Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


М.Носов

Над хмарами

Оповідання про Незнайка

Частина 9

Над хмарами. Оповідання про Незнайка.

Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Б.Калаушин

 

Наші хоробрі мандрівники навіть не відчули, як куля знялася в повітря, настільки плавно вона одділилася від землі. Тільки за хвилину вони виглянули з кошика й по бачили внизу натовп друзів, що махали їм на прощання руками й підкидали вгору капелюшки. Знизу долітали вигуки «ура».

Над хмарами. Оповідання про Незнайка.

Над хмарами. Оповідання про Незнайка.

– До побачення! – закричали їм у відповідь Знайко та його товариші.

Вони теж замахали капелюшками й руками. Забудько підняв руку, щоб і собі помахати шапкою, але виявилося, що її нема.

– Заждіть, братці! – закричав він. – Зупиніть кулю! Я шапку вдома забув!

– Вічно ти щось забуваєш! – пробурчав Бурчун.

– Тепер уже не можна зупинити кулю, – сказав Знайко. – Вона летітиме, доки в ній не охолоне повітря, і тільки тоді спуститься вниз.

– Що ж я, без шапки повинен летіти? – образився Забудько.

– А ти ж знайшов свою шапку під ліжком, – сказав Пончик.

– Знайти – знайшов, та мені в ній було жарко, ну я і поклав її на стіл, а в останню мить забув надіти.

– Ти завжди що‑небудь в останню мить забуваєш, – сказав Бурчун.

– Дивіться, братці, – закричав раптом Незнайко. – Наш будиночок залишився внизу.

Всі засміялись, а Бурчун сказав:

– А ти, мабуть, думав, що й будиночок полетить з нами?

– Нічого я такого не думав, – образився Незнайко. – Просто я побачив, що наш будиночок стоїть, от і сказав. Раніше ми весь час у будиночку жили, а тепер на повітряній кулі летимо.

– От і летимо, – пробурчав Бурчун, – та куди ще залетимо?

– Ти, Бурчуне, все бурчиш, – одповів Незнайко. – Від тебе й на повітряній кулі нема спокою.

– Ну то йди, як тобі не подобається.

– Куди ж я тут піду?

– Ну, досить! – гримнув Знайко на них. – Що це за суперечки на повітряній кулі?

Повітряна куля піднялася ще вище, і все Квіткове місто було видно, як на долоні. Будинки здавалися зовсім крихітними, а малюків та малючок уже зовсім і помітити не можна було. Повітряну кулю односило вітром, і вже все місто бовваніло десь позаду.

Над хмарами. Оповідання про Незнайка.

Знайко дістав із кишені компас і визначив напрям, куди летіла повітряна куля.

Компас – це така маленька металева коробочка з магнітною стрілкою. Магнітна стрілка завжди показує на північ. Коли стежити за стрілкою в компасі, то завжди можна знайти дорогу назад. Для цього Знайко й узяв із собою компас.

– Вітер несе нас просто на північ, – оголосив Знайко. – Отже, назад треба буде повертатися на південь.

Повітряна куля піднялася вже зовсім високо і летіла над полем. Місто зникло вдалині. Внизу вузенькою темною стрічкою петляв струмок, що його коротульки прозвали Огірковою річкою. Дерева, які іноді траплялися серед поля, здавалися маленькими пухнатими кущиками.

Раптом Пончик помітив унизу невеличку темну цятку. Вона швидко рухалася по землі, ніби бігла за повітряною кулею.

– Дивіться, братці, хтось біжить за нами, – закричав Пончик.

Усі стали дивитися на цятку.

– Дивіться, через річку перескочила! – закричав Забудько.

– Що ж це може бути? – запитав Поспішайко. – Дивіться, через дерева стрибає!

Повітряна куля полетіла над лісом. Цятка стрибала по вершечках дерев. Лікар Пілюлька почепив на ніс своє пенсне, проте не зміг роздивитися, що воно таке.

– Знаю! – закричав раптом Незнайко. – Перший зрозумів! Це наш Булька! Ми забули взяти Бульку, от він і біжить за нами.

– Що ти! – відповів Кулька. – Булька – тут. Ось він сидить у мене під лавою.

– Що ж воно таке? Може, ти відгадаєш, Знайку? – запитав Якосьбудько.

Над хмарами. Оповідання про Незнайка.

Знайко заховав компас і подивився вниз.

– Та це ж наша тінь, – засміявся він.

– Як наша тінь? – здивувався Незнайко.

– Дуже просто. Це тінь від повітряної кулі. Ми летимо в повітрі, а тінь по землі біжить.

Коротульки довго стежили за тінню, а вона меншала й меншала і, нарешті, зовсім зникла.

– А куди зникла тінь? – занепокоїлись коротульки.

– Ми надто високо піднялися, – пояснив Знайко. – Тепер уже не можна побачити й тіні.

– Неподобство! – пробурчав Бурчун. – Сидиш тут і навіть власної тіні не бачиш!

– Знову ти бурчиш, – сказав Незнайко. – Ніде від тебе спокою нема!

Над хмарами. Оповідання про Незнайка.

– Спокою! Спокою! – перекривив його Бурчун. – А який спокій на повітряній кулі? Коли хочеш спокою, то сиди собі вдома!

– От ти й сиди.

– А мені не треба спокою.

– Знову ви сперечаєтеся! – сказав Знайко. – Доведеться вас на землю зсадити.

Бурчун і Незнайко полякалися й припинили суперечку. В цей час повітряна куля опинилася в якомусь диму чи в тумані. Земля зникла внизу. Довкола була наче біла завіса.

– Що це? – закричали всі. – Звідки тут дим?

– Це не дим, – сказав Знайко. – Це хмара. Ми піднялися до хмар і летимо тепер у хмарі.

– Ну, це ти вигадуєш, – одповів Незнайко. – Хмара – вона рідка, як молочний кисіль, а це якийсь туман.

– Аз чого, ти гадаєш, зроблена хмара? – запитав Знайко. – Хмара й зроблена з туману. Це тільки здаля здається, що вона густа.

Над хмарами. Оповідання про Незнайка.

Але Незнайко цьому не повірив і сказав:

– Ви його не слухайте, братці. Це він усе вигадує, щоб показати, наче багато знає, а насправді він нічого не знає. Так я й повірив, що хмара – це туман. Хмара – це кисіль. Ніби я киселю не їв, чи що?

Скоро повітряна куля піднялася ще вище, вилетіла із хмар і полетіла над ними. Незнайко визирнув із кошика і побачив унизу хмари. Вони тяглися в різні боки і зовсім закривали землю.

– Батеньку! – перелякався Незнайко. – Небо внизу! Ми летимо догори ногами!

– Чому догори ногами? – здивувалися всі.

– А ось подивіться, у нас під ногами небо, значить, ми догори ногами.

Над хмарами. Оповідання про Незнайка.

– Це ми над хмарами летимо, – пояснив Знайко. – Ми піднеслись понад хмари, через те хмари тепер не над нами, а під нами.

Але Незнайко і цьому не повірив. Він сидів на своєму місці і міцно тримав на голові капелюшка. Він гадав, що капелюшок може впасти, оскільки він сидить догори ногами.

Вітер швидко гнав повітряну кулю понад хмарами, але скоро всі помітили, що повітряна куля почала спускатися.

– Чому ми вниз полетіли? – захвилювалися всі.

– Повітря почало холонути в кулі, – пояснив Знайко.

– Значить, ми тепер сядемо на землю? – запитав Поспішайко.

– А для чого ми взяли мішки з піском? – сказав Знайко. – Треба викинути з кошика пісок, і ми знову полетимо вгору.

Над хмарами. Оповідання про Незнайка.

Якосьбудько швидко вхопив мішок з піском і жбурнув униз.

– Що ти робиш? – закричав Знайко. – Хіба можна цілий мішок кидати? Адже він може когось по голові вдарити.

– Якось не вдарить, – відповів Якосьбудько.

– «Якось, не вдарить!..» – перекривив його Знайко. – Мішок треба розв'язати і висипати пісок.

– Зараз я висиплю, – сказав Либонько.

Він розв'язав другий мішок і висипав пісок просто в кошик.

– Один розумніший за другого, – похитав головою Знайко. – Ну що з того, коли пісок у кошику залишився? Від цього повітряна куля не полегшає.

– А я, либонь, висиплю пісок, – одповів Либонько й почав висипати пісок із кошика жменею.

– Обережніше! – закричав Забудько. – Ти мені очі запорошиш.

– Либонь, не запорошу, – сказав Либонько і тут же запорошив йому піском очі.

Всі стали лаяти Либонька, а Якосьбудько узяв ножик та й прорізав у дні кошика велику дірку, щоб через неї висипався пісок. Знайко побачив і закричав:

– Стій! Що ти робиш? Через тебе кошик розвалиться, і ми всі випадемо з нього.

– Якось не розвалиться, – відповів Якосьбудько.

– У вас обох тільки й мови, що «либонь» та «якось»! – сказав Знайко й відібрав у Якосьбудька ножик.

Пісок крізь діру висипався з кошика, кошик полегшав, і повітряна куля знову пішла вгору. Малюки з задоволенням виглядали із кошика. Всі зраділи, що куля знову полетіла вгору. Тільки Бурчун, що завжди був чимось незадоволений, бурчав:

– Що це таке? То вгору, то вниз! Хіба так повітряні кулі літають?

Не знаючи, що ще сказати, він подивився на Пончика, який мовчки гриз цукор, і сказав:

– А ти що тут іще гризеш?

– У мене цукор у кишені, от я його дістаю й гризу!

– Знайшов час гризти цукор! От спустимося вниз, тоді й гризи!

– А навіщо мені зайвий тягар везти? – сказав Пончик. – Я з'їм цукор, повітряній кулі полегшає, і вона понесеться ще вище.

– Ну, гризи, гризи! Подивимося, до чого ти ще догризешся, – відповів Бурчун.

Над хмарами. Оповідання про Незнайка.



Автор: Носов М.; ілюстратор: Калаушин Б.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова