Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Г.Циферов

Щоденник ведмедика

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Тржемецький

 

Добре бродити в лісі. У лісі сосни гудуть: у-у-у. Здається, ніби поруч море. І всюди сліди різні. Тут заєць проскакав, тут олень протупотів, там важкий ведмедик пройшов. Одного разу знайшов мисливець під березою берестяний згорточок. Розгорнув його — картинки. Море, вітер свистить, птахи співають і навіть щось надряпано. Довго він не міг зрозуміти, що надряпано. А потім старі мисливці розтлумачили йому. Ведмежий щоденник це. І один дуже старий мисливець переклав цей щоденник з ведмежого. Так і з'явився щоденник ведмедика.

 

Я — ведмежа. Тільки-но вчора я про це дізнався. Мені два з половиною місяці і три дні. Зі мною часто трапляються усякі кумедні та веселі історії. Моя мама каже:

— Ти маленький, виростеш великим, будуть з тобою великі серйозні історії.

Тому я й вирішив вести щоденник: потім, коли виросту, після кожної серйозної історії буду читати свої маленькі кумедні історії та голосно сміятися.

Ось він, мій щоденник.

Понеділок

У понеділок у нас в лісі було спекотно. Всі ходили та зітхали: о-о, яка спека; у-у, як парко; а-а, як жарко! Я теж казав: о-о, у-у, а-а. А ще думав: куди сховатися?

— Не нам ховатися, а сонечко треба заховати, — сказав мій друг лисеня.

Я сів на горбок і заплющив одне око, — сонечко було. Сів на інший горбок, заплющив обидва ока, — немає сонечка, але все одно чомусь спекотно.

— Дурний, — засміялося лисеня, — якщо ти, якщо я, якщо ми всі у лісі закриємо очі, нас не буде. А сонечко все одно буде. Іди-но ти краще додому і затопи піч: піде дим, закриє сонечко.

Прийшов я додому, затопив піч. Повалив дим і закутав сонечко. Але тепер у хаті стало гаряче.

Відкрив двері — в лісі спека.

Раніше в лісі було просто спекотно. Раніше в лісі просто казали: о-о, яка спека; у-у, як парко; а-а, як жарко! А тепер у лісі було дуже жарко, і всі зітхали: о-о-о-о, яка спека; у-у-у-у, як парко; а-а-а-а, як жарко.

А я мовчав. Мені було прикро. О-о-о-о-о, як прикро; у-у-у-у, як прикро; е-е-е-е, як прикро.

Вівторок

У вівторок я вирішив дізнатися, де живе, де ночує сонечко.

Увечері воно покотилося під гірку, я — за ним. Воно під другу — я знову за ним. Воно тоді під третю! Та, видно, не наздогнати його. Махнув я рукою, махнув ногою, головою махнув — додому повернувся. Підходжу до будинку — що таке? Знову назустріч сонечко встає. Встає та посміхається: «Дурний ти, дурний Ведмедику». А я і сам зрозумів, що я дурний: хіба доженеш сонечко? Ніде воно не живе, ніде не ночує, все життя котиться, котиться та котиться кудись. Якщо хочеш наздогнати сонечко, треба все життя котитися й котитися кудись.

Колобком, шкереберть, м'ячиком. Звичайно, і я покотився б шкереберть, і колобком, і м'ячиком. Так от боюся.

Ще запитають, що це за волохате, кошлате сонечко таке. Навіть можуть сказати, що рудий Ведмедик, напевно, з'їв жовте сонечко, тепер у нього болить живіт, от він і катається. Та ще й гарчить... Гидко слухати.

Середа

У середу я вирішив надувати бульбашки. Надув одну — вона луснула. Надув другу — вона теж луснула. І третя теж — хлоп-хлоп.

Потім я подивився на себе в дзеркало і злякався: я роздувся, наче бульбашка. А що, як я лусну?

— Буде дуже погано, — сказала мама.

— Буде дуже погано, — сказав тато.

— Буде дуже погано, — сказав мій друг лисеня.

Один тільки слон похитав головою: зовсім, мовляв, не погано, тоді ніхто в лісі не стане бешкетувати. Тут я голосно зітхнув та одразу схуд.

— От і добре, — сказав слон. — Іди тепер їсти, хлопче.

Четвер

Настав четвер. Ти, напевно, думаєш, що був дощик? Адже завжди так кажуть: «Після дощику в четвер». Але в цей четвер ніякого дощу не було. Було сонечко, був вітер, була зірочка. А ще було ось що.

Сидів я, сидів та раптом сказав:

— А чи це правильно: після дощику в четвер? Адже сьогодні, у четвер, дощику немає, а є сонечко. Отже, треба сказати: «Після сонечка в четвер. Після зірочки в четвер».

Деяким це дуже не сподобалося. Хтось навіть сказав:

— А чи не дурість це?

Але я думаю — ні. Як на мене, навіть дуже гарна приказка.

П'ятниця

У п'ятницю я пішов на лужок збирати квіти і побачив там щось червоне. Подумав, дмухнув на нього та приніс півнику:

— Петю, півнику, молодець, золотий мій гребінець, чи це не ти загубив борідку?

Глянув Півник — розреготався:

— Ха-ха-ха!.. Дурний ти, ведмедику. Адже це не борідка, а макова пелюстка. Зараз вона жива, а ввечері обов'язково зів'яне.

Настав синій вечір, зів'яла моя пелюстка, і мені стало сумно. Цікаво, чому коли настає синій вечір, усе червоне в'яне? В'януть червоні зорі, в'януть червоні щічки, в'януть червоні пелюстки. І червоні півники теж якось в'януть. Сидять у курнику та мовчать.

Субота

А в суботу сталося щось зовсім, зовсім страшне. Я пішов на річку ловити рибу.

Зловив одну — блакитну. Піймав другу — золоту. Зловив третю — зовсім дурну. А потім з річки з якогось дива виліз великий зелений крокодил. Він розкрив пащу і сказав хрипким голосом:

— От я тебе зараз з'їм. Ти навіщо мою рибу ловиш?

Я дуже злякався, і мені, як завжди, захотілося голосно крикнути: «Мамо!» Але від переляку я переплутав та раптом сказав: «Ам-ама».

Тут вже злякався крокодил і теж переплутав. Замість грізного «Ам-ам-ама» він сказав мені «мамо».

Так ми з ним і розмовляли: я йому говорив грізно «ам-ама», а він мені сумно — «мамо».

Потім крокодилові стало соромно. Він густо почервонів і уповз у синю річку. Було страшенно смішно: такий великий, такий поважний крокодил і такий дурний. А може, він зовсім не великий? Адже буває і так: великий, великий, а сам маленький.

Неділя

Що було в неділю? Було сонечко, і я нічого не робив. Неділя лише для сонечка робочий день, а для мене і для всіх — вихідний.

Автор: Циферов Г.; ілюстратор: Тржемецький Б.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова