|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Нярінга
Литовська народна казка
в обробці Едуардаса Межелайтіса
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Склютаускайте
– Не хочу бути маленькою, хочу бути великою, – сказала Нярінга, дочка рибалки.
А мати й каже:
– Як упораєшся з великою роботою, то одразу й виростеш.
Вийшла Нярінга на берег морський, замислилася: яка ж робота їй по силах?
А сонячне коло з дюни на дюну перекочується. А море за ним по п'ятах – хоче схопити червоне коло.
"Бач, яка хвиля повільна, – подумала Нярінга, – аж я повправнішою буду!"
І побігла що є сили по дюнах, обігнала хвилі, синіми очима вже й сонце наздогнала. Шугонуло сонце, хоче за хмарою сховатися. А Нярінга долонями сонце ухопила – і в море кинула!
Біжить, вигукує, наче чайка:
– Матінко! Я вже велика!
– Хто таке сказав?
– Море сказало, я його хвилю обігнала!
– Отже, ноги твої підросли, а руки ще малі. От упораєшся з великою роботою, одразу й виростеш!
Вийшла Нярінга до моря, замислилася: яку б їй роботу виконати, щоб і руки підросли? Дивиться: рибалки невід тягнуть – піт з них рікою тече, – ніяк не витягнуть.
Побігла по дюнах – і от вона вже поруч із рибалками.
– Чому, – питає, – ви невід тягнете, а все не витягнете?
– Ох, доню! Змій – морське чудовисько – зубами у невід вчепилося.
– Не сумуйте, – каже Нярінга, – я допоможу вам невід витягти.
– Що ти, дитинко! Змій той у дев'ять голів: тисяча чоловіків з ним не впораються.
– Сильний змій, а я посильнішою буду!
Засукала рукави і вхопилася у невід. Заскрекотала морська глибочінь, піддався невід.
Піднатужилася Нярінга – і витягла на сушу невід. Риби – сила-силенна! Дивуються люди, прославляють дочку рибалки.
А море скаламутилося, заревло, і пролунав із самісінької глибини грізний рев чудовиська:
– Бачу, могутні твої руки, Нярінго! Бачу, сильніша ти за мене!
Зраділа Нярінга:
– Матінко! Я вже велика!
– Хто таке каже?
– Змій морський каже, я з його зубів невід з рибою витягла!
– Отже, ноги й руки твої вже виросли. Але серце ще мале.
– Не хочу бути маленькою, хочу бути великою!
– От упораєшся з великою роботою, тоді й виростеш.
Зайшла Нярінга в море, далеко-далеко, а море їй лише до пояса. Вже й берега не видно, а хвилі й до плечей не дістають – ось яка вона висока! Яку ж роботу їй виконати, щоб зовсім великою стати?
А море раптом скипіло, заклекотало чорними бурунами, і чує Нярінга відчайдушні крики:
– Рятуйте! Тонемо!
Бачить: три човни, як скіпки метушаться на хвилях.
Скрикнула дочка рибалки, наче чайка – так сильно забилося її серце – і кинулася людей рятувати. Спритні її ноги, сильні її білі руки. Ухопила човен за щоглу – і в поділ сукні. Так усі й позбирала.
Вийшли рибалки на сушу, дивуються.
– Красно дякуємо тобі, Нярінго! Велике в тебе серце!
– Матінко, я вже велика!
– Хто таке каже?
– Рибалки кажуть, я їхні човни в бурю на берег винесла.
– Ну що ж, зміцніли твої руки, зміцніли твої ноги, і серце в тебе мужнє, але ще малий твій розум.
Замислилася Нярінга, дивиться, як широкий Неман у море впадає.
А між тим випустив змій, морське чудовисько, на волю вихори свої страшні: не пробачив він Нярінзі, що вона невід витягла та човни врятувала.
Набігла водяна круча, запрудила Неман, не дає йому у море стікати. Повернув Неман і полинув назад. А бурею в нього вже стільки води нагнало, що у руслі тісно! Розлився Неман, затопив поля, навіть хати селянські – та й ті змив. Велике горе людям.
Стиснула кулаки дочка рибалки, спалахнули гнівом її очі: "Зажди, підлий зміє! Упораюся я з тобою! Насиплю греблю з піску й каміння – назавжди перекрию тобі сюди шлях!"
Тільки так подумала – гніву як і не було. "Так і зроблю" – вирішила.
Побігла вона по дюнах у село, зібрала людей від мала до велика:
– Усі до роботи!
Виросла Нярінга за цю єдину мить. Піднялася велетнем, головою у хмари впирається.
І така сила у ній прокинулася богатирська: насипає на дно жменю камінців – і одразу ціла дюна виростає.
Дванадцять днів лютував морський змій. Дванадцять днів і ночей, очі не склепивши, працювала Нярінга, а з нею й усі рибалки. На тринадцятий день море вщухло.
Зійшло сонце й здивувалося: по морю тягнеться смуга піщана. А по ній іде стомлена дочка рибалки.
– Нярінго! Тебе й не впізнати! Он як виросла! Зі мною, сонцем, зрівнялася. – І з того часу стали вони приятелями – дочка рибалки і сонце.
Ходять вони поруч берегом. Зайдуть далеко в море, і хитає синя хвиля дві великі світлі голови – сонця і Нярінги.
Згодом пронеслася чутка про дивну дочку рибалки та її великі справи. І стали женихи на кораблях причалювати – сватати Нярінгу.
– Я люте чудовисько здолала, а от хто його вб'є – за того й заміж піду. – Такими словами зустрічала Нярінга кожного нового жениха. Та тільки де їм! У женихів серця маленькі, а хіба маленьке серце великому пара?
І от на краю неба сплила хмара. І перетворилася вона на корабель.
А на кораблі стрункий синьоокий красень:
– Я мисливець Нагліс, підеш, Нярінго, за мене заміж?
– Піду, – відповідає, – тільки ти убий змія дев'ятиголового. – Сказала і почервоніла, сподобався їй парубок.
– Гаразд, уб'ю чудовисько, – пообіцяв велетень Нагліс. – Чекай на мене, люба Нярінго, чекай!
Чекає Нярінга, непокоїться. Чи знайде Нагліс старого чаклуна, що знає змієве ім'я? І її велике серце б'ється могутніми ударами, навіть за морем чути!
А Нагліса хоч на край світу посилай – що завгодно відшукає!
Прошов Нагліс дев'ять лісів, дев'ять річок...
І прийшов до старця. Вислухав його старець, похитав головою:
– Не один сміливець шукав тут своє щастя – спробуй і ти! Лежить у дуплистому дубі палиця. Візьми її та тричі покрути навколо голови, тоді й скажу тобі ім'я змієве.
Схопив Нагліс палицю. А в тій палиці були блискавки з усього світу. Тільки-но Нагліс її тричі крутонув – ударила блискавка у дуб і на друзки розбила.
– Гаразд, – каже старець, – якщо ти такий, відкрию тобі ім'я змієве. Забирай палицю, іди на берег і тричі вигукни: "Гальвірдас!" А як змій вийде – рубай його голови тричі по три, щоб жодної не залишилося!
Вийшов богатир до моря, тричі крикнув: "Гальвірдас!" – заревло море, здійнялося горою під самісіньке небо, і з тієї гори виплив змій дев'ятиголовий:
– Хто мене гукав?
– Це я, мисливець Нагліс. Прийшов твій кінець!
Розлютилося морське чудовисько, кинулося на мисливця, а Нагліс розмахнувся – і тричі вдарив по зміїних головах. Усі дев'ять і зняв. Почервоніло море від крові змієвої...
Іде Нагліс, співає:
|
Далеко-далеко, лінго-лія, |
Чує пісню коханого золотокоса Нярінга. І гучно б'ється її велике вірне серце.
Досі пам'ятають люди про славних велетнів Нярінгу і Нагліса. А півострів, насипаний дівчиною для захисту від морського чудовиська, назвали її ім'ям – Нярінга.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова