|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Як селянський син зачаклованих братiв урятував
Латиська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Склюгаускайте
В одного короля були дуже великі луки. І з тих луків щоночі пропадало по копиці сіна.
Наказав якось король одному селянину вартувати сіно. А в того селянина було троє синів: двоє розумних, а третій – дурень. Не пішов селянин сам сіно вартувати, послав своїх синів.
Спершу розумні сини, кожен по ночі, вартували, тільки не зуміли вони сіно вберегти. На третю ніч пішов дурень вартувати. Прийшов і чекає.
Тут прибігла маленька мишка й каже:
– Лягай-но ти зверху на копиці. Опівночі прийде великий кінь, стане сіно їсти. А ти хапай його за гриву і не відпускай.
І справді – скоро прибіг великий кінь, почав їсти сіно. Стала копиця осідати, а коли сіна вже мало залишилося, схопив дурень коня за гриву і скочив йому на спину.
Помчав кінь по небу, немов вихор. Але дурень міцно тримається.
Нарешті зупинився кінь на пагорбі й каже:
– Нас семеро зачаклованих братів, і куди нас посилають, туди ми й повинні йти. Обіцяй мовчати про те, що ти сьогодні бачив, тоді через сім років ми всі будемо врятовані.
Обіцяв йому дурень мовчати. Відніс його кінь назад до копиці сіна, дав три вуздечки – срібну, золоту і діамантову – і сказав:
– Якщо тобі щось знадобиться, потруси вуздечками і все одержиш.
З того часу перестало сіно пропадати. Зрадів король і взяв дурня до палацу. Добре жилося тому в короля. Працював він, коли хотів, а не хотів – міг відпочивати цілими днями, ніхто його не підганяв.
Але от якось захотілося дурню срібною вуздечкою потрусити, подивитися, що з цього вийде. Тільки-но потрусив – як з'явився срібний кінь з великим мішком, повним чистого срібла.
Скочив дурень на коня, об'їхав три рази навколо королівського саду і розкидав по всьому саду срібло. Негайно засяяв увесь сад.
Дізналися про це король і слуги його, побігли на диво подивитися. Бачать – яблуні срібними яблуками всипані. Захотів король нарвати яблук. Зірвав одне, а за іншими як потягнеться, то вони одразу вони вгору піднімаються та зникають.
Наказав король назавтра гостей скликати – показати їм чудовий сад. Тільки назавтра вже пізно було – вночі дурень потрусив вуздечкою, тричі об'їхав навколо саду на срібному коні, і все срібло зникло.
Засмутився король, що мимоволі гостей обдурив, і придумав ось що: віддав він старшій дочці срібне яблуко й оголосив, що сьогодні вона вибере собі нареченого. Так воно й було. Віддала старша дочка срібне яблуко одному з гостей. Тут же їх і повінчали.
Пройшло багато часу. Ще двічі трусив дурень вуздечками. Двічі з'являлися в саду то золоті, то діамантові яблука.
І кожного разу королю вдавалося зірвати лише по одному яблуку. Довелося йому видати заміж середню і молодшу дочок.
Усе б добре, та тільки не сподобався королю вибір молодшої дочки. Віддала вона своє яблуко дурню. Розсердився король, але робити нема чого.
Не сподобалося і старшим зятям мати такого родича. Умовили вони короля відіслати молодих з палацу, та щоб ті подалі поїхали. Послухався їх король, наказав дурневі оселитися на самій околиці королівства. Там він і жив з дружиною у бідній хатинці.
Але старшим зятям і цього мало. Задумали вони дурня зовсім позбутися. От якось сказали вони королю, що поїдуть на полювання. Самі ж вирушили до дурня, зазвали його до лісу та й зіштовхнули у трясовину. Їдуть назад, радіють.
А дурень і не загинув зовсім. Потрусив він срібною вуздечкою, викликав срібного коня. Витягнув його кінь з болота і приніс прямісінько до дружини.
Перевдягнувся дурень і поїхав зятів зустрічати. Тільки-но він з-за воріт виїхав, раптом де не взялися – з обох боків од срібного коня біжать два великих собаки.
Здивувалися зяті, коли дурня зі срібним конем і собаками побачили.
– Продай, – кажуть, – нам собак.
А дурень відповідає:
– Віддайте мені свої обручки і обіцяйте собак дев'ять днів не випускати, тоді продам!
Погодилися зяті.
Зранку знову зяті до дурня з'явилися – на полювання гукають. І знову, як проїжджали повз трясовину, зіштовхнули його з коня і кинули його туди. Але дурень потрусив золотою вуздечкою, викликав золотого коня. Витягнув кінь його і приніс прямо додому.
Поїхав дурень на золотому коні зятів зустрічати. А з боків коня раптом два вовки з'явилися. Здивувалися зяті, як золотого коня і вовків побачили, і стали дурня вмовляти, щоб він їм вовків продав.
– Віддайте, – каже дурень, – мені яблука, що у день весілля отримали, і обіцяйте вовків дев'ять днів нікуди не випускати, тоді продам.
Обіцяли йому зяті не випускати вовків. Узяв дурень яблука та й поїхав.
Третього дня зяті знову тут як тут. Знову погукали дурня на полювання, та й зіштовхнули у глибоку розколину в скелях. Ну то вже тепер, гадають, йому й справді кінець настав. Але дурень і тут не загинув. Потрусив діамантовою вуздечкою, викликав діамантового коня. Витягнув його кінь з розколини і прямісінько до дружини приніс.
Поїхав дурень на діамантовому коні зятів зустрічати, а з боків коня два величезних ведмеді з'явилися. Здивувалися зяті, коли діамантового коня і ведмедів побачили, і стали дурня вмовляти, щоб продав він їм ведмедів.
– Віддайте мені сорочки, у яких вінчалися, – каже дурень, – і обіцяйте ведмедів дев'ять днів нікуди не випускати, тоді продам.
Зяті обіцяли. Узяв дурень сорочки і повернувся додому.
А зяті до короля пішли – скаржитися. Мовляв, дурень виманив у них обручки, яблука і сорочки. Розгнівався король. Наказав дурня привести.
Але дурень не став поспішати. Лише на дев'ятий день вийшов він з воріт. Бачить – їдуть сім принців. Не впізнав їх дурень, а вони його одразу впізнали.
– Дякуємо тобі, – кажуть. – Тепер ми вільні. Прийми від нас у подарунок діамантову карету з шісткою діамантових коней.
Прийняв дурень коштовний подарунок, посадив у карету дружину і покотив з нею до тестя-короля – усе навколо так і засяяло.
Здивувався король, побачивши таку розкіш, проте взнаки не дав і почав дурня сварити, навіщо він старших зятів обдурив.
– То це я обдурив? – здивувався дурень. – Та ж вони самі мені все за звірів продали.
– Що це за звірі? Покажіть-но мені їх! – наказав король. Побігли зяті замки відмикати, звірів випускати. Тільки випустили, звірі на них накинулися і розірвали.
Розповів тоді дурень королю про все, що з ним сталося. Вислухав його король і пробачення попросив.
З того часу зажив дурень щасливо. А потім, коли король помер, сам королем став.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова