Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


М.Носов

Розмова за столом

Оповідання про Незнайка

Частина 13

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

Переклад українською – Ф.Маківчук
Ілюстрації – Б.Калаушин

 

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

Незнайко швиденько одягнувся і пішов по скрипучих дерев'яних східцях у горішню кімнату. Горішня кімната була трохи менша від нижньої, але значно затишніша. Двоє напівкруглих вікон з красивими занавісками виходили на вулицю. Між вікнами були двері, що вели на балкон. Серед кімнати стояв стіл, весь заставлений мисочками, вазочками й тарілочками з різним варенням, пиріжками, печивами, рогаликами, маківниками, пундиками й іншими ласощами. Видно було, що малючки вирішили пригостити Незнайка на славу. В Незнайка аж очі розбіглися, коли він побачив на столі стільки всякої всячини.

Малючка з бантиком і малючка з кісками вже наливали чай. Малючка з кучериками доставала з буфета яблучну пастилу.

Синьоочка познайомила Незнайка із своїми подругами. Малючку з кісками звали Білочкою, малючку з бантиком – Заїнькою, а малючку з кучериками – Дзиґою. Незнайкові хотілося швидше сісти до столу, але в цей час розчинились двері і в кімнату ввійшло ще чотири малючки. Синьоочка познайомила і з ними Незнайка: 

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

– Це наші сусідки: Галочка, Ялиночка, Маргаритка, Кубушка.

Малючки обступили Незнайка з усіх боків.

– Ви до нас на повітряній кулі прилетіли? – спитала чорнява Галочка.

– Еге ж, я на повітряній кулі, – поважно відповів Незнайко, поглядаючи на стіл.

– Мабуть, душе страшно на повітряній кулі літати? – сказала товстенька Кубушка.

– Жах, як страшно! Тобто ні, анітрошечки! – схаменувся Незнайко.

– Який ви хоробрий! Я нізащо не полетіла б на повітряній кулі, – сказала Ялиночка.

– А звідкіль ви прилетіли? – спитала Маргаритка.

– Із Квіткового міста.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

– А де це місто?

– Там, – непевно махнув Незнайко рукою. – На Огірковій річці.

– Ні разу не чула про таку річку, – сказала Галочка. – Мабуть, дуже далеко.

– Дуже далеко, – підтвердив Незнайко.

– Ну, сідайте до столу, а то чай прохолоне, – запросила гостей Синьоочка.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

Незнайка не треба було довго прохати. Він миттю всівся за столом і став напихати рот пиріжками, пундиками, пастилою і варенням. Малючки майже зовсім нічого не їли, бо їм дуже хотілось розпитати Незнайка про повітряну кулю. Зрештою Дзига не втрималась і спитала:

– Скажіть, будь ласка, хто це придумав на повітряній кулі літати?

– Це я, – відповів Незнайко, щосили працюючи щелепами, щоб швидше пережувати шматок пирога.

– Ах, що ви кажете? Невже ви? – почулися з усіх боків вигуки.

– Слово честі, я! От не зійти мені з цього місця! – поклявся Незнайко і ледь не вдавився пирогом.

– Ой, як цікаво! Розкажіть, будь ласка, про це, – попросила Кубушка.

– Ну, що тут розказувати, – розвів руками Незнайко. – Мене давно просили наші малюки що-небудь придумати. «Придумай що-небудь, братець, та придумай». Я кажу: «Мені, братці, вже набридло придумувати. Самі придумайте». Вони кажуть: «Де там! Ми ж дурненькі, а ти розумний. Що тобі, важко? Придумай!» – «Ну, гаразд, – кажу. – Що з вами робити? Придумаю». І почав думати.

Незнайко з замріяним виглядом жував пиріг. Малючки з нетерпінням поглядали на нього. Нарешті Білочка наважилась порушити довгу мовчанку і, побачивши, що Незнайко знову береться за пиріг, сказала:

– Ви зупинились на тому, що почали думати.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

– Так! – вигукнув, наче спросоння, Незнайко й стукнув пирогом по столу. – Думав я три дні й три ночі і, повірите, таки придумав! «Ось, – кажу, – братці, буде вам повітряна куля!» І зробив кулю. Про мене поет Квітик… є у нас такий поет… навіть вірш склав: «Наш Незнайко кулю придумав…» Чи ні: «Придумав кулю наш Незнайко…» Чи ні: «Нашу кулю придумав Незнайко…» Ні, забув! Про мене, знаєте, багато віршів складають, не запам'ятаєш усіх.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

Незнайко знову взявся за пироги.

– Як же ви зробили кулю? – спитала Синьоочка.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

– О, це була нелегка робота! Всі наші малюки працювали дні і ночі. Хто гумою маже, хто накачує, а я тільки ходжу й посвистую, тобто не посвистую, а кожному вказую, що треба робити. Без мене ніхто нічого не тямить. Кожному поясни, кожному покажи. Діло дуже відповідальне, тому що куля кожну мить може луснути. Є в мене два помічники – Гвинтик і Шпунтик – майстри на всі руки. Що хочеш, зроблять, а голова в них туго мізкує. Їм усе треба роз'яснити та показати. От я і роз'яснив їм, як зробити котел. І пішла робота: котел кипить, вода буль-буль, пара свистить – жах, що робиться.

Малючки, затамувавши подих, слухали Незнайка.

– А далі? Що ж далі? – заговорили всі, як тільки Незнайко замовк.

– Нарешті настав день відльоту, – розповідав Незнайко далі. – Коротульок зібралося – тисячі! Одні кажуть, що куля полетить, інші – що не полетить. Зчинилася бійка. Ті, які кажуть, що куля полетить, лупцюють тих, котрі кажуть, що не полетить, а ті, котрі кажуть, що не полетить, лупцюють тих, що полетить… Ні, не так. Здається, навпаки: ті, котрі – полетить, тих, що – не полетить… Чи ні, навпаки. Словом, не розбереш, хто кого б'є. Один одного б'є.

– Ну, добре, – сказала Синьоочка. – Ви не про бійку, а про повітряну кулю розказуйте.

– Гаразд, – погодився Незнайко. – Вони собі побились, а ми влізли в кошик, я виголосив промову, мовляв, летимо, братці, прощайте! І полетіли вгору. Полетіли вгору, дивимось, а земля внизу, ну, така завбільшки, як цей пиріг.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

– Не може бути! – ахнули малючки.

– От не встати мені з цього місця, якщо брешу! – поклявся Незнайко.

– Та не перебивайте його! – розсердилася Синьоочка. – Не заважайте. Не стане ж він брехати!

– Правда, не заважайте мені брехати, чи то пак, тьху! Не заважайте розказувати правду, – спохватився Незнайко.

– Розказуйте, розказуйте! – закричали всі хором.

– Так ось, – розповідав Незнайко. – Летимо, значить, вище. Раптом – бум-м! Не летимо вище. Дивимось – на хмару наскочили. Що робити? Взяли сокиру, прорубали в хмарі дірку. Знову вгору полетіли. Дивимось – догори ногами летимо: небо внизу, а земля вгорі.

– Чому ж це? – здивувались малючки.

– Закон природи, – пояснив Незнайко. – Вище од хмар завжди догори ногами літають. Прилетіли на самісінький верх, а там мороз тисяча градусів і одна десята! Всі померзли. Куля прохолола й почала падати. А я був хитрий і заздалегідь наказав покласти в кошик мішки з піском. Почали ми мішки з піском скидати. Скидали, скидали, не стало більше мішків. Що робити? А в нас був малюк, на ім'я Знайко. Боягуз страшенний! Він побачив, що куля падає, і давай плакати, а потім як шугоне вниз з парашутом і пішов додому. Куля полегшала й знову полетіла вгору. Потім знову як полетить донизу та як трахнеться об землю, як підскочить і знову як бахнеться. Я випав з кошика, трррах головою об землю!

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

Захопившись, Незнайко стукнув кулаком по столу і влучив по пирогу. З пирога так і бризнула в усі боки начинка. Малючки здригнулися з переляку й ледь не попадали з стільців.

– Що ж далі? – спитали вони, трохи отямившись.

– А далі не пам'ятаю.

Запала мовчанка. Малючки з подивом і навіть з деякою повагою дивилися на Незнайка. В їхніх очах він був справжнім героєм.

Нарешті Синьоочка сказала:

– Ви нас страшенно налякали своєю повітряною кулею. Ми вчора ввечері пили чай на балконі. Раптом бачимо, летить велетенська куля, долітає до нашого будинку, натикається на паркан… І раптом – ба-бах! Куля луснула, а коли ми підбігли, то побачили тільки кошик з березової кори.

– Ви лежали, як мертвий! – вставила Заїнька. – От жах!

– Один черевик був у вас на нозі, другий на паркані, а капелюх на дереві, – додала Білочка.

– Від куртки одірвався рукав, і ми знайшли його лише сьогодні вранці, – сказала Дзига. – Довелось негайно пришивати цей рукав знову до куртки.

– Як же я потрапив у цей дім? – запитав Незнайко.

– Ми вас перенесли до себе. Не можна було залишати вас у дворі на ніч! – відповіла Синьоочка.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

– Ви були майже зовсім-зовсім мертвий, – знову вставила Заїнька. – Але Медуниця сказала, що ви можете ще ожити, тому що у вас міцний цей… ор-га-нізм.

– Ого, в мене організм міцний, а голова ще міцніша, – похвалився Незнайко. – В іншого на моєму місці неодмінно був би мозкотрус.

– Ви, напевно, хотіли сказати – струс мозку? – зауважила Синьоочка.

– Так, так, струс мозку, – поправився Незнайко.

– Але ви сказали, що летіли на повітряній кулі не один? – спитала Синьоочка.

– Звичайно, не один. Нас було шістнадцятеро. Правда, цей боягузик Знайко вистрибнув з парашутом, отже, нас залишилось п'ятнадцятеро.

– А де ж решта? – спитала Галочка.

– Не знаю, – знизав плечима Незнайко. – А в кошику, окрім мене, нікого не було?

– Ми знайшли в кошику тільки фарби для малювання і похідну аптечку.

– Це Тюбикові фарби, а аптечка Пілюльчина, – сказав Незнайко.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

В цей час відчинились двері і до кімнати вбігла Сніжинка.

– Чули новину? – закричала вона. – Нова новина! Ще одна повітряна куля прилетіла й розбилась. На ній прилетіло чотирнадцять малюків. Вони впали вчора ввечері за містом. Їх тільки сьогодні вдосвіта знайшли наші малючки й допомогли їм дістатися до лікарні.

– Так вони порозбивались? – ахнула Білочка.

– Це нічого, – махнула рукою Сніжинка. – Медуниця сказала, що всіх їх вилікують.

– Це, мабуть, вони, мої товариші, – сказав Незнайко. – Зараз я піду в лікарню і про все довідаюсь.

– Я проведу вас, – запропонувала Синьоочка.

– Я теж піду з вами, – сказала Сніжинка.

Вона тільки тепер помітила круглий пластир на лобі Синьоочки й вигукнула:

– Ой, люба моя, який у тебе чарівний кружечок на лобі! Тобі це дуже личить. Це що, нова мода – на лобі кружечки носити? Мабуть, я й собі зроблю такий.

– Ні, – відповіла Синьоочка. – Це в мене пластир. Я ненароком ударилась лобом об двері.

– Ах он воно що!

Підбігши до дзеркала, Сніжинка стала одягати капелюшок.

Кімната миттю спорожніла. Всі побігли розповідати новину сусідам.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.

Розмова за столом. Оповідання про Незнайка.



Автор: Носов М.; ілюстратор: Калаушин Б.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова