|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Пригоди Їжаченьки, або казка про мальованих чоловічків
(Скорочено)
О.Шаров
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Аземша
Далеко-далеко, на березі моря-океану, за тридев'ять земель і ще за високою горою, у маленькому місті на узліссі жили двоє братів-художників. Молодшого брата звали Добрий Художник.
А старшого – Злий.
Провів старший брат чорною-чорнющою фарбою риску.
– Усе, що по цей бік, – моє! – сказав він молодшому.
Бачиш, йому дісталася більша частина кімнати.
І більша частина вікна.
І більша частина лісу, що видно з вікна.
І більша частина зірок, що горять над лісом.
Став Добрий Художник малювати на великому аркуші паперу картинки і букви для абетки: «А» ... «Б» ... «В» ... Подивився, а частина листа потрапила за чорну риску до злого брата.
Погано, та що поробиш.
Працює Добрий Художник, малює.
Під вечір стало йому холодно, руки зовсім замерзають.
Пішов він до дрімучого лісу – хмизу набрати та комин протопити.
Йде він гущавиною. Дерева тріщать від морозу.
Темно. Холодно. Страшно.
Йде він, йде, як раптом чує тремтячий голосок:
– Вибачте, будь ласка, я ззз ... а ... мм ... е ... рр ... ззз ... аю ...
Озирнувся Добрий Художник, а в заметі, під ялинкою, їжачок.
Погано бідоласі: шуба заледеніла, щоки побіліли від морозу.
Їжачок – Чорний носик... Знаєте, коли Їжак повертається з лісу до нори, він знімає колючу шубу, вішає на цвях і надягає м'яку піжаму.
І їжаченята, коли повертаються з лісу до нори, теж знімають колючі шубки і надягають м'які піжами.
Але коли Їжак виходить з нори до лісу, він ніколи не забуває зняти піжаму і надіти колючу шубу.
І їжаченята теж ніколи не забувають. Колючки захистять і від лисиці, і від вовка!
А від морозу тріскучого? Від вітру крижаного?
Ні, від морозу і вітру вони не захистять.
Пожалів Добрий Художник їжачка і поклав його за пазуху: нехай бідолаха відігріється.
Поклав він його на груди і уколовся боляче-боляче.
І одразу відчув: щось дивне коїться навколо.
Наче він спить, але з відкритими очима.
І наче тепло стало в лісі.
Ялинки й сосни обтрусили сніг, поплескали волохатими лапами, взялися за руки, оточили Художника, ведуть хоровод, і маленька ялинка тихо промовляє:
– Не бійся. Нічого страшного не сталося.
– Нічого не бійся! – слідом за ялинкою повторює мудрий старий пень у сніговій високій шапці. – Просто ти став чарівником. Так буває з кожним, хто в зимову холоднечу, в морозну ніч зустріне Їжака – Чорного носика і зігріє його.
– Що ж мені робити? – запитав Добрий Художник, який все ж таки дуже злякався.
– Будь обережний! – десятками голосів відповіли ялинки, і сосни, і лісовий вітер.
Сині проліски на мить визирнули з вікон снігових заметів – своїх хатинок, теж сказали:
– Будь обережний! – і знову зникли у заметах.
– Будь обережний! – проскрипів старий пень у сніговій шапці. – Пам'ятай: це нелегко – стати справжнім Добрим чарівником.
... Отямився Художник, а він вже вдома.
У комині горить хмиз. Тепло. На столі недомальована абетка.
«Невже мені все тільки наснилося?» – подумав він.
Дивиться, а з сорочки їжакові голки стирчать.
Поклав він голки на стіл, і ось вже це не голки, а кольорові олівці.
Один, сірий, олівець покотився за чорну риску – до Злого Художника. Той його – хап.
– Мій! – каже. – Не віддам!
Добрий Художник одразу здогадався: це не прості, а чарівні олівці. І все, що намалюєш чарівними олівцями, буде живим!
І подумав він:
«Немає у мене дочки. А яке життя без дітей? З ким посміятися? Кому порадіти? Кому казку розказати?»
І вирішив він: «А намалюю я собі маленьку донечку. І назву її Їжаченькою».
Узяв та й намалював.
Ось яка дівчинка вийшла! Синьоока, руда, з бантами – гарна!
Гарна-то гарна, тільки трохи примхлива.
Подивилася Їжаченька і запхенькала:
– Ну-у-у-удно!
І Художник мало не плаче: шкода йому дівчинку.
Подумав він і намалював море: спокійне, веселе.
І небо намалював – ясне, без хмар.
І човен намалював – справжній, із сірникової коробки.
І щоглу.
І вітрило з рожевої пелюстки.
І дав Їжаченьці в руки синю повітряну кульку.
І сказав доньці:
– Катайся по морю. Розважайся. А я віднесу абетку до школи. Бо діти все питають, як пишеться «А», і як пишеться «Б», і як пишеться «В».
І він пішов.
А Злий вже тут як тут.
– Ага! Попалася! – закричав він страшним голосом і – р-раз! – відчинив вікно.
А за вікном був страшенний вітер. Увірвався вітер до кімнати. Закрутилося все, загойдалося. Ковдра летить, наче птах крилами махає. Лампочка під стелею розгойдується, як дзвін: «Дзінь-дзінь, дзень-дзень...»
Завирувало й намальоване море.
Вище, усе вище здіймаються хвилі. А які страшні білі гребені на них! От-от човен потоне.
Вже й щоглу зламало, і вітрило зірвало. Вже й не видно човна серед хвиль...
– Ага! Попалася! – ще раз страшним голосом закричав Злий і від радості підскочив до стелі.
І здоровенну ґулю набив собі на маківці!
– Кінець тобі, мала дурна Їжаченька! – Він дуже не любив маленьких дітей, цей Злий Художник.
Старший брат так страшно й гучно закричав, що молодший, хоча і був далеко, почув і одразу прибіг додому.
А море бушує сильніше й сильніше.
«Все пропало, – подумав Добрий Художник, – немає більше моєї золотої Їжаченьки!»
І тільки-но він встиг це подумати, як з-під стелі пролунав голосок:
– Агов! Я тут! Рятуй мене! Ой! Ой! Рятуй мене скоріше!..
Подивився Добрий Художник вгору і бачить: над гребенями хвиль летить Їжаченька, вчепившись у свою повітряну кульку.
Але хвилі вже б'ються об стелю: бум! бум! – і бризки на всі боки, вітер все сильніше. Ще трохи – і він вирве кульку з Їжаченькових рук. Тоді Їжаченька обов'язково впаде в море.
І потоне.
– Тримайся, Їжаченько! – крикнув Добрий Художник, кинувся до самісінької безодні, чарівним олівцем розгрібаючи хвилі, і одним розчерком намалював острів посеред океану.
І намалював Добрий Художник на острові три пальми.
Одна пальма – шоколадно-тістечко-цукеркова.
Друга – морозиво-пломбірна.
А третя – аптечна.
Мало що може трапиться! Раптом Їжаченька перекупається, або пораниться, або забагато цукерок з'їсть.
Їжаченька підлетіла до острова і опустилася на нього.
Стоїть, дивиться і радіє сонцю, пальмам, жовтому гарячому піску під ногами, синьому небу над головою.
А Злий Художник прилаштувався поруч, прикрився долонею і малює жахливі жахи.
Він уже намалював своїм олівцем одного ... двох ... трьох людожерів, щоб вони зловили Їжаченьку та з'їли.
А Добрий Художник намалював трьох братів Їжаченьці – трьох хоробрих воїнів, щоб вони захищали сестричку.
Першого, найбільшого і найсильнішого, старшого воїна, він назвав Старший Їжак.
Другого воїна, трохи меншого, – Середній Їжак. І ще третього, найменшого, – Маленький Їжак: треба ж Їжаченьці комусь розповідати секрети.
І кожному вояці дав щит. Він жалів Їжаченькиних братів.
І кожному намалював серце.
Старшому Їжакові – золоте: сильне і гаряче, як сонце.
Середньому Їжакові – синє: вірне і широке, як море.
А найменшому – зелене: добре і лагідне, як трава.
Інакше брати були б безсердечними.
І одне серце, барвисте, як веселка, він намалював про запас; це серце він сховав на самісінькій верхівці цукеркової пальми.
А Злий Художник тим часом намалював ще трьох людожерів; отже, всього їх стало: 3 + 3 = 6. Багато!
І намалював він Чудовисько-п'ятироге: у нього величезний гострий ріг на носі та по рогу на кожній нозі.
І намалював гору. З неї піднімається дим. Це не проста гора, а вогнедишна – вулкан. Він навіть дим не домалював до кінця, а вже крикнув страшним голосом:
– У бій, в бій, прокляті людожери! Кінець тобі, мала дурна Їжаченька!
Послухалися людожери і метнули списи. Підняли і зімкнули щити хоробрі Їжаченькини брати, захищаючи сестричку.
Три списи влучили в щит старшого брата, два списи – в щит середнього, і один – в щит найменшого, того, якому Їжаченька розповідала свої секрети. Сильно, дуже сильно вдарили списи.
Але брати витримали. Навіть найменший витримав.
А Злий Художник б'є своїм сірим олівцем Чудовисько, наказує:
– Біжи і негайно ж розтопчи дурну Їжаченьку!
Побігло Чудовисько.
Острів захитався під його лапами, як при землетрусі.
Але Їжаченька придумала, як перемогти ворога, і шепнула про це братам.
Старший Їжак підскочив і вхопився за верхівку цукеркової пальми. Середній Їжак повис на ногах старшого брата. А Їжаченька і Маленький Їжак вчепилися за ноги Середнього.
Зігнулася пальма. До самої землі зігнулася!
Як лук зігнулася висока цукеркова пальма.
А п'ятирогий вже зовсім близько.
– Біжи швидше, бо я тебе гумкою зітру! – підганяє Злий Художник Чудовисько. – Розтопчемо Їжаченьку!
Це він тільки так похвалився, Злий Художник. Ніякою гумкою не зітреш те, що намальовано чарівним олівцем.
– Відпускай! – скомандувала тим часом Їжаченька.
Розтиснули Їжаченька та її брати руки, впали на землю.
Пальма розігнулася. «Ведмедики», шоколадні бомби, кремові тістечка, торти полетіли назустріч Чудовиську!
А разом із солодощами полетіло і серце – те, запасне.
Чудовисько побачило, які смачні речі летять, і відкрило пащу. Воно хоча й було Чудовиськом, але солодощі любило.
Проковтнуло воно сто тортів, тисячу тістечок, десять тисяч цукерок і раптом усміхнулося і сказало Їжаченьці:
– Ні за що я тебе не розтопчу і не проковтну. Давай дружити!
Адже разом із солодощами в нього влетіло і серце. І стало Чудовисько добрим і милим.
Протягнуло Чудовисько Їжаченьці лапу.
І Їжаченька сміливо простягнула йому обидві руки і теж сказала:
– Давай дружити!
Усе б добре, але Злий Художник поцупив тим часом червоний олівець і намалював виверження вулкана.
Усе загуркотіло навколо. Червоний дим повалив із жерла вулкана і застелив небо.
Ллється червона кипляча лава.
А Злий Художник радіє.
– Нехай увесь острів заллє, і все загине... – бурмоче він про себе.
Уже потік лави зовсім близько, біля самісіньких ніг Їжаченьки та її братів. Жаром пашить в обличчя.
Страшно? Звичайно, страшно. Тільки Їжаченька не злякалася. Ось вона всміхнулася, шепнула щось воїнам-їжакам. Ще мить, і повисли Їжаченька та її брати на морозиво-пломбірній пальмі... Р-раз! – і полетіли назустріч лаві три мільйони порцій вершкового, шоколадного, лимонного морозива.
І ще мільйон порцій крем-брюле!
Лава, звичайно, одразу ж замерзла.
Шкода, стільки морозива пропало, проте – уррра! – острів врятований.
Побігли людожери та й ну ту лаву лизати, гризти, кусати, руками відламувати. Так наїлися, що захворіли. У кого живіт болить, у кого горло.
Лежать на піску, зле їм.
– Не будете більше воювати? – запитала їх Їжаченька.
– Чесне слово, не будемо!
– Ніколи?
– Ніколи!
Трусонуло тоді Чудовисько аптекарську пальму. Посипалися з неї ліки. Одразу вилікувалися людожери.
– Якщо воювати більше не будете, нумо миритися, – сказала Їжаченька.
І помирилися людожери з Їжаченькою та її трьома братами, і з ласуном Чудовиськом-П'ятирогом. І стали вони ніякі не людожери, а просто чоловічки.
... А острів з того часу став називатися Островом Мальованих Чоловічків.
Дивиться на нього Добрий Художник і радіє.
А Злий Художник так розлютився, що накреслив навколо себе чорним олівцем багато чорних ліній. І перетворилися ті лінії на клітку. Чорний олівець увесь списався, а інші олівці – поза кліткою залишилися. Не вийти йому тепер.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова