|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Нанайська народна казка
у переказі Дмитра Нагішкіна
зі збірки "Амурські казки"
Порожня голова
Переклад українською – Володимир Прокопенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Генадій Павлішин
Жив у роду Заксорів один хлопець на ім'я Чунгу. Хлопець як хлопець, все як у людей: двоє вух, двоє очей, один ніс, дві ноги, дві руки, одна голова. Тільки говорили про Чунгу, що в голові у нього зовсім порожньо. Мало працював, багато їв Чунгу. Мало думав, усьому вірив хлопець Чунгу. Так і жив. Їв, спав, на березі сидів, голову чухав, нікуди не ходив.
Пробував батько привчити сина до полювання. Збирався з собою в тайгу взяти.
Вбрали Чунгу в мисливський одяг. Унти взули лосячі, з шовковим шитвом. Наколінники натягли розшиті. Штани з найкращої ровдуги. Халат білий, оленячою шерстю шитий. Підперезали Чунгу ременем з качиних голів. На голову наділи пов'язку, гаптовану шовком, і шапочку з кабарги з хвостиком білочки. У руки списа дали з насічками. Збоку лука зі стрілами повісили, на пояс – два ножі: одного кривого, другого рівного.
Гарним хлопцем став Чунгу.
Сподобалося йому вбрання. Стоїть Чунгу, по халату себе рукою гладить. Регоче від радості.
Каже йому батько:
– Досить, Чунгу. Ходімо.
Закрутив Чунгу головою: не хочеться йому йти, радість свою псувати.
Знову каже йому батько:
– Краса – не у вбранні чоловіка, а на кінці його списа! Ходімо, сину!
А Чунгу не слухає. Милується сам собою. Танцювати пустився. Тупцює на місці, крутиться, сам себе по штанах та по халату поплескує. Стріли впустив, спис на всі боки хилиться: так і дивись, щоб кого не скалічив.
Розсердився тут батько. Вдарив сина по голові. Загула голова у Чунгу, як мідний казан. Перелякався батько.
– Ой-йо-йо! – каже. – У сина мого голова, вочевидь, порожня... Біда та й годі! Що робитиму?..
Не взяв він сина з собою на полювання. З порожньою головою звіра не вполюєш!
Сів Чунгу на бережку. Заняття собі знайшов: у воду дивиться, своїм вбранням милується та по голові постукує. Шуму на ціле селище наробив.
Збіглися нанайці звідусіль – думали, хтось не до ладу гру на музичних колодах затіяв. Дивляться – аж то Чунгу по своїй порожній голові гамселить. Посміялися та й розійшлись.
Так велося й далі.
Батько Чунгу то на полювання в тайгу йде, то рибу на Амурі ловить.
Мати рибу солить, шкурки вичинює, їжу готує, сина та чоловіка годує.
А Чунгу ні до чого не здатний. Усе на березі сидить, голову чухає.
Я не знаю, скільки часу так спливло. Почали старі на силі підупадати. Мати від роботи стомлюється. Важко їй самій усе робити...
Каже вона старому:
– Я не можу більше сама поратися.
Покурили, покурили батько з матір'ю, подумали.
Каже батько:
– Треба Чунгу оженити. Буде тобі помічниця.
– Як можна Чунгу оженити?– питає мати. – У нього ж голова порожня. Хто за нього свою дочку віддасть?
– Добрий викуп буде – віддадуть, – відказує батько.
Почали старі торі – викуп – збирати.
Мідний казан великий узяли, шаблю заморську, три халати шовкових та три хутряних, дзеркало мідне, дванадцять пар сережок, списа з срібною насічкою, три сувої шовкової тканини, кольчугу з далеких островів – із бамбуку, з мідними застібками, тятиву в ріст мисливця та лук бойовий з костяною оздобою. Багатий викуп зібрали!..
Тільки в цьому селищі за Чунгу ніхто не хоче заміж іти.
А в сусідньому селищі жила одна бабуся з дочкою. Дуже бідна була бабуся. Дочку її називали Анга. Ніякого посагу не було в Анги, крім запряжки собак. Так бідно жили бабуся з дочкою, що в оселі у них не було навіть ковдр.
Ось засватали Ангу. Поплакала вона, але що вдієш – погодилась. Подумала, що тепер матері легше житиметься.
Вибила Анга люльку біля порога, щоб вогонь з батьківської домівки не винести, щоб щастя з неї не забрати. Стала ногою на свій казан. Із свого казана переступила на казан нареченого, що за порогом поставили, як то за звичаєм годилося, і забрав Чунгу в свій дім Ангу.
Прийшли вони до Чунгу. Сів хлопець на нари. М'яса наївся. Вихвалятися почав:
– Знаєш, жінко, який я хлопець! Другого такого ніде нема! Знаєш, яка у мене голова! Такої голови ні в кого більше нема!
По голові себе Чунгу вдарив. Загула голова, як суха модрина у вітряний день.
Злякалась Анга: «Ой, зовсім у чоловіка голова порожня! Як жити з таким буду?» І заплакала Анга.
Не розуміє Чунгу, чого дружина плаче. Сидить, мовчить. Потім заснув.
Дивиться на нього Анга. Обличчя у хлопця гарне, як у всіх людей: двоє очей, двоє вух, один ніс... Розсердилась Анга: як це може бути, щоб у хлопця з порожньою головою було гарне обличчя як у всіх людей! Розсердилась і вирішила: «Нехай у тебе буде погане обличчя, щоб виглядом своїм ти людей не обманював!»
Червоної глини з печі взяла. Чорної сажі взяла. Розвела глину й сажу. Стало у неї дві фарби: чорна та червона.
Розмалювала Анга обличчя Чунгу червоними й чорними рисками. Так розмалювала, що навіть сама злякалась.
...Спав, спав Чунгу, нарешті прокинувся. Пити захотів. Узяв чумашку з водою, став пити. Подивився за звичкою у воду. А у воді відображення його видно. Не впізнав себе Чунгу. Питає:
– Гей, ти хто такий? Тобі що в моїй чумашці треба?
Довкола подивився – все знайоме: його піч, його оселя, його дружина на нарах сидить. А обличчя не його.
Покликав Чунгу:
– Анга, йди сюди! Хтось у чумашку заліз. Пика якась...
Анга запитує:
– Хто мене кличе?
– Це я тебе кличу, – каже Чунгу. – Це я, твій чоловік.
Анга похитала головою:
– Хіба ти Чунгу? У мого чоловіка обличчя гарне, а в тебе якась страшна пика!
– Це правда, – каже Чунгу, – у мене обличчя гарне, я хлопець гарний, це я сам бачив...
Подумав, подумав Чунгу, каже:
– От яке лихо скоїлося! Загубив я, мабуть, десь своє обличчя. Піду пошукаю.
Підвівся Чунгу з нар. Вийшов на вулицю. Іде, під ноги дивиться. По голові стукнув – гуде... Зрадів Чунгу:
– Це я! – каже. У воду глянув – зажурився: чуже обличчя. – Ні, – каже, – це не я.
Іде Чунгу, на людей натикається. Питає всіх:
– Чи не бачили ви Чунгу?
Сміються люди з нього.
– Ні, не бачили, – кажуть.
Чухає голову Чунгу.
– Мабуть, – каже, – у цьому селищі немає Чунгу. Піду далі.
І пішов Чунгу сам себе шукати.
Пішов із села і не вернувся. До цього часу знайти себе не може. І ніхто не шкодує за ним.
Від ледаря та дурня яка людям користь?
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова