Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка друга

Чотири сестри

Розділи:   1    2    3    4    5

Розділ 4

Відтоді почала ходити до Білокосої Синьокоса. І ходила вона до неї тричі: в червні, в липні і у серпні. Але в червні сказала Зима: «Прийди у липні», а в липні – щоб у серпні вона прийшла.

У серпні ж уже й четверта сестра прокинулася – Золотокоса. Літо зі сльозами на очах оповіло, що в них діється.

Мільйон років жили вони й лиха не знали, повіла Синьокоса, а тепер земля – не земля, а крига, і ця крига почала рухатися від Північного полюсу – землю всю покриває, од того Крижаний Вітер гуляє. Від Північного полюсу величезні льодяні брили подвигає, світ цілий покриває і надію, що все зміниться, убиває. Величезні крижані гори рухаються, ніби несе їх вода, наповзають і стесують скелі й горби. Все живе утікає з їхнього підсоння, оповіла Синьокоса, а сестричка наша живе, немов спросоння. Вона глуха й німа, нічого не бачить і не зна. А все тому, що на плечі у неї Чорний Птах сидить і щось їй на вухо шепотить. Він уже нападав і на неї, Синьокосу, і вона й досі відтоді в серці тугу носить. А сама сестричка Білокоса якби ж побачила, що з нею, бідолахою, відбулося! Волосся посивіло, голова їй пострупіла, лице позморшкуватіло, аж брунатне стало від старості, а це тому, що сестричка не має до них жалості.

– Скоро вона буде звичайною старою бабою, – сказала Синьокоса і заплакала синіми сльозами.

– Я ще не зовсім прокинулася, – сказала, позіхаючи, Золотокоса, – а ти таке страшне оповідаєш. Почекай, отямлюся й трохи наберуся сили. Підемо разом.

– Не змогла я, бідолашна, вигнати з сестриних грудей Чорного Птаха, – поскаржилася Синьокоса, – Я вже й дзеркальце їй підсувала і подивитися пропонувала, одурено її, заморочено – розбив те дзеркальце Птах, скалки розметав і ногами своїми їх потоптав. Благала я сестру зглянутися над нами, над звіром і над деревами, але те до її вух не дійшло – нічого не допомогло! Затялася вона, затверділа, Чорний Птах її полонив і біду їй отаку учинив. Не спить вона і не відпочиває, а тому, бідолашна, зовсім пропадає...

– Я вже отямилася, – сказала Золотокоса, – Давай підійдемо до вікна і на світ зирнемо.

Вони підійшли до вікна, але не побачили світу: все було білими мухами покрите. Крутилися ті мухи в повітрі, випадали з неба, як з дірявого міха, клалися на землю – мільйони їх лежало мертвих долі. Виростали в горби, у велетенські крижані тороси – насувалися на Блакитний палац зусібіч.

– Бачиш, уже й на наш палац наступає крига, – прошепотіла Синьокоса, – Розітре його, і тоді і ми всі погинемо. Не співатимуть на землі пташки і не чути буде живого дихання. Маєш світлу голову, Осене, – придумай, як прогнати Чорного Птаха.

Придивилася Золотокоса до Літа – сумна усмішка забриніла на її вустах: голуба сестрина сукня перетворювалася на ганчір'я, а босі ноги аж потемніли. Очі зморено дивилися, а довкола неї вже почали стрибати, вигинатися, пританцьовуючи, худі високі Тіні, мали вони довгі руки, а пальці у них – як патички. Називалися ці Тіні Снами, і розстеляли вони покоєм прозорі полотниська, щоб загорнути Синьокосу і забрати її в країну своїх казок.

– Бачу, що зморилася ти, люба моя сестро, – сказала Золотокоса, – Чи ж подужаєш піти зі мною до нашої лихоносниці?

– Треба буде, то піду, – ледве ворушачи язиком, сказала Синьокоса, – Треба, засинати не буду, тільки вигадай щось, щоб ані сестра, ані ми не загинули...

Вона це сказала, а очі її вже спали, вже ледь-ледь могли розплющитися, хоч як боролася зі сном Синьокоса.

– Ти в мене мужня, сестричко, – сказала Золотокоса, – Але бачу: тобі пора спати, а мені – до бою ставати. Що порадиш мені на відході?

– Те, що мені Весна заповіла, – шепнула Синьокоса.

Вона зітхнула, заплющилася, бо Сон уже поклав на її вуста теплу долоню, а тоді ще раз зирнула на сестру синіми, ніби озера, очима:

– Не втрачай до неї любові... Хай вона гляне в люстерко... Хай сама себе не впізнає...

Розділи:   1    2    3    4    5