Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

В.Лунін

Слоненя та лист

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Сурвилло

 

Якось вранці, коли слоненя додивлялося останні сни, веселий сонячний промінь заліз крізь щілинку у віконницях до нього в кімнату і став лоскотати кінчик його хобота. Слоненя чхнуло і, не прокидаючись, відсунуло хоботом сонячний промінь у бік.

Однак промінь не вгамовувався. Підкравшись, він спробував влізти слоненяті під вії. Однак слоненя лише міцніше замружилося, знову відштовхнуло від себе настирливий промінь і залізло з головою під ковдру. Йому хотілося ще трохи — ну зовсім трохи поспати. Але як би не так! Цієї ж миті почувся гучний, але рішучий стукіт у двері, і чийсь високий скрипучий голос запитав:

— Гей! Чи є хто вдома?

— Нікого немає. Всі пішли, — буркнуло заспане слоненя і повернулося на другий бік.

Але стукіт не припинявся і навіть став більш нав'язливим.

— Йду, йду! Поспати не дадуть! — нарешті не витримало слоненя.

Напівсонне, воно підвелося, навпомацки сунуло ноги в капці, зробило пару разів присідання і тільки тоді відкрило очі.

У двері, як і раніше, стукали.

— Скільки можна стукати! Та йду вже! — невдоволено вигукнуло слоненя і почвалало до дверей.

Біля дверей стояла сорока. Її довгий синяво-чорний хвіст нервово погойдувався. На боці у сороки висіла значних розмірів поштарська сумка.

— Довго спите! — суворо сказала вона. — Вам кореспонденція.

— Що-що? — не зрозуміло слоненя.

— Я кажу отримайте поштове відпр-равлення.

— Яке таке відправлення? — слоненя від обурення навіть затрясло головою. — Я нікуди не збираюся!

— А вам і не треба нікуди відпр-р-равлятися. Вам потрібно тільки отримати листа, — і сорока дістала з сумки маленький конверт з красивою маркою. — Держіть.

— Листа? — здивувалося слоненя. — А що мені з ним робити? Я ще ніколи й ні від кого не одержував листів.

— Я вважаю, ви повинні його пр-р-рочитати! — пророкотіла сорока, сунула листа слоненяті в хобот і полетіла.

— Як же я його прочитаю? Адже я читати не вмію, — зітхнуло слоненя.

Що ж робити? Піду-но до зайця. Може він мені листа прочитає?

Слоненя знайшло приятеля на городі. Заєць стояв, зігнувшися, біля грядки. Поруч була лавочка. На лавці лежала розкрита книга. Вирве заєць травинку і дивиться в книгу, вирве іншу, і знову туди зазирає.

— Що це ти тут робиш? — поцікавилося слоненя.

— Не бачиш хіба? Грядку прополюю, — роздратовано відповів заєць. — Уф-ф!

Він випростався і витер піт з лоба.

— А книга тобі навіщо?

— Навіщо-навіщо! Та щоб зрозуміти, яка травичка бур'ян, а яка — ні!

Глянуло слоненя в книгу, а там десятки рослин зображені. І всі одна на одну схожі.

— До чого ж ти розумний! — захопилося слоненя. — Я б ніколи не зрозумів, де тут яка травичка!

— Вік живи, вік учись, — повчальним тоном сказав заєць. — Все дуже просто.

Він нахилився, витяг із землі травинку і подивився в книгу:

— Ось ця травичка, наприклад, — бур'ян! І ця. — заєць висмикнув із землі корінець, — теж бур'ян!

— Та ні! Ця — ніби морквина! — з сумнівом промовило слоненя.

Заєць з подивом глянув на худий зеленувато-рудий корінець, потім подивився в книгу, знову глянув на корінець і раптом засунув корінець до рота і, похрумкавши, прорік:

— Не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Смачна морква! Без книги така ніколи б не виросла!

— У мене є дещо цікавіше, ніж книга! — слоненя дістало з кишені листа й помахало ним перед носом у зайця.

— Це що, лист? Тобі? — очі в зайця заблищали нездоровим блиском. — Страх як люблю читати чужі листи! Хто багато читає, той багато знає. А можна в нього, ну, хоча б одним оком зазирнути?

— Можна, — дозволило слоненя.

Воно сподівалося, що заєць прочитає листа вголос. Але заєць, на лихо, читав про себе:

— Так. Угу. Знаєш, слоненя, а я таке ж саме отримав.

І, повертаючи листа слоненяті, додав:

— І ти підеш?

— Піду, — не дуже впевнено промовило слоненя.

— Я теж піду. Обов'язково, — сказав заєць. — Мені подобається там бувати. А тобі?

— Так-так! І мені теж.

— Ну, тоді до зустрічі, — посміхнувся заєць і, відвернувшися, знову заходився полоти.

— До зустрічі! — кивнуло слоненя і важко зітхнуло.

«Цікаво, де це ми повинні зустрітися? — думало воно, крокуючи по дорозі. — От що! Піду-но я до бегемота. Нехай він мені листа прочитає».

І слоненя рушило до лікарні на квітковій галявині, де бегемот працював лікарем.

Лікар в цей час якраз закінчив прийом хворих. Він зробив це раніше ніж звичайно. Бегемот поспішав у гості до жирафа.

І тут раптом він помітив незвично сумне слоненя. Слоненя дивилося на нього якимось дивним поглядом і мовчало.

— Ти до мене? — запитав бегемот.

— Угу, — нерішуче вимовило слоненя.

— Ну, що там у тебе сталося? Говори, тільки швидше. Я дуже поспішаю.

— Та от, — зовсім знітилося слоненя, — я тут листа отримав, а прочитати не можу.

— А-а! — здогадався бегемот. — В тебе погіршився зір! Ану, поглянь сюди!

І, не даючи йому отямитися, доктор повернув слоненя обличчям до таблиці перевірки гостроти зору.

— Це яка буква? — бегемот показав на маленьку букву «п» у нижньому рядку.

— Не розберу, — чесно відповіло слоненя.

— А це? — запитав бегемот, вказуючи на більш велику літеру «к» двома рядками вище.

— Не розберу.

— Гм-м-м! Дивно! Дуже дивно! — обличчя доктора спохмурніло. Він торкнувся указкою до величезної букви «С» у самому верхньому рядку таблиці.

— Не знаю, — слоненя відчуло, як його очі наповнюються сльозами.

— Та-ак! Надзвичайно важкий випадок! — похитав головою бегемот. — Тобі, голубчику, без окулярів ніяк не обійтися! Цілком так! — доктор щось написав на невеликому листку акації і вручив його слоненяті. — Ось маєш рецепта. Замов собі окуляри. І приходь до мене через тиждень. А зараз вибач, зовсім часу немає. Я й так уже запізнився.

І бегемот поспіхом пішов з квіткової галявини, залишивши слоненя самого.

— Знов я нічого не дізнався, — сумно зітхнуло слоненя. — Може, піти на луг, до теляти?

Теля на лузі не було. Але з будиночку на краю луки голосно долинали звуки, дуже схожі на плямкання.

— Гей, теля! — крикнуло у віконце слоненя. — Якщо ти вдома, виходь. Є справа до тебе!

Але з будиночка ніхто не вийшов, хоча плямкання досі лунало.

— Теля, де ти там? — ще голосніше крикнуло слоненя.

— Я тут, — почулося, нарешті, з-за дверей, і на порозі з'явилося теля. Воно щось жувало.

— Що це ти так довго не виходив? — ображено запитало слоненя.

— До обіду ще далеко. Ось я і вирішив перед обідом трохи перекусити, — все ще продовжуючи жувати, промовило теля. — Я взагалі дуже-дуже люблю поїсти!

— Послухай, ти б не міг мені допомогти? — запитало слоненя, дістаючи з кишені листа. — Я тут листа отримав.

Теля взяло лист у слоненяти і почало його з усіх боків роздивлятися.

— Гарний лист! — із заздрістю сказало воно. — На листочок схожий! І марка на ньому червона, як квітка! Чудовий лист!

— Я радий, що тобі сподобалося, — усміхнулося слоненя. — Хочеш спробувати його прочи...

Але не встигло воно закінчити фразу, як теля урвало його:

— Спробувати? — Він не вірив своєму щастю!

— Ну так, — кивнуло слоненя, — Може, ти спробуєш його...

— Із задоволенням! — знову не дослухавши, вигукнуло теля і засунуло листа до рота. — А на фмак фоно фе факе фмафне як тфафа!

Тільки тут отямилося слоненя.

— Що ти накоїв? — закричало воно. — Негайно віддай листа!

— Як же я тобі його віддам, якщо я його вже з'їв? — відповіло теля, ковтаючи останній шматок. — І взагалі, ти ж сам сказав, щоб я спробував його на смак.

— Ти мене не дослухав! — сказало, мало не плачучи, слоненя. — Я хотів, щоб ти його спро...

— Ну от — обірвало його теля. — Ти знову!

— Та ні ж бо! — вигукнуло у відчаї слоненя. — Ти мав спробувати його ПРОЧИТАТИ!

— Що ж ти одразу не сказав! — обурилося теля. — Я б ні за що не став його їсти, якби знав! Та не переймайся! — додало воно, дивлячись як слоненя побивається. — Я все одно читати не вмію. А якщо ти хвилюєшся за моє здоров'я, то абсолютно дарма. Лист маленький. Живіт від нього не болітиме.

Але слоненя було невтішне:

— Тепер я ніколи не дізнаюся, про що був цей лист!

— Чому ж, — заперечило теля. — Дізнатися дуже просто! Треба тільки знайти того, хто написав листа.

— І правда! — просяяло слоненя. — Ти, теля, молодець! Я б до цього не додумався! Може, підемо шукати разом?

— Але спочатку треба підкріпитися, — суворо сказало теля. — Ми зараз заглянемо до мого сусіда, жирафа. У нього сьогодні гості, і, напевно, буде багато смачного!

— Як же ми туди підемо? — запитало слоненя. — Жираф нас не запрошував.

— Дурниці! — безтурботно махнуло хвостом теля. — Я завжди ходжу до нього без запрошення. Тож йдемо?

— Йдемо, — знехотя погодилося слоненя.

Стіл в саду у жирафа був заставлений усілякими смачними стравами. До нього вже прийшли в гості заєць, бегемот і черепаха.

Жираф посадив гостей за стіл и почав розважати їх розмовою.

— Гарна сьогодні погода, чи не так? — сказав він.

— Дуже, дуже гарна! — погодився бегемот. — І сад у тебе гарний! І стіл!

— Так, стіл — те, що треба! — підхопив заєць і відсьорбнув ковток чаю. — А вже яке смачне моє улюблене бананове варення!

— Його і слоненя любить, — кивнув головою жираф. — До речі, де ж воно? Дивно, що його немає...

— І справді дивно, — погодився заєць. — Воно вирушило до тебе раніше за мене.

— Може, з ним щось сталося? — занепокоївся бегемот. — Воно майже нічого не бачить. Годину тому я виписав йому окуляри.

— Бідолашне слоненя! — зітхнув жираф.

— Бідолашне, бідолашне слоненя! — погоджуючись, закивали гості.

Жираф хотів щось іще сказати добре про слоненя. Але тут з криком:

— Ви не все з'їли? Ще дещо залишилося? — до садку влетіло теля.

— Та не хвилюйся ти так! Ми тільки сіли за стіл, — заспокоїв приятеля жираф.

— А можна мені привести мого друга? Він там, за хвірткою.

— Звісно, можна, — усміхнувся жираф. — А хто твій друг?

— Слоненя.

— Нічого не розумію, — здивувався жираф. — Що ж воно саме не заходить? Адже я йому відправив листа із запрошенням!

— Одже, це я твій лист щойно з'їв! — вигукнуло теля. — Ото слоненя зрадіє! А то воно не встигло прочитати листа.

Тут вже здивувався заєць.

— Як це — не встигло? — вигукнув він. — Я точно знаю, воно заходило до мене вже прочитавши листа. Ти, теля, нічого не плутаєш?

— Ні, воно не плутає, — сказало, з'являючись з-за кущів, слоненя. Вигляд у нього був збентежений. — Просто я читати не вмію, а зізнатися в цьому не наважувався.

— То он воно в чому справа! — засміявся заєць.

— А я вже думав, що в тебе й справді поганий зір, — невдоволено похитав головою бегемот. — Недобре це все! Недобре!

Слоненя зовсім засмутилося.

— Я більше не буду, — опустивши очі, прошепотіло воно. — І читати навчуся. Ви мені вірите?

— Віримо, віримо. Доведеться повірити, — усміхнувся бегемот.

— Ну, а тепер прошу всіх до столу, — сказав жираф.

— Давно пора! А то я щось зголоднів, — вигукнуло теля.

І друзі сіли за стіл і, нарешті, зайнялися своєю улюбленою справою.

Автор: Лунін В.; ілюстратор: Сурвилло О.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова