Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка друга

Чотири сестри

Розділи:   1    2    3    4    5

Розділ З

– Чому ти повернулася в Палац? – спитало Літо в Зеленокосої, – Чому не сидиш на троні і не правиш світом?

– Не пускає сестра, – безпомічно розвела руками Весна, – Щось таке лихе з нею причинилося.

– Дивні речі кажеш, – мовило Літо, – Хіба можу я взяти царство з рук Білокосої, а не з твоїх?

– Не знаю, – прошепотіла Зеленокоса, – Уже зів'ядає моя сила, вже я немощію й хилюся, а повіки важкі мені поробилися. Одежа моя зносилася, а тільки одну сукню й одні черевички можу я в році мати. В сестри ж нашої скам'яніло серце, і не бачить вона та й знати не хоче моєї печалі...

– Ходімо зі мною, сестро, – сказала Синьокоса, – Буду просити в сестри, щоб звільнила тобі місце. Посидиш хоч тиждень на троні, і я зміню тебе, бо моя вже пора.

На те вклонилася чемненько Зеленокоса.

– Хай буде так, як ти сказала, – мовила любо, – Хай живе світ і ми в ньому! Царюй, моя сестро!

І вони пішли по білій стежці, попереду Літо ступало в яскравих шатах, і там, де проходило воно, зацвітала земля.

Синьоока ще здалеку побачила трон і насуплену Зиму на ньому, побачила хлопців Холодних Вітрів, котрі і на її прихід задули в крижані труби. Здригнулася вона мимовільно.

– Гей ви! – прохрипіла Зима, – Чого прийшли? Чи ж не знаєте закону, що тільки одна з вас може мене змінювати? Що задумали супроти мене, лихоємиці?

– Лихо задумали, лихо задумали! – прокричав Чорний Птах.

Подивилися сестри на ту із Чорним Птахом на плечі і згукнули здивовано: ледве її впізнали. Коси Зими були білі й раніше, але тепер їх сивина уже побила, а обличчя потьмяніло.

– Чого мовчите? – каркнула голосом Чорного Птаха Зима, – Це я у вас запитала, цариця світова, отож і відповісти мусите незагайно!

– Доброго дня, люба сестро! Вже пора й мені панувати.

– Який тепер місяць? – запитала Зима.

– Кінець травня, сестро!

– Хай та Зелена йде спати, а ти приходь наприкінці червня. Тоді виступила з-за спини Літа Весна й промовила сміливо:

– Але ж, сестро, озирнися навколо. Всю землю снігом та кригою покрито, і не росте на ній ані росточок.

– А мені що? – спитала Зима.

– А те, що землю і все живе зневажаєш. Ти нас, сестро, нівечиш...

– Немає мені до того діла, – сказала Зима, – Я царюю, а більше що треба знати?

– Ти й себе нівечиш, сестро! – крикнула розпачливо Зеленокоса і, вихопивши дзеркальце, раптом простягла його Білокосій, – На, глянь, що з тобою зробилося!

Але в цей момент зірвався з плеча Білокосої Чорний Птах і впав на ту простягнуту з люстерком руку, вихопив блискуче скло і брязнув ним об лід. І розлетілося дзеркальце на тисячу скалок, а може, це тисячею сліз заплакала Зеленокоса; повернулася вона і поплелася до Блакитного палацу. Поступово спадала з краси, гасли очі її величезні й зелені і блідло лице. Тоді махнули довгими руками Сни й почали літати довкола, майнули білими сувоями, і потяглися за Зеленокосою аж до її Зеленої зали.

Синьокоса ж сестра стояла перед Зимою і зачудовано дивилася на неї.

– Отямся, сестро! – вигукнула дзвінко, – Ти ж знаєш, що, коли вона засне, не зможу і я прийти на землю.

– А мені що до того? – каркнув з плеча у Зими Чорний Птах.

Тоді смуток відчула й Синьокоса. Озирнулася навкіл: справді, все навкруги кригою та снігом закуто, – зібралося тієї криги так багато, що не тільки ріки й озера, але й земля нею покрита. Побачила, що й звірі почали збиватись у великі стада і рушили у краї тепліші. Пильно придивилася Синьокоса до Білокосої сестри, а ще пильніше – до Чорного Птаха, що звив кубло в її серці. І зареготав, закрякав їй Птах просто в обличчя, і не витримала Синьокоса. Стрепенулася вражено, повернулася різко і побігла геть. В цей час Зеленокоса готувалася до тривалого, багатомісячного сну.

– Слухай, сестро! – крикнуло Літо, вриваючись у Зелену залу, – Зачекай хвилю, не засинай! Нам треба вирішити, що робити! Нам треба придумати, як вигнати в сестриці з плеча того Чорного Птаха.

Зеленокоса розплющила очі й подивилася сонно на Синьокосу.

– Я вже не маю сили у тілі, – прошепотіла вона, – Я вже засинаю і думки мені в голові плутаються.

– Не засинай, сестро! – кинулася до Зеленокосої Синьокоса, – Що мені робити без тебе? Що удію з лихою нашою сестрою, як прожену від неї навісного Птаха?

– Щось треба придумати, – прошепотіла Зеленокоса, – А я тобі таке скажу: продовжуй любити її, може, й отямиться. Може, пошкодує... А ще... Вона замовкла, бо Перший Сон поклав їй на уста долоню.

– Що іще? – кинулася до неї Синьокоса.

– Вчини так... хай на себе зможе... подивитися...

Розділи:   1    2    3    4    5