Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ходики

Беатрис Поттер

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Полін Бейнес

Саллі Бенсон, літня жінка, жила сама у маленькому будиночку під солом'яною стріхою. Був у неї садок і два поля, а ще й пасовище на болоті, щоб пасти там влітку корову, поки на полях росла трава.

Поки чоловік Саллі був живий та спроможний працювати, вони жили заможно. Він працював на фермі, а Саллі вдома доїла корову та годувала свиней. Овдовівши, Саллі ледве зводила кінці з кінцями, бо затяжна хвороба Тома Бенсона ввела їх у борги.

Будиночок належав матері Саллі, а до неї її бабусі та дідусю. Дідусь був торговцем худобою. Він купував і продавав на ярмарках худобу та заробив на цьому трохи грошей. Ніхто не знав, що він зробив із грошима. Він наче і не витрачав багато, але ж і не пожертвував нікому ні копійки.

Старі меблі булі прості та бідні; єдиною цінною річчю був годинник-ходики, що належав дідусю. "Тік-так-ток, панчоха-золото-носок. Тік-так-ток, панчоха-золото-носок". Годинник повторював це безліч разів, поки хтось не пожбурить у нього черевиком. «Тік-так-ток, панчоха-золото-носок».

Саллі й не зважала на це, адже годинник говорив ці слова із самого її народження. Ніхто не знав, що вони значать. Саллі гадала, що це таке особливе годинникове життя.

Ще Саллі любила свій старий співучий чайник. Вона кип'ятила воду, щоб заварити чай із мелісою. Саллі заварювала його в глечику, а мелісу вона вирощувала у своєму садку. 

Чайник багато разів тріскався і його треба було лагодити. Останнього разу, коли Саллі віднесла чайник до кузні, коваль – Айзек Блексміт – оглянув його крізь окуляри і сказав:

– Латка буде більшою за днище. Полагодити цей чайник коштуватиме вам дорожче, ніж купити новий.

– Ні, ні! Ви маєте полагодити його, Айзеку! Я кажу вам, ви повинні полагодити його, ви мусите полагодити його знову! – Саллі встала навшпиньки і прошепотіла: – Знаєте, адже він може співати.

– Дійсно? Що ви кажете! Як порожня діжка? – відповів Айзек Блексміт роздуваючи міхи.

Отже, Саллі не міняла старий чайник, а він їй співав. Чайник співав на вогнищі, а в садочку, де вона вирощувала старомодні квіти, а ще й картоплю та капусту, співали бджоли. У неї росли плетучі квіти, братки, троянди, а в певні пори року – меліса для чаю, чебрець, гісоп і огірочник, що їх так люблять медоносні бджоли.

Коли Саллі сиділа за в'язанням у дверях будинку, вона слухала бджіл:

До роботи ставайте, Новий день починайте. Літній день чудовий, Щоб був врожай медовий.

Бджоли дзижчали серед квітів:

Щоб лягти із сонцем спати, Треба вдень попрацювати.

Із заходом сонця бджоли летіли до свого вулика.

А в хаті починав співати чайник. Спочатку він співав м'яко і повільно, потім швидше й швидше, голосніше й голосніше, аж поки нарешті закипав і булькотів. Він співав слова, щось на кшталт такого, на мелодію старовинної ірландської пісні:

Розкішшю, славою, владою світ мене марно манить Нащо мені блукати, в пошуках хибної долі? Адже вдома так затишно, вогнище тихо горить, Тут я скарбів домашніх можу знайти доволі.

Сидячи коло вогню зимового вечора, Саллі Бенсон із задоволенням слухала пісню чайника. Вдома було тепло і сухо; будинок був побілений зовні і всередині, і в ньому було бездоганно чисто. Будинок не мав верхнього поверху, була лише кухня з буфетом і ліжком-шафою в стіні. За кухнею була ще одна крихітна кімнатка та комора. Для Саллі цей будинок був палацом. Вона не хотіла жити у великому домі.

Над кухонним вогнищем, у південному кінці будинку, був високий кам'яний димар, який піднімався над дахом. Суха солома легко займається від іскор, але навколо димаря вона була вкрита зеленим мохом та заячою капустою. З північного боку будинку під одним довгим дахом була дровітня.

В ній жила пара білих сов. Кожного літа, рік за роком, вони гніздилися там – хоча це навряд чи можна було назвати гніздом. Сова лише зносила чотири білих яйця на голих дошках під кроквами. Маленькі совенята були схожі на грудочки пуху з великими темними очима. Наймолодше совеня, що вилупилося з останнього відкладеного яйця, було меншим від інших. Саллі назвала його «Бенджаміном».

Коли совенята трохи підросли, вони вийшли на солому: піднялися нагору і сиділи рядком на конику даху. Вони шипіли, витягували шиї та крутили головами, спостерігаючи за своїми батьками, що ловили мишей на болоті. Дорослі сови безшумно пурхали над високою травою та очеретом. У сутінках вони були схожі на великих білих нічних метеликів.

Оскільки совенята дорослішали, вони ставали все більш ненажерливими. Мати сова зазвичай виходила на полювання вдень. Якось на болоті на неї напала криклива чайка, хоча вона всього лише шукала мишей.

Легкий вітерець колихав траву і польові квіти. Корова Ненсі, стоячи по коліно в осоці, ніжилася під теплим вітерцем. Її великі ноги хлюпали серед моху. Вона крутилася, щоб утоптати траву та лягти на неї, чекаючи, коли Саллі покличе її додому доїтися.

Дорослі сови приносили мишей та годували широко розкриті дзьобики по черзі. Совенята пхалися, шипіли і хапали їжу, і посеред цієї метушні Бенджаміна часто відштовхували. Іноді він скочувався по соломі та падав з даху. Саллі підбирала його і садила назад. А якщо вночі було волого, вона сушила його біля вогню.

Якось вранці вона побачила , що всі четверо совенят сидять на порозі будинку і шиплять на кішку. Саллі дуже любила сов; ця стара доброзичлива жінка із щоками, наче зів'ялі яблука.

І гарні часи, і важкі часи рано чи пізно минають. Але останні важкі часи щось затягнулися, і одна біда за іншою переслідували бідолашну Саллі. Настав рік голоду. Дощ зіпсував урожай і сіно, жуки-шкідники знищили врожай картоплі. Свиня Саллі померла і вона була змушена продати корову, щоб заплатити борги. Здавалося, що нічого не залишається, як також продати й будинок та закінчити свої дні у притулку. Саллі не мала нікого, хто міг би їй допомогти.

Саллі і Том втратили їхню єдину дитину – доньку. То була симпатична мила дівчина із золотими кучерями, рожевими щоками та веселими блакитними очима. Але вона втекла з дому, аби вийти заміж за якогось марнотрата. Коли у них народилася дочка, також із золотими кучериками, Саллі послала молодим гроші. Вони писали їй знову й знову і завжди просили у листах гроші. Коли Саллі вже нема було чого посилати, молоді зникли.

Якось у Святвечір Саллі Бенсон сиділа біля вогню та читала принесеного листоношею листа. Це був сумний лист, написаний незнайомцем. У ньому говорилося, що її дочка та зять померли, а сусід, автор листа, із жалю прихистив їхню дитину у себе вдома.

"Це вродлива дитина, у неї гарне золотаве волосся. Їй вісім років, вона охайна і працьовита. Їй буде краще у бабусі. Будь ласка, надішліть гроші на проїзд і я відправлю її до Вас. Я не можу більше залишати її у себе, у мене п'ять голодних ротів, які треба годувати. Будь ласка, надішліть гроші якомога швидше, місіс Бенсон."

О, бідолашна Саллі! Без грошей та без іншого майбутнього, окрім притулку!

Того Святвечора при місячному світлі біла сова сіла на димарі. Коли хмара заступила місяць, сова задрімала. Можливо, цівка синього диму, що пливла вгору, навіяла на неї сон. Вона похитнулася та впала у димар.

Саллі Бенсон сиділа біля вогнища спостерігаючи, як догорає вогонь. Одна рука затиснула у кишені її старої чорної спідниці зім'ятого листа, друга тремтяча рука крутила фартух. Сльози бігли по її старому носі. Вона витирала їх своїм фартухом. Вона не горювала за своєю дочкою, чиї страждання вже припинилися, вона журилася за маленькими золотими кучериками.

Так вона сиділа допізна. Раптом високо в димарі пролунав шум, звідти посипалася сажа та камінці; спочатку це були маленькі камінчики і частини будівельного розчину. Потім впали кілька великих важких каменів, а за ними впала і нещасна сова.

– Боже, милостивий! Скільки бруду! – сказала Саллі підхопившись й одразу забувши про свої біди.

Вона ніжно взяла сову і струсила з неї сажу. На одному крилі опалилися кінчики пір'я, але загалом сова була неушкоджена. Сажа потрапила їй в очі та забила дзьоб, пташка кліпала, кашляла і кректала. Саллі принесла молока і погодувала сову з ложечки.

Потім вона почала замітати сміття біля вогнища. Стояв запах обвугленої деревини та паленого пір'я. Серед камінців лежало й диміло якесь чорне ганчір'я. Це була стара панчоха, зав'язана мотузкою. Панчоха була набита чимось важким.

"Тік-так-ток, панчоха-золото-носок", – промовили ходики. Аж раптом щось сталося із годинником, почулося дзижчання "Врррр! Вррр!", ніби він намагався продзвонити. І коли врешті-решт він продзвонив, то пролунало чотирнадцять, а не дванадцять ударів і щось порушилося у його цоканні. Замість того, щоб сказати "Тік-так-ток, панчоха-золото-носок", він сказав: "Тік-трісь-терик – золотий кучерик". Відтоді він так і казав.

Саллі Бенсон забрала свою маленьку внучку до себе. Вона купила іншу корову і свиню; вона виростила картоплю і мелісу, а також запашні квіти для бджіл. Кожного літа білі сови гніздилися у дровітні.

Саллі спокійно та весело доживала свого віку, а дівчинка із золотими кучериками виросла та вийшла заміж за молодого фермера. Вони зажили щасливо і назавжди зберегли співаючий чайник та годинник-ходики.

Автор: Поттер Б.; ілюстратор: Бейнес П.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова