Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Синочок-куличок

Ненецька народна казка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Є.Рачов

Поставили свій чум біля самісінької води пташки кулики і живуть: батько, мати та синочок-куличок.

Влітку в тундрі так добре, так гарно! Мати з батьком не натішиться: швидко росте їх синочок-куличок. Та що й сказати – усім вдався куличок. Одне тільки – упертий дуже.

От якось літав синочок-куличок по тундрі. Злетів на верхівку тонкої берізки, поглядає навсібіч. Подивився донизу, а там дівчина-мишка біля свого земляного чуму ходить. Платтячко в неї гарним візерунком гаптоване, у косах мідні прикраси дзеленчать, голову назад відтягують. Задивився куличок на мишку, очей відвести не може.

А коли повернувся додому, увійшов до свого чуму, сів, крильця склав, голову опустив – журиться.

Запитує його мати:

– Що з тобою? Чи не захворів?

Відповідає синочок-куличок:

– Бачив я дівчину-мишку. Хочу одружитися з нею.

Здивувалася мати, стривожилася:

– Що ти таке кажеш? Адже ми, кулики, на зиму в теплі краї відлітаємо. А миші тут залишаються. У земляному чумі цілу зиму живуть, світла не бачать.

– І я на зиму в тундрі залишуся, – затявся синочок-куличок.

– Що ти, що ти, – перелякалася мати, – узимку в тундрі люті морози тріщать. Вийдеш з чуму, у тебе хвіст до замету примерзне: адже у мишей двері чуму всі в снігу бувають. Ні, не можна куликам у тундрі зимувати.

Але синочок-куличок і слухати нічого не бажає, своє торочить:

– Залишуся та й залишуся, – каже.

Увечері повернувся з полювання батько. Мати все йому розповіла.

Думали-думали батько й мати, як напоумити свого сина, відмовляли, відмовляли – та хіба переговориш впертого? Бачать – доведеться їм свого сина з мишкою одружити.

– Гаразд, – зітхнула мати, – піду сватати.

І вирушила до земляного чуму під тонкою берізкою, де миші жили. Стара миша побачила несподівану гостю, здивувалася й питає:

– Сталося в тебе щось?

А мати-куличка говорить:

– У тебе дочка-красуня. А у мене синочок. Ось я й прийшла.

– Дочка в мене є, – відповідає стара миша, – але ж літо скоро пройде, і ви, кулики, у теплі краї полетите. А дочка моя літати не вміє, по землі ходить. Як же добереться вона із твоїм сином за широкі моря, у далекі теплі краї?

Мати-куличка запитує:

– А якщо синочок мій залишиться у вас на рік?

– Ну що ж, – погодилася стара миша, – якщо так, то віддам я свою дочку заміж за твого сина.

Полетіла мати-куличка до свого чуму, батько-кулик запитує:

– Ну, про що говорили? Що вирішили?

А вона відповідає:

– Погодилася стара миша віддати свою дочку за нашого сина, якщо ми залишимо його тут на зиму.

Зажурився від цих слів батько-кулик, та робити нема чого.

– Що ж, – каже, – нехай так і буде.

Пройшов день-другий і ще трохи – відсвяткували пишне весілля. Гостей з усієї тундри покликали! Всякі-різні звірятка прибігли, птахи прилетіли. Веселе весілля вийшло.

Тільки батько й мати кулики сиділи сумні. Тому що небо вже осіннім стало, час у дорогу збиратися, з улюбленим синочком прощатися. Як тут не зажуритися?

Батько й каже синові:

– Милий мій сину, залишаєшся ти тут на зиму, себе бережи, з чуму не виходить. А навесні, тільки-но з'являться прогалини, чекай на нас.

І піднялися вгору батько й мати кулики. Разом з іншими птахами відлетіли.

А синочок-куличок у земляному чумі у мишей оселився.

Зима в тундрі довга. Сонце на небі й не показується. Лише зрідка північне сяйво різнокольоровими вогнями запалає, але одразу ж крижаний вітер завиє, зла завірюха захурделить, розбушується.

Живе куличок у мишачому чумі місяць. Живе другий. Темно. Димно. Ані дихнути, ані злетіти.

Він і каже мишці:

– Відчини двері, дим випусти. Та й я на білий світ хочу подивитися.

Вона відповідає:

– Холодно там. І сонця немає. Потерпи трохи.

Куличок знову:

– Відчини. Пройдуся я. Політаю.

Мишка вмовляє:

– Потерпи. Не ходи. Батько й мати, коли відлітали, просили тебе з чуму не виходити, бо хвіст до снігу примерзне.

Але кулику кажи не каже, усе дарма. Зарядив одне – відчини та й відчини.

Відчинила мишка двері. Виліз куличок назовні і злетіти не встиг – хвіст у нього до снігу примерз! Тут як раз лисиця пробігала – цап куличка! – і немає куличка. Тільки пір'їнка від хвоста залишилася.

Чи довго, чи не довго, а скінчилася, нарешті, зима. Посвітлішало. Потеплішало. З'явилися перші прогалини. Вийшли з чуму миші на сонечку погрітися, подивилися на небо, а з південного боку щось темне по небу летить, сонячне світло застилає. "Чи не хмара грозова?" – думають.

Та ні, то не хмара грозова насувається, то птахи з чужих теплих країв летять, до своїх рідних домівок поспішають. Від їх дзвінких голосів тундра прокидається, весні радіє.

Раптом дві пташки на землю опустилися, по купинах до мишачого чуму біжать, поспішають. Підбігли й запитують:

– Чого ж синочок-куличок не вийшов нас зустріти? Де він?

А миші відповідають:

– Не послухався він нас, уперся, вийшов з чуму – хвіст у нього до снігу примерз. Тільки одна пір'їнка від нього й залишилася.

Перестали з того часу птахи з мишами дружбу водити. І ще гірше – іншим разом сова угледить мишу і далеко-далеко понесе її у своїх міцних пазурах. Отак-то.

Автор: Ненецька народна казка; ілюстратор: Рачов Є.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова