Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Беатрис Поттер

Вірний голуб

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Марі Енджел

Цю історію Беатрис Поттер придумала в Гастінгсі, графство Сассекс, Англія, у 1907 році.

Ось, що вона про неї писала:

«Ця правдива історія сталася в приморському містечку, здається, у Фолкстоні. Я ж у якості декорацій використала Вінчелсі і Рай».

Уявіть собі місто, невелике старовинне містечко з червоними дахами, воротами і товстими мурами.

Його круті бруковані вулички звиваються навсібіч вгору, наче англійська корона, а на самісінькій верхівці красується невеличка сіра кам'яна церква.

Золотий флюгер виблискує на сонці, а навколо нього в'ються і пурхають голуби.

Вони злітають і сідають, їхні тендітні крила наче відображають білизну хмар над морем.

У дні збору врожаю вони літають на поля, але завжди з великою обережністю.

Стежать за своїми гніздами, які в'ють на високій вежі Іпрес, та за тим, чи не в'ється сокіл над болотом.

Але найчастіше голуби знаходять що подзьобати у зарослих травою вуличках, між бруківкою на ринковій площі або у запорошеному дворі млина біля річки.

– Чому голуб повинен ризикувати хвостом на Вінчелсійському болоті, коли в Раї повно зерна? – сказав містер Тідлер.

Він бундючився, кланявся і гойдався в різні боки.

– Мої предки були Антверпенцями. Ми носили листи контрабандистам. Мій прапрадід раз на тиждень перетинав Ла-Манш у рибальському човні, містере Тідлер! – відповіла його дружина Амабела і почала чистити крильця.

– Кохана, твоя прапрабабуся була голубом-вертуном! – сказав містер Тідлер.

Хоча містер Тідлер і не в усьому погоджувався з дружиною Амабелою, вони були дуже віддані один одному, що цілком звичайно в голубів, які одружуються один раз на все життя. Гніздо з гілок та соломи вони звили на високій вежі, в отворі, де росла жовтофіоль.

Амабела відклала в гніздечко яйце. На хвилину вона залишила його і засмагала на широкому пласкому камені, біля самого краю міського муру.

Містер Тідлер бігав туди-сюди колами, схвильовано воркотав, повертався на яскраво-рожевих лапках, гойдався і розкланювався, не зважаючи на повну байдужість з боку дружини.

Десяток голубів влаштувалия внизу, на прямовисній скелі. Раптом Амабела зісковзнула з каменю і полетіла до них. У тишу спекотного дня увірвався шум ляскаючих крил.

Була неділя, але навіть у робочі дні старовинне містечко ніби спало. Море відступило, залишивши після себе обміліле болото, і ось воно тепер безперервно дрімає усі ледачі літні дні, як Замок Сплячої Красуні.

Але голуби не «заснули на даху», як у казці. Вони внизу, у дворі млина, за Західними Воротами, на Вінчелсійському шляху.

Дюжина червоних і строкатих голубів-вертунів, чорних і білих лазорівок, скуйовджених чубатих та сизих голубів – всі вони тупцюють, кивають головами і жадібно клюють зерно.

Місіс Тідлер у самій гущавині подій. Дуже ненажерлива – вибирає, клює.

Містер Тідлер десь збоку. Стривожений і обурений, але все так само розгойдується і розкланюється.

– Коли птиця відкладає яйце, вона не повинна залишати вежу, – каже містер Томас Тідлер.

Сам він багато часу проводить, перебираючи лапками по довгому чорному та іржавому стовбурі французької гармати, що стоїть біля фортеці.

– Мій двоюрідний прадід переносив згорнуті в рулон шматочки паперу, які закріплювали на його лапці, з Раю до Сендвічу, – відповідає Амабела.

– Навіщо ховатися за стінами, якщо нам нічого не загрожує? – втручається в розмову маленька біла Голубка.

У цей момент містер Тідлер спіткнувся об соломинку, та перш ніж він встиг зібратися і придумати, щоб заперечити на це, на них раптом зверху, з-за млинових крил, впало щось стрімке, наче блискавка.

До землі притулилася маленька біла Голубка, а потім злетіла вгору в пазурах у соколиці.

Сокіл самець летів слідом, але не влучив, бо не встиг вирішити кого схопити – містера або місіс Тідлер.

Він пронісся між ними й знову закружляв над млином, готовий у будь-яку мить напасти на голубів, щойно вони в паніці кинуться назад до міста.

Короткокрилі голубки летіли низько, ховаючись між сараями, ухиляючись і петляючи вузькими вуличками, сподіваючись, що там сокіл не зможе їх наздогнати.

Одна з них, ошаленівши від страху, кинулася у прочинене вікно.

Голуб кинувся за дружиною зі зворушливою, але безглуздою сміливістю, щоб створити своїм тілом перешкоду між нею і небезпекою.

Але, на жаль, сокіл аж надто полюбляв голуб'яче м'ясо, і йому так сподобалася гладка Амабела! Він стежив тільки за нею і не звертав уваги на інших голубів.

Двічі Амабелі вдалося ухилитися від нього, коли вона відчайдушно лавірувала між димарів.

Вдруге, здавалося, її доля була вже вирішена, але місіс Тідлер згадала звички предків, зробила бездоганне сальто у повітрі і загадковим чином зникла.

Сокіл, промахнувшись повз ціль, раптово для себе опинився над церквою, і його остаточно збили з пантелику солодкі звуки органу.

Він злетів угору над містом і помчав геть, у бік болота.

Містер Тідлер, наляканий до смерті, захекавшись звалився в кущі гостролисту на церковному подвір'ї.

Парафіяни якраз виходили після служби. «Напевно яструб переслідував голубів», – зауважив паламар.

Містер Тідлер шкодував, що яструб не забрав його замість білої голубки.

Він ніде не міг знайти Амабелу.

Голуби не особливо розумні, але неймовірно віддані.

Він полетів назад до вежі зі слабкою надією, що Амабела могла якось непомітно прослизнути додому. Але гніздо було порожнім, а яйце холодним.

Містер Тідлер не мав сил винести це видовище, і він вирішив покинути гніздо.

Цілий день безутішно бродив голуб по червоних черепичних дахах. На ніч він влаштувався на гребені церкви, прямо під дощем.

Біла сова прилетіла і подивилася на нього, ніби збиралася щось сказати. Потім передумала і полетіла геть.

Наступного дня містер Тідлер не з'їв ані зернини. Він тужив.

Його неохайний вигляд привернув увагу чорного кота. Кіт заліз на дах сараю і збирався схопити голуба.

Містер Тідлер мляво перебрався через дорогу, на інший дах, і далі оплакував Амабелу.

Що ж сталося з Амабелою?

Ухиляючись і маневруючи між димарями, щоб врятуватися від сокола, вона – чи то випадково, чи то навмисне – пірнула у високий червоний димар.

Це був димар каміну на мансарді порожнього будинку, зсередини забитий мішком.

Місіс Тідлер, ледве дихаючи, налякана, впала на цей мішок і влаштувалася на ньому цілком зручно.

У трубі виявилося достатньо простору, щоб, оговтавшися, встати і розправити крильця.

Але злетіти і покинути димар, що височів над її головою на два з половиною метри, було тепер для Амабели неможливо.

Лише кружечок синього неба і хмари, що стрімко бігли по ньому, бачила вона у темному колодязі над собою.

Одна справа пірнути у вузький отвір, склавши крила, і зовсім інша – злітати колами, як це роблять голуби, розправивши їх.

Амабела опинилася в пастці!

В зобі у неї накопичилася достатня кількість зерен, і це підтримувало її в першу ніч.

Наступного ранку вона відклала яйце.

Голубка зуміла влаштувати в мішку досить тепле гніздо для яйця і почала його висиджувати.

– Я маю просидіти тут сімнадцять днів, – вимовила Амабела зі щасливою покірністю.

Але до вечора вона відчула, що зголодніла. А до того моменту, коли на небі засвітилися зірки і почали заглядати в димар, Амабела остаточно знесилила.

Одного разу вона раптом прокинулася і побачила дивне кругле обличчя, яке дивилося на неї зверху.

Амабела вирішила, що це місяць, але це була біла сова.

На мансарді порожнього будинку лунало безліч дивних звуків: ніби хтось грав на дуже маленькій писклявій скрипочці, хтось тупотів і танцював, і посеред ночі ніби дзижчали мухи.

Крізь сон, майже несвідомо, Амабела мляво воркувала у такт музиці.

Рано вранці, коли голубка ще дрімала у своєму гніздечку, вона раптом почула, що в каміні хтось шкребеться.

– Хто воркотав у такт моїм танцюристам? Хто грає в моєму каміні? – запитала маленька стара миша.

– О, Мадам Миша, – вимовила Амабела, – заради святих Пшениці і Ячменю, пошліть звісточку містерові Тідлеру! Я не можу покинути яйце, не можу вибратися звідси, щоб поїсти. Я вмираю з голоду!

Дуже маленька і стара миша, одягнена у старомодну шовкову сукню з мереживними нарукавниками, уважно оглядала місіс Тідлер крізь окуляри в черепаховій оправі.

– Мадам, я щиро вам співчуваю. У мене немає досвіду щодо відкладання яєць, але я прекрасно розумію, що таке муки голоду. Вежа Іпрес? Я пошлю гінця. На жаль, мадам, мені нема чим пригостити вас, – додала дружелюбна миша. – Це порожній дім, а ми – бідні церковні миші. До цього помешкання ми перебралися через сов. Але я – миша шляхетної крові.

І при цих словах вона розправила свої вицвілі шовкові спідниці.

Амабела сердечно подякувала їй. Завдяки дружній участі миші, вона піднялася духом і почала розповідати про подвиги предків – Антверпенських кур'єрів.

– Що ви кажете, Мадам! Мережива з цих нарукавників теж контрабанда. Моя прапрапрабабуся знайшла їх у схованці старого бюро.

– Це надзвичайно цікаво, Мадам! Мій прапрапрапрапрадід жив у коморі у бакалійника-гугенота.

– Можете повністю покластися на мене. Я відправлю дванадцять шпаків. Вони обшукають усі дахи Раю і знайдуть містера Тідлера.

Саме тому на другий день, ледве сірий світанок з'явився над містом, містера Тідлера, що понуро дрімав на даху церкви, розбудив шпак.

Він клюнув його і, ледве містер Тідлер прокинувся, направив його до високого червоного димаря на вулиці Мермейд.

– Клянуся хвостиком і лапками! Амабела! Кохана! Амабела! – вигукував містер Тідлер, ходячи навколо димаря і витягаючи шию, щоб зазирнути в безодню, чим ризикував відразу ж у неї і провалитися.

– Припини цей дурний галас і принеси мені, нарешті, зерна! Я відклала яйце, – стримано відповіла місіс Тідлер знизу.

Отже, більше двох тижнів містер Тідлер старанно збирав зерна на двох. На двох? Та й на шістьох би вистачило. Цілий мішок можна було б зібрати!

Він так відважно і з таким завзяттям збирав зерно, що люди на ринку звернули на нього увагу. Йому кидали повні пригорщі й дивувалися, що він відлітає, набивши повний зоб, і одразу повертається по нову порцію.

Снувати туди й назад між кінських копит, під візками і тачками, або безстрашно видертися на мішок, щоб покуштувати вівса, при цьому розгойдуючись і вклоняючись, на знак подяки – апетит і завзятість містера Тідлера не знали меж.

Туди і назад літав голуб і кидав у димар зерно.

Цілий день він носив корм або походжав навколо отвору димаря і ніжно воркотав щось полонянці Амабелі.

На ніч він сідав на верхівку димаря, як на сідало, засунувши хвіст всередину, і воркотав крізь сон.

Церковні миші з порожнього будинку гарненько підгодувалися за цей час. Так само як і місіс Тідлер, так само як і її син, який вилупився з яйця.

– Я назвала його Тобіас, містере Тідлер, – проворкувала знизу місіс Тідлер.

– Нічого подібного, Амабела. Він має зватися Тобі. Адже твоя прапрабабуся була голубом-вертуном! – відповів містер Тідлер, розпушуючи пір'я в отворі димаря і загороджуючи півнеба.

– Як же ми виберемося? Він вже завтра міг би полетіти! – сказала місіс Тідлер.

***

– Чи бачили ви колись, щоб сизий голуб поводився так дивно? Він збирає зерно кілограмами і кудись відносить.

Паламар гукнув знизу слюсаря та його хлопчака-помічника, що лагодили дах.

– Сизий голуб? Він ось вже дві години як походжає навколо димаря на вулиці Мермейд. Заглядає до димаря, ніби шукає чим би поживитися! – з подивом помітив слюсар. – Ну ж бо, Томе, лізь, подивися, що там таке.

Гуркочучи по черепиці, помічник поліз через дахи.

Шпаки, що гніздяться на дахах, вилетіли зі своїх осель і здійняли страшенний галас. Містер Тідлер призупинив танець.

Паламар дійшов до вулиці Мермейд і дивився з протилежного тротуару, як хлопець видирається на димар порожнього будинку.

Містер Тідлер застиг у німому обуренні; він набув загрозливого вигляду і підняв угору одне крило.

Коли незваний гість нагнувся над димарем, щоб зазирнути всередину, містер Тідлер підвівся навшпиньки, зашипів і забив крилами хлопчикові в обличчя, збивши, таким чином, кепку з його голови, яка впала в димар.

– Прийшов, побачив, переміг! – посміхнувся паламар. – Спробуй залізти до мансарди через вікно, там поламаний шпінгалет.

Том почав обережно спускатися з даху.

Містер Тідлер, як і раніше, сидів на димарі, розлючено кукурікав і сичав, витягнувши шию.

Амабела разом із сином шипіли й били крилами по кепці, яка впала на них зверху.

Шпінгалет старомодного вікна піддався від легкого натиску, і хлопець заліз на горище крізь густе павутиння, яке заповнило все вікно.

– Тут мають бути зерна, – сказав Том, – але тут саме лушпиння, – додав він, з подивом розглядаючи сліди від гулянок мадам Миші та її друзів.

Він витягнув мішок з каміна. З мішком звідти випала купа зерен, вапна і бруду.

А в самому кінці знайшлася його кепка і місіс Тідлер із сином, які шипіли і били крилами, засліплені раптовим денним світлом.

Том загнав молодого голуба у кут і зловив його.

Амабела кинулася у вікно. Хлопець вибрався з мансарди і знову поліз на дах. Двоє старих голубів переслідували його, крутилися, як скажені, над його головою.

– Досить вгодований! – сказав Том, підіймаючи вгору свою здобич.

– Люблю пиріг із голуб'ятиною! – промовив похмурий слюсар.

– Я посаджу його до клітки, як полонену красуню, – сказав Том, погладжуючи плямисте пір'я жертви. – Я зловив його, – похмуро додав він.

Містер Тідлер у відчаї кинувся на хлопця ззаду і збив кепку йому на очі.

Хлопчисько вчепився в кепку, і Тобі вислизнув з його пальців, спурхнув униз і влаштувався на ринві, на самісінькому краю даху.

Містер Тідлер приземлився на ринву поруч із сином; він войовниче воркотів і підстрибував, готовий до бою. Амабела спостерігала за подіями з даху будинку навпроти; вона була не в силах поворухнути ані пір'їнкою.

– Я не ризикну лізти за ним, дах напевно прогнив, – сказав хлопець.

– Руки-крюки! – відповів слюсар.

***

Цілий день містер Тідлер вчив сина літати. А Амабела насолоджувалася купанням під струменем міського фонтану.

До того часу, коли вона почистила і висушила пір'ячко, Тобі наздоганяв батька на дорозі короткими перебіжками, злітаючи і сідаючи час від часу.

Містер Тідлер, нескінченно тішачись, стрибав і викидав смішні колінця.

Він нарізав круги, один за одним, не перестаючи воркотав і так закинув голову, що його дзьоб торкався землі.

Того ж вечора вони повернулися додому, на вежу Іпрес.

І з того часу містер Тідлер підстрибує і віддано розкланюється на зубчастих стінах вежі у гордовитому захопленні перед своєю дружиною – Амабелою.

Автор: Поттер Б.; ілюстратор: Енджел М.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова