Як Барвінок та Ромашка у вирій літали

Дід Гарбуз у ту хвилину
Задивився на калину.
Козирком приклав долоню:
– Ой, яка ж ти красна, доню! –

Враз Гарбуз, як зарегоче,
Щось за лисину лоскоче.
Чи комашка, чи то муха
Дідусеві пестить вухо.

Дід по лисині як лясне! –
Щось майнуло вельми красне.
Сіло-впало на долоні –
Тільки спалахи червоні.

Придививсь – листочок з клена.
Хоч би смужечка зелена!
Дід підніс його, мов книжку:
– Ах, розбійнику-опришку!
Та невже ж минуло літо? –
Простогнав він сумовито.

Зліз на тин, гукнув: – Барвінку!
Наступила осінь, синку! –
Між травинок-луговинок
Жваво вигулькнув Барвінок.

Став, веселий, перед дідом.
А за ним – Ромашка слідом.
Привітались до старого,
Застрибали кругом нього.

– Не бачили ми зроду
Звабнішої краси.
Дідусю, аж палають
Левади та ліси!

А терну, а шипшини –
Бери хоч цілий віз.
Жовтенькі відлітають
Метелики з беріз. –

Дід дістав з кишені люльку
І пустив димову кульку.
– Відбуяло, дітки, листя.
Все до часу, все до місця.
Вже й зима не за горами
Із снігами та вітрами.

Вкриє землю ковдра біла,
Щоб земелька відпочила. –

Аж зіщулилась Ромашка,
Затремтіла, як комашка:
– Та невже, дідусю, холод
Упаде на нас, як молот?

– Не журись! Пора осіння
Заховає нас в насіння.
Тепло в кожній насінинці,
Мов дитинці в кожушинці...

Рушим в запічок, до хати,
Будем солодко дрімати.
А як ряст укриє луки,
Нас людські пробудять руки.
Щоб могли ми, наче діти,
Знову сонечку радіти.

– А птахи, – спитав Барвінок,–
Влізуть теж до насінинок? –

Дід обняв його за плечі:
– Є в природі мудрі речі!
Всі птахи, літати дужі,
Утікають геть від стужі.
Птаству – небом шлях відкрито
В ті краї, де вічне літо.

Підстрибнув Барвінок пружко,
Мало з ніг не збив подружку.
– Звідкіля це вам відомо?
Ви ж завжди, дідусю, вдома! –

Дід Гарбуз пригладив вуса:
– Не кінчав я, синку, вуза.
Та пізнав цікаві штуки
З географії-науки.

Ця наука, серцю мила,
Землю всю мені відкрила.

Рідні гони для початку,
Потім Африку й Камчатку.
Про Австралію й Аляску
Я почув від неї казку.
Про далеку Антарктиду...

Закричав Барвінок:
– Діду! Я б хотів помандрувати,
За морями побувати!
Та не в казці, а на ділі!
Поки в нас тут... заметілі.
Скільки буде кілометрів
До тропічних буйних нетрів? –

Дід Гарбуз розреготався,
Аж тинок захилитався.
– То не жарти і не смішки, –
Років зо три, коли пішки!

Як підеш навколо світу,
Не одну проносиш свиту.
В теплім колі, дітки, тута
Нам зима минеться люта.

Ну, а поки осінь ходить,
Будем підсумки підводить.

Проведем останні збори
І з піснями до комори! –

Дід Гарбуз на цьому свиснув,
Аж на плоті глечик тріснув.
І на заклик той відразу
Збіглись всі до перелазу.

Ось Часник у новій свиті
І Редиски в оксамиті.
Дядько Хрін з Горохом-другом
По городі чешуть цугом.

Ось і Сонях поряд з Маком,
І Квасоля з Пастернаком.
Пастернак схопив цимбали,
Всі городні заспівали:

– Працювали ми завзято,
Бо для нас робота – свято.
Коло рідної землі
Не зважай на мозолі.

– Кожен знає, що без праці
Не змайструєш навіть цяці.
Ні стільця, ні літака,
Ні шурупа, ні гвіздка!

Дід Гарбуз гукнув: – Побачим!
Непереливки ледачим!
Гей, Барвінку, акурат
Викликай усіх підряд. –

Вмить Барвінок жвавий писок
Устромив у довгий список:
– Слово має... трудівник...
Просим, дядечко Часник! –

Трусонув Часник той чубом,
Гордо блиснув білим зубом.
Сміло й гордо взявся в боки
І вперед ступив два кроки:

– Я від роду і до роду
Часничок даю народу.
Наче полька з гопаком,
Дружить сало з часником.

А натреш хлібця скоринку
Прямо з печі... Га, Барвінку?
А до свіжого борщу
Як приправу затовчу! –

Мовчки всі ковтнули слинку.
Дід Гарбуз сказав: – Барвінку!
Часниченко цей, лишень,
Корисніший за женьшень! –

Всі на цьому зліва й справа
Закричали: – Слава! Слава!
Часникові всяк радів.
Вийшов Соняшник з рядів:

– Рапортую, друзі вірні,
Маю зернятка добірні.
Начавлю аж дві сулії
Променистої олії.

Ця олійка щось та важить.
Можна все на ній підсмажить.
Свіжу рибку і млинці,
Деруни і голубці.

Що й казати – добра справа! –
Знову всі гукнули: – Слава! –

Підстрибнули від землі
Дві Редисочки малі:
– Наша справа виробляти
Свіжі соуси й салати.

Заправляєм, що не ранок, –
Вітамінів кілька банок.
Вже готові бодні три
Соковитої ікри.

Помогли нам в цьому ділі
Баклажаники дозрілі,
Дядько Перець і Томат,
І Укроп, Петрущин брат.
– Слава! – чуть з усіх сторін.
Вилітає в коло Хрін:

– Потрудивсь і я на славу,
Добру винайшов приправу.
Гордо в місто відвезу –
Не один утре сльозу.

До м'ясця, до холодцю
Всяк проситиме хрінцю.
Хто не вірить, хай нюхне.
В маяки пишіть мене. –

Мовив так – і витяг терку,
І натерся в макітерку.
Всі схопились за носи
– З ним і гемона з'їси!
– Потрудився й Хрін за трьох!

З гурту вискочив Горох:
– Я відправлю в магазин
Триста тисяч горошин!
Кожна кулька, як горіх.
Супу вистачить на всіх!

– Слава! Слава! Це ж чудово! –

Тут Ромашка просить слова.
Уклонилась. В білій льолі.
Тихо мовила поволі:
– Труд мій, друзі, невеликий.
Я роблю з травичок ліки.
Із шавлію, з чебрецю,
З материнки, з ялівцю.
А від жовчі й живота –
З бузинового листа.

Знов гукнули: – Слава! Слава!
Мнеться лікарка русява:
– А з Барвінком – теж труди.
Він слухняний не завжди.
Сто сльозинок хлопчик витер,
Поки вивчив тридцять літер. –

Подививсь Барвінок скоса
І Ромашку – смик за косу.
Хтів тікати, поки гомір.
Та часник схопив за комір.

Наїжачився й Гарбуз.
Уперед ступив, як туз:
– Ну, Барвінку, ось «Буквар».
Щось по-писаному вшквар!

Де і взявся той «Букварик».
Став Барвінок, мов комарик.
А Ромашка, мов зоря,
Розгортає «Букваря»:

– Що за буква?
– Півжука.
– А точніше?
– Буква «КА».
– «ХА», як муха.
– А оце?
– «О» – кругленьке, мов яйце?

Почесав малий за вухом
І пальнув єдиним духом:
– «ЖЕ» – засушений жучок.
«ЧЕ» – залізний гапличок.
«Ю» – турецький барабан.
«ША» – справжнісінький паркан. –

Що зчинилось! Шум і жарти.
Дід Гарбуз ковтнув півкварти
Бузинової роси
І сказав – Герой єси!

Раптом – хмара це чи крила –
Сонце щось на мить закрило.
Тінь упала з високості.
То летять лелеки в гості.

Сіли-впали край дороги
Довгоносі, довгоногі.
Похилилась рогоза.
Підійшли до Гарбуза.

– Здрастуй, сонечко-город,
Зелененький наш народ! –
Другий мовив: – З вами рай,
Та тікаєм в дальній край. –
Третій: – Осінь підійшла.
Летимо шукать тепла. –

А Барвінок: – Де ж той вирій?
– За морями, в далі сірій. –

Уклонивсь птахам Барвінок,
Притуливсь до їх пір'їнок:
– Ой, візьміть, коли не важко,
В теплий край мене й Ромашку!
Треба й нам побачить світу,
Щоб поліпшити освіту. –

Підібгав лелека ногу.
Чути в голосі тривогу:
– Ой, Барвіночку, не раю
Відлітати з диво-краю.
Та заморська сторона,
Мов під ноги борона.
Жодна пташка лісова
На чужині не співа. –

Другий виступив лелека:
– І в польоті небезпека.
Не злякаєшся, коли
Нападуть на нас орли?
В пазурах загинуть можна.
Путь далека і тривожна. –

Але вийшов третій птах
З добрим словом на вустах:
– Коли ти такий завзятий,
Нам не важко. Можем взяти.
От так диво: між зірок –
Географії урок! 

Тут Часник ударив в поли:
– Та навіщо? Та ніколи!
Та куди? Та що це ви?
Щоб поїли їх леви?
Крокодил чи бегемот? –
Це тобі не цар Осот! –

Тупнув чоботом Гарбуз,
Аж каблук у землю вгруз:
– Хай побачать дальній світ
І складуть нам щирий звіт.
Скільки вражень, скільки мрій...
Ех, шкода, що я старий!.. –

Підхопив Барвінок спис,
Почоломкав діда в ніс.
Перед мудрим Часником
Тричі скочив гопаком.
І, мов вершник у сідлі,
Загойдався на крилі.

Поряд всілася й Ромашка,
Запитала: – Вам не важко? –
А лелека: – Жарти кинь! –
І підскочив, наче кінь.

Відвернулися Редиски,
Рукавом утерли слізки.
Навіть в дядька Часника
Відібрало язика.

Вкрай схвильований Гарбуз
Лопушаний зняв картуз
І сказав: – Синашу мій!
Ось вам вузлик чарівний.

Знай, Ромашко, знай, Барвінок,
В ньому жменька насінинок.
В час навальної біди
До землі їх приклади.

І відразу ж, як один,
Ми зростем із насінин.
І Ромашечці й тобі
Допоможем, далебі.

Та прийдем ми лиш на мить.
Бо в чужині нам не жить!
Отже викличеш ти нас
В час трудний і тільки раз.

От і все. Тримай, Барвінку! -
Підхопив малий торбинку,
До грудей притис її.
Мовив: – Рідні ви мої...
Ждіть додому нас у квітні,
Як настануть дні привітні! –

І лелечий ватажок
Тупу-тупу на лужок.
Піднялися вгору вже,
Коли чують, хтось ірже.
Вельми жалісно сюрчить.
Підстрибне і далі мчить.

Коник Дзвоник там, внизу,
Проливав гірку сльозу...