|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Микола Носов
Бобік в гостях у Барбоса
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Іван Семенов
Жив собі пес Барбоска. У нього був друг – кіт Васька. Обидва вони жили у дідуся. Дідусь ходив на роботу, Барбоска охороняв будинок, а кіт Васька мишей ловив.
Одного разу дідусь пішов на роботу, кіт Васька втік кудись гуляти, а Барбос вдома залишився. Від нічого робити він заліз на підвіконня і почав дивитися у вікно. Йому було нудно, от він і дивився в усі боки.
«Дідусеві нашому добре! – подумав Барбоска. – Пішов собі на роботу і працює. Васькові теж непогано – втік з дому і гуляє по дахах. А мені ось доводиться сидіти, стерегти квартиру».
В цей час вулицею біг Барбоскин приятель Бобік. Вони часто зустрічалися у дворі та грали разом. Барбос побачив приятеля і зрадів:
– Гей, Бобіку, куди біжиш?
– Нікуди, – говорить Бобік. – Так, біжу собі просто. А ти вдома сидиш? Підем гуляти.
– Мені не можна, – відповів Барбос, – дідусь звелів стерегти будинок. Ти краще до мене в гості заходь.
– А ніхто не прожене?
– Ні. Дідусь на роботу пішов. Нікого вдома немає. Лізь прямо у вікно.
Бобік заліз у вікно і з цікавістю став оглядати кімнату.
– Тобі добре! – сказав він Барбосу. – Ти в будинку живеш, а от я живу в будці. Тісно, розумієш! І дах протікає. Поганенькі умови!
– Так, – відповів Барбос, – у нас квартира гарна: дві кімнати з кухнею та ще ванна. Ходи де хочеш.
– А мене навіть в коридор господарі не пускають! – поскаржився Бобік. – Кажуть – я дворовий пес, тому маю жити в будці. Одного разу зайшов до кімнати – що було! Закричали, заохали, палицею по спині стукнули. Він почухав лапою за вухом, потім побачив на стіні годинник з маятником і питає:
– А що це у вас за штука на стіні висить? Все тік-так, тік-так, а внизу бовтається.
– Це годинник, – відповів Барбос. – Хіба ти годинника ніколи не бачив?
– Ні. А для чого він?
Барбос і сам не знав до пуття, для чого годинник, але все ж таки заходився пояснювати:
– Ну, це така штука, розумієш... годинник... він іде...
– Як – іде? – здивувався Бобік. – Адже у нього ніг немає!
– Ну, розумієш, це тільки так говориться, що йде, а насправді він просто стукає, а потім починає бити.
– Ого! Так він ще й б'ється? – злякався Бобік.
– Та ні! Як він може битися!
– Ти ж сам сказав – бити!
– Бити – це значить дзвонити: бом! бом!
– А, ну так би й казав!
Бобік побачив на столі гребінець і запитав:
– А що це у вас за пила?
– Яка пила! Це гребінець.
– А для чого він?
– Ех ти! – сказав Барбос. – Одразу видно, що весь вік у будці прожив. Не знаєш, для чого гребінець? Зачісуватися.
– Як це – зачісуватися?
Барбос узяв гребінця та став чесати у себе на голові хутро:
– Ось дивись, як треба зачісуватися. Підійди до дзеркала й зачешися.
Бобік узяв гребінець, підійшов до дзеркала і побачив у ньому свій відбиток.
– Послухай, – закричав він, показуючи на дзеркало, – там собака якийсь!
– Так це ж ти сам у дзеркалі! – засміявся Барбос.
– Як я? Я тут, а там інший собака. Барбос теж підійшов до дзеркала. Бобік побачив його відбиток і закричав:
– Ну от, тепер їх вже двоє!
– Та ні! – сказав Барбос. – Це не їх двоє, а нас двоє. Вони там, у дзеркалі, неживі.
– Як неживі? – закричав Бобік. – Вони ж рухаються!
– От дивак! – відповів Барбос. – Це ми рухаємося. Бачиш, там один собака на мене схожий!
– Вірно, схожий! – зрадів Бобік. – Викапаний ти!
– А інший собака схожий на тебе.
– Що ти! – відповів Бобік. – Там якийсь потворний собака, і лапи в нього криві.
– Такі лапи, як у тебе.
– Ні, це ти мене обманюєш! Посадив туди якихось двох собак і думаєш, я тобі повірю, – сказав Бобік.
Він став зачісуватися перед дзеркалом, потім раптом як засміється:
– Глянь-но, а цей дивак в дзеркалі теж зачісується! От сміхота!
Барбос тільки пирхнув і відійшов убік.
Бобік причесався, поклав гребінець на місце і каже:
– Гарно тут у вас! Годинник якійсь, дзеркала з собаками, різні витребеньки і гребінці.
– У нас ще є телевізор! – похвалився Барбос і показав телевізор.
– Для чого це? – запитав Бобік.
– А це така штука – вона все робить: співає, грає, навіть картини показує.
– Оцей ящик?
– Так.
– Ну, це вже брехня!
– Присягаюся!
– Ану, нехай заграє!
Барбос увімкнув телевізор. Залунала музика. Собаки зраділи і ну стрибати по кімнаті. Танцювали, танцювали, поки знесилили.
– Мені аж їсти захотілося, – каже Бобік.
– Сідай за стіл, зараз я тебе пригощати буду, – запропонував Барбос.
Бобік сів за стіл. Барбоска відкрив буфет, бачить – там глечик з киселем стоїть, а на верхній полиці – великий пиріг. Він узяв глечик з киселем, поставив на підлогу, а сам поліз на верхню полицю за пирогом. Узяв його, став спускатися вниз та ступив лапою в кисіль. Послизнувшись, він упав прямо на глечик, і весь кисіль у нього розмазався по спині.
Бобік, іди швидше кисіль їсти! – закричав Барбос.
Бобік прибіг:
– Де кисіль?
– Та ось, у мене на спині. Облизуй.
Бобік став йому спину облизувати.
– Ох і смачний кисіль! – каже.
Потім вони перенесли пиріг на стіл. Самі теж на стіл сіли, щоб зручніше було. Їдять і розмовляють.
– Тобі добре живеться! – каже Бобік. – У тебе все є.
– Так, – каже Барбос, – я живу добре. Що хочу, те й роблю: хочу – гребінцем зачісуюсь, хочу – на телевізорі граю, їм і п'ю, що хочу, або на ліжку валяюся.
– А тобі дозволяє дідусь?
– Що мені дідусь! Подумаєш! Це ліжко моє.
– А де ж дідусь спить?
– Дідусь там, у кутку, на килимку.
Барбоска так забрехався, що не міг вже зупинитися.
– Тут усе моє! – хвалився він. – І стіл мій, і буфет, і все, що в буфеті, теж моє.
– А можна мені повалятися на ліжку? – запитав Бобік. – Я жодного разу в житті ще на ліжку не спав.
– Ну підемо, поваляємося, – погодився Барбос. Вони вляглися на ліжко.
Бобік побачив батіг, який висів на стіні, і питає:
– А для чого у вас тут батіг?
– Батіг? Це для дідуся. Якщо не слухається, я його батогом, – відповів Барбос.
– Це добре! – схвалив Бобік.
Лежали вони на ліжку, лежали, пригрілися, так і заснули. Не почули навіть, як дідусь з роботи прийшов.
Він побачив на своєму ліжку двох псів, узяв зі стіни батіг і замахнувся на них.
Бобік з переляку вискочив у вікно і побіг у свою будку, а Барбос забився під ліжко, так що його навіть мітлою не можна було витягнути. До вечора там просидів.
Увечері повернувся додому кіт Васька. Він побачив Барбоса під ліжком і відразу зрозумів, у чому справа.
– Ех, Васько, – сказав Барбос, – знову я покараний! Навіть сам не знаю за що. Принеси мені шматочок ковбаски, якщо тобі дідусь дасть.
Васька пішов до дідуся, став мугикати і тертися спинкою об його ноги. Дідусь дав йому шматочок ковбаски. Васька половину з'їв сам, а другу половину відніс під ліжко Барбосу.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова