Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Хлопчик і люта ведмедиця

Болгарська народна казка

Переклад українською – Д.Бобирь
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Павловська

За дев'ятьма горами на десятій жила люта й жадібна ведмедиця. Вона нападала на кожного, хто траплявся їй на дорозі. Не давала нікому життя в горах, сходила й на поля, підкрадалася навіть до селищ: то вола вхопить, то коня і вже не пустить їх живими й цілими.

Стали люди боятися в поле на роботу виходити й худобу на пасовисько виганяти – така хижа й дужа була ведмедиця. Вирішили її спіймати. Чого тільки не вигадували, щоб зловити ведмедицю: і з вилами на неї виходили й собак на неї нацьковували – тікала вона ціла й неушкоджена.

Ось одного разу в село під горою прийшов хлопчик-пастушок. Побачив він, що всі селяни невеселі, та й питає:.

– Що вам таке, люди добрі?

Розповіли хлопчикові про люту ведмедицю, а він і каже:

– Я її спіймаю.

– Ой, не хвались! – сказали йому. – У нас є молодці дужчі й хоробріші за тебе, та й ті не зуміли ведмедицю зловити. Де вже тобі?

Але хлопчик не вгаває:

– Тут справа не тільки в силі й хоробрості. Потрібне ще дещо, щоб впоратися з ведмедицею. Даю вам слово, що спіймаю ведмедицю й живу приведу в село.

Селяни лише головою похитали:

– Ти завчасно не хвались! Ось приведеш ведмедицю живу – тоді повіримо.

– Добре, – сказав пастушок і рушив просто до лісу, де жила страшна ведмедиця.

Ведмедиця жила в занедбаній пастушачій хатинці разом із своїм маленьким ведмежатком. Прийшов хлопчик до хатинки, оглянув її з усіх боків, прислухався, у вікно зазирнув. Бачить – ведмедиці немає, і постукав у двері. Вилізло ведмежатко, побачило хлопчика та й питає:

– Слухай, хлопчику, чого ти тут шукаєш? Хіба тобі не страшно, що моя матінка тебе з'їсть?

– Мені страшно, дуже страшно, – відповідає хлопчик, – та що ж діяти? Голод змусить і страх забути. Я сирота, ходжу по селах, наймаюся за пастуха, з того й живу. А тепер люди злякалися твоєї матінки й не виганяють худобу в поле, то й мені роботи нема. Дуже прошу тебе, дай мені чогось попоїсти, а я тобі за це казку розповім.

Ведмежатко було добре – зглянулося воно на хлопчика й нагодувало його. А хлопчик, коли наївся, почав розповідати ведмежаткові казки: одна цікава, а друга ще цікавіша. В середині найцікавішої казки хлопчик раптом змовк.

– Розповідай, розповідай! – просить його ведмежатко.

– Ні, мені вже час іти, – каже хлопчик, – бо твоя матінка застане мене тут і з'їсть.

Але ведмежаткові так полюбилися чудові казки, що воно ніяк не хотіло розлучатися з хлопчиком і стало просити його розповісти до кінця хоч би останню казку.

– Добре, – погодився хлопчик. – Зараз я сховаюсь на горищі, а коли повернеться твоя матінка, попроси її мене не займати. Якщо вона тобі пообіцяє мене не займати, я злізу й розповідатиму казку далі.

З цими словами хлопчик видерся на горище й причаївся там. Незабаром і ведмедиця повернулась.

Ведмежатко стало її просити:

– Мамо, сьогодні приходив хлопчик-пастушок і такі цікаві казки мені розповідав, що аж не хотілося його пускати. Але він мене не послухав – боявся, що ти його з'їси. Дуже прошу тебе, коли хлопчик прийде ще раз, не займай його, нехай він у нас живе – не сидіти ж мені цілісінькими днями самому! Ми з ним пограємося, і він мені казки розповість.

– Гаразд, не займатиму його, – погодилася ведмедиця. – Якщо він знає цікаві казки – і я їх послухаю.

Тільки-но почув це хлопчик, зліз з горища й став розповідати далі свою чудову казку. А коли закінчив її, другу розповів, а тоді третю.... Всю ніч розповідав він ведмедиці і ведмежаткові казки: одна цікава, а друга ще цікавіша. Ведмедиця його слухала й не займала.

Живе хлопчик у ведмедиці й ведмежатка день, другий, казки їм розповідає, а сам собі думає: як його ведмедицю спіймати? Нарешті надумав. Зробив він у стрісі дірку. Коли йшов дощ, вода з стріхи через діряву стелю струмками збігала в хатинку, аж сухого місця там не залишилося.

Ведмедиця сердилася, нарікала на дощ, але нічого не могла вдіяти. А хлопчик сказав їй:

– Не журіться, тітко ведмедице, я збудую нову хатку.

Пішов він на село, взяв сокиру й цвяхів і зробив нову хатинку – не хатинку, а добрячу скриню на колесах. Коли знову почалася велика злива, пастушок сказав ведмедиці й ведмежаткові:

– Перебирайтесь у нову хатинку! Там сухо й стріха не протікає.

Тільки-но вони влізли туди, хлопчик зачинив дверцята, замкнув їх і покотив скриню в село. Збагнула ведмедиця, що потрапила в пастку, й заревла так, що аж луна гаєм пішла. А хлопчик котить собі скриню на колесах, посвистує й пісні співає. Заволала тоді ведмедиця благально:

– Не занапащай нас, хлопчику! Не буду я більше на всіх нападати – ні коней, ні корів не займатиму, навіть маленького зайця не скривджу. Пусти нас!

А ведмежатко почуло, що мати його говорить, та й здивувалося: чого це вона злякалась?

– Нас хлопчик до себе везе, – каже воно ведмедиці. – Ми тепер у нього житимемо. Він нам казки розповідатиме.

Але ведмедиця не вгамовується: реве та й реве. Почули люди її рев, похапали хто вила, а хто сокиру. Позбігалися всі – і що ж бачать: ведмедицю в скрині замкнено!

Хотіли вже були її вбити, та хлопчик їм каже:

– Я свого слова додержав, – привіз живу ведмедицю. А ви за це мою просьбу виконайте: пустіть її й ведмежатко живими й цілими. Ведмедиця нікого більше не стане займати й кривдити. Ви вже послухайте мене, пустіть її.

Подумали селяни, порадилися та й погодилися. Пустили ведмедицю на всі чотири сторони.

Але ведмедиця й ведмежатко не втекли до лісу, а слідом за хлопчиком пішли. Ведмежатко знову стало просити хлопчика розповісти йому нову казку.

Побачили це люди й загомоніли:

– А пастушок правду казав: щоб ведмедицю спіймати, не тільки сила й хоробрість потрібні, а й ще дещо'...

А що саме – догадайтесь.

Автор: Болгарська народна казка; ілюстратор: Павловська О.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова