Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Соф'я Прокоф'єва

Казка про ледачу дівчинку Машу

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Жила-була дівчинка Маша. В неї були мама, тато і бабуся. Мама і тато були молоді, а бабуся — старенька.

Одного разу бабуся попросила:

— Машенько, сходи, будь ласка, до магазину!

Але Маші було ліньки йти до магазину, і вона сказала:

— Я б сходила до магазину, бабусю, та тільки ноги мої не хочуть йти!

— А хіба ти не господиня своїм ногам! Куди ти їм скажеш, туди вони і підуть!

— Ні, я не господиня своїм ногам. Куди вони хочуть, туди і йдуть! — відповіла Маша.

— Ну гаразд, я сходжу до магазину, а ти поки накрий на стіл! — зітхнула бабуся.

Але Маші було лінь накривати на стіл, і вона сказала:

— Я б накрила на стіл, та руки мої не хочуть. А я не господиня своїм рукам. Вони що хочуть, те й роблять.

— Як тобі не соромно говорити такі дурниці! — засмутилася бабуся.

— А я не господиня своєму язику. Він що хоче, те й каже, — говорить Маша.

Згодом прийшли тато і мама, і всі сіли за стіл. Маша хотіла з'їсти ложку полуничного варення, але замість цього її права рука зачерпнула повну ложку гірчиці і сунула її до рота Маші. Маша схопилася зі стільця. З її очей полилися рясні сльози. Тільки, мабуть, на цей раз її сльози були не солоні, а гіркі.

— Що з тобою, донечку? — запитала мама.

А Машини ноги раптом винесли її до передпокою, а звідти прямо на сходи, а звідти прямо у двір.

— Ой! Я зовсім не хочу бігти у двір! — злякалася Маша. — Це мої ноги самі біжать, куди хочуть. Вони мене більше не слухаються! У дворі Маша побачила Сергія та його собаку Білку. Маша дуже поважала Сергія. Він був відмінник і до того ж дуже добре малював. І його собаку Білку Маша теж дуже поважала. Вона була вівчарка і до того ж слідовик.

Маша хотіла підійти і сказати щось розумне: "Здрастуй, Сергію, як твої справи?" — хотіла сказати Маша, а замість цього раптом засміялася і сказала противним голосом:

— Іди геть звідси зі своєю собакою, а не то я тебе вкушу!

«Ой! Я зовсім не те хотіла сказати! — жахнулася Маша. — Мій язик зовсім мене не слухається». Їй хотілося провалитися крізь землю чи хоча б втекти з двору. Але замість цього її ноги побігли до зеленої лавочки, де сиділи поруч дві сусідки — Ганна Спиридонівна та Наталія Петрівна.

Маша сіла на лавку і відвернулася. Але все одно вона відчувала, що Сергій дивиться на неї. Вона навіть відчувала, що він кліпає очима від подиву.

Та раптом Маша побачила, що її права рука лізе прямо до сумки Ганни Спиридонівни, де лежать великі червоні яблука. Маша спробувала схопити лівою рукою свою праву руку і витягнути її з сумки. Але права рука, як і всі праві руки на світі, була сильніша за ліву. Вона залізла до сумки і схопила найбільше і найчервоніше яблуко.

Очі в Ганни Спиридонівни стали круглі й колючі, як кнопки.

— Машо! — зойкнула вона. — Ти... Ти... Невже ти не могла попросити?

Але ж тут Машини ноги побігли з двору прямо на вулицю.

На вулиці було дуже багато машин. Машини гарчали, пирхали і кудись дуже швидко їхали. Машини ноги зовсім не знали правил вуличного руху. Правила вуличного руху знала Машина голова, а ноги вміли тільки бігати. І вони, звичайно, побігли прямо під тролейбус.

— Ти куди, дівчинко? — закричав міліціонер і схопив Машу за руку. Обличчя в міліціонера було дуже добре. А ніс був круглий, як у Машиної бабусі. Тому він трохи був схожий на Машину бабусю. Маша хотіла заплакати і сказати доброму міліціонерові:

— Дядечко міліціонер, тримайте мене міцніше! А краще відведіть мене до міліції! Але замість цього Маша сказала грубим голосом:

— Відпусти мене, міліціонере. Тому що я не дівчинка, а сірий вовк. Я дуже люблю їсти міліцейські свистки.

А Машин язик сам висунувся з рота і подражнив міліціонера. Міліціонер образився і відпустив Машу. А Маша сіла в тролейбус, і тролейбус поїхав.

Тролейбус доїхав до кінцевої зупинки. Тут будинки стояли далеко один від одного, а вдалині синів ліс. Машини ноги побігли по шосе, потім по дорозі, а потім по стежці між деревами. Так вони бігли і бігли, поки не завели Машу в саму гущавину лісу. Сонце вже зайшло. Звичайно, воно не стало затримуватися на небі заради якогось дурного дівчиська. Стало темно й страшно. Кругом були високі дерева і глибокі ями. Маша сіла на пеньок.

— Нехай мене з'їдять вовки! — вирішила вона. — Якщо мій язик буде брехати, руки — красти, а ноги — йти не туди, куди треба, — краще мені взагалі не жити на світі... Як я хотіла б знову стати господинею своїм рукам, ногам та язику. Я більше ніколи не стала б лінитися! — І Маша гірко заплакала.

Раптом вона побачила три жовті вогники. Вони все наближалися й наближалися.

— Вовк! — злякалася Маша. — Ох! Триокий вовк! Чи, мабуть, два вовки. Один двоокий, а другий одноокий! Найзліший та найстрашніший!

Маша скочила на ноги і схопила довгий сук. І тут вона відчула, що ноги її слухаються, а рука міцно стискає сук.

— Ой, мамочко! Мені страшно! — закричала Маша. І це було саме те, що вона хотіла закричати.

— Машутко! — раптом вона почула мамин голос. — Де ти?

І тут до Маші підбігли мама, тато і Сергій. В руках в них були електричні ліхтарики. Сергій тримав на ремінці свою вівчарку Білку.

— Ох, Машо! — сказав тато. — Як ти нас налякала! Хіба можна бути такою безвідповідальною? Тебе треба було б добряче покарати...

— Це Білка знайшла твої сліди! — сказав Сергій, який зрозумів, що треба швидше почати говорити про щось інше. — Знаєш, який у неї нюх? Вона свою справу знає!

Тут мама поцілувала Машу, і всі пішли додому.

На цьому й кінчається казка.

Автор: Прокоф`єва С.; ілюстратор: Чижиков В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова