|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Як я був мавпою
Я.Сегель
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – К.Борисов
Коли я був уже не дуже маленький, але ще й не зовсім великий, а саме коли мені було три з половиною роки, тато якось сказав:
– Ми йдемо до цирку! Там виступає мій друг дресирувальник Анатолій Дуров, дядя Толя.
Ну, я, звичайно, відразу застрибав і закричав:
– Ура! Ур-ра!
Мама теж дуже зраділа, але кричати і стрибати не стала: дорослі чомусь соромляться це робити.
І ось ми йдемо до цирку.
Прийшли. Дядя Толя обійняв тата, а потім говорить:
– Ну, а тепер ходімо, я покажу вам нашу залізницю.
Це була чудова залізниця: на маленьких рейках стояв маленький потяг. Усе в цьому потязі було точнісінько як у справжньому, тільки маленьке.
"От би покататися на такому!" – подумав я.
Потім дядя Толя повів нас повз клітки з тваринами, і всі звірі дуже зраділи.
– Я ніколи їх не караю, а після вистави завжди пригощаю чимось смачненьким, – сказав дядя Толя.
– А потім, – запитав я, – усі вони поїдуть на тому потязі?
– Так, – сказав дядя Толя. – Я їх навчив, і тепер вони дуже люблять кататися на ньому. І ніколи не сваряться один з одним.
– І він поїде? – запитав як, коли ми підійшли до слона.
– Що ти? – він такий величезний, що не влізе в жоден вагон, і такий важкий, що може розчавити всю нашу залізницю. Тому його ми призначили начальником станції.
І нарешті дядя Толя показав мені свій паротяг. Він був зелений з чорною трубою, з блискучими мідними ліхтариками і мідними краниками. З труби йшов дим, з-під коліс йшла пара.
Як раптом мій тато помітив, що дядя Толя став сумний-сумний, мало не плаче.
– Толіку, що з тобою? Що трапилося?
– Ах, Сашо, – відповів дядя Толя. – Яків захворів...
– Ах, що ви! – мама погладила мене по голові. – Він абсолютно здоровий!
– Ні, – сумно сказав дядя Толя, – захворів не ваш син Яків.
– Захворіла моя мавпочка. Яків, машиніст нашого потяга.
– Отже, залізниці не буде? – засмутився я.
– Так, – дядя Толя розвів руками. – Без машиніста нам не обійтися.
– Але ти не сумуй! Залізницю ти ще встигнеш подивитися. А поки погуляй тут, подивись, як циркові артисти готуються до виступу. Адже вони, перш ніж вийти на манеж, разів десять повторюють свої номери та фокуси за лаштунками.
За хвилину я вже зовсім не шкодував, що залишився тут і не пішов до залу для глядачів. Цікавого тут було не менше, а може й навіть більше: акробати...
фокусники...
жонглери...
велофігуристи...
акробати на котушках...
балерини на конях...
і навіть група стрільців!
Ми вже подивилися все і збиралися йти, коли нас наздогнав дядя Толя.
– Зачекайте! Зачекайте! Мені, здається, спала на думку чудова ідея! – І він запитав у мене: – Ти сміливий хлопчик?
Я про всяк випадок притулився до мами і сказав ледве чутно:
– Сміливий.
– Хочеш сьогодні бути мавпочкою? – запитав мене дядя Толя. – Тобто, я хотів сказати, машиністом! Хочеш?
– Ну, мавпочкою, мабуть, ні, – допомогла мені мама. – А машиністом, мабуть, так.
– Звичайно! – розсміявся дядя Толя. – Я тільки хочу попросити вашого Яшу прокотитися в костюмі нашого Якова на потязі, от і все.
– Погоджуйся, синку! – сказав тато. – Більше такої нагоди не буде! Ех! От би я був маленьким!
А в цей час навколо мене зібралися майже всі артисти цирку і чекали, що я відповім. І тоді я сказав:
– Добре!
Ох, що тут почалося! Не встиг я отямитися, як мене спочатку роздягли...
а потім почали одягати в костюм машиніста. Щоб ніхто не здогадався, що на потязі їде хлопчик, а не мавпа, мені пофарбували обличчя коричневою фарбою, а на руки одягли шкіряні рукавички.
– Ну, готовий? – запитав дядя Толя. – На паротязі нічого не чіпай, він сам поїде, коли буде треба.
– А гудок? – запитав я.
– Молодець! – похвалив мене дядя Толя. – Гудок – це найголовніше! Коли смикнеш цього мотузка, паротяг загуде.
Гримнула музика, і з форганга (так у цирку називається центральний вихід на манеж), вийшов шпрехшталмейстер (так у цирку називається той, хто оголошує глядачам, що вони зараз побачать).
– Анатолій Дуров, – прогримів він так, що було чути навіть на вулиці, – та його знаменита залізниця!
Глядачі гучно заплескали, а деякі навіть повскакували з місць. Так вони зраділи зустрічі з улюбленим артистом.
А Дуров уже стояв у центрі манежу (так у цирку називається кругла сцена посередині). Він весело усміхався і, піднявши руку, привітав глядачів.
Слон вдарив у мідній дзвін, єнот підняв семафор, і з форгангу виїхав паротяг, на якому сидів я. Мені було то холодно, то жарко – так я хвилювався. Але тут хтось з артистів крикнув мені:
– Ну, Яшко, не бійся! Гуди сильніше, машиністе! Щасливої дороги!
Я смикав за мотузок, мій паротяг гудів, і я навіть не помітив, як припинив боятися. Так ми проїхали три кола.
А потім дядя Толя тут же на манежі пригощав усіх своїх пасажирів різними смаколиками: зайцю дав моркви, кішці – м'яса, мишкам – цукру, а мені – солодких горішків.
Як давно це було! Тепер вже я, мабуть, більше схожий на слона, якого не можна пускати у маленький потяг. З того часу мені ніколи не доводилося куштувати таких смачних горішків...
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова