|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Як ослик щастя шукав
Катерина Карганова
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Савченко
Ослик захотів знайти щастя. Але спочатку треба було дізнатися, що це таке. І він пішов до свого сусіда – Баранчика.
Будиночок у Баранчика стояв на Зеленій гірці біля Світлого струмка. Здалеку він був схожий на золотистий стіг сіна. Біля дверей висів шнурок із дзвоником.
– Дзінь-дзінь-дзінь! – подзвонив Ослик.
Визирнув з віконця Баранчик.
– Здрастуй! – сказав Ослик. – У тебе щастя є?
– Зараз подивлюся. Заходь!
Ослик зайшов. А Баранчик зазирнув до комірчини, під ліжко, у холодильник – і знизав плечима:
– Щось не видно!..
– Значить, немає. Дуже шкода!
І Ослик зібрався йти.
– Послухай, Ослику! – зупинив його Баранчик. – Може, ось це щастя?
І він розстелив перед Осликом пухнасту вовняну хустку.
– Ні, не думаю, – сказав Ослик і попрямував до дверей. – Зайду, мабуть, до Кізки. Може, в неї є щастя?
І Ослик пішов.
А Баранчик постояв, подумав і сів в'язати на спицях теплий шарф.
– Дві виворітні, три лицьові. Три виворітні, дві лицьові...
Баранчик рахував петлі та тягнув зі свого хвостика вовняну нитку.
Хвостик крутився – нитка розмотувалася.
А коли Баранчикові була потрібна нитка іншого кольору, він вмочав хвостик в одну з банок із фарбою, і нитка ставала жовтою, блакитною, зеленою або червоною. А шарф ставав усе довшим.
Баранчик в'язав і співав:
|
Вовняна ниточко, тягнися, |
Баранчик зітхнув, відклав роботу і замислився. А тим часом Ослик підходив до будинку Кізки. Вона жила неподалік, у тому місці, де закінчується Волошкова галявина і починається Ромашковий луг.
Перед будинком на гострих, як ріжки, кілочках сушилися глиняні горщики і глечики.
Кізка витирала вишитим рушником розписні миски і співала свій улюблений романс:
|
Білого, білого, |
– Тук-тук-тук! – постукав копитцем у двері Ослик.
– Увійдіть! – відгукнулася Кізка.
Ослик увійшов, витер усі чотири ноги об кольоровий килимок біля порога і сказав:
– Добрий день, Кізко! Чи немає в тебе щастя?
– Щастя?! – Кізка підвела свої довгі чорні вії і поставила розписну миску на стіл. – Мабуть, є... Тільки я не знаю, де воно лежить...
Ослик кивнув на скриньку біля вікна і спитав:
– Може, там?
– Подивимося, – сказала Кізка і підняла кришку.
Ослик витягнув шию і побачив, що на дні скриньки, солодко сопучи, спала маленька сіра Мишка.
– Це?! – здивовано підняв вуха Ослик.
Кізка закрила кришку і розсміялася:
– Та що ти? Це ж Мишка! Вона у мене проїздом!
– А щастя? – не вгамовувався Ослик.
Кізка збентежено опустила свої довгі чорні вії.
– Та-ак... – сказав Ослик. – У Баранчика щастя немає. У тебе теж немає.
– Так, але в мене є молоко! – вигукнула Кізка. – Воно таке смачне! І корисне! І взагалі...
– Щастя – це не «взагалі»! – зауважив Ослик.
І, попрощавшися з Кізкою, пішов до Качура.
А Кізка дуже засмутилася, що в неї немає щастя. Вона вирішила обов'язково знайти його! Вона так і написала у записці Мишці:
|
«Пішла шукати щастя! |
Вона сунула записку в замкову шпарину на скриньці й вийшла з дому...
Плавучий будинок Качура стояв в очеретяних заростях на Сріблястому ставку.
Сам Качур сидів на воді за великим листком латаття та снідав. Він їв свою улюблену страву – салат з водоростей з плавунцями – і крякав від задоволення.
– Привіт, Качуре! – погукав його Ослик.
– Привіт! – крикнув Качур і підплив до берега. – Не хочеш поплавати? – махнув він крилом, запрошуючи Ослика до ставка.
– Ні-ні, дякую! Я шукаю щастя. У тебе, часом, немає?..
– Я-ак не бути?! – крякнув Качур.
Ослик аж підстрибнув:
– А можна подивитися?
Качур скинув з великого відра кришку і, гордо випнувши груди, сказав:
– Ось! Дивись!
Ослик засунув голову у відро – і одразу ж відскочив.
– Ти що, смієшся?! Це ж пуголовки!
– Так, але ж ціле відро! Це ж щастя! – вигукнув Качур.
– Мені таке щастя не підходить! Прощавай!
– Дивак! – крякнув Качур і зашкутильгав назад до ставка...
Ослик йшов, сумно мотав головою і думав. Він думав про те, що неодмінно знайде щастя! Навіть якби його довелося шукати аж до самої ночі! Навіть у найдальших лісових хащах!
І тут Ослик побачив, що й справді забрів у ліс.
– Агов, Ослику! – хтось тихо погукав його.
Ослик сховався за дерево і прислухався.
– О-ослику! – знову хтось погукав його, але вже з іншого боку.
Ослик визирнув з-за дерева і насторожився.
Праворуч і ліворуч від нього кущі заворушилися, і на доріжку вийшли... Кізка та Баранчик.
– Ну, як? – запитали вони Ослика. – Знайшов щастя?
Ослик сумно зітхнув і похитав головою...
Сонце сховалося за верхівками ялин. На ліс опустилися сутінки. Давно вже був час повертатися додому. Але Ослик, Кізка та Баранчик йшли та йшли вперед, не втрачаючи надії знайти щастя.
Але як дізнатися, яке воно, щастя, і де його треба шукати? І вони заспівали:
|
Як нам бути, що робити? |
– Терпіти не можу сумних пісень! – сердито закаркав старий Ворон, що злетів з верхівки високої сосни на нижню гілку. – Слухайте мене уважно!
Він зсунув окуляри на кінчик носа, блиснув зеленим оком та підняв крило, закликаючи до тиші.
|
Під сосной старою в лісі |
Так прокричав старий мудрий Ворон і, змахнувши величезними крилами, полетів геть.
Друзі подивилися Ворону услід... Перезирнулися і, зірвавшися з місця, побігли, полетіли, помчали лісом туди, де біля старої високої сосни на них чекало щастя!
Довго бігли Ослик, Кізка та Баранчик. А коли, захекавшись, зупинилися – прямо перед собою побачили стару сосну, високу-височенну! Ту саму, біля якої на них мало чекати щастя!
А щастя? Де воно? Невже старий Ворон обдурив їх?!
Баранчик обійшов дерево з усіх боків – і від подиву аж присів. Він побачив маленьку дівчинку!
Вона стискала в руках синє відерце з грибами і тремтіла від холоду.
Ослик обережно торкнувся її плеча щокою.
– Ай! – скрикнула дівчинка і впустила відерце. Вона злякано подивилася на Ослика, потім на Кізку та на Баранчика.
– Не бійся! – лагідно промовила Кізка.
– Ми тебе не скривдимо! – заспокоїв дівчинку Баранчик. А Ослик спитав:
– Ти – щастя?!
– Я Маша, – сказала дівчинка. – Я зголодніла. Мені холодно. Я хочу додому!
– Ай-я-яй! – Кізка, Баранчик та Ослик співчутливо похитали головами...
– Я зараз! – сказала Кізка, взяла маленьке відерце і сховалася за кущем.
Повернувшись, вона поставила перед дівчинкою відерце, доверху наповнене молоком.
– Випий молочка! – сказала Кізка. – Парне! Смачне!
І Маша із задоволенням випила все молоко до крапельки!
– Зараз тобі буде тепло! – сказав Баранчик і накинув дівчинці на плечі пухнасту вовняну хустку, яку завжди носив із собою.
І Маша одразу зігрілася і перестала тремтіти.
– А тепер – додому! – сказав Ослик і опустився на коліна, щоб дівчинці легше було забратися йому на спину.
І Маша сіла верхи на Ослика.
Усі вирушили в дорогу.
Дорога додому завжди коротша і веселіша!
На осяяній квітами і залитій сонцем галявині Маша раптом зіскочила з Ослика, заплескала в долоні й вигукнула:
– Ось мій будинок! Ось мій будинок!
І справді: Кізка, Баранчик та Ослик побачили на краю галявини дві стрункі берізки, а поруч – ошатний будиночок із черепичним дахом.
Дівчинка побігла стежкою до будинку. Потім швидко повернулася назад і поцілувала своїх нових друзів: Ослика – в чорний ніс, Кізку – в рожевий, Баранчика – в коричневий...
– Дуже дякую! Ви мене знайшли! Це таке щастя!
– Щастя?! – здивувалися Ослик, Кізка та Баранчик. – Отже, наше щастя – це ти?! – радісно вигукнули вони і пустилися в танок.
|
Стало нам тепліше, |
Так Ослик і його друзі, Баранчик та Кізка, знайшли своє щастя.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова