|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Пшеничний коржик
Ангел Каралійчев
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Генчо Денчев
Бабуся потайки розгребла попіл у багатті, витягла звідти коржик та кудись заховала. Ванчо й Куна обшукали всі куточки, зазирнули під ліжко, до шафи, про всяк випадок понишпорили у вогнищі – коржа як не було.
– Дай нам коржика, бабуню, дай! – почав просити Ванчо.
– Дай, будь ласка, бабуню! – заблагала його сестричка.
– Не займайте, бо ось тут моя прядка! – посварила бабуся.
– Бабуню, ми їсти хочемо! – жалібним голоском заскиглила Куна.
– Ану, відкрий рота, я подивлюся!
– От нікому ти, бабуню, не віриш! – Куна, наче рибка, розкрила ротика.
– Аж ти й дійсно голодна, здивувалася бабуся. – Ось тобі й на! Нічого не вдієш, зачекайте ще трохи – скоро батько з лісу прийде.
– А де ж коржик? – Ванчо почав смикати стареньку за спідницю, на очі йому набігли сльози.
– Де, питаєш? Утік на поле подивитися. Невже не бачили? Он він – по дорозі котиться. А за ним Чорниш женеться й гавкає.
Ванчо й Куна притулилися носами до запітнілої шибки. За вікном – широка біла дорога. Снігу насипало заввишки з людину. Занесло кущі, хати, ліс занесло.
У полі холодно й страшно. Голодні вовки шастають по дорозі, позирають на село, над яким в'ється димок, точать зуби й ричать. Ніхто на наважиться й носа висунути, а коржик – бач, який хоробрий, – вистрибнув з вогнища, обтрусився від попелу й покотився. Поле йому закортіло подивитися.
– Бабусю... – озирнувшись, задумливо сказав Ванчо.
– Чого тобі?
– Скажи, чи правда це?
– Що?
– А те, що ти нам казала, ніби коржик на поле побіг.
– Правда, онучку. Баба ніколи не бреше.
– А чи далеко до поля?
– Дуже далеко. О-о-он там воно, за лісом!
Діти знову притулилися носами до шибки. Снігом засипає. Заносить хати. Вони крекочуть під товстою ковдрою, ледве дихаючи крізь віддушини коминів. Пара волів ледве тягне по дорозі сани, навантажені дровами. Ось сани переїжджають по мосту й зникають за заметами.
– Бабусю, розкажи нам про коржика! – русяві голівки зворушливо повертаються до старенької.
– А хіба я вчора не розповідала?
– А ти ще раз розкажи.
– Ну добре, слухайте! – починає стара. – Вистрибнув коржик із вогнища, обдивився навколо, струсив попіл та й шусть за двері. Та як дремене, тільки п'ятами киває. Чорниш – за ним. До самого мосту гнався, але де там – коржик прудкіший за зайця. Бачить Чорниш – не наздогнати коржика, гавкнув на вітер та й повернувся додому.
Покотився коржик по полю, докотився до лісу. Тільки в гущавину забіг, аж назустріч йому, де не взявсь, вовчище голодний – три доби у нього не було ані крихти в роті.
Вирячив він на коржика свої очиська, лапою тупнув:
– Стій, такий-сякий! Я б проковтнув тебе за один раз, тільки у мене від голоду в очах темно, боюся вдавитися ненароком.
– Ох, братику-вовчику, не їж мене! Вдавишся обов'язково – адже я дуже твердий. Зачекай на мене тут, я скоро повернуся! Мені бабуся наказала побігти на поле, де я народився – тоді, каже, стану я м'яким та смачним. А зараз я ні на що не гожуся – аж надто я гарячий.
Обманув він дурного вовка. Повірив той коржику. Усівся на дорозі й чекає. Чекає, а морозний вітер вуха йому щипає.
І покотився коржик далі. По пагорбах, по ярах, крізь дрімучий ліс – до самісінького поля прикотився. Широке поле, велике. Посеред поля – дика грушка, наче русалка у білій сорочці, стоїть. А на межі – криничка замерзла.
Нахилився над нею коржик, від морозу увесь червоний, та й запитує:
– Чи тут пшеничка?
– Тут, – відповідає криничка тоненьким, наче у бджоли, голосом.
– Чи спить вона?
– Не спить. На весну у теплі чекає. Закуталася з головою в білу ковдру, ледве дихає.
Страшно в лісі. Саме поле – саме-самісіньке посеред лісу. Вітер грізно виє. Дерева від морозу тріскаються. А пшеничці нічого.
– Чи голодна пшеничка? – запитує коржик.
– Чого б це їй бути голодною!
– Ну, якщо так, то нехай спокійно на весну чекає, а навесні, колі розтане сніг і соловейко над полем защебече, потягнуться ростки до сонця, наллються міцним колоссям. Тож нехай усі ростки знають – усі коржами будуть!
Тихо засміялася під снігом пшеничка. Що за дурниці? До чого тут коржі?
Дурненька пшеничка, та й звідки їй знати – адже їй ще й двох місяців немає, як вона народилася.
Покотився коржик назад. Зробив свою справу – тепер можна й додому. Тільки не прямо крізь ліс, а осторонь, долиною, по гаях, де й дороги нема.
– Ну, а що ж вовк, бабусю?
– А вовк сидить біля дороги, чекає, зубами клацає, а холодний вітер йому вуха морозить.
– Ах, який же коржик розумний!
Тут скрипнули ворота. У двір заїхали сани.
– Біжи, Банчо, батько повернувся!
– Татко повернувся! Увесь у снігу!
– Ну ж бо, Куно, налий у казан теплої води, полий батькові на руки, він, напевно, до кісток промерз. А я до комори зазирну, може, й коржик вже повернувся.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова