Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка друга

Чотири сестри

Розділи:   1    2    3    4    5

Розділ 5

Отак попрощалася Золотокоса з Літом, поцілувавши її найніжніше. Літо зімкнуло очі й захиталося од снів, які повезли його у пишній кареті в світ синіх квітів і трав.

Сама ж Золотокоса поважна зробилася й рушила до своєї Золотої зали, щоб належно прибратися. Одягла вона сукню, ткану із золотих ниток, поверх накинула легкого плаща, на голову вдягла вінка, сплетеного з барвистого листя, а в руку взяла золотий пірнач – палицю із металевим оперенням.

Перейшла через Голубу залу й кинула оком на Синьокосу; після того перейшла Зеленою залою і позирнула на Зеленокосу, до якої найбільше подібна була. Після того гукнула на хлопців із золотими трубами, і коли ступила на білу стежку, що вела до їхнього трону, заграли й заголосили золоті її труби. Від того гуку скинулася раптом Білокоса й здивовано протерла очі. Збудився на її плечі Чорний Птах і каркнув незадоволено.

– Чуєш, Пташе, – стурбовано сказала Зима, – Щось небувале коїться! Якісь труби незнайомі голосять, і тривога мене обійма.

– Це, мабуть, ще раз Літо вибирається, кінець серпня тепер, – мовив Птах.

– А може, це обидві сестри до мене йдуть: Літо й Осінь?

– То, може, це вони і йдуть, – сказав Птах, – Будь мужня й непоступлива.

Але дорогою йшла сама Осінь. Яскраве світло виточувалося від неї, ніби горіла в ній велика лампа, і Зима аж очі прикрила рукавом, намагаючись вгадати, що там сяє.

– Потемни мені трохи світу, Чорний Пташе, – попросила вона, – Несила мені дивитися на те світло.

Махнув Чорний Птах крильми – і збудилися хлопці Холодні Вітри з крижаними трубами. Заграли й заголосили, а над землею чорна віхола пронеслася. Завили вітри, заметали вихорами снігу, задвигтіли довкола крижані гори й рушили, пересипаючись, снігові тороси.

Померк світ, і все покрилося сірою млою, але не переставала світитися-палахкотіти золота постать на білій стежці! Ішла – і дзвеніли, співали- заливалися золоті труби, аж очі Білокосої засльозилися – це вже до самого трону Золотокоса підійшла.

– Кланяйся, кланяйся цариці світу! – закаркав Чорний Птах, махаючи крильми.

– Я не бачу тут цариці світу, – голосно сказала Золотокоса, – Царицею світу має бути моя рідна сестра, молода й гожа, гарнішої за яку нема на землі, а рівними до якої є тільки троє дівчат, її сестер... Чи правильно я сказала?

– Правильно, – хитнула головою Зима, яка вже аж зовсім на красуню не подобала. Була це похила баба, зморшкувата, незугарна й нечупарна.

– Я не бачу на троні такої гарної і юної, – сказала Золотокоса, – Я бачу стару відьмугу!

– Вона гарна, гарна! – зарепетував Чорний Птах.

– Але ж, сестро, – зніяковіло промовила Зима, – Невже ти й справді мене не пізнаєш?

– Це не моя сестра! – вигукнула Золотокоса, – Ти – лиха відьмуга, яка десь поділа, ув'язнила чи отруїла мою любу Білокосу. Через це прийшла я, щоб викликати тебе на герць, бо хочу визволити свою любу сестру.

– Схаменися, сестро! – закричала Зима, – Це я, я, твоя Білокоса сестра. Хіба не бачиш, що я біла і ясна і що чисте світло від мене сяє. Подивися на моє чудове біле лице і на мої чудові білі коси!..

Вона аж із трону звелася й похитнулася, адже була горбата і зігнута, обличчя мала сіре й поморщене, а волосся посічене й сиве.

– Білокоса гарна, гарна! – закричав Чорний Птах.

– Ти – не моя сестра, – сказала дзвінко Золотокоса, а її Золоті хлопці приклали до ротів труби й урочисто заграли раз, і другий, і третій, – Ти – самозванка, яка поділа десь мою любу сестру. Ставай до бою!

– Забуваєшся, сестро, – прошипіла тоді Зима, – Чи ж незвісні тобі закони наші: не ти мене маєш змінити, а я тебе. Зима Осінь змінює. Отож іди геть з моїх очей і лягай спати. Це я тобі наказую, володарка світу!

– Ти не володарка світу! – сказала Золотокоса, – Ти – самозванка. А я прийшла сюди не царювати, а визволити мою бідну сестру.

Звела золотий пірнач – палицю з металевим оперенням – і махнула ним у повітрі. Від того помаху перестали дути в крижані труби хлопці Холодні Вітри, втишилась і віхола, та й сніг перестав іти. А ще в листяній короні Золотокосої пробудився малесенький, срібнесенький жучок-черв'ячок, саме той, котрий павутину виплітає в Бабине Літо. Він спустився на тонюсенькій срібній нитці і на тихе повеління своєї володарки подибцяв помаленьку в повітрі до Білокосої. Він встиг причепити срібну павутинку до волосся Зими, коли ж каркнув люто Чорний Птах, зірвався з плеча Зими й кинувся на Золотокосу. Хотів ударити її в обличчя, але натомість натрапив на зведений золотий пірнач і закричав дико, поранившись. Десь далеко відгукнулися Холодні Вітри, і темна ніч покрила землю. Не бачила Золотокоса довкола себе нічого: вили тільки Холодні Вітри і щось начебто зубами заскреготіло. Знову змахнули чорні крила, але Золоті хлопці приклали до вуст труби – і розкололася темрява, розбилася, як розбивається глек, розлетілася на тисячі, мільйони клаптів. Замигтіло й зарябіло довкола, знову повернулося світло, і побачила Золотокоса, що задумано-запечалено сидить на троні Зима, у неї на плечі ховається переляканий Чорний Птах, а біля вуха провис на павутинці хитрий нашіптувач і безстрашний войовник жучок-черв'ячок, який Бабине Літо на землю приводить.

– Таке дивне ти мені оповіла, сестро, – мовила задумливо Зима, – Таке дивне мені подумалося: ніби я – це не я. А все ж таки це я...

– Зирни у дзеркало, – сказала Золотокоса, – Упізнай себе...

– Але в мене немає дзеркала, – сказала спантеличено Білокоса, – Воно розбилося, не пам'ятаю вже як і коли... Щось приключилося...

– Чорний Птах розбив твоє дзеркало, – сказала Осінь.

– Вона і без дзеркала гарна! – закричав зі свого притулку Чорний Птах, – Вона найкраща, найвродливіша, найрозумніша, найсильніша і найвеличніша. Вона одна повинна царювати в цьому світі...

– Чуєш, – мовила, розпогіднюючи лице, Зима, – Це – віщий голос. А віщий голос завжди правду каже... Однак... може, все-таки глянути в дзеркало... Сумнів на мене найшов – непокоїтися я починаю.

– Прожени Чорного Птаха, і я тобі позичу дзеркальце.

Тоді вдруге зірвався з плеча Чорний Птах і кинувся до Осені, гадаючи, що тримає вона дзеркальце, як тримали його раніше Зеленокоса й Синьокоса, і вирішив розбити його так, як розбив у інших сестер. Але знову звівся золотий пірнач – поранив собі груди Чорний Птах. Закричав розпачливо, гнівно, рипуче:

– Прожени її, прожени її!

Закружляв і затанцював довкола Золотокосої, замахав крильми, жахаючи, обсипав її снігом та градом, жбурнув сотнею крижаних стріл, але розтавало все це, торкаючись осяйної одежі Золотокосої.

– Ти не можеш її перемогти, чому? – спитала Зима.

– Бо я вийшла з добром, – сказала Золотокоса, – Мушу розшукати і звільнити свою любу сестру і добрий лад на землі встановити.

– Мала б ненавидіти ту свою білу сестру, – тихо мовила Зима, – Хочеш їй щось лихе учинити?

– Я люблю свою сестру, бо вона ніжна й гарна. Вона приходить мене змінити, коли я втому відчуваю. Ласку мені чинить, змінюючи мене, бо не дає мені постаріти.

Отаке сказала сестрі Золотокоса, а ще сказав щось таємне їй на вухо жучок-черв'ячок, який Бабине Літо на землю насилає. Тоді пильно зирнула Білокоса на свою гарну сестру, і щось зворухнулося в її замерзлому серці, а може, це жучок-черв'ячок уже там поселився. Зір її пом'якшав і полагіднішало лице. За мить уже й бліда усмішка почала з'являтися на її потемнілому обличчі, а з одного ока раптом викотилася каламутна сльоза.

І коли викотилася та сльоза, крикнув пронизливо Чорний Птах, змахнув крильми і зірвався у повітря. За хвилину він став як метелик, а ще за мить у чорну крапку перетворився.

– А тепер на себе глянь, – сказала Золотокоса.

Вийняла дзеркальце й подала Зимі. Та зирнула – тихий зойк вирвався їй з грудей.

– Сестро моя, сестро! – закричала вона, – Що це за стара відьмуга на мене дивиться? Я не впізнаю себе!

– Зійди з трону, втомилася ти, – м'яко наказала Зимі сестра, – Піди в палац, збуди Зеленокосу, впади їй до ніг і попроси вибачення...

Зима ледве звелася з трону, стара була і немічна.

– Пособи мені, сестро, – попросила вона, – Дай руку!

Золотокоса подала їй руку і вивела стареньку на стежку. І тільки рушили вони до Блакитного палацу, як раптом почули чарівну пісню. Хтось виспівував у супроводі найчарівнішої музики, й дивне диво на землі учинилося. Потемнів сніг, обм'як і заструміли довкола дзюрчисті потоки. Повіяло теплим вітром, і все повітря радісно затремтіло. Звели очі, шукаючи чарівної співачки, Білокоса із Золотокосою, і раптом завмерли від несподіванки.

Стежкою назустріч їм ішла прегарна дівчина. Зелені шати маяли в неї за плечима, зелене волосся гралось із теплим вітерцем, зелений з голубими квітами вінок лежав над її рівним, погідним чолом, довкола її осяйної постаті літало розсипане навкруг насіння квітів. Воно одразу ж проростало, пробиваючи сніг, і цвіло білим та синім квітом. Саме від того й виникала чарівна музика, а співала Зеленокоса, співала Весна.

Розділи:   1    2    3    4    5