Про Пончика, Батончитка та білого слоника

На вітрині в магазині,
В самім центрі міста,
З’явилися два хлопчики,
Зроблені із тіста.
Невеличкі хлопчики,
Наче два мізинці.
Таких роблять на фабриках
Діткам на гостинці.
Один звався Пончиком,
А другий – Батончиком.
Перший був повненький,
А другий тоненький,
Симпатичні хлопчики!

Там же, на вітрині,
Був медовий слоник.
Сам такий біленький,
Хобот мав кривенький,
Очі – як пшонинки,
Вушка – лопушинки.
Слоника медового
Назвали Туп-Тупом,
Бо він мав товстенькі ніжки
І, ходячи по доріжках,
Отак тупав:
– Туп-туп...
Туп-туп.

Було це увечері,
Саме у суботу.
Закінчили продавці
В крамниці роботу,
Зачинили двері всі
Та й пішли додому.
І сказав тоді Батончик
Пончику малому:
– Су мене, друже мій,
Думонька така:
Давай в гості поїдемо
До дідуся Буряка.
Той дідусь Буряк –
Відомий добряк.
Він багато цукру має,
Але його не ховає.
Все, що в нього є,
Діткам віддає –
Для солодких пончиків,
Для смачних батончиків,
Для печива, для цукерок
І для карамельок.

А Пончик відказує:
– Я й бабусю Бурячиху
Дуже добре знаю.
Живуть вони над рікою,
Близько біля гаю.
Тільки я не відаю,
Чим же ми поїдемо.
Нема ж у нас ні машин,
Ні велосипедиків,
Ні осликів, ні коників,
Ні навіть ведмедиків.

Отут і задумались
Пончик і Батончик.
Дуже довго думали
І таки придумали.
Взяли молоточки
Й кусачки-обценьки.
Звісно, іграшкові,
Маленькі-маленькі.
Та й зробили колісничку,
Легку, невеличку.

З чого вони змайстрували,
Де взяли матеріали,
Зараз ми розкажемо.
Колеса – із бубличків,
З карамельок – спиці.
Не знайти міцнішої
В світі колісниці!
Кузов – з макаронів.

З локшини – ресори,
Щоб були їм не страшними
Ні яри, ні гори.
Прив’язали спереду
Дві цукерки м’ятні.
Вийшли з них голобельки
Дуже акуратні.
Потім Пончик і Батончик
Стали міркувати:
– А кого ж нам запрягти
В нашу колісничку? –
Узяли та й запрягли
Тонконогу муху.
Але муха не везе,
Бо замало духу.
Сюди-туди смикає,
Пада на ходу,
Ковзається, сунеться,
Наче на льоду.

Пончик і Батончик
Стали міркувати:
– Чи не можна муху
Якось підкувати? –
Приладнали шість підківок.
Кожна – шоколадна.

Але муха брикається,
Будь вона неладна!
На голоблю сіла,
Підківки поїла.
І знову їй слизько,
А їхать – не близько.
Муха злиться, як оса.
Вона Пончика куса.
І Батончика куса.
Навіть слоника Туп-Тупа
І того вкусила...

Розсердились хлопчики
На ту муху-злючку.
Узяли її та й ткнули
Лобом у липучку –
Хай стоїть!

Знову зажурилися:
– Кого ж запрягти?
Хто ж нам колісничку
Зможе потягти? –
І спитали хлопчики
Слоника Туп-Тупа:
– Може, ти поможеш,
Запрягтися зможеш? –
А Туп-Туп погодився:
– Поможу. Будь ласка! –
Бо той білий слоник
Добрим був на вдачу
І мав силу, хоч маленьку,
А таки слонячу.
Узяв Пончик батіжка,
Батончик – лозинку.
Знайшли під дверима
Широку щілинку.
Обережненько вниз
Східцями спустилися
Та й відправились у путь,
Покотилися.

Усі люди спали.
Темна була нічка,
Коли рухалась по місту
Дивна колісничка.
Машин на дорогах
Траплялося мало,
Доки вибралися в поле,
То уже світало.
Де вставало сонечко,
Був рожевий обрій,
Почалась мандрівочка
При погоді добрій.

Їдуть, їдуть хлопчики,
Співають собі.
Слоник грає хоботом,
Наче на трубі.
Туп-туп!
Їде колісничка.
Туп-туп!
Їде невеличка
По асфальту, по шосе,
Де не дуже трясе,
Їде колісничка.
Доріженька добра,
Доріженька чиста.
Оглядаються хлоп’ята –
Вже не видно міста.
Хоч їхали по шосе,
Де не дуже трясе,
А проте задлялися,
Зла пригода сталася:
Наїхали на сірник,
Зачепились.
Слоник – смик!
Один бублик тріснув,
Аж перекосився.
А той капосний сірник
У дугу скрутився.
Як же бути?
Що робити?
Чим тріщину заліпити?

І сказав Батончик:
– Он літають бджоли.
То такі, що у біді
Не лишать ніколи.
Попросимо воску
Хоч маленьку ложку,
Щоб заклеїть колесо. –
Пончик і Батончик
Звернули до вулички,
Де стояли в гречці
Невеличкі вулики.
Пончик гречку як побачив,
Закричав: – Волошки! –
А Батончик йому каже:
– Думав би хоч трошки.
Кепський з тебе агроном:
Сплутав гречку з бур’яном. –
І Пончику соромно,
Соромно стало.
А тим часом до хлоп’ят
Злетілися бджілки,
Важко було полічити –
Хтозна їх і скільки!
Біля коліснички
Дзвенять, як дзвіночки:
– Здрастуй, Пончику!
– Здрастуй, Батончику? –

А Батончик мовив
Після привітання:
– Маєм до вас, бджілоньки,
Велике прохання.
Ми їхали по шосе,
Де не дуже трясе,
А проте задлялися.
Зла пригода сталася.
Подивіться: коліснична
Наша поламалася.
Дайте, друзі, воску
Хоч маленьку ложку –
Колесо заклеїти. –
Бджілки-трудівнички
Біля коліснички
Трохи погуділи
І зробили діло.
Колесо поправили,
На місце поставили.
А щоб не скрипіло,
Росою скропили.

А гостям сказали:
– Сядьте в холодочку.
Покуштуйте нашого
Свіжого медочку.
Він у нас гречаний,
Він у нас духмяний
І такий солодкий –
Оближете пальчики!
Наливали бджілоньки
Мед у три тарілоньки.
Одну дали Пончику,
А другу Батончику,
А третю, найбільшу,
Слонику Туп-Тупу,
Бо йому ж найважче.
Пончик мед їв ложкою,
Батончик їв ложкою,
А слоник з тарілки
Смоктав хоботком.
Майже півгодини
Тішились медком.

Як медок поїли,
Ложки облизали
І ласкаве слово
Бджілонькам сказали: –
Спасибі вам, любі!
Спасибі вам, бджілки!
Ви по мед літаєте
До кожної гілки,
До кожного кущика,
До кожної квітки.
За це вас шанують
Дорослі і дітки!

Дуже не хотілося
З бджілками прощатися,
Та не можна гаятись,
Мусили збиратися.
Навесні у бджілок
Багато роботи.
Треба мед солодкий
Носити у соти.
Ніколи гуляти...

Попрощались хлопчики.
Поїхали далі.
Та не по стежинках,
А по магістралі.
Слоник собі тупає.
Колісничка рипає.
Пончик і Батончик
Пісеньку співають:
– Туп-туп!
Їде колісничка.
Туп-туп!
Їде невеличка.
По асфальту, по шосе,
Де не дуже трясе,
Їде колісничка.

Раптом чують: щось летить,
Щось гуде, аж гуркотить.
Глянули праворуч,
Глянули уліво:
Що воно за дивина?
Що воно за диво?
Із-за гаю синього,
Із-за гаю темного
Вилітає жук.
Жук моторний,
Страшно чорний,
Та сердитий,
Та завзятий,
Та крилатий,
Та рогатий.
Над слоником крутиться:
– Тут моя вулиця!
Тут моя вулиця!
Завертай назад,
Бо будеш не рад.
Повертай-завертай,
Бо тут тобі буде край! –

Білий слоник зупинився,
До нахаби придивився,
Прицілився, приловчився
Та хоботом тільки стук!
Впав на землю грізний жук.
Впав і лапки задер,
Прикинувся, що умер.
А насправді він не вмер,
А тільки злякався.
От довоювався!

Їдуть далі хлопчики.
Побачили річку.
І ніяк не можна
Обминуть водичку.
Пончик і Батончик
Стали біля броду.
Страшно колісничку
Спускати у воду.

Макарони пропадуть,
Бублики розкиснуть,
А ресори з локшини
Скрутяться й повиснуть.
Але наші хлопчики
Довго не журилися.
Через річку будувати
Місток заходилися.
Корчували лопухи,
До води носили.
Білий слоник працював,
Помагав щосили.
Він тягав трісочки,
Соломинки, палички,
Травицю й бадилля,
І всіляке зілля.
Навіть вирвав будяка,
Бачте, сила яка!
Спорудили гарний міст.
Хоч куди годився!
Якби й вітер подув,
То не завалився б.

Пончик і Батончик
Сіли в колісничку
Та й поїхали собі
Сміло через річку.
А їдучи по мосту,
Ще й сигналили:
– Ту-ту! –
Так їм було весело.

За лужком зеленим,
За рікою тихою
Жили-поживали
Буряк з Бурячихою.
Хатка у них гарна,
Хоч і невеличка.
На ній замість даху –
Бурякова гичка.
Дрібненько порізана,
На шнурки нанизана,
Щоб не здуло вітром.
Стіни розмальовані,
Із цукру муровані.
Голубенькі вікна.
Зелененькі дверці.
А в хатині солодко,
Наче у цукерці.
Дідусь і бабуся
На призьбі сиділи.
На сонечку грілися,
Про щось гомоніли.

Гульк – аж їдуть хлопчики,
Співають собі.
Слоник грає хоботом,
Наче на трубі:
– Туп-туп-туп!
Їде колісничка,
Туп-туп-туп! Їде невеличка.
Зустрічайте Пончика,
А з ним і Батончика
Ще й білого слоника
Зустрічайте!

Вийшов з двору Буряк,
Вийшла Бурячиха:
– Чи доїхали щасливо?
Не зазнали лиха?
– Добре, що приїхали,
Що про нас згадали.
Яка ж це нам радість,
Щоб ви тільки знали!
Поставили столика
Під хатинкою
Та накрили білою
Скатертинкою.
Усі раді були.
Чай солодкий пили.
На десерт дідусь приніс
Морозива з льоху.
На тарілочки поклав
Кожному потроху.
Гості радо їли,
Проте не спішили,
Щоб не застудити
Морозивом горлечка.
Від такого частування
Стали всі солодшими.

А Буряк і Бурячиха
Здавались молодшими.
А як гості прощалися,
У дорогу збиралися,
То на згадку біля хатки
Сфотографувалися.
Золотистий соняшник,
Що проживав рядом,
Через тин націлився
Фотоапаратом
І зробив картинку
За якусь хвилинку:
У бабусі на колінах –
Пончик.
У дідуся на руках –
Батончик.
А у них біля ніг
На ряднинці слоник ліг
Та й лежав смирненько.
Оце й казочка уся.
Можна ставить крапку.
А тому, хто її слухав,
Сто цукерок в шапку,
Їжте на здоров’ячко!