Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Російська народна казка

Царівна жаба

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – П.Пономаренко

Царівна жаба

Царівна жаба

Де-не-де, в якомусь царстві, в одному державстві жив цар, і було в нього три сини. От прийшов час — треба їм одружуватися.

От цар покликав їх до себе та й каже:

— Сини мої, соколи мої! Дійшли ви літ — час уже вам подружжя шукати.

— За кого ж, батечку, нам свататися?

— Візьміть же, — каже, — діти, луки срібні, накладайте стріли мідяні та пускайте в чужі землі далекі: де в кого стріла впаде, там тому й молоду брати.

Вийшли брати на широкий батьківський двір, натягнули свої тугі луки і вистрілили.

Пустив стрілу старший брат. Впала стріла на боярський двір, і підняла її боярська дочка.

Пустив стрілу середній брат — полетіла стріла до багатого купця у двір. Підняла її купецька дочка.

Пустив стрілу молодший брат, Іван-царевич — загула стріла та й упала не далеко не близько — коло села в болоті. На купині сиділа жаба і взяла ту стрілку.

Старші брати як пішли шукати свої стріли, відразу їх знайшли: один — у боярському теремі, другий — на купецькому дворі. А Іван-царевич довго не міг знайти своєї стріли. Два дні ходив він по лісах та по горах, а на третій день зайшов у болото. Бачить — сидить там жаба та його стрілу тримає.

Царівна жаба

Каже їй Іван-царевич:

— Віддай мою стрілу!

— Не віддам я, — каже жаба, — цієї стріли нікому, лише тому, хто мене за дружину візьме.

Засмутився Іван-царевич і відповідає:

— Як же я тебе заміж візьму? З мене люди сміятимуться!

— Візьми, Іване-царевичу, не пошкодуєш!

Подумав-подумав Іван-царевич, узяв жабу і приніс у своє царство-державство.

Царівна жаба

От уже їм час до батька йти, казати, хто яку собі молоду знайшов.

Прийшли старші брати до батька, розповідають, куди чия стріла потрапила.

Розповів і Іван-царевич. Стали брати з нього сміятися, а батько каже:

— Бери, — каже цар, — така вже, видно, твоя доля.

От справили три весілля, одружилися царевичі: старший царевич — з боярською дочкою, середній — з купецькою, а Іван-царевич — із жабою.

От вони одружилися та й живуть собі.

Царівна жаба

А то якось цар захотів дізнатися, яка з невісток краща рукодільниця. Погукав синів та й каже:

— Візьміть холстів, шовку, золота і срібла, і нехай ваші дружини своїми руками за ніч пошиють мені кожна по сорочці!

Повернувся Іван-царевич додому сумний. Назустріч йому жаба вилізла та й питає:

— Ква-ква, Іване-царевичу, чому так журишся? Чи почув від батька свого слово недобре?

— Як мені не журитися! — Відповідає Іван-царевич. — Адже батько наказав за одну ніч пошити йому сорочку!

— Не сумуй, Іване-царевичу! Лягай-но краще спати: все гаразд буде!

Поклала його жаба спати, а сама скинула з себе кожушок жаб’ячий, обернулася дівчиною Василиною Премудрою — такою красунею, що ні в казці сказати, ні пером описати! Почала вона сорочку шити, та прикрашати її сріблом та золотом. Зшила, поклала сорочку біля Івана-царевича, знову кожушок наділа — і стала такою жабою, як і була.

От поприносили старші сини сорочки, цар їх роздивляється та й каже:

— Ці сорочки в лазню вдягатиму.

Приніс і Іван-царевич свою сорочку, а вона такая гарна, камінням коштовним візерунчасто розшита.

— Таку сорочку тільки на свята вдягати — каже цар.

Царівна жаба
Царівна жаба

От батько знов загадує, щоб невістки спекли йому коровай і принесли йому: хто краще пече? Іван-царевич йде додому та й знову плаче. Жаба вилізла до нього, квакає:

— Ква-ква, Іване-царевичу, чого ти так засмутився? Або почув від свого батька слово недобре?

— Як же ж мені не плакати: загадав батько коровай тобі спекти...

— Не плач, якось буде! Лягай та спи!

Поклала жаба царевича спати, а сама скинула з себе жаб'ячий кожушок і обернулася дівчиною Василиною Премудрою.

Взяла вона густе решето, дрібне сито, просіяла борошно пшеничне, замісила тісто біле, спекла коровай — пухкий та м'який, прикрасила коровай різними візерунками хитромудрими: з боків — міста з палацами, садами та баштами, зверху — птахи летючі, знизу — звірі хижі. Поклала коровай на золоте блюдо, потім кожушок наділа — і знову стала жабою.

Вранці будить жаба Івана-царевича:

— Пора, Іване-царевичу, вставай, коровай неси!

Царівна жаба

Прийшли й старші брати, принесли свої короваї, тільки у них і подивитися нема на що: у боярської доньки хліб підгорів, у купецької — сирий та кособокий вийшов.

Цар спочатку прийняв коровай у старшого царевича, глянув на нього і наказав віднести псам дворовим.

Прийняв у середнього, глянув і сказав:

— Такий коровай тільки з великого голоду їсти будеш!

Дійшла черга і до Івана-царевича. Прийняв цар від нього коровай і сказав:

— Оцей хліб тільки на великі свята їсти!

Царівна жаба
Царівна жаба

От знову загадав цар своїм синам, щоб у такий і в такий день «прийшли до мене з жінками на бенкет». Ті ж, старші брати, радіють, а Іван-царевич йде додому, похнюпивши голову, та й плаче. Жаба вилізла назустріч, питає:

— Ква-ква, Іване-царевичу, чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, батько загадав нам із жінками на бенкет приїхати. Як же я тебе повезу?

— Не плач, — каже, — лягай та спи, якось поїдемо.

Він ліг, заснув. От діждали того дня, що бенкет, Іван-царевич знову зажурився.

— Не журись, — каже, — Іване-царевичу, їдь попереду сам! А як стане дощик накрапати, то знай, що твоя жінка дощовою росою вмивається; а як блискавка заблискає — то твоя жінка у коштовне вбрання вбирається; а як грім загримить — то вже їде.

Іван-царевич убрався, сів і поїхав. Приїздить, аж старші брати зі своїми жінками вже там. Самі повбирані гарно, а жінки у золоті, в оксамиті, у намистах дуже дорогих. Брати стали з нього сміятися:

— Що ж ти, брате, сам приїхав? Ти б її хоч у хустку зав’язав та привіз...

— Не смійтеся, — каже, — потім приїде...

Коли це став дощик накрапати, Іван-царевич каже:

— Це моя жіночка люба дощовою росою вмивається!

Брати сміються з нього.

— Чи ти, — кажуть, — здурів, що таке торочиш?

Коли це блискавка блиснула, Іван-царевич і каже:

— Це моя жіночка у коштовне вбрання вбирається!

Брати тільки плечима здвигають: був брат такий, як і треба, а то здурів.

Коли це як зашумить, як загримить грім, аж палац затрусився, а Іван-царевич і каже:

— Оце вже моя голубонька їде!

Коли так, приїхала під палац карета — шестеро коней запряжені — як змії! Вийшла Василина Премудра з карети... Аж поторопіли всі — така гарна!

Царівна жаба

От посідали обідати; і цар, і цариця, і обидва старші брати й не надивляться на неї: така гарна, така гарна, що й сказати не можна! Обідають, то вона оце шматочок до рота, шматочок у рукав; ложку до рота, ложку в рукав. А ті невістки дивляться на неї та й собі: ложку до рота, ложку в рукав, шматочок до рота, шматочок у рукав.

Царівна жаба

Ото пообідали; вийшли у двір: почали музики грати — батько став запрошувати танцювати. Ті невістки не хочуть. «Нехай вона танцює!» От вона як пішла з Іваном-царевичем у танець, як зачала танцювати, то й землі не торкнеться — легко та гарно!

А це: махнула правим рукавцем, куди шматочки кидала, — став сад, у тому саду стовп і по тому стовпу кіт ходить: догори йде — пісні співає, а донизу йде — казки промвляє. Танцювала, танцювала, — далі махнула й лівим рукавцем — у тім саду стала річка, а на річці лебеді плавають. Усі так дивуються тим дивом, як малі діти.

От потанцювала вона, сіла спочивати; а це й ті невістки пішли у танець. Танцюють так як махнули правим рукавцем — кістки вилетіли та просто цареві в лоб; махнули лівим — цареві очі позабризкували.

— Годі, годі, ви мені очі повибиваєте!

Вони й перестали. Посідали на призьбі всі; музики грають, двораки царські вже танцюють.

Царівна жаба

А Іван-царевич дивиться на жінку та й собі дивується, як з такої зеленої жаби та зробилася така гарна молодичка, що й очей не відірвеш!

Далі наказав дати собі коня, поскакав додому довідатися: де вона все те понабирала? Приїздить, пішов у світлицю, де вона спить, — аж там лежить жаб’ячий кожушок. У грубі топилося — він той кожушок у вогонь, тільки димок пішов... Він тоді знову вертається до царя — саме поспів на вечерю.

Довго вони ще там гуляли, — перед світанком уже пороз’їжджалися. Поїхав і Іван-царевич зі своєю жінкою.

Приїздять додому, вона увійшла до світлиці, дивиться, — аж кожушка й нема... Шукала-шукала...

— Чи ти, — питає, — Іване-царевичу, не бачив моєї одежі?

— Якої?

— Тут, — каже, — я кожушок скинула.

— Я, — каже Іван-царевич, — спалив!

— Ах, Іване-царевичу, що ж ти наробив! Якби ж ти ще три дні почекав, я б довіку твоя була. А тепер прощай, шукай мене за тридев'ять земель, за тридев'ять морів, в тридесятому царстві, в соняшниковому державстві, у Кощія Безсмертного. Як три пари залізних чобіт зносиш, як три залізні хлібини згризеш — тільки тоді й знайдеш мене ...

Сказала, обернулася білою лебедицею і полетіла у вікно.

Довго Іван-царевич побивався за жінкою, довго плакав гірко, розпитувався: що йому робити? Ніхто нічого не радив. От він узяв лучок срібний, поклав у торбину три пари залізних чобіт та три залізні хлібини, почепив торбу через плече і пішов шукати.

Царівна жаба

Іде та й іде, коли зустрічає його дід, такий, як молоко, сивий, і питає:

— Здоров, Іване-царевичу! Куди тебе Бог несе?

Розповів Іван-царевич старому своє горе.

— Ех, Іване-царевичу, — каже старий, — навіщо ж ти жаб'ячу шкіру спалив? Не ти її надів, не тобі її й знімати було! Василина Премудра мудріша за батька свого, Кощія Безсмертного, вдалася, він за те розгнівався на неї і наказав їй три роки жабою бути. Ну, та вже нічого робити, словами біди не поправиш. Ось тобі клубочок: куди він покотиться, туди й ти йди.

Іван-царевич подякував старому і пішов за клубочком.

Царівна жаба

Іде та й іде таким густим лісом, що аж темно. Зустрічається йому ведмідь. Він наложив мідяну стрілу на срібний лучок — хотів стріляти. Ведмідь йому й каже йому по-людськи:

— Іване-царевичу, не бий мене: я тобі у великій пригоді стану!

Він пожалів його, — не вбив.

Іде він чистим полем, дивиться — а над ним летить великий селезень.

Іван-царевич натягнув лука, хотів, бува, пустити в селезня гостру стрілу, а селезень і каже йому по-людськи:

— Не вбивай мене, Іване-царевичу! Буде час — я тобі в пригоді стану.

Пожалів Іван-царевич селезня — не вбив його, пішов далі голодний.

Царівна жаба

Раптом біжить назустріч йому заєць.

«Уб'ю цього зайця! — Думає царевич. — Дуже вже їсти хочеться ...»

Натягнув свій тугий лук, став поцілятися, а заєць каже йому людським голосом:

— Не губи мене, Іване-царевичу! Прийде час — я тобі в пригоді стану.

І його пожалів царевич, пішов далі.

Іде та й іде, клубочок попереду котиться, а він позаду йде за ним та й дійшов до синього моря. То й бачить: на березі лежить щука зубата, без води пропадає на сонці. Він хотів її взяти та з’їсти, а вона й просить:

— Іване-царевичу, не їж мене; кинь краще в море, я тобі за те у великій пригоді стану!

Він її вкинув у море, пішов далі.

Довго чи коротко — прикотив клубочок у ліс, до хатинки. Стоїть та хатинка на курячих ніжках, навколо себе повертається.

Каже Іван-царевич:

— Хатинка, хатинка, повернись до лісу задом, до мене передом!

Царівна жаба

Хатинка послухалася, повернулася до лісу задом, а до нього передом. Увійшов Іван-царевич всередину і бачить: лежить на печі Баба-Яга-кістяна-нога. Побачила вона царевича і каже:

— Навіщо до мене завітав, добрий молодець? Волею чи неволею?

— Ах, Баба-Яга-кістяна-нога, ти б мене спочатку нагодувала, напоїла та в лазні випарила, тоді б і випитувала!

— І то правда! — Відповідає Баба-Яга.

Нагодувала вона Івана-царевича, напоїла, в лазні випарила, а царевич розповів їй, що він шукає дружину свою, Василину Премудру.

— Знаю, знаю! — говорить Баба-Яга. — Вона тепер у лиходія Кощія Безсмертного. Важко буде її дістати, нелегко Кощія здолати: його ані стрілою, ані кулею не вб'єш. Тому він нікого й не боїться.

— То чи є десь його смерть?

— Його смерть — на кінці голки, та голка — в яйці, те яйце — в качці, та качка — в зайці, той заєць — в кованій скрині, а та скриня — на верхівці старого дуба. І дуб той у дрімучому лісі росте.

Розповіла Баба-Яга Івану-царевичу, як того дуба дістатися. Подякував їй царевич і пішов.

Довго він по дрімучих лісах пробирався, в трясовинах болотних в'яз і прийшов нарешті до кощійового дуба. Стоїть той дуб, верхівкою в хмари впирається, коріння на сто верст в землі розкинув, гілками червоне сонце закрив. А на самій його верхівці — кована скриня.

Дивиться Іван-царевич на дуб і не знає, що йому робити, як скриню дістати.

«Ех, — думає, — де ж то ведмідь? Він би мені допоміг!»

Тільки подумав, а ведмідь тут як тут: прибіг і вивернув дуб із корінням. Скриня впала з верхівки і розбилася на дрібні шматочки.

Вискочив зі скрині заєць і пустився навтьоки.

«Де ж то мій заєць? — думає царевич. — Він цього зайця неодмінно наздогнав би ...»

Не встиг подумати, а заєць тут як тут: наздогнав того зайця, вхопив і розірвав навпіл. Вилетіла з того зайця качка і піднялася високо-високо в небо.

«Де ж то мій селезень?» — Думає царевич.

А вже селезень за качкою летить — прямо в голову клює. Впустила качка яйце, і впало те яйце в синє море ...

Царівна жаба

Зажурився Іван-царевич, стоїть на березі і каже:

— Де ж то моя щука? Вона б дістала мені яйце з дна морського!

Раптом підпливає до берега щука-риба і тримає в зубах яйце.

— Бери, Іване-царевичу!

Зрадів царевич, розбив яйце, дістав голку і відламав у неї кінчик. І тільки відламав — помер Кощій Безсмертний, прахом розсипався.

Пішов Іван-царевич у кощійові палати. Вийшла тут до нього Василина Премудра і каже:

— Ну, Іване-царевичу, зумів ти мене знайти, тепер я навіки твоя буду!

Вибрав Іван-царевич найкращого скакуна з кощійової стайні, сів на нього з Василиною Премудрою і повернувся у своє царство-державство.

І стали вони жити дружно, в любові та злагоді.

Царівна жаба

Царівна жаба



Автор: Російська народна казка; ілюстратор: Пономаренко П.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова