Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Т.Г.Шевченко

Мені тринадцятий минало

Вибрані поезії

Тарас Шевченко

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Катерина Штанко

Зміст:

Реве та стогне Дніпр широкий
Мені тринадцятий минало
І золотої й дорогої
А.О.Козачковському
І досі сниться: під горою...
Тяжко-важко в світі жити
Сестрі
Світає, край неба палає
Вітер з гаєм розмовляє
І барвінком, і рутою...
Ой три шляхи широкії...
На Великдень, на соломі...
Дівча любе, чорнобриве
Ішов кобзар до Київа
Сон
Якби мені черевики
Садок вишневий коло хати
Сонце заходить, гори чорніють
Зоре моя вечірняя
Ой стрічечка до стрічечки
Ой діброво – темний гаю!
Зa сонцем хмаронька пливе...
Тече вода з-під явора...
Ми вкупочці колись росли
Росли укупочці, зросли...
Учітесь, читайте!

Тарас Шевченко

Реве та стогне Дніпр широкий

Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясень раз-у-раз скрипів.

Мені тринадцятий минало

N.N.

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога...
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу, і не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось,
І сонце гріло, не пекло!

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

Та не довго сонце гріло,
Не довго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє –
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята –
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати –
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!
І хлинули сльози...
Тяжкі сльози... А дівчина,
При самій дорозі,
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу:
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози,
І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє: лани, гаї, сади...
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

І золотої й дорогої

І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої.
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу!
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі:
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині...
Мені здається, що се я,
Що се-ж та молодість моя:
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки! Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім, вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь,
То оддадуть у москалі...

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

А.О.Козачковському

Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п’ятака
(Бо я було трохи не голе, –
Таке убоге), та й куплю
Паперу аркуш, і зроблю
Маленьку книжечку; хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу,
Та й списую "Сковороду"
Або "Три царіє со дари".
Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую, було, та плачу...
І довелося знов мені
На старість з віршами ховатись,
Мережать книжечки, співати
І плакати у бур’яні, –
І тяжко плакать... І не знаю,
За що мене Господь карає...
У школі мучилось, росло,
У школі й сивіть довелось,
У школі дурня й поховають;
А все за того п’ятака,
Що вкрав маленьким у дяка
Отак Господь мене карає...

І досі сниться: під горою...

І досі сниться: під горою
Меж вербами та над водою
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться, вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: – Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги? –

І нищечком старий читає,
Перехрестившись, Отче наш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.

Тарас Шевченко

Тяжко-важко в світі жити

Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться, –
Хоч з мосту та в воду!
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом;
Утопився б, – тяжко жити,
І нема де дітись.
В того доля ходить полем,
Колоски збирає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому:
Його люди знають;
А зо мною зострінуться –
Мов не добачають.
Багатого, губатого
Дівчина шанує,
Надо мною, сиротою,
Сміється, кепкує.

"Чи я ж тобі не вродливий,
Чи не в тебе вдався,
Чи не люблю тебе щиро,
Чи з себе сміявся?
Люби ж собі, моє серце,
Люби, кого знаєш,
Та не смійся надо мною,
Як коли згадаєш.
А я піду на край світа...
На чужій сторонці
Найду кращу або згину,
Як той лист на сонці."

Пішов козак, сумуючи,
Нікого не кинув.
Шукав долі в чужім полі
Та там і загинув.
Умираючи, дивився,
Де сонечко сяє...
Тяжко-важко умирати
У чужому краю!

Сестрі

Минаючи убогі села
Понаддніпрянські невеселі,
Я думав: "Де-ж я прихилюсь
І де подінуся на світі?"
І сниться сон мені: дивлюсь,
В садочку, квітами повита,
На пригорі собі строїть,
Неначе дівчина, хатина.
Дніпро геть-геть собі роскинувсь,
Сіяє батько та горить!
Дивлюсь: у темному садочку,
Під вишнею у холодочку,
Моя єдиная сестра,
Многострадалиця святая,
Неначе, в раї спочиває,
Та з-за широкого Дніпра
Мене, небога, виглядає.
І їй здається: виринає
З-за хвилі човен, доплива
I в хвилі знову порина…
"Мій братіку! Моя ти доле!"
І ми прокинулися. Ти..
На панщині, а я в неволі!..
Отак нам довелося йти
Ще з-малечку колючу ниву!
Молися, сестро! Будем живі,
То Бог поможе перейти.

Тарас Шевченко

Світає, край неба палає

(Уривок з поеми "Сон")

...Світає, край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі на волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють в полі.
І все то те, вся країна,
Повити красою,
Зеленіє, вмивається
Ранньою росою,
Вмивається, красується,
Сонце зустрічає,
І нема тому почину,
І краю немає!

Вітер з гаєм розмовляє

Вітер з гаєм розмовляє,
Шепче з осокою,
Пливе човен по Дунаю
Один за водою.
Пливе човен, води повен,
Ніхто не спиняє,
Кому спинить – рибалоньки
На світі немає.
Поплив човен в синє море,
А воно заграло,
Погралися гори-хвилі –
І скіпок не стало.

Недовгий шлях – як човнові
До синього моря –
Сиротині на чужину,
А там і до горя.
Пограються добрі люди,
Як холодні хвилі,
Потім собі подивляться,
Як сирота плаче,
Потім спитай, де сирота, –
Не чув і не бачив.

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

І барвінком, і рутою...

(Уривок з поеми "Сліпий")

І барвінком, і рутою,
І рястом квітчає
Весна землю, мов дівчину
В зеленому гаї.
І сонечко серед неба
Опинилось, стало,
Мов жених той молодую,
Землю оглядало.

Ой три шляхи широкії...

Ой три шляхи широкії
Докупи зійшлися.
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший
Молоду дівчину.
Посадила стара мати
Три ясени в полі.
А невістка посадила
Високу тополю.
Три явори посадила
Сестра при долині…
А дівчина заручена –
Червону калину.
Не прийнялись три ясени,
Тополя всихала,
Повсихали три явори,
Калина зов'яла.
Не вертаються три брати.
Плаче стара мати,
Плаче жінка з діточками
В нетопленій хаті.
Сестра плаче, йде шукати
Братів на чужину…
А дівчину заручену
Кладуть в домовину.
Не вертаються три брати,
По світу блукають,
А три шляхи широкії
Терном заростають.

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

На Великдень, на соломі...

На Великдень, на соломі
Проти сонця, діти
Грались собі крашанками,
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку, а тій стьожку,
Тій стрічку купили;
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові;
Кому свитку... Одна тілько
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
– Мені мати куповала...
– Мені батько справив...
– А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
–А я в попа обідала! –
Сирітка сказала...

Дівча любе, чорнобриве

Дівча любе, чорнобриве
Несло з льоху пиво.
А я глянув, подивився –
Та аж похилився...

Кому воно пиво носить?
Чому босе ходить?..
Боже сильний! Твоя сила
Та тобі ж і шкодить.

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

Ішов кобзар до Київа

(Уривок з поеми "Катерина")

Ішов кобзар до Київа
Та сів спочивати,
Торбинками обвішаний
Його повожатий;.
Мале дитя коло його
На сонці куняє,
А тим часом старий кобзар
"Ісуса" співає.
Хто йде, їде – не минає:
Хто – бублик, хто – гроші;
Хто старому, а дівчата
Шажок міхоноші.
Задивляться чорноброві –
І босе, і голе.
"Дала, кажуть, бровенята,
Та не дала долі!"

Сон

Марку Вовчку

Нa панщині пшеницю жала;
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом;
Розповила, нагодувала,
Попестила, і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй: той син Іван
І уродливий, і багатий,
Уже засватаний, жонатий,
На вольній бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
І на своїм веселім полі
Удвох собі пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть...
І усміхнулася, небога.
Прокинулась – нема нічого!..
На Йвася глянула, взяла
Його, гарненько сповила,
І копу дожинать пішла,
Поки не чути ланового.

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

Якби мені черевики

Якби мені черевики,
То пішла б я на музики...
Горенько моє!
Черевиків немає,
А музика грає, грає!
Жалю завдає!
Ой піду я боса полем,
Пошукаю свою долю...
Доленько моя!
Глянь на мене, чорнобриву,
Моя доле неправдива...
Безталанна я!
Дівчаточка на музиках
У червоних черевиках...
Я світом нужу.
Без розкоші, без любові
Зношу мої чорні брови,
У наймах зношу!

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

Сонце заходить,
гори чорніють

N.N.

Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! – і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули.

Зоре моя вечірняя

(Уривок з поеми "Княжна")

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Як у полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі
Недолю віщує.
Як сон-трава при долині
Вночі розцвітає...
А про людей... Та нехай їм.
Я їх, добрих, знаю.

Тарас Шевченко

Добре знаю. Зоре моя!
Мій друже єдиний!
І хто знає, що діється
В нас на Україні?
А я знаю. І розкажу
Тобі; й спать не ляжу.
А ти завтра тихесенько
Богові розкажеш.
Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні –
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.

Тарас Шевченко

Ой стрічечка до стрічечки

Ой стрічечка до стрічечки
Мережаю три ніченьки,
Мережаю, вишиваю,
У неділю погуляю.

Ой плахотка-червчаточка,
Дивуйтеся, дівчаточка,
Дивуйтеся, парубки,
Запорозькі козаки.

Ой дивуйтесь, лицяйтеся,
А з іншими вінчайтеся.
Подавані рушники...
Отаке-то козаки!

Ой діброво – темний гаю!

Ой діброво – темний гаю!
Тебе одягає
Тричі на рік... Багатого
Собі батька маєш.
Раз укриє тебе рясно
Зеленим покровом,–
Аж сам собі дивується
На свою діброву...
Надивившись на доненьку
Любу, молодую,
Возьме її та й огорне
В ризу золотую
І сповиє дорогою
Білою габою,–
Та й спать ляже, втомившися
Турбою такою.

Зa сонцем хмаронька пливе...

Зa сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає,
І сонце спатоньки зове
У синє море; покриває
Рожевою пеленою,
Мов мати дитину...
Очам любо... Годиночку,
Малую годину
Ніби серце одпочине,
З Богом заговорить...
А туман, неначе ворог,
Закриває море
І хмароньку рожевую,
І тьму за собою
Розстилає туман сивий,
І тьмою німою
Оповиє тобі душу,
Й не знаєш, де дітись.
І ждеш його, того світу,
Мов матері діти!

Тече вода з-під явора...

Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю
Та попід горою;
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.

Тече вода край города,
Вода, ставом стала;
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитесь, кого б то їм
Своїм зятем звати?

Тарас Шевченко

Ми вкупочці колись росли

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
І говорили, що колись
Одружимо їх... Не вгадали!
Старі зарання повмирали,
А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди. Принесло
На старість ледве і додому.
Веселеє колись село
Чомусь тепер мені старому
Здавалось темним і німим,
Таким, як я тепер, старим.
І бачиться, в селі убогім
(Мені так бачиться) нічого
Не виросло і не згнило,
Таке собі, як і було:
І яр, і поле, і тополі,
І над криницею верба
Нагнулася, як та журба
Далеко в самотній неволі;
Ставок, гребелька і вітряк
З-за гаю крилами махає;
І дуб зелений, мов козак
Із гаю вийшов та й гуляє
Попід горою; по горі
Садочок темний, а в садочку
Лежать собі у холодочку,
Мов у раю, мої старі.

Тарас Шевченко

Хрести дубові посхилялись,
Слова дощем позамивались...
І не дощем, і не слова
Гладесенько Сатурн стирає...
Нехай з святими спочивають
Мої старі... – Чи жива
Ота Оксаночка? – питаю
У брата тихо я. – Яка?
– Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?
– Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась.
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає; або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла.
А що за дівчина була,
Так так що краля! і не вбога,
Та талану Господь не дав... –
А може, й дав, та хтось украв,
І одурив Святого Бога.

Росли укупочці, зросли...

Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А меж людьми ж вони жили!

Подай же й нам, Всещедрий Боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба –
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий принести.

Учітесь, читайте!

(Уривок з поеми
"І мертвим, і живим")

Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люде цураються,
В хату не пускають,
Свої діти як чужиї,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.

Тарас Шевченко



Автор: Шевченко Т.; ілюстратор: Штанко К.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова