. І під цю сумну музику бабуся сумно-сумно в'язала шкарпетку, прямо ледве спицями перебирала... І татів формений кашкет висів на цвяшку. Значить, тато не пішов на роботу. Він, напевно, шукає його, Маленького Ослика. І, напевно, шукає його у ставку, у крокодила.

У палісаднику літали тільки ті метелики, яких Ослик знав раніше. А нового метелика серед них не було. І ніхто про нього нічого не чув. Ослик вже зовсім зневірився знайти його, як раптом на смородиновому листочку побачив якусь гусеницю, дуже схожу на ту - вчорашню. Він підійшов до неї ближче, подивився їй в обличчя... і побачив, що це - ТА САМА ГУСЕНИЦЯ!

- Чому ви не стали метеликом? - запитав Маленький Ослик.

Гусениця розплющила очі, позіхнула і проказала лінивим голосом:

- А, це ти... Чому я не стала метеликом?.. Не знаю... Лінь думати про це... Лінь... Нецікаво... Усе лінь... Усе нецікаво...

Маленький Ослик подумав трохи і сказав їй:

- Ви даремно не слухаєте нічиїх порад. Так ви не перетворитеся на метелика, а тільки на впертого, дурного віслюка. Я сам на нього мало не перетворився. Бо цілий день і цілу ніч не слухав нічиїх порад. Навіть доброму борсуку довелося хитрувати зі мною, щоб я повернувся додому. Послухайте хоч раз доброї поради - перестаньте лінитися.

Гусениця позіхнула.

- Лінь мені роздумувати над твоєю порадою, - сказала вона. - Та й навіщо мені ставати метеликом? Мені й гусеницею бути лінь. А станеш метеликом - доведеться крилами махати. Лінь. І з тобою розмовляти теж лінь. Прощавай...

- Прощавайте, - сказав Маленький Ослик. І побіг до мами і бабусі.

Тато теж згодом повернувся. Він зустрів їжака, який порадив татові вертатися, бо його син, Маленький Ослик, щойно побіг додому. І тато дотримався поради. Він завжди дотримувався добрих порад.

Ослика нагодували вечерею з будяків і поклали спати. Він так втомився, що не встиг розповісти про все, що з ним сталося за цей час. Він тільки прошепотів, засинаючи:

- Не можна жити без добрих порад. Без добрих порад буде холодно, страшно і темно. Без добрих порад ти можеш опинитися дуже далеко від дому. І тебе може вкусити крокодил. І ти ніколи не потоваришуєш з борсуком. І ніколи не станеш метеликом. Навіть якщо ти не ослик, а гусениця.

З того часу Маленький Ослик завжди цінував добрі поради. Він слухав маму, тата, бабусю, борсука і всіх своїх близьких друзів. А у нього їх було дуже багато.

Правда, він так і не став метеликом, але йому більше і не хотілося цього. Йому набагато більше хотілося стати розумним, добрим, дорослим осликом.

І він ним став.

Автор: Макарова Т.; ілюстратор: Коваленков С.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова