|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Беатрис Поттер
Ухті-Тухті
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин
Жила собі дівчинка, яку звали Люсі. Вона жила на хуторі Літтлтаун, що англійською означає «Маленьке містечко». Люсі була доброю дівчинкою, тільки вона чомусь завжди губила свої носові хусточки.
Одного разу Люсі вибігла у двір та закричала (ох, як вона голосно кричала!):
— Я загубила хусточки! І фартушок теж пропав! Скажи, чи ти їх не бачив, Смугастику?
Але смугастий кіт мив свої білі лапки та нічого не відповів.
Тоді Люсі спитала в курочки:
— Скажи, мила Рябушко, чи не бачила ти мої хусточки та фартух?
Але курочка проквохтала:
— Я біжу босоніж! Босоніж! Ко-ко-ко! — і втекла до сараю.
Тут Люсі побачила на дереві реполова та спитала в нього:
— Пташко, гей пташко! Чи ти не знаєш, де поділися мої хусточки і фартух?
Але реполов скоса подивився на неї своїм блискучим чорним оком, нічого не сказав і полетів.
Тоді Люсі вийшла за хвіртку і подивилася на гору, яка піднімалася прямо за хутором. Гора була така висока, що хмари закривали її верхівку. І раптом Люсі здалося, що на схилі, в траві, щось біліє. «Чи не мої це хустинки?» — подумала вона і побігла на гору так швидко, як тільки могли бігти її маленьки ніжки.
Вона дерлася крутою стежкою все вище і вище. Скоро Літтлтаун залишився далеко внизу, і його будиночки здавалися зовсім крихітними.
Люсі все йшла, йшла і раптом побачила струмок, який, звиваючись та хлепочучи, біг з гори.
Хтось поставив на камінь відерце, щоб набрати води. Воно було не більше за яєчну шкаралупу, і вода переливалася через край. А на мокрому піску виднілися сліди чиїхось малесеньких ніжок.
Люсі побігла стежкою далі та прибігла до високої скелі. Навколо росла низенька зелена травичка, а між гілками папороті були натягнуті тоненькі мотузочки, сплетені з билинок. На траві лежала ціла купа білизняних прищіпок. Але носових хустинок ніде не було видно!
Проте Люсі помітила щось дуже цікаве. Прямо перед нею, у скелі, були двері. А за дверима хтось співав:
Ухті-Тухті, |
Люсі постукала у двері та увійшла. Вгадайте, що ж вона побачила? Вона побачила чарівну чистеньку кухоньку. Все як у справжній сільській кухні! Тільки стеля така низька, що Люсі майже торкнулася її головою. А посуд на полиці зовсім крихітний.
В кухні приємно пахло свіжо-випрасуваною білизною. Біля прасувальної дошки, тримаючи праску, стояла кругленька коротулька та перелякано дивилася на Люсі. Її ситцева суконька була підгорнута, а з-під фартуха виднілася смугаста нижня спідниця. Маленький чорний ніс пихкав: «Тух-тух-тух», чорні очі блищали, як намистинки. На голові був чепчик, з-під якого чомусь стирчали голочки.
— Скажіть, будь ласка, чи ви не бачили моїх носових хустинок? — спитала Люсі.
Ну звичайно, бачила, — відповіла коротулька. — Тільки давай спершу познайомимося, люба! Мене звуть Ухті-Тухті. Я вмію прати та крохмалити білизну.
Тут вона вийняла щось з білизняного кошика і розстелила на прасувальній дошці.
— Що це? — спитала Люсі.
— Це жилетка пташки-вільшанки, люба. — Ухті-Тухті випрасувала жилетку, склала її, прибрала в бік та вийняла з кошика ще щось.
— Чи це не мій фартух? — спитала Люсі.
— Ні, ні! Це полотняна скатертинка пташки-синички. Поглянь, вона вся в плямах від смородинової настоянки. Просто неможливо відіпрати!
Ухті-Тухті знову зафуркала: «Тух-тух-тух», блиснула чорними очима, поплювала на пальчик, помацала праску і заходилася прасувати скатертинку.
— А ось мої хусточки! — закричала Люсі. — Фартух!
Ухті-Тухті випрасувала хусточки, потім фартух і гарненько струснула його, щоб розправилися оборочки.
— Ой, ще хусточка! Але це не моя, це червона.
— Звичайно, не твоя, люба! Це хустка бабусі-кролиці. Від неї жахливо пахло цибулею. Довелося прати окремо. І все одно запах залишився.
— А це що за смішні білі грудочки? — спитала Люсі.
— Це рукавички смугастого кота. Він сам їх миє, а я тільки прасую.
— А що це ви поклали в тазик з крохмалем? — спитала Люсі.
— Та це жилетка дрозда. Адже дуже він вибагливий, знаєш... Ніяк йому не догодиш! Ну от і випрасувала все! — сказала Ухті-Тухті. — Тепер підсушу, що залишилося.
— А це що таке, м'якеньке та пухнасте? — спитала Люсі.
— Це вовняні кофтинки овечок.
— Хіба овечки їх знімають?
— Звичайно, знімають. Подивись-но сюди, бачиш мітки? Ось ця кофтинка — з Гейтсгарта. А ці три — з Літтлтауна. Коли віддають речі прати, на них завжди ставлять мітки, щоб не переплутати, — сказала Ухті-Тухті.
Вона стала розвішувати сірі платтячка та різнокольорові курточки мишенят, оксамитову жилетку крота, червоний халатик пустунки-білки, куций синій піджачок братика-кролика і невідомо чию нижню спідницю без мітки.
Ось кошик і спорожнів.
Тоді Ухті-Тухті налила дві чашечки чаю: одну собі, другу Люсі. Вони сіли на лавку перед вогнем і стали пити чай. П'ють та одна на одну поглядають.
Ухті-Тухті тримала чашку коричневою, зморщеною від прання лапкою. Крізь її сукню та чепчик стирчали гострі голки. Люсі про всяк випадок відсіла подалі.
Напившись чаю, вони зав'язали у вузлик все, що було випрасуване, а свої хусточки Люсі загорнула окремо в фартух і заколола великою шпилькою.
Потім вони погасили вогонь у каміні, вийшли з кухні, замкнули за собою двері, а ключ сховали під поріг.
Ухті-Тухті стала спускатися стежкою, і Люсі за нею. А назустріч до них виходили з лісу різні звірята.
Першим з гущі папороті вискочив — скок, скок! — довговухий кролик. Ухті-Тухті віддала йому синій піджачок.
Потім на стежку вибігло мишеня і отримало свою чистеньку жовту курточку.
І ось так всім, хто виходив на стежку, — і звірятам, і птахам — Ухті-Тухті віддавала їхні сукні, або штанці, або білизну. І всі вони дякували добрій Ухті-Тухті.
А коли нарешті стежка дійшла до хутора, все було вже роздано і залишилися тільки чисті хусточки і фартух Люсі.
Тоді Люсі перелізла через паркан і обернулася, щоб подякувати Ухті-Тухті та побажати їй доброї ночі.
Та раптом (ні, ви тільки подумайте!)... раптом Люсі побачила, що Ухті-Тухті, не чекаючи подяки і навіть не попрощавшись, з усіх ніг біжить на гору! Але де ж подівся її чепчик в оборочках? І куди зникли її шаль, сукня, нижня спідниця? І яка вона раптом стала маленька-маленька, коричнева, вся покрита голочками!.. Ну зовсім як їжачиха!
Кажуть, що маленька Люсі просто заснула біля огорожі, і все це їй наснилося. Можливо. Але звідки ж тоді взялися носові хустинки і фартух, заколоті великою шпилькою?
Що ж стосується дверей, які ведуть до печерки, де живе Ухті-Тухті, то я сама їх бачила.
І з Ухті-Тухті я теж дуже добре знайома.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова