Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Російська народна казка

За щучим велінням

Переклад українською – Н.Забіла
Ілюстрації – Н.Кочергін

За щучим велінням

 

Був собі старий чоловік. І було в нього три сини: двоє розумних, а третій – Омелько-дурник. Ті брати працюють, а Омелько цілісінький день лежить на печі, знати нічого не хоче.

За щучим велінням

Одного разу поїхали брати на базар, а невістки й кажуть:

– Піди, Омельку, по воду.

А він їм з печі:

– Не хочу.

– Піди, Омельку, бо як повернуться брати з базару, гостинців тобі не дадуть.

– Ну, гаразд.

Зліз Омелько з печі, взувся, вдягся, взяв відра та сокиру й пішов до річки. Прорубав кригу, зачерпнув відра й поставив їх, а сам дивиться в ополонку. І побачив Омелько в ополонці щуку. Приловчився та й вхопив щуку в руку:

– Ото буде юшка добра!

Коли це щука проказує людським голосом:

– Відпусти мене в воду, Омельку, я тобі стану в пригоді!

А Омелько сміється:

– Та як же ти мені станеш у пригоді? Ні, понесу тебе додому, звелю невісткам юшку зварити. Добра буде юшка!

За щучим велінням

Щука знову просить:

– Омельку, Омельку, відпусти мене в воду, я тобі зроблю все, що тільки схочеш.

– Гаразд, тільки покажи спочатку, що не дуриш мене, тоді відпущу.

Щука його питає:

– Кажи, Омельку, чого ти зараз хочеш?

– Хочу, щоб відра самі пішли додому й вода не розхлюпалася б…

Щука йому каже:

– Запам’ятай мої слова: коли тобі чогось схочеться, промов тільки:

За щучим велінням,

за моїм хотінням…

Омелько й каже:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

ідіть самі, відра, додому!..

Тільки проказав – відра самі й пішли на гору. Тут Омелько пустив щуку в ополонку та й пішов за відрами. Ідуть відра селом, народ дивується, а Омелько йде ззаду, посміхається.

За щучим велінням

Зайшли відра до хати, самі стали на лавку, а Омелько поліз на піч. По якійсь годині невістки кажуть йому:

– Омельку, чого ти лежиш? Пішов би дров нарубав.

– Неохота…

– Як не нарубаєш, брати з базару повернуться, гостинців тобі не привезуть.

Не хоче Омелько з печі злазити. Згадав він про щуку і каже:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

піди, сокиро, дров нарубай, а дрова –

самі до хати йдіть та в піч кладіться!..

Сокира вистрибнула з-під лавки – й на двір, та ну дрова рубати, а дрова самі до хати йдуть і просто в піч лізуть.

По якійсь годині невістки знову кажуть:

– Омельку, немає вже дров у дворі. Поїдь до лісу, нарубай.

А він їм з печі:

– Хіба ви самі не можете?

– Як це так – не можемо? То не наша справа – в ліс по дрова їздити!

– А мені неохота…

– Ну, то не буде тобі гостинців.

Нічого не вдієш. Зліз Омелько з печі, взувся, зодягся. Взяв мотузку та сокиру, вийшов у двір і сів у сани.

– Відчиняйте ворота, молодиці!

Невістки йому кажуть:

– Що ж ти, дурнику, сів у сани, а коня не запріг?

– Не треба мені коня.

Невістки відчинили ворота, а Омелько й каже потихеньку:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

їдьте самі, сани, до лісу!..

Сани самі й поїхали у ворота, та так швидко – кіньми не догнати!

А до лісу довелося їхати через місто, і тут він багатьох людей позачіпляв, позабивав. Народ кричить: «Держи його! Лови його!» А він одно – сани поганяє.

За щучим велінням

Приїхав до лісу:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

нарубай сокиро, дровець найсухіших,

а ви, дрова, самі валіться в сани,

самі в’яжіться!..

Сокира почала рубати, колоти сухі дрова, а дрова самі в сани валяться та мотузкою в’яжуться. Потім Омелько звелів сокирі вирубати ломаку – таку, щоб насилу підняти. Сів на дрова:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

їдьте, сани, додому…

Сани й помчали додому. Знову проїжджає тим містом, де він допіру позачіпляв, позабивав багато людей, а там вже на нього чекають. Ухопили Омелька з саней, лають його та б’ють.

Бачить він, що кепська справа, та потихеньку:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

ану, ломако, обламай їм боки!

Ломака вискочила та й пішла дубасити. Народ геть-чисто розбігся, а Омелько приїхав додому й знову заліз на піч. Почув згодом цар про Омелькові витівки та й посилає по нього свого офіцера – знайти Омелька й привезти до палацу. Приїздить офіцер у те село, заходить до тої хати, де Омелько живе, та й питає:

– Ти Омелько-дурник?

А він з печі:

– А тобі нащо?

– Одягайся швидше, я повезу тебе до царя.

– Та мені неохота…

Розсердився офіцер і вдарив його по щоці.

А Омелько й каже потихеньку:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

ломако, обламай йому боки…

За щучим велінням

Ломака вискочила та як почне офіцера чухрати, насилу той утік. Цар здивувався, що його офіцер не зміг упоратися з Омельком, і посилає свого найбільшого вельможу:

– Привези до мене дурника Омелька, а як не привезеш – голову з пліч зніму.

Накупив найбільший вельможа родзинок, чорносливу, пряників, приїхав у те село, ввійшов до тої хати та й почав невісток розпитувати, що саме Омелько полюбляє.

– Наш Омелько любить, щоб з ним ласкаво говорили та червоний жупан подарували – тоді він усе зробить, чого просять.

Найбільший вельможа дав Омелькові родзинок, чорносливу, пряників та й каже:

– Омельку, Омельку, чого ти лежиш на печі? Їдьмо до царя.

– Мені й тут тепло…

– Омельку, Омельку, цар тебе добре почастує, – поїдьмо, будь ласка!

– А мені неохота…

– Омельку, Омельку, цар тобі червоний жупан подарує, шапку й чоботи.

Омелько подумав-поміркував:

– Ну, гаразд, ти собі наперед їдь, а я за тобою вслід.

Поїхав вельможа, а Омелько полежав ще трохи й каже:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

ану, пічко, їдь до царя!..

Тут у хаті кути затріщали, стеля захиталася, стінка вилетіла – і піч сама пішла по вулиці, по дорозі, прямісінько до царя.

За щучим велінням

Цар у вікно виглядає, дивується:

– Що за чудасія?!

Найбільший вельможа йому відповідає:

– Та це Омелько на печі до тебе їде.

Вийшов цар на ґанок:

– Щось на тебе, Омельку, скарг багато. Ти народу чимало позачіпляв.

– А навіщо вони під сани лізли?

В ту хвилину глянула у віконце царська дочка – Мар’я-царівна. Омелько побачив її у віконці та й каже тихенько:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

нехай царська донька мене покохає…

І ще каже:

– Їдь, пічко, додому!

Піч повернулася й пішла додому, ввійшла до хати й стала на старе місце. Омелько знову лежить собі, вилежується.

А в царському палаці крик та сльози. Мар’я-царівна за Омельком нудьгує, не може без нього жити, благає батька, щоб віддав її за Омелька.

За щучим велінням

Забідкався цар, затужив, а потім розгнівався дуже і на Омелька, й на дочку. І каже він знову найбільшому вельможі:

– Їдь приведи до мене Омелька живого чи мертвого. А як не приведеш – голову зніму.

Накупив найбільший вельможа вин солодких та різних наїдків, поїхав у те село, ввійшов у ту хату і став Омелька частувати, пригощати. Омелько напився, наївся, захмелів і ліг спати. А вельможа його – на віз та й повіз до царя.

Цар спересердя наказав прикотити велику бочку з залізними обручами. Посадили в ту бочку Омелька і Мар’ю-царівну, засмолили бочку і в море кинули.

Прокинувся згодом Омелько, бачить – темно, тісно.

– Де ж це я?

А йому відповідають:

– Ой лишенько, Омелечку! Нас у бочці засмолили, кинули в синє море!

– А ти хто?

– Я Мар’я-царівна.

Тут Омелько й каже:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

вітри буйні, викиньте бочку

на сухий берег, на жовтий пісок!

Вітри буйні повіяли. Синє море схвилювалося, викинуло бочку на сухий берег, на жовтий пісок. Омелько й Мар’я-царівна вийшли з неї.

– Омелечку, де ж ми житимем? Збудуй хоч якусь хатинку.

– А мені неохота…

Тут вона ще дужче просити почала. От він і каже:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

збудуйся, кам’яний палаце

з золотою покрівлею!..

Тільки він це проказав – з’явився великий кам’яний палац з золотою покрівлею. Навколо – зелений сад: квіти розцвітають, пташки цвірінчать, співають. Мар’я-царівна з Омельком увійшли до палацу, посідали біля віконечка.

За щучим велінням

– Омелечку, а чи не можна тобі красунчиком стати?

Тут Омелько не довго думав:

– За щучим велінням,

за моїм хотінням –

стати мені добрим молодцем,

вродливим та розумним!..

І став Омелько такий, що ні в казці сказати, ні пером описати.

А в той час їхав цар на полювання й бачить – стоїть палац там, де досі нічого не було.

– Це який такий нечема без мого дозволу на моїй землі палац поставив?!

І послав спитати – хто такі?

Посланці побігли, стали під вікном, питаються.

А Омелько їм відповідає:

– Кличте царя до мене в гостину, я сам йому скажу.

Приїхав цар до нього. Омелько його зустрічає, у палац веде, до столу саджає. Стали вони бенкетувати. Цар їсть, п’є та дивується:

– Хто ж ти такий, хлопче, добрий молодче?

– А чи пам’ятаєш ти Омелька-дурника, що до тебе на печі приїздив, а ти його з своєю дочкою звелів у бочці засмолити та в море кинути? Я – той самий Омелько. Схочу – все твоє царство спалю та потрощу за ту твою ласку!

Цар дуже злякався, став перепрошувати:

– Одружись з моєю дочкою, Омелечку, бери моє царство, тільки мене не губи!

Тут учинили бенкет на весь світ. Одружився Омелько з Мар’єю-царівною і став царством правити.

От і казці кінець, а хто слухав – той молодець!

За щучим велінням



Автор: Російська народна казка; ілюстратор: Кочергін М.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова