Бабусина пригода

Бабуся:

Пасіться, любі каченятка,
Скубіть собі м'яку травичку,
Купайте в сонечку крилятка
Та поринайте у водичку.
Ловіть метелики та мушки,
Але наставте добре вушки:
Там, бачите, синіє ліс?!
Живе в тім лісі хитрий лис...
Вважайте, крихотки, вважайте!
Як лиса вгледите, – втікайте!

(До Песика)

А ти, чорненький, не лежи:
Малих пильненько стережи!
Коли б десь лис чи вовк скакав,
Що ти робитимеш?

Песик:

Гав, Гав!

Бабуся:

Гаразд! Дивись пильніш
Та гавкай дужче, голосніш!

Песик:

(весело скаче й голосно гавкає на Бабусю):

Гав-гав! гав-гав, гав-гав, гав-гав!

Бабуся:

Та я ж не лис, – чого пристав?

Бабуся:

Як любо, мило серед гаю!..
Спочину, ляжу задрімаю.

Ведмідь:

А хто це тут лежить та спить?
Хто смів ногою тут ступить?
Тут все моє: і луг, і гай.
Я з'їм тебе! Ану, вставай!

(Будить лапою Бабусю.)

Бабуся:

(прокинувшись)

Ой лишенько! Ведмідь! Боюся...

Ведмідь:

Ти хто така?

Бабуся:

Та я – Бабуся.
Там, під горою, в мене й хатка...
А тут пасу я каченятка.

Ведмідь:

А що то в клуночку у тебе?..

Бабуся:

Та це медку взяла для себе...

Ведмідь:

(облизуючись)

Медку?! Медку! Люблю медок!
Але ненавиджу бджілок!

(До Бабусі ніжно)

Коли й медку мені даси,
Хоч і щодня качок паси.

Бабуся:

Чому ж Ведмедику не дати,
Коли він хоче ласувати...
На хліб намазати – чи так?..

Ведмідь:

І сам не знаю, краще як...

Песик:

Гав-гав, гав-гав, гав-гав, гав-гав!..

Бабуся:

Ой Боженьку, це ж Лис напав!

Ведмідь:

Не бійсь, Бабусю, захищу,
А Лиса хитрого провчу!

Ведмідь:

Ага! Попався! Не пручайсь!
Кажи всю правду, признавайсь!
Чого ти гнався за малими?

Лис:

Та я хотів погратись з ними...

Ведмідь:

Ой, будеш, Лисе, у мішку...
Твій ніс чого це у пушку?

Лис:

Це каченя мене напало
І якось в рот само попало...

Ведмідь:

Не вірю, Лисе... Ти збрехав?!
Він бреше, Песику?!

Песик:

(притакуючи)

Гав-гав!

Каченя:

(виступаючи перед Ведмедем)

Неправду каже Лис,
Що я його напало...
Чого б я в рот скакало?!
Щоб голову одгриз?

Каченята:

(гуртом)

Так-так, ках-ках, так-так, ках-ках...

Ведмідь:

Кажи негайно, признавайся,
А коли ні, то в торбу пхайся.

Песик:

Гав-гав, гав-гав, гав-гав, гав-гав!

Ведмідь:

(до Песика)

А може б, ти вже перестав?

(До Лиса)

Не сором гнатись за малими?

Лис:

Та я хотів погратись з ними...

Ведмідь:

Бабусю, маєш ти лозину?
Ану, почухай Лису спину...

Бабуся, усміхаючись, бере лозину.

Песик:

(до Лиса)

Гав-гав, гав-гав, гав-гав, гав-гав...

Лис:

(до Бабусі)

Скажіть, щоб він хоч не лякав.

(Стає на коліна)

Пустіть!.. У мене діточки...
Всі золоті, як зірочки...
Вони мене додому ждуть,
Без мене не їдять, не п'ють.
Я вже не буду, присягаю...

Бабуся:

(до Ведмедя)

Пустіть... І я вже вас благаю,
Він більш не буде...

Ведмідь:

(до Лиса)

Ну, дивись!..
А попадешся – не просись...

Песик:

Гав-гав, гав-гав, гав-гав, гав-гав...

Ведмідь:

(до Песика)

Чому ж ти Лиса не піймав?

Бабуся:

(до каченят)

Напаслися? Наїлись?
На Лиса надивились?

Каченята:

(киваючи головами)

Так-так, ках-ках, так-так, ках-ках...

Бабуся:

Ходімте вже до хатки.
Вже вечір... Час і спатки.
Подякуйте ж, маленькі,
Ведмедику гарненько...

Каченята:

(низько вклоняючись Ведмедю)

Так-так, ках-ках, так-так, ках-ках...

Ведмідь:

Коли б щось трапилось, кричіть:
«Біжіть, Ведмедику, біжіть!»
Хай нападе чи вовк, чи лис,
Вже не сховається і в ліс.

Бабуся:

(бере клуночок і лозинку)

Так ми вже підемо до хати...

(До Ведмедя.)

Хотіла б я Вам щось сказати...

Ведмідь:

Кажіть, Бабусю: наперед
Я вам віддячуся за мед.

Бабуся:

Чи не могла б я вас просити
Колись до мене загостити?!
Зробіть цю ласку: завітайте!..

Ведмідь:

Чи є безпечно, – уважайте!..
Щоб там до лиха не прийшло...
Це ж вам не праліс, а село!

Бабуся:

Та й близько там села немає!
Гора, а з неї ліс збігає,
Та десь потік шумить здалека –
Оце і вся вам небезпека.

Ведмідь:

А чи, буває, з-за куща
Не дасть з рушниці хтось ляща?

Бабуся:

Кого б стріляти із рушниці?
В нас горобці, шпаки, синиці,
Галки, сороки, деркачі,
Та сич десь крикне уночі.

Ведмідь:

Та що мені галки, сороки?!
Ступну – тікають на всі боки!

Бабуся:

Побачите мою хатинку,
Таку (показує) з горішками торбинку...

Ведмідь:

А ви горішків не їсте?

Бабуся:

Зубів не маю, як на те!

Ведмідь:

А в мене зуби – подивіться!

(Широко роззявляє рота)

Бабуся:

Ой лишенько! Та не трудіться.

Ведмідь:

Та я одверто вам скажу,
Що я і камінь розкушу!

Бабуся:

А я... ось я стара Бабуся.
А вас і стільки (показує) не боюся.

Ведмідь:

(піднімаючи лапи і кидаючись на Бабусю)

Гам-гам!
А що, Бабусю, налякав?

Песик:

Гав-гав, гав-гав, гав-гав, гав-гав!

Бабуся:

(отямившись)

Аж з переляку піт облив!..
Гаразд, що Песик захистив!

Ведмідь:

Простіть... Я тільки жартував,
А ти вже, Песику, «гав-гав»?!

Бабуся:

Так що ж... заглянете до хати?

Ведмідь:

Вже більш не буду жартувати.
Прийду! Кажу: прийду – і край!

Бабуся:

А я до вас!.. Такий звичай.

Ведмідь:

Та ви ж не втрапите до мене...
Там ліс, як море те зелене...

Бабуся:

(показуючи на Песика)

Це що? Воно хоч молоде,
А має носа – й доведе!

Ведмідь:

Це може статись: добрі пси,
Ой, мають каторжні носи!..
Що ж... прийдуть, може, й каченятка?
Я покажу їм ведмедятка.
Вас не злякає довгий шлях?

Каченята:

Так-так! Так-так, ках-ках, ках-ках..

Ведмідь:

Ох, я люблю таночки...
Ану, малі, хоч трошки...

Бабуся:

Беріться за крилятка...
Танцюйте, каченятка.

Каченята:

Так-так, ках-ках, ках-ках...