Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Соф'я Прокоф'єва

Казка про ледачу дівчинку Машу

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Казка про ледачу дівчинку Машу

Жила-була дівчинка Маша. В неї були мама, тато і бабуся. Мама і тато були молоді, а бабуся — старенька.

Казка про ледачу дівчинку Машу

Одного разу бабуся попросила:

— Машенько, сходи, будь ласка, у магазин!

Казка про ледачу дівчинку Машу

Але Маші було ліньки йти в магазин, і вона сказала:

— Я б сходила в магазин, бабуся, та ось ноги мої не хочуть йти!

— А хіба ти не господиня своїм ногам! Куди ти їм скажеш, туди вони і підуть!

— Ні, я не господиня своїм ногам. Куди вони хочуть, туди і йдуть! — відповіла Маша.

— Ну гаразд, я сходжу в магазин, а ти поки накрий на стіл! — зітхнула бабуся.

Але Маші було лінь накривати на стіл, і вона сказала:

— Я б накрила на стіл, та руки мої не хочуть. А я не господиня своїм рукам. Вони що хочуть, те й роблять.

— Як тобі не соромно говорити такі дурниці! — засмутилася бабуся.

— А я не господиня своєму язику. Він що хоче, те й каже, — говорить Маша.

Згодом прийшли тато і мама, і всі сіли за стіл. Маша хотіла з'їсти ложку полуничного варення, але замість цього її права рука зачерпнув повну ложку гірчиці і сунула її в рот Маші. Маша схопилася зі стільця. З її очей полилися рясні сльози. Тільки, мабуть, на цей раз її сльози були не солоні, а гіркі.

— Що з тобою, донечку? — запитала мама. А Машини ноги раптом винесли її в передню, а звідти прямо на сходи, а звідти прямо у двір.

— Ой! Я зовсім не хочу бігти у двір! — злякалася Маша. — Це мої ноги самі біжать, куди хочуть. Вони мене більше не слухаються! У дворі Маша побачила Сергія та його собаку Білку. Маша дуже поважала Сергія. Він був відмінник і до того ж дуже добре малював. І його собаку Білку Маша теж дуже поважала. Вона була вівчарка і до того ж шукач.

Маша хотіла підійти і сказати щось розумне: "Здрастуй, Сергію, як ти поживаєш?" — хотіла сказати Маша, а замість цього раптом засміялась і сказала противним голосом:

— Іди геть звідси зі своєю собакою, а то я вкушу!

Казка про ледачу дівчинку Машу

«Ой! Я зовсім не те хотіла сказати! — жахнулася Маша. — Мій язик зовсім мене не слухається». Їй хотілося провалитися крізь землю чи хоча б втекти з двору. Але замість цього її ноги побігли до зеленої лавочки, де сиділи поруч дві сусідки — Ганна Спиридонівна та Наталія Петрівна.

Маша сіла на лавку і відвернулася. Але все одно вона відчувала, що Сергій дивиться на неї. Вона навіть відчувала, що він кліпає очима від подиву.

Казка про ледачу дівчинку Машу

Та раптом Маша побачила, що її права рука лізе прямо в сумку Ганни Спиридонівни, де лежать великі червоні яблука. Маша спробувала схопити лівою рукою свою праву руку і витягнути її з сумки. Але права рука, як і всі праві руки на світі, була сильніша за ліву. Вона залізла в сумку і схопила найбільше і найчервоніше яблуко.

Очі в Ганни Спиридонівни стали круглі й колючі, як кнопки.

— Машо! — зойкнула вона. — Ти... Ти... Невже ти не могла попросити?

Але ж тут Машини ноги побігли з двору прямо на вулицю.

Казка про ледачу дівчинку Машу

На вулиці було дуже багато машин. Машини гарчали, пирхали і кудись дуже швидко їхали. Машини ноги зовсім не знали правил вуличного руху. Правила вуличного руху знала Машина голова, а ноги вміли тільки бігати. І вони, звичайно, побігли прямо під тролейбус.

— Ти куди, дівчинко? — закричав міліціонер і схопив Машу за руку. Обличчя в міліціонера було дуже добре. А ніс був круглий, як у Машиної бабусі. Тому він трохи був схожий на Машину бабусю. Маша хотіла заплакати і сказати доброму міліціонерові:

— Дядечко міліціонер, тримайте мене міцніше! А краще відведіть мене в міліцію! Але замість цього Маша сказала грубим голосом:

— Відпусти мене, міліціонере. Тому що я не дівчинка, а сірий вовк. Я дуже люблю їсти міліцейські свистки. А Машин язик сам висунувся з рота і подражнив міліціонера. Міліціонер образився і відпустив Машу. А Маша сіла в тролейбус, і тролейбус поїхав.

Казка про ледачу дівчинку Машу

Тролейбус доїхав до кінцевої зупинки. Тут будинки стояли далеко один від одного, а вдалині синів ліс. Машини ноги побігли по шосе, потім по дорозі, а потім по стежці між деревами. Так вони бігли і бігли, поки не завели Машу в саму глиб лісу. Сонце вже зайшло. Звичайно, воно не стало затримуватися на небі заради якогось дурного дівчиська. Стало темно й страшно. Кругом були високі дерева і глибокі ями. Маша сіла на пеньок.

— Нехай мене з'їдять вовки! — вирішила вона. — Якщо мій язик буде брехати, руки — красти, а ноги — йти не туди, куди треба, — краще мені взагалі не жити на світі... Як я хотіла б знову стати господинею своїм рукам, ногам та язику. Я більше ніколи не стала б лінитися! І Маша гірко заплакала.

Казка про ледачу дівчинку Машу

Раптом вона побачила три жовті вогники. Вони все наближалися й наближалися. — Вовк! — злякалася Маша. — Ох! Триокий вовк! Чи, мабуть, два вовки. Один двоокий, а другий одноокий! Найзліший та найстрашніший! Маша скочила на ноги і схопила довгий сук. І тут вона відчула, що ноги її слухаються, а рука міцно стискає сук.

— Ой, мамочко! Мені страшно! — закричала Маша. І це було саме те, що вона хотіла закричати.

— Машутко! — раптом вона почула мамин голос. — Де ти? І тут до Маші підбігли мама, тато і Сергій. В руках в них були електричні ліхтарики. Сергій тримав на ремінці свою вівчарку Білку.

— Ох, Машо! — сказав тато. — Як ти нас налякала! Хіба можна бути такою безвідповідальною? Тебе треба було б добряче покарати...

— Це Білка знайшла твої сліди! — сказав Сергій, який зрозумів, що треба швидше почати говорити про що-небудь інше. — Знаєш, який у неї нюх? Вона свою справу знає!

Тут мама поцілувала Машу, і всі пішли додому.

На цьому й кінчається казка.

Казка про ледачу дівчинку Машу



Автор: Прокоф'єва С.; ілюстратор: Чижиков В.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова