Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


М.Носов

Як Знайко придумав повітряну кулю

Оповідання про Незнайка

Частина 6

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Б.Калаушин

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Знайко, який дуже любив читати, начитався у книгах про далекі країни й про різні цікаві мандрівки. Часто, коли вечорами робити було нічого, він розповідав своїм друзям про вичитане в книжках. Малюки дуже любили такі розповіді. Вони з цікавістю слухали про далекі країни, яких ніколи не бачили, але найбільше любили слухати про мандрівників, тому що з мандрівниками трапляються різні неймовірні історії і всякі дивовижні пригоди.

Наслухавшись таких історій, малюки стали мріяти про те, щоб і собі помандрувати. Деякі радили здійснити піший похід, інші пропонували сісти на човни й поплисти по річці, а Знайко сказав:

– Давайте зробимо повітряну кулю й на ній полетимо.

Ця вигадка дуже сподобалась усім. Коротульки ще ніколи не літали на повітряній кулі, і всіх малюків це дуже цікавило. Ніхто, звичайно, не знав, як робити повітряні кулі, але Знайко сказав, що він усе обміркує і тоді пояснить.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

І от Знайко став думати. Думав він три дні її три ночі й придумав зробити кулю з гуми. Коротульки вміли добувати гуму. В їхньому місті росли квіти, схожі на фікуси. Якщо надрізати стебло такої квітки, то з нього витікає білий сік. Цей сік поступово гусне і перетворюється на гуму, з якої можна робити м'ячі чи калоші.

Коли Знайко це придумав, він наказав коротулькам збирати гумовий сік. Усі приносили сік, для якого Знайко приготував велику бочку.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Незнайко теж пішов збирати сік і зустрів на вулиці свого приятеля Гунька, який грався з двома малючками в скакалки.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

– Послухай‑но, Гуньку, яку ми штуку придумали, – сказав йому Незнайко. – Ти, брат, луснеш від заздрощів, коли дізнаєшся.

– От і не лусну, – відповів Гунько. – Дуже мені потрібно лускати!

– Луснеш, луснеш! – запевняв його Незнайко. – Така, брат, штука! Тобі й не снилося!

– А що ж це за штука? – зацікавився Гунько.

– Скоро ми зробимо повітряну кулю і полетимо мандрувати.

Гунька взяли завидки. Йому теж хотілося чим‑небудь похвалитися, і він сказав:

– Подумаєш – пухир! А от я зате подружився з малючками.

– З якими малючками?

– А з оцими, – сказав Гунько й показав на малючок пальцем. – Ось оцю малючку зовуть Мушкою, а цю Кнопочкою.

Мушка і Кнопочка стояли віддалік i з острахом поглядали на Незнайка.

Незнайко подивився на них спідлоба й сказав:

– Так ти он як! Ти ж зо мною дружиш!

– А я і з тобою дружу, і з ними. Одне одному не заважає.

– Ні, заважає, – відповів Незнайко. – Хто дружить з малючками, той сам малючка. Зараз же посварися з ними!

– А навіщо мені сваритись?

– А я кажу, посварися! Або я з тобою сам посварюся.

– Ну й сварися. Подумаєш!

– От і посварюсь, а твоїм Мушці й Кнопочці зараз так надаю!

Незнайко стиснув кулаки її кинувся до малючок. Гунько загородив йому дорогу й ударив кулаком по лобі. Вони почали битись, а Мушка й Кнопочка злякались і втекли.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

– Так ти мене за тих малючок по лобі кулаком б'єш? – кричав Незнайко, намагаючись ударити Гунька в ніс.

– А чого ти до них чіпляєшся? – допитувався Гунько, розмахуючи в усі боки кулаками.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

– Подумаєш, який захисник знайшовся! – відповів Незнайко і вдарив свого друга по голові з такою силою, що Гунько навіть присів і кинувся тікати.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

– Я з тобою у сварці! – кричав йому навздогін Незнайко.

– Ну й будь! – відповів Гунько. – Сам перший прийдеш миритися!

– А от побачиш, що не прийду! Ми полетимо на пухирі мандрувати.

– Полетите ви з даху на горище!

– Це ви полетите з даху на горище! – відповів Незнайко й пішов збирати гумовий сік.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Коли бочку було наповнено гумовим соком, Знайко розмішав його добре й звелів Шпунтикові принести насос, яким надували велосипедні шипи. До цього насоса він приробив довгу гумову трубку, кінець трубки облив гумовим соком і наказав Шпунтикові потихеньку качати насосом повітря. Шпунтик почав качати, й одразу з гумового соку став робитися пухир, точнісінько так, як з мильної піни роблять мильні пухирчики. Знайко щоразу обмазував цього пухиря з усіх боків гумовим соком, а Шпунтик весь час накачував повітря, тому пухир поступово роздувався і перетворювався у велику кулю. Знайко навіть не встигав мазати його з усіх боків. Тоді він розпорядився, щоб і інші коротульки теж мазали. Всі в ту ж хвилину взялися за діло. Всім знайшлася біля кулі робота, а Незнайко тільки ходив коло них та посвистував.

Він тримався від пухиря подалі, дивився на нього здалека й приказував:

– Лусне пухир! Ось зараз, зараз лусне! Ух!

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Але куля не луснула, а з кожною хвилиною більшала. Незабаром вона роздулася до таких розмірів, що коротулькам довелось вилазити на горіховий кущ, який ріс серед двору, щоб обмазувати кулю зверху та з боків.

Робота по надуванню кулі тривала два дні і припинилась лише тоді, коли куля стала такою завбільшки, як будинок. Після цього Знайко зв'язав мотузочком трубку, щоб з кулі не виходило повітря, і сказав:

– Тепер куля буде сохнути, а ми з вами візьмемося за іншу роботу.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Він прив'язав кулю мотузкою до горіхового куща, щоб її не знесло вітром, а після того поділив коротульок на два загони. Одному загонові він звелів збирати шовкові кокони, щоб розмотати їх і наробити шовкових ниток. З цих ниток він наказав їм сплести величезну сітку. Другому загонові Знайко звелів зробити великий кошик з тонкої березової кори.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Поки Знайко і його товариші були зайняті цією роботою, всі жителі Квіткового міста приходили й дивилися на велетенську кулю, прив'язану до горіхового куща. Кожному хотілося помацати кулю руками, а деякі навіть пробували підняти її.

– Куля легка, – казали вони. – Її вільно можна підняти однією рукою.

– Легка то легка, але, по‑моєму, вона не полетить, – сказав коротулька, на ім'я Топик.

– А чому не полетить? – запитали його.

– А як же вона полетить? Якби вона могла літати, то рвалася б угору, а вона просто лежить на землі. Значить, хоч вона й легка, а все‑таки важка, – відповів Топик.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Коротульки задумались.

– Гм! Гм! – говорили вони. – Куля легка, а все‑таки важка. Це правильно. Як же вона полетить?

Вони почали розпитувати Знайка, але Знайко сказав:

– Потерпіть трохи. Скоро ви все побачите.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Коротульки ще більше зневірилися, бо Знайко нічого не пояснив їм. Топик ходив по місту й поширював найбезглуздіші чутки.

– Яка сила може підняти кулю вгору? – питав він і сам відповідав – Нема такої сили! Літають птахи, тому що в них є крила, а гумовий пухир не полетить угору. Він може полетіти тільки донизу.

Зрештою у місті вже ніхто не вірив у цю витівку. Всі тільки сміялися, підходили до будиночка Знайка, поглядали з‑за паркана на кулю і говорили:

– Дивіться, дивіться! Летить! Ха‑ха‑ха!

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Але Знайко не звертав на це уваги. Коли шовкова сітка була готова, він звелів накинути її зверху на кулю. Сітку розтягли й накрили нею кулю зверху.

– Дивіться! – закричали коротульки з‑за паркана. – Кулю ловлять сіткою. Бояться, що полетить! Ха‑ха‑ха!

Знайко наказав підчепити мотузком знизу і прив'язати кулю до гілки горіхового куща й підтягти вгору. Поспішайко й Шпунтик миттю вилізли з мотузком на кущ і стали підтягати кулю вгору. Це дуже розвеселило глядачів.

– Ха‑ха‑ха! – сміялись вони. – Виявляється, це така куля, що її мотузком угору тягти треба. Як же вона полетить, якщо її мотузком піднімати доводиться?

– Так і полетить, – відповідав Топик. – Вони посідають на кулю верхи, смикатимуть за мотузку, от куля й полетить.

Коли кулю трохи підняли над землею, сітка по краях її спала вниз, і Знайко звелів прив'язати до кутів сітки кошик з березової кори. Кошик був чотирикутний. З кожного боку в ньому було зроблено по лавочці, і на кожній лавочці могло сісти по чотири малюки. Кошик прив'язали до сітки з чотирьох боків, і Знайко оголосив, що роботу по будівництву кулі закінчено. Поспішайко подумав, що вже можна летіти, але Знайко сказав, що ще треба приготувати для всіх парашути.

– А навіщо парашути? – спитав Незнайко.

– А що як куля лусне! Доведеться тоді з парашутами стрибати.

На другий день Знайко і його товариші робили парашути. Кожен сам собі майстрував парашут з пушинок кульбаби, а Знайко всім показував, як треба робити.

 

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

Жителі міста бачили, що куля нерухомо висить на гілці, й говорили одне одному:

– Так вона й висітиме, доки не лусне. Ніякого польоту не буде.

– Ну, чого ж ви не летите? – кричали вони з‑за паркана. – Летіти треба, поки куля не луснула!

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.

– Не турбуйтесь, – відповів їм Знайко. – Політ відбудеться завтра о восьмій годині ранку.

Багато малюків сміялися, але деякі потім почали сумніватися.

– А що як справді полетять? – казали вони. – Треба прийти завтра й подивитися.

Як Знайко придумав повітряну кулю. Оповідання про Незнайка.



Автор: Носов М.; ілюстратор: Калаушин Б.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова