Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


М.Телешов

Крупеничка

Казка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Єрьоміна

Крупеничка

Крупеничка

Так розповідають старі люди.

У воєводи Всеслава була єдина дочка, на ім'я Крупеничка. Йшов рік за роком, і з русявого дівчиська з блакитними очима виросла Крупеничка рідкісною красунею. Стали міркувати батьки, за кого віддати її заміж. Видавати дочку на чужу сторону вони й думати не хотіли і вибирали такого зятя, щоб жити всім разом і ніколи не розлучатися з Крупеничкою.

Крупеничка

Крупеничка
Крупеничка

Слава про чудову красуню розносилася далеко, і Всеслав цим дуже пишався. Але стара ненька Варварушка боялася такої слави і завжди сердилася, коли її розпитували про красу Крупенички.

– Ніякої красуні в нас немає! – бурчала вона. – Он у сусідів – у тих правда красуні дочки. А у нас – дівчина як дівчина: таких скрізь багато, як наша.

А сама намилуватися і надивитись не могла на свою Крупеничку. Знала, що красивіше за неї нікого немає; і красивіше немає, і добріше, і миліше немає. Старі і молоді, бідні і багаті, свої і чужі – всі любили Крупеничку за її добре серце.

В народі навіть пісенька про неї склалася:

Крупеничко, красна дівчино,
Голубко ти наша радість-серце,
Живи, квітни, розквітайся,
Будь всім добрим людям на радість!

Крупеничка

Летіла, летіла слава про красу Крупенички і долетіла до татарського стану, до воєначальника Талантая.

– Гей ви, хоробрі воїни, молодецькі наїзники! Покажіть-но мені, що за красуня така дочка воєводи Всеслава, Крупеничка, – сказав Талантай. – Чи не годиться вона за дружину нашому ханові?

Сіли на коней три наїзника, наділи на себе халати: один надів халат зелений, наче трава; другий – сірий, наче дорога лісова; третій коричневий, як сосновий стовбур.

Крупеничка

Прищурили наїзники хитрі очі, посміхнулися один одному одними кутами губ, завзято струснули голеними головами у пухнастих шапках і поїхали-поскакали з молодецьким покриком. А через кілька днів повернулися, і привезли з собою Талантаю, для свого хана, подарунок: дивну красуню – Крупеничку.

Крупеничка

Йшла вона з ненькою Варварушкою купатися в озері; а в лісі, як навмисне, ягідка за ягідкою – стигла суниця так і заманює глибше в гущавину. А ненька все розповідає їй про здолань-траву, що росте білими зірками серед озера; треба зібрати цю здолань-траву і в пасок зашити, і тоді з людиною ніякої біди не трапиться: здолань-трава всяку біду відведе.

І зойкнути обидві не встигли, як піднялася раптом перед ними стовпом сіра курява зі стежини, з одного боку зірвався з місця сосновий пень лісовий і кинувся їм під ноги, а з іншого боку стрибнув на них зелений кущ. Підхопили вони Крупеничку – і тут тільки побачила ненька Варварушка, що це був за кущ зелений. Вчепилася вона в нього щосили, але хитро викрутився татарин і вислизнув зі свого одягу, лиходій. Варварушка так і повалилася на землю із зеленим халатом у руках.

А що було далі, вона не знала, не відала, точно запаморочився з горя її розум. Сидить вона цілими днями на березі озера, дивиться на воду та все примовляє:

– Здолань-трава! Здолай ти мені гори високі, доли низькі, озера сині, береги круті, ліси дрімучі, дозволь ти мені, здолань-трава, побачити мою милу Крупеничку!

Крупеничка

Сиділа вона так над озером, бідкалася й плакала, як раптом підійшов до неї перехожий дідусь, низенький, худенький, з білою борідкою, з торбинкою за плечима, і каже Варварушці:

– Я йду в далеку сторону бусурманську. Чи не знести кому від тебе уклін?

Крупеничка

Подивилася на нього Варварушка і питає:

– А хто ти такий, чоловіче добрий? Як тебе звуть?

– А звуть мене Здолань-трава.

Зраділа Варварушка, кинулася з плачем старому в ноги і знову заголосила, як божевільна:

– Здолань-трава! Здолай ти злих людей: аби погано б на нас не думали, зле б нам не робили. Поверни, діду, мені мою Крупеничку!

Вислухав її дідок і лагідно відповів:

– Коли так, будь же ти мені в дорозі вірною супутницею, у праці помічницею!

Так сказав він неньці і змахнув рукавом над її головою. І негайно Варварушка обернулася на дорожню палицю. З нею і пішов дід у путь-дорогу. Де гора крута, палиця йому опорою служить, де густа хаща – він кущі розсовує, де собаки злі – він їх відганяє.

Йшов, йшов дідусь, нарешті прийшов до стану татарського, де жив Талантай і де споряджали о тій порі караван для відсилання ханові дорогоцінних подарунків. Відсилали золото і хутра, самоцвітні каміння і споряджали в далекий шлях красунь невільниць.

Серед них була і Крупеничка.

Крупеничка

Зупинився старенький біля дороги, по якій повинен був йти караван, розкрив свою торбинку і почав розкладати, ніби для продажу, різні солодощі. Тут у нього і мед, і пряники, і горіхи. Озирнувся він по боках – чи немає кого, підняв над головою і кинув об землю свою палицю дорожню, потім змахнув над нею рукавом – і замість палиці піднялася з трави і стоїть перед ним ненька Варварушка.

– Ну, тепер, Варварушко, не лови гав, – каже їй дідок. – Пильно дивись на дорогу: на неї незабаром впаде мале зернятко. Як впаде, бери його скоріше, тримай в руці та бережи, доки додому не повернемося. Дивись не загуби зернини, коли люба тобі твоя Крупеничка.

От і рушив караван із стану; проходить він дорогою повз дідуся, а той на галявині сидить, розклав навколо себе ласощі й привітно покрикує:

– Їжте, красуні, стільники медові, пряники запашні, горіхи засмажені!

І ненька Варварушка йому підтакує:

– Їжте, красуні: веселішими будете, рум'янішими станете!

Татари побачили їх, звеліли зараз же ласощами красунь пригостити. І старі понесли їм своє частування:

– Їжте, їжте на здоров'я!

Крупеничка

Обступили їх дівчини; одні сміються, інші мовчки дивляться, треті засмучуються, відвертаються.

– Їжте, дівчата! Їжте, красуні!

Ще здалеку побачила Крупеничка свою неньку Варварушку. Серце у неї так у грудях і затрепотіло, а обличчя побіліло.

Відчуває вона, що недарма прийшла сюди стара і недарма не визнає її, а ставиться до неї немов чужа: не вітається, не кланяється, йде прямо на неї, пильно дивиться і тільки гучним голосом промовляє одне й те ж:

– Їжте, любі, їжте!

Дідок теж покрикує, а сам на всі боки роздає кому горіхів, кому меду, кому пряників – і всім раптом стало весело.

Підійшов дідусь ближче до Крупенички та як підкине в повітря в лівий бік від неї у всіх над головами цілу жменю гостинців, та іще жменю, та іще... Кинулися дівчата ловити та підбирати гостинці, а він змахнув рукавом над Крупеничкою у правий бік – і Крупенички не стало. Тільки впало замість неї на дорогу мале гречане зернятко.

Кинулась за ним ненька Варварушка, схопила зернятко в руку і затиснула міцно-міцно, а дідусь змахнув і над нею рукавом – і замість Варварушки підняв з землі дорожню палицю.

– Їжте, красуні, їжте на здоров'я!

Роздав він скоріше всі залишки, струснув порожнею торбинкою, вклонився всім на прощання і пішов потихеньку своїм шляхом, спираючись на палицю. Татари йому ще воловий пухир з кумису в дорогу дали.

Ніхто і не помітив відразу, що невільниць стало на одну менше.

Довго чи коротко, благополучно повернувся дідусь на той самий берег, де зустрівся з ненькою Варварушкою, де увздовж озера розкинулися зелені широкі листя, і білими зірками по воді цвіла здолань-трава. Кинув він землю свою палицю – і перед ним знову стоїть ненька Варварушка: права рука в кулачок затиснута і до серця прикладена – не відірвеш.

Запитав її дідусь:

– Покажи мені: де тут у вас поле, що ніколи не оране, де земля, ніколи не сіяна?

– А ось тут, біля озера, – відповідає Варварушка, – галявина, що ніколи не орана, земля ніколи не сіяна; цвіте вона тим, чим сама засіється.

Взяв тоді старий з руки в неї гречане зернятко, кинув його на землю несіяну і промовив:

– Крупеничко, красна дівиця, живи, квітни, молодійся добрим людям на радість! А ти, гречко, цвіти, дозрівай, завивайся – будь ти всім людям на догоду!

Промовив – і зник дідусь, наче ніколи його тут і не було. Дивиться ненька Варварушка, протирає очі, ніби спросоння, і бачить перед собою Крупеничку, красуню свою любу, живу і здорову.

Крупеничка

А там, де впало мале зернятко, зазеленіла небачена досі рослина, і розвело воно по всій країні квітчасту запашну гречку, про яку і тепер, коли її сіють, співають старовинну пісеньку:

Крупеничко, красна дівиця,
Годувальниця, ти, наша радість-серце.
Квітни, розквітай, молодійся,
Мудріше, курчавіше завивайся,
Будь всім добрим людям на догоду!

Під час посіву, 13 червня, на день Гречаниці, в старовину кожного мандрівника, бува, пригощали кашею – досхочу.

Мандрівники їли та нахвалювали і бажали, щоб посів був щасливий, щоб гречки вродило на полях видимо-невидимо, бо без хліба та без каші – ні в що труди наші!

Крупеничка



Автор: Телешов М.; ілюстратор: Єрьоміна Т.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова