|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Аудіоказка "Віра та Анфіса. Знайомство"
Едуард Успєнський
Віра та Анфіса. Знайомство
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков
В одному місті жила сім'я – тато, мама, дівчинка Віра і бабуся Лариса Леонідівна. Тато і мама були шкільними вчителями. А Лариса Леонідівна була директором школи, але на пенсії.
В жодній країні світу на одну дитину не припадало стільки керівних педагогічних кадрів! І дівчинка Віра мала б стати найвихованішою в світі. Але вона була вередливою і неслухняною. То курчат зловить і почне сповивати їх, то сусідського хлопчика в пісочниці совком трісне так, що совок доводиться ремонтувати.
Тому бабуся Лариса Леонідівна завжди була поруч із нею на короткій дистанції, в один метр. Наче вона охоронець у президента республіки.
Тато часто говорив:
– Як я можу чужих дітей вчити математиці, якщо я свою дитину виховати не можу.
Бабуся заступалася:
– Це дівчинка зараз примхлива. Тому що маленька. А виросте, вона не буде сусідських хлопчиків совком бити.
– Вона їх лопатою почне лупцювати, – сперечався тато.
Вірин тато дуже любив малювати. Одного разу він сидів біля порту та малював корабель. І тут до нього підходить іноземний матрос та чистою англійською мовою говорить:
– Дорогий пане-товаришу, візьміть оцю живу мавпочку. Її у нас на кораблі весь час захитує. А коли її захитує, вона завжди що-небудь викручує.
– А скільки треба буде за неї заплатити? – спитав тато.
– Аніскільки не треба. Навпаки, я вам ще й страхового поліса дам. Цю мавпочку застраховано. Якщо з нею щось трапиться: захворіє або загубиться, вам страхова компанія за неї цілу тисячу доларів заплатить.
Тато із задоволенням узяв мавпочку і дав матросу свою візитну картку. На ній було написано:
«Матвєєв Володимир Федорович – вчитель. |
А матрос йому свою візитну картку дав. На ній було написано:
«Боб Сміт – матрос. |
Вони обійнялися, поплескали один одного по плечу і домовилися листуватися.
Тато прийшов додому, а Віри і бабусі немає. Вони в пісочниці у дворі грали. Тато мавпочку залишив і за ними побіг. Привів їх додому і каже:
– Дивіться, який я для вас сюрприз приготував.
Бабуся дивується:
– Якщо всі меблі в квартирі догори ногами, це сюрприз?
А потім серед меблів вона мавпочку помітила.
Мавпочка все любила викручувати. Вона у телевізора ніжку викрутила. Телевізор як впаде! Тато як розсердиться! Та потяг мавпочку в куток становити.
А вона подумала, що з нею так грають, і тата в інший куток потягла. Вона була дуже сильною.
Віра як закричить:
– Ой, киць-киць до мене!
Мавпочка тата кинула і до неї відразу ж підбігла. Вони обійнялися, голови одна одній на плечі поклали і завмерли від щастя.
– А як її звуть? – спитала бабуся.
– Не знаю, – каже тато. – Капа, Тяпа, Жучка!
– Жучками тільки собак називають, – каже бабуся.
– Нехай буде Мурка, – каже тато, – або Зорька.
– Теж мені кішку знайшли, – сперечається бабуся. – А Зорьками тільки корів звуть.
– Тоді я не знаю, – розгубився тато. – Тоді давайте думати.
– А чого тут думати! – каже бабуся. – У нас в Єгор'євську була одна завідуюча райвно – викапана ця мавпочка. Звали її Анфісою.
І назвали мавпочку Анфісою на честь однієї завідуючої з Єгор'євська. І це ім'я до мавпочки відразу пристало.
Тим часом Віра і Анфіса одна від одної одчепилися і, взявшись за руки, пішли до кімнати дівчинки Віри все там роздивлятися.
Віра взяла свою ляльку Катрусю та почала її колисати. А Анфіса спочатку ведмедика поколисала, потім машину, а потім з кухні бабусю принесла й почала її колисати.
Бабуся каже:
– Давай, Анфісо, я тобі краще про наш будинок розповім. У нас в квартирі є багато небезпек. Це – крани з гарячою та холодною водою. Їх треба обов'язково закривати, бо інакше нас затопить. Це – сірники та газ, від них бувають пожежі. А в цій розетці живе сердитий електричний струм, він дуже б'ється та кусається, якщо не знати, як з ним поводитися. Ти все зрозуміла?
Анфіса відповідає:
- У-у-у! – та як схопить гарячу каструлю з плити! Та як заплаче!
Віра теж як заплаче. А бабуся каже:
- Ось, діти! Тобто, ось, мавпочки! Тобто, ось, Віро та Анфісо, на все життя запам'ятайте: якщо доведеться брати щось гаряче, скористайтеся рукавичкою.
Анфіса рукавичку приміряла, а назад не повернула. Рукавичка стала її одягом.
Вирішили вони Анфісу погодувати.
Тато питає: – А чим? Адже у нас в місті добробут зростає, а банани не ростуть.
– Які там банани! – каже бабуся. – Зараз ми проведемо картопляний експеримент.
Вона поклала на стіл ковбасу, хліб, торт, яблука, моркву, варену картоплю, сиру картоплю, оселедець, оселедцеві лушпайки на папірці і варене яйце. Посадила Анфісу на стілець і каже:
– На старт! Увага! Руш!
Мавпочка як почне їсти. Спочатку ковбасу, потім хліб, моркву, потім варену картоплю, потім сиру, потім оселедець, потім оселедцеві лушпайки разом із папірцем, потім варене яйце прямо зі шкаралупою.
Не встигли озирнутися, як Анфіса з яйцем у роті заснула на стільці.
Тато її зі стільця зняв і на дивані перед телевізором посадив. Тут і мама прийшла. Мама прийшла і відразу сказала:
– А я знаю. До нас підполковник Готовкін заходив. Це він приніс.
Підполковник Готовкін був не військовий підполковник, а міліцейський. Він дуже любив дітей і завжди дарував їм великі іграшки.
– Яка чарівна мавпочка. Нарешті навчилися робити.
Вона взяла мавпочку на руки:
– Ой, така важка. А що вона вміє?
– Все, – сказав тато.
– Відкриває очі? «Мама» – говорить?
Мавпочка прокинулася, як маму обійме! Мама як закричить:
– Ой, вона жива! Звідки вона?
Всі навколо мами зібралися, і тато пояснив, звідки мавпочка, і як її звати.
– Якої вона породи? – питає мама. – Які у неї документи?
Тато візитну картку показав:
«Боб Сміт – матрос. |
– Добре, хоч не вулична! – сказала мама. – А що вона їсть?
– Все, – сказала бабуся. – Навіть папір з лушпайками.
– А чи вміє вона користуватися горщиком?
Бабуся каже:
– Треба спробувати. Давайте проведемо горщиковий експеримент.
Дали Анфісі горщик, вона його покрутила та на голову наділа наче капелюх.
– Караул! – говорить мама. – Це катастрофа!
– Зачекайте, – заперечує бабуся. – Ми їй другий горщик дамо.
Дали Анфісі другий горщик. І вона відразу здогадалася, що з ним треба робити.
І тоді всі зрозуміли, що Анфіса буде у них жити!
Слухати аудіоказку:
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова