Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Г.Циферов

У ведмежачу годину

У ведмежачу годину

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Тржемецький

 

Коли я був маленьким, я ходив у дитячий садок. Нещодавно я дізнався, що й звірі теж ходять.

Так, так. Мій знайомий ослик і його друзі, порося і ведмедик, придумали, наприклад, свій дитсадок.

І у них все, як у справжньому дитсадку.

Навіть розклад є, коли вони що роблять.

Ось, наприклад, вранці. Вранці вони слонячать, а це значить — добре і багато їдять.

Потім свинячать. Ну, це й без слів ясно. Просто сидять в брудній калюжі.

Потім вони каченячать — миються.

І знову слонячать — обідають.

А після обіду ведмежачать — міцно сплять.

Дуже гарний розклад, чи не правда? Коли я його прочитав, він мені дуже сподобався. До того сподобався, що вирішив я сам пожити в дитсадку.

Цілий рік я жив там, слонячив, каченячив, а іноді, якщо з кимось відбувалося щось смішне, я це записував.

Ось чому я назвав ці казки «У ведмежачу годину». Я писав їх, коли всі спали.

 

Як ослик купався

У ведмежачу годину

Прийшов довговухий до річки, а вода холодна. Опустив він ніжку і зацокотів зубами: кккк...

Визирнуло з води жабеня і запитало

— Чого ви тут цокаєте: кккк!

Осликові стало соромно, що він боїться холодної води.

— А я, я тому що кккк... Просто я їм дерев'яні колоди. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — сказало жабеня. — Отже, ви — той самий страшний крокодил.

— Абсолютно точно, — кивнув ослик.

— А, вибачте, будь ласка, — знову запитало жабеня, — а крім колод, ви ще щось можете їсти? Я чув, паровоз навіть.

— Абсолютно точно, — кивнув ослик.

— Ну, а чому тоді, — заквакало жабеня, — ви такий худий?

— Просто, — відповів ослик, — спізнився сьогодні з'їсти паровоза. Я прийшов, а він поїхав в Африку гріти животик.

— Зрозуміло, — сказало жабеня. — В Африці жарко. І якщо там довго гріти живіт, він розтане, і замість паровоза вийде корито.

— Ну то й що, — сказав ослик. — Адже корито з'їсти ще простіше.

— От, от, — застрибало жабеня, — я теж так подумав. Чому і заговорив про паровози. Любий крокодиле, в мене є корито. У ньому мама купає мене в чистому дощику. Мені це не подобається. Адже я... люблю бруд. Чи не допоможете ви? Чи не з'їсте це кляте корито на сніданок?

І тут ослик зареготав.

— Ото вже хитрун! Я хотів його обдурити, а виходить, він обдурив мене. Тож слухай, замазуро. Я не крокодил, звичайно. Але якщо ти не будеш митися, з'явиться справжній крокодил і з'їсть тебе. Більше за всякі колоди та корита вони люблять брудних жаб. Мийся швидше!

 

Де мотузочка?

Ослик любив казати «Все на світі просто, просто». Це, нарешті, набридло Ведмедику, і він сказав:

— Якщо все просто, то поясни, наприклад, чому зірки висять в небі і не падають. Хіба це просто?

— Звичайно, — сказав ослик. — Вони на ниточці.

— Ну, а Земля?

— Земля — вона велика і товста. Вона на мотузочці.

— А цікаво знати, — буркнув ведмедик, — де та мотузочка?

— Мабуть, десь є. Просто треба подивитися.

Вони пішли й подивилися. Спочатку вони побачили кілочок. Потім мотузочку. А на мотузочці — маленького, маленького ягня.

— Ось, — зареготав ведмедик, — один козлик тримає всю нашу Землю! Хіба це не смішно, ослику?

— Ні, — зітхнув ослик, — це зовсім сумно. Адже дуже важко такому маленькому тримати таку велику Землю!

 

Не фантазуй

У ведмежачу годину

Ослик і його друзі завжди просипали. І от одного разу сказав ослик:

— Треба щось робити.

— Так, — сказав Ведмедик. — Півника б завести непогано. Він будить.

— А що таке півник — запитав дурний ослик.

— Ну, як тобі пояснити, — зацмокав Ведмедик. — По-перше, у нього гребінь.

— Гребінь, — не дослухав ослик, — знаю, це те, чим гребуть.

І він тут же побіг на луг, знайшов граблі і поставив їх на потилицю.

— Ось, здається, півник.

— Е-е-е-е, — засміявся Ведмедик. — Не півник, а телевізор.

— Телевізор — здивувався ослик. — А що це?

— Це дуже складна річ, — сказав Ведмедик.

— Ведмедику, — спитав ослик, — ну, а що їсть ця складна річ?

— Лампочки, любий ослику, лампочки. Якщо в телевізора відкрити живіт — там самі лампочки.

— Самі лампочки. Ну то й що? — Ослик усміхнувся, взяв торбу і пішов у місто.

— Тридцять лампочок. На обід, на сніданок і на вечерю, — сказав він продавцеві.

І всі тридцять лампочок зникли в животі ослика. Ослик погладшав, а до вечора засвітився.

Так, лампочки горіли у нього в животі, а всі думали «А чи ослик це? Може, це маленький тролейбус?»

Ну, звичайно, ви не забули, що на потилиці в ослика стирчали граблі, а ланцюжок вогників світився вкруг живота. І якби ви побачили ослика, то не впізнали б його. Ви б помилилися. Помилилися. В той вечір помилялися всі.

Кожен ставав за осликом в чергу і чекав, коли той його відвезе.

Але ослик не міг везти стільки народу. І він втік.

Але бувають же такі люди! Вони всюди бігали за осликом і кричали:

— Неподобство! Цей тролейбус відмовляється їхати. А хто дозволив йому, він же міський транспорт!

Врешті-решт справа кінчилася тим, що прийшов міліціонер.

Він взяв тролейбус за вушко і повів у міліцію. Там тролейбус поставили в кут, і він простояв у ньому всю ніч.

А до ранку вогні погасли, гребінь впав, і всі побачили:

— Та це ж дурний ослик!

Ослика відпустили додому і попросили більше не фантазувати. Не уявляти себе ані півнем, ані телевізором.

 

Пироги

Одного разу ослик, поросятко та ведмедик пекли пироги. І раптом ослик сказав:

— А ви знаєте, нещодавно я читав стару книгу. Там човни називалися дуже схоже — піроги. Мабуть, їх теж пекли?

— Звичайно, пекли, — заверещав порося. — А якщо вони починали текти, то дірочки затикали родзинками.

— Хо-хо! — зареготав ведмедик. — А це дуже смачно. Давайте спечемо таку пірогу і трохи поплаваємо в ній.

— Ура! — закричали ослик та порося і взялися за діло.

Дивна вийшла пірога. Смачна і велика-велика. Навіть слон зміг би в ній плавати. А ослик, поросятко та ведмедик всілися зовсім вільно. І попливли.

У ведмежачу годину

День пливли, два.

Їсти захотіли. З'їли шоколадні вітрила.

День пливли, два.

Їсти захотіли. З'їли пряникові весла.

День пливли, два.

Їсти захотіли. Стали виколупувати родзинки.

І тут пірога пішла на дно.

— Здається, тонемо, — зарохкало порося.

— Так, так, — відповів ослик, — вже давно.

— Що ж робити! — закричав Ведмедик.

— Кру-у-уг. Під час катастроф завжди-и потрібен рятувальний кру-у-уг, — заплакав ослик, — потрібен кру-у-уг.

— А, — забурчав ведмедик, знаю. Круг - це таке кругле. Ведмедик подивився на кожного з них і сказав:

— Порося буде кругом, він найкругліший.

Ослик і ведмедик сіли поросяті на спину і попливли.

Вони пливли так до самого берега. І тільки рибам було шкода порося. Вони зітхали й говорили:

— У цього круга дуже сумний вигляд, мабуть в ньому дірки:  він без кінця хрипить і рохкає.

У ведмежачу годину

 

Доріжка

У ведмежачу годину

Ти знаєш, як умів ослик жартувати. Власне кажучи, це було єдине, що його виручало.

Ось, наприклад, одного разу був такий випадок.

Пішов ослик на луг ловити метеликів. Ходив, ходив — нікого. Та раптом під кущами — щось велике, плямисте.

«О, — подумав ослик, — це метелик!»

І ослик накрив його сачком. А метелик як заричить:

— Яке неподобство! Хто посмів це зробити!

— Я, — сказав ослик. — І зовсім це не неподобство. От ти поводиш себе жахливо, метелику, якщо так ричиш. Метелики не повинні ричати.

— Та я не метелик, — знову заричало під кущем, — я тигр.

— Тигр, — злякався бува ослик. — Рятуйтеся! — І тут же подумав — Ні, ти не тигр, — сказав він. — Який же ти тигр, якщо в тебе на голові ковпак? Ти просто блазень.

— Який ще блазень? — здивувався тигр.

— Гороховий, — сказав ослик. — І тобі треба їсти горох.

— А це смачно? — спитав тигр.

— Смачніше за все-все на світі! — відповів ослик.

— А дай покуштувати, — попросив тигр.

— Гаразд, — сказав ослик. — Тільки спочатку ти зробиш те, про що я попрошу. Отже, значить, я тебе два рази стукну, а ти промовчиш.

— Гаразд, — кивнув тигр, — трішки потерплю заради твого гороху.

А ослик мерщій побіг додому і сказав:

— А ви знаєте, поросятку та ведмедику, я купив чудову доріжку. Таку в смужечку... Погляньте.

І показав на тигра.

Поглянули друзі і заплакали:

— Навіщо ти привів його, він нас з'їсть!

— Боягузи, — закричав ослик. — До чого дожили, доріжок навіть стали боятися. А ну, дивіться, зараз я буду вибивати з неї пил.

І ослик змахнув палицею і з усієї сили стукнув тигра по носу.

— Ой, — закричав тигр. — Не треба мені гороху. Не треба!

І він затиснув ніс лапою і втік до лісу.

Ну, а ослик? Ти гадаєш, він радів? Ні, він був справжній жартівник. Тому він і сказав із сумом:

— Ну от бачите, що ви наробили. Все вам не подобається. З-за вас втекла така гарна доріжка. Ніколи я її більше не побачу.

І тут ослик заплакав, а ведмедик і порося стали його втішати:

— Пробач нам, ми такі дурні.

У ведмежачу годину

 

Літачок

Ослик ходив і з самого ранку кричав: «Уу-уу!»

— Що ти робиш — спитав ведмедик.

— Моторчик, — сказав ослик.

— А навіщо?

— Розумієш, — пояснив ослик. — Я зробив дерев'яний літак, а він не літає. Немає моторчика. Ось тепер, якщо я в нього сяду і закричу, як моторчик, «уу», то він, мабуть, полетить.

— Звичайно, полетить! — закричав дурний ведмедик.

Йому дуже хотілося літати.

І вони тут же сіли на літачок.

— Уу-уу-уу, — загудів ослик.

Але літак не рухався.

— Чому ти не летиш? — спитав ослик в літака. — Хіба не чуєш, як гуде твій моторчик?

— Чую, — відповів літачок.

— Тоді в чому ж справа? — тупнув ногою ослик.

— А мені здається, — сказав літачок, — що в мене не той моторчик. Справжні мотори треба заводити.

— Ах так! — розсердився ослик. — Я справжній моторчик. — І він махнув хвостиком і крикнув ведмедику — Заводь!

Ведмежа схопив ослика за хвіст і смикнув.

І ослик вже ладен був крикнути: «у-уу!»

Але ведмедик дуже сильно смикнув. І тому замість «уу» ослик раптом крикнув: «Ай-ай-ай!» І зовсім злякався. І не полетів. Адже моторчики не можуть літати, коли замість «уу» кажуть раптом «ай».

У ведмежачу годину

 

Суперечка

Ослик і ведмедик завжди сперечалися. Це тому, що один казав «все приходить», а інший — «все йде».

Прокидався вранці ведмедик і радів:

— Дивись, настав ранок!

— Ну так, — плакав ослик, — адже пішла ніч.

І вдень було так само. Знову кричав ведмедик:

— День з'явився!

І знову плакав ослик:

— Ну так, адже ранок пішов.

А одного разу було ось що. До них в гості прийшов слон.

— Дивись, дивись! — закричав Ведмедик. — До нас прийшов слон!

— Ну так, — заплакав ослик, — адже він пішов з дому.

У ведмежачу годину

 

Град

Коли був град, ослик завжди ховався. Боляче було. В той град він теж сховався, але раптом подумав: «Так, я сиджу в будиночку і мені не боляче, але ж будиночку боляче. Треба його сховати».

Ослик заліз на дах і закрив будиночок парасолькою.

— Все добре, — сказав він.

Але раптом знову подумав: «Тепер мені не боляче, але парасольці, напевно, боляче. Як же бути?»

— Дурний ослик, — забурчав ведмедик. — Усіх від граду ніколи не сховаєш. Комусь все ж таки буде боляче.

— Якщо так, — сказав ослик, — нехай буде боляче мені. — І він зробив над парасолькою дах і став по ній бігати — захищати її від граду.

Нарешті град скінчився.

Ведмедик потиснув осликові вушко і сказав:

— Ти дуже добрий...

— Що ти, що ти, — замахав на нього ослик вухами. — Просто я жалісливий ослик, і мені всіх шкода.

У ведмежачу годину



Автор: Циферов Г.; ілюстратор: Тржемецький Б.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова