|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Як Тимофій відвіз панів до пекла
Українська народна казка
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ю.Северин
Жив собі на світі бідний парубок, що звався Тимофієм. Не мав він ані хати, ані до стайні що загнати. Тому жодна дівчина не хотіла стати його жінкою.
Вирішив Тимофій поставити хоч якусь хатчину. Назбирав у полі соняшничиння – й халупка готова. Відтак почав думати, до котрої дівчини послати сватів.
А на ранок звіявся скажений вітрисько і звалив хатчину. Розсердився Тимофій і погрозив вітрові:
– Тепер я піду твою доньку сватати!
Склав свою мізерію і подався туди, звідки віяв вітер. Йшов не годину і не дві, коли раптом уздрів, як половик із неба шугнув на маленького зайчика і схопив його своїми пазурами. Легінь закричав, шпурнув капелюхом у половика.
– Як тобі віддячити за те, що врятував життя моїй дитині? – спитала зайчиха.
– Як знаєте, то скажіть, де живе вітер зі своєю донькою, бо хочу її засватати.
Наказала зайчиха своєму синові відвести Тимофія до батька вітрів. Поскакав зайчик уперед, а Тимофій почвалав за ним.
При дорозі здибали чоловіка – височенного, як стара ялиця.
– Що ти дієш, чоловіче? – спитав Тимофій.
– Зцілюю й оживляю поламані дерева. Я – батько дерев. Хочу піти з тобою. Попрошу батька вітрів, аби його шибеники не ламали дерев.
Прийшли до старого вітриська. А той свистить і реве в палаці, аж дах здіймається... Страшно й за клямку братися.
– Отворяй ти, – каже Тимофій батькові дерев.
– Го-го, я знаю батька вітрів... Нема дурних...
Були б довго ще стояли, якби Тимофій не подумав, що ліпше умерти, аніж нежонатим свій вік звікувати. Він заплющив очі, взявся за клямку й відчинив...
Вгомонившись, вітрисько спитав, що їм треба.
Прохання батька дерев він погодився вдовольнити. Тимофія ж послав до своєї жінки.
Вітриха розреготалася, аж у комині завужкотіло:
– Коли на цій кочерзі зазеленіє листя і вродяться яблука та як оцей віник стане кущем виноградної лози і вкриється гронами, тоді вона стане твоєю жінкою.
Батько дерев увіткнув серед хати кочергу і віник, потім набрав із свого горщечка повен рот живлющої води, надувся й чхнув. Яблуня зазеленіла, зацвіла й опустила галузки з червоними яблуками. Віник перетворився на виноградний кущ, що заблищав гронами. Мати вітрів аж свиснула.
От привів Тимофій доньку вітрів додому. Разом назбирали купу соняшничиння і збудували собі хатку.
Батько дерев насадив довкола багато вишень, яблунь, груш. Хатка стала такою файною, якої не мав у селі ні піп, ні корчмар, ні жандарм. Втішилися молоді, жили в любові й злагоді.
Але корчмар їх не злюбив.
– Тимофій зробив весілля десь між сторонськими людьми, аби не брав горілку в моїй корчмі, – сказав корчмар жандармові.
– Він не хоче почастувати мене порцією горілки і кавалком весільного калача, – відповів жандарм.
Пішли вони до дідича.
– Пане, – мовив корчмар. – Тимофій збудував хату на вашій землі.
– У нього така гарна жінка, – додав жандарм, – що її краса аж за очі хапає. Вашому синові таку б...
Дідич крикнув, аби привели Тимофія.
– Звідки ти знову приблудився? – спитав.
– З широкого світу.
– З того світу? – недочув дідич, що був трохи глухуватий і дурнуватий.
– Ага, з того, – покепкував Тимофій.
– А мого тата не здибав там?
– Як би ні! Він у пеклі дрова на плечах носить. Сорочка на ньому розлізлася, увесь час голодний.
Споряджає дідич Тимофія в пекло: дав пару коней, аби батько мав чим дрова возити, насмажили когутів, винесли убрання.
Поїхав Тимофій... Їде й журиться. Тяжко йому було розлучатися з вітровою донькою. Та що мав робити? Наказав дідич принести перстень з пальця лівої руки свого батька, ще й пригрозив:
– Як не принесеш, заберу твою жінку, а хату завалю.
Роздав Тимофій людям убрання, когутів і коней, а сам подався до батька вітрів за порадою, бо навіть не знав, де то пекло шукати.
– Не журися, зятю, – втихомирив його батько вітрів. – Я пошлю з тобою свого найменшого сина, він знає дорогу.
Біжить вихорець, аж хмарки пилюки здіймаються. Тимофій – услід за ним.
Добралися до темної печери. Там вихорець почав крутитися на одній нозі.
– Ге-ге-ге-е-ей! – крикнув Тимофій.
Десь у темряві дзоркнув замок і показався чорт.
Як наказав Тимофій чорту, так той і зробив: витяг старого дідича з пекла. Тут Тимофій і зняв з його пальця золотого персня.
Повернувся до дідича, дав йому перстень.
– А що робить татуньо? – запитав дідич.
– Що мас, бідний, робити? Просить, щоб прийшли до нього в гості| – каже Тимофій.
Зрадів пан. Наказав сину готуватися до дідуся в гості.
Набрали в лантухи всілякого добра, одягнули святкове убрання і запрягли до брички четверо коней.
Через кілька днів Тимофій зупинився перед входом до пекла.
– Ге-ге-ге-е-ей! – крикнув. – Прийміть молодих до старих.
А сам сів у бричку, цьвохнув батогом і понісся, як вітер, до своєї жінки.
Але корчмар і жандарм ладні були втопити його у ложці води. Якось вони прийшли і сказали:
– Ти повіз дідича на той світ у гості, тепер мусиш повезти і нас.
Тимофій повіз їх у дубовий ліс, вибрав найвище дерево і каже:
– Лізьте, доки не крикну вам: "Скачте!"
Корчмар і жандарм роззулися і почали дряпатися один за одним на старого дуба.
Дісталися з гіркою бідою на саму верхівку. Тоді Тимофій крикнув:
– Візьміться за руки і скачте!
А сам повернувся до вітрової доньки і прожив із нею ще багато років, діточок годував і ніколи їх не покидав.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова