Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Орасіо Кірога

Війна крокодилів

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

В одній пустельній місцевості, де не ступала нога людини, текла велика річка, а в тій річці водилося багато крокодилів. Було їх там більше ста, а може й більше тисячі.

Харчувалися крокодили рибою, іноді їли тварин, що приходили до річки на водопій, але в основному вони харчувалися рибою. Після обіду вони відпочивали на піску прибережжя, а іноді, коли сходив повний місяць, грали в зеленій воді.

Жили крокодили дуже спокійно і щасливо.

Але одного разу, якось під вечір, коли всі відпочивали після ситного обіду, один крокодил раптом прокинувся й підвів голову, бо йому здалося, що він чує шум. Він прислухався. І справді: звідкись здалеку чувся глухий шум. Крокодил розбудив іншого крокодила, що спав поруч із ним.

- Прокинься, - сказав він йому. - Ми в небезпеці.

- А, що? - стривожено спитав інший крокодил.

- Не знаю, - відповів крокодил, що прокинувся першим. - Я чую якийсь незнайомий шум.

Другий крокодил почув шум теж, і обидва відразу ж розбудили інших. Усі перелякалися і почали бігати взад-вперед, піднявши хвости.

І вони не даремно хвилювалися, тому що шум ставав усе більшим і більшим. Незабаром вони побачили далеко якусь хмарку диму та почули дивний звук: хлюп-хлюп, наче далеко-далеко плямкало по воді.

Крокодили перезирнулися. Що б це могло бути?

Але один крокодил, старий і мудрий, найстарший і наймудріший, старий крокодил, у якого в роті залишилося тільки два зуби і який колись здійснив довгу подорож до самого моря, раптом сказав:

- Я знаю, що це таке! Це - кит. Вони величезні і викидають стовп білої води з носа, а потім вона падає назад.

Почувши це, маленькі крокодильчики дуже перелякалися і здійняли страшний галас. Вони пірнали вниз головою і кричали:

- Це кит! Он кит пливе!

Але старий крокодил смикнув за хвіст крокодила, що знаходився ближче до нього.

- Не бійтеся! - крикнув він. - Я знаю, що таке кит! Він сам нас боїться! Він завжди боїться!

Тоді маленькі крокодильчики заспокоїлися.

Але вони одразу ж перелякалися знову, тому що сірий дим раптом став чорним і всі почули гучне хлюп-хлюп-хлюп по воді. Крокодили, вкінець злякавшись, миттєво занурилися в річку, так що на поверхні залишилися тільки очі й кінчики носів. І вони побачили, як повз них, ляскаючи по воді, пропливло щось величезне, оповите димом.

А було це не щось інше, як колісний пароплав, який вперше плив по цій річці.

Пароплав приплив, проплив і поплив.

Тоді крокодили стали випливати на поверхню, лаючи старого крокодила за те, що він їх обманув, вигадавши якогось кита.

- Це не кит! - кричали вони йому в самі вуха, тому що старий був глухуватий. - Що ж це таке пливло?

Старий крокодил пояснив, що це був пароплав, набитий вогнем, і що всі крокодили помруть, якщо він ще буде тут плавати.

Але крокодили стали сміятися з нього, гадаючи, що старий втратив розум. Чому вони помруть, якщо пароплав буде тут плавати? Ні, бідолашний старий остаточно з'їхав з глузду.

І оскільки всі зголодніли, то почали шукати рибу. Але жодної рибини вони не знайшли. Жодної! Вся риба пішла, злякавшись шуму пароплава. Не було більше риби.

- Ну, що я говорив! - сказав старий крокодил. - Нам нічого їсти тепер. Уся риба пішла. Почекаємо до завтра. Може, пароплав більше не повернеться, а риба повернеться, коли нема чого буде боятися.

Але наступного дня вони знову почули шум на річці, ще сильніший, ніж учора, і побачили, як пройшов пароплав, випускаючи стільки диму, що все небо почорніло.

- Ну що ж, - сказали тоді крокодили, - пароплав пройшов учора, пройшов сьогодні і, напевно, таке станеться й завтра. Риби більше не буде, і звірі не прийдуть на водопій, а ми помремо з голоду. Тож давайте побудуємо греблю.

- Так! Греблю! Греблю! - закричали всі, швидко пливучи до берега. - Давайте побудуємо греблю!

І крокодили одразу ж почали будувати греблю.

Спочатку вирушили в ліс і звалили понад десяти тисяч дерев - найміцніших порід. Потім розрізали їх своїми хвостами, оскільки на хвостах у цих крокодилів ростуть маленькі пилки; потім їх підтягли, штовхаючи, до берега і зіштовхнули у воду, вбили, наче палі, на всю ширину річки на відстані метра одна від одної. Жоден корабель не зміг би подолати цю греблю, ані великий, ані малий. Тепер крокодили були впевнені, що ніхто вже не наважиться розполохувати рибу. І, оскільки вони дуже втомилися, то тут же на березі й вляглися спати.

Наступного ранку, коли вони ще спали, знову почулося хлюп-хлюп-хлюп, і з'явився пароплав. Всі чули, але ніхто не підняв голови і навіть не розплющив очей. Що ім було до того пароплава? Нехай шумить скільки хоче: тут йому все одно не пройти.

І справді, пароплав навіть не підплив до греблі, а зупинився далеко. Люди з палуби довго роздивлялися в підзорну трубу дивну споруду, що перетинала річку, і нарешті спустили шлюпку, щоб розвідати, що ж це таке.

Тоді крокодили піднялися, ковзнули у воду і попрямували до греблі і, просунувши голову між палями, стали сміятися, радіючи з того, як вправно охитрували свого ворога.

Шлюпка підпливла, але, побачивши гігантську греблю, побудовану крокодилами, негайно ж повернулася назад. Але незабаром показалася знову, і люди, що сиділи в ній, закричали:

- Гей, крокодили!

- Що скажете? - відповідали крокодили, просовуючи голови між палями.

- Нам це заважає! - крикнули люди.

- Ясна річ!

- Ми не можемо проїхати!

- Чудово!

- Розберіть греблю!

- Не станемо.

Люди на шлюпці порадилися між собою і знову закричали:

- Крокодили!

- Що скажете? - відповідали ті.

- Не розберете?

- Ні!

- Отже, скоро побачимося!

- А хоч би й не скоро!

І шлюпка повернулася на пароплав, а крокодили в шаленому захваті почали бити хвостами по воді. Жоден пароплав тут більше не пройде! І у них завжди буде риба!

Але наступного дня знову з'явився пароплав, і, коли крокодили поглянули на нього, вони оніміли від подиву: це був зовсім не пароплав, це був величезний корабель мишачого кольору, удвічі більший, ніж вчорашній пароплав. Що ж це? Він теж хоче пройти тут? Ні, він не пройде, ні! Ні той, ні цей і ніякий інший!

- Ні, він тут не пройде! - закричали крокодили, кидаючись до греблі і займаючи кожен своє місце між палями.

Цей корабель теж зупинився далеко і теж спустив шлюпку, що попливла до греблі.

У шлюпці були офіцер і вісім матросів.

Офіцер закричав:

- Гей, крокодили!

- Що скажете? - відповіли ті.

- Не розберете?

- Ні!

- Ні?

- Ні!

- Гаразд, - сказав офіцер. - Тоді ми пустимо в хід гармати і потопимо греблю.

- Топіть! - відповідали крокодили.

І шлюпка повернулася на корабель.

Знаєте, цей корабель мишачого кольору був військовим кораблем, великий броненосець зі страшними гарматами.

Старий мудрий крокодил, той самий, який колись здійснив подорож до моря, раптом щось згадав і крикнув товаришам:

- Пірнайте! Мерщій! Це військовий корабель! З ним жарти погані! Пірнайте!

Крокодили в одну мить зникли під водою, попливли до берега і причаїлися, так що над водою залишилися тільки очі й кінчики носів.

У цей момент від військового корабля відокремилася велика біла хмара диму, пролунав жахливий гуркіт - і величезний снаряд влучив у самісіньку середину греблі.

Кілька колод, розбившись на дрібні шматки, злетіли в повітря, і негайно ж з корабля послали ще снаряд, і ще, і ще, і від кожного пострілу розбивалася на друзки і злітала в повітря частина греблі, і так тривало, поки від греблі не залишилося й сліду! Жодної колоди, жодного шматка дерева, жодного шматочка кори!

Усе було знищено снарядами.

А крокодили, сховавшись у воду так, що над водою залишилися тільки очі й кінчики носів, побачили, як військовий корабель, голосно гудучи, пройшов повз них і зник.

Тоді вони вилізли на берег і сказали:

- Давайте зробимо іншу греблю, ще більшу, ніж колишня.

І в цей самий вечір і в ту ж саму ніч вони побудували іншу греблю з величезних стовбурів.

Потім, дуже втомлені, вони лягли спати... і все ще спали, коли наступного ранку знову з'явився військовий корабель і шлюпка підійшла до греблі.

- Гей, крокодили! - закричав офіцер.

- Що скажете? - відповіли крокодили.

- Розберіть цю греблю!

- Не будемо!

- Ми пустимо в хід гармати і цю теж розіб'ємо!

- Розбийте... коли зумієте!

Крокодили говорили гордо і зверхньо, тому що були впевнені, що цю нову греблю не зруйнувати ніяким гарматам у світі.

Але через деякий час корабель знову оповився димом, і одразу щось з оглушливим гуркотом вибухнуло в центрі греблі: справа в тому, що на цей раз у неї був пущений вже не снаряд, а граната. Граната вдарилася об стовбури, вибухнула, і зламала й розбила на друзки величезні колоди. Друга граната розірвалася поруч із першою, і ще частина греблі злетіла в повітря. І так руйнували греблю, поки від неї нічого не залишилося, нічого-нічого. І тоді військовий корабель проплив повз крокодилів, і видно було, як люди на ньому насміхалися над ними, прикриваючи роти руками.

- Ну от, - сказали тоді крокодили, вилізши з води, - тепер ми всі помремо, тому що корабель тепер буде весь час тут плавати, і риба не повернеться.

І всі засмутилися, тому що маленькі крокодильчики плакали і просили їсти.

І тоді старий крокодил сказав:

- Не треба втрачати надії. Ходімо до дядечка сома. Ми з ним колись разом мандрували до моря, і у нього є торпеда. Якось, коли два військових кораблі розпочали бій, він був поблизу і пригнав сюди торпеду, що не розірвалася. Треба попросити її у сома; хоча він на нас, крокодилів, дуже ображений, але в нього добре серце, і він не захоче, щоб ми всі загинули.

Справа в тому, що колись, багато років тому, крокодили з'їли улюбленого племінника цього сома, і з того часу старий порвав усякі стосунки з крокодилами. Але тепер, незважаючи ні на що, вони спішно вирушили до старого сома, який жив у величезному підводному гроті, що врізався в берег річки Парани, і спав завжди біля своєї торпеди. Соми іноді бувають до двох метрів завдовжки, і якраз таким і був господар торпеди.

- Гей, соме! - гукнули разом крокодили, зібравшись біля гроту і не наважуючись увійти через цю історію з племінником.

- Хто мене кличе? - спитав сом.

- Це ми, крокодили!

- Я не маю і не хочу мати з вами жодних справ, - відповідав сом дуже сердито.

Тоді старий крокодил просунув голову до печери і сказав:

- Це я, соме! Я, твій друг, той самий крокодил, який разом із тобою мандрував до моря! Пам'ятаєш?

Почувши знайомий голос, сом виплив із печери.

- Ах, я тебе не впізнав, - сказав він лагідно своєму старому другові. - Чого ти хочеш?

- Ми прийшли просити в тебе торпеду. У нас там військовий корабель плаває по нашій річці і лякає рибу. Військовий корабель, розумієш, броненосець. Ми зробили греблю, він одразу зніс половину. Ми зробили ще одну, і він пустив її на дно.

Риба пішла, і ми помремо з голоду. Дай нам торпеду, і ми від цього корабля й тріски не залишимо.

Сом, почувши це, замислився. Думав, думав, а потім сказав:

- Гаразд, я вам позичу торпеду, хоча я ніколи не забуду, як ви вчинили з сином мого брата. Хто вміє поводитися з торпедою?

Ніхто не вмів, і всі мовчали.

- Добре, - промовив сом із гордістю. - У мене вона вибухне. Я знаю, що з нею робити.

І всі почали готуватися до подорожі. Крокодили стали прив'язувати себе один до одного: хвіст першого - до шиї другого, хвіст другого - до шиї третього, утворивши таким чином довгий ланцюг довжиною понад сто метрів. Величезний сом пустив торпеду за течією, а сам пірнув, підтримуючи її знизу спиною, щоб краще трималася на поверхні. І оскільки ліан, якими були обв'язані крокодили, на нього не вистачило, то він вчепився зубами за хвіст останнього крокодила, і так вони вирушили в дорогу. Сом підтримував торпеду, а крокодили бігли по краю берега і тягли її за собою.

Вгору, вниз, через купи каміння, і все бігом, тягнучи за собою торпеду, яка стрімко розтинала воду, здіймаючи хвилі, що той корабель!

Наступного дня, рано вранці, вони добігли до місця, де побудували останню греблю, і негайно ж почали будувати іншу, ще міцнішу, ніж раніше, оскільки, за порадою сома, встановили стовбури майже впритул один до одного. Це була дійсно чудова гребля!

Не минуло й години, як вони встромили і зміцнили останній стовбур, як військовий корабель знову з'явився, і шлюпка з офіцером і вісьмома матросами знову наблизилася до греблі. Тоді крокодили видерлися по стовбурах нагору і висунули голови з-за греблі.

- Гей, крокодили! - закричав офіцер.

- Що скажете? - відповіли крокодили.

- Знову гребля?

- Так, знову!

- Розберіть її!

- Ні за що!

- Не розберете?

- Ні!

- Гаразд, тоді слухайте, - сказав офіцер. - Зараз ми знищимо вашу греблю, а щоб надалі ви не надумали будувати іншу, наші гармати знищать також і вас. І ніхто з вас не залишиться живим: ні великі, ні малі, ні товсті, ні худі, ні молоді, ні старі, як отой старий крокодил, якого я бачу отам, і в якого в роті стирчать лише два зуби.

Старий мудрий крокодил, зрозумівши, що офіцер говорить про нього і насміхається над ним, сказав:

- Це правда, зубів у мене залишилося мало, та й ті погані. Але чи знаєте ви, кого я завтра з'їм цими зубами? - додав він, відкриваючи свою величезну пащу.

- Кого ж ти з'їси? Ну ж бо? - запитали матроси.

- Цього офіцерика! - відповів крокодил і швидко стрибнув зі свого стовбура у воду.

Між тим сом встановив свою торпеду якраз посередині греблі, наказавши чотирьом крокодилам обережно взяти її, занурити у воду і тримати там, поки він не подасть знак. Так і зробили. Одразу ж інші крокодили теж занурилися у воду недалеко від берега, так що над водою залишилися тільки очі й кінчики носів. А вже сом занурився у воду поруч зі своєю торпедою.

І от військовий корабель оповився димом і дав перший залп по греблі. Граната розірвалася в самому центрі греблі, і з півдюжини колод розлетілося на тисячі шматків.

Але сом не дрімав, і, щойно в греблі утворився пролом, він закричав крокодилам, що тримали під водою торпеду:

- Відпускайте її, мерщій відпускайте!

Крокодили відпустили, і торпеда спливла на поверхню.

Швидше, ніж казка кажеться, дядечко сом розташував торпеду в самісінький середині пробитого пролому, прицілився одним оком і, увімкнувши механізм торпеди, пустив її прямо на корабель.

Вчасно!

З броненосця вже пролунав другий залп, і снаряд ось-ось готовий був розірватися серед колод, щоб розбити на тріски ще частину греблі.

Але торпеда вже мчала до корабля, і люди з палуби помітили її, вірніше, побачили доріжку, яку вона залишала за собою на воді. Усі голосно закричали від жаху і хотіли повернути броненосець так, щоб торпеда не влучила в нього.

Але було вже пізно: торпеда підлетіла, вдарилася в саму середину величезного корабля і вибухнула.

Неможливо описати страшний гуркіт, з яким торпеда вибухнула. Вона вибухнула і розтрощила корабель на п'ятнадцять тисяч шматків; полетіли в повітря, на сотні метрів навсібіч, труби, машини, гармати, шлюпки і все інше.

Крокодили переможно скрикнули і наче скажені кинулися до греблі. Звідти вони побачили через пробитий снарядом пролом, як течія несла по річці людей серед уламків великого корабля.

Крокодили скупчилися на двох уцілілих колодах по обидві боки греблі і, коли люди пропливали повз них, прикривали роти лапами, насміхаючись над ними.

Нападати на людей вони не збиралися, хоча вважали, що люди цілком заслужили на це.

Тільки коли повз них пливла людина з золотими галунами на мундирі, старий крокодил одним стрибком кинувся у воду і... хряп! - клацнув два рази пащею і проковтнув її.

- Хто був цей дядько? - запитав якийсь наївний крокодильчик.

- Офіцер, - відповів сом. - Мій старий друг обіцяв йому, що з'їсть його, і з'їв.

Крокодили розібрали залишки греблі, яка тепер була вже не потрібна, бо хто ж сюди піде?

Дядечко сом, якому дуже сподобалися ремінь і галуни офіцера, попросив, щоб їх віддали йому, і довелося витягати їх із пащі старого крокодила, тому що вони застрягли у старого в зубах.

Сом просунув ремінь під плавники і застебнув його у себе на животі, потім зав'язав на кінцях своїх довгих вусів обривки золотого шнура від офіцерської шпаги. А оскільки шкіра в сома дуже гарна, з темними плямами, зовсім як у змії, то він почав плавати туди-сюди перед крокодилами, які цілісіньку годину дивилися на нього, розкривши пащі від захоплення.

Потім крокодили проводили його до грота і без кінця дякували. А потім повернулися додому.

Незабаром повернулася й риба. І крокодили зажили щасливо, і досі живуть щасливо, тому що врешті-решт звикли до пароплавів і кораблів, які возять по річці апельсини.

Але вони й знати нічого не хочуть про військові кораблі.

Автор: Кірога О.; ілюстратор: Калаушин Б.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова