Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Російська народна казка

Іван-царевич і сірий вовк

Іван-царевич і сірий вовк

Малюнки - П.Багін
Переклад українською - Н.Забіла

Іван-царевич і сірий вовк

Жив собі грізний цар Василь. Було в нього три сини: старший Федір-царевич, другий Петро-царевич, та молодший Іван-царевич.

Був у царя Василя садок коло палацу. У тому садку росла одна яблуня, що родила золоті яблука. Цар Василь цю яблуню дуже любив, щоранку золоті яблука лічив — чи всі на гілочках висять.

Іван-царевич і сірий вовк

Іван-царевич і сірий вовк

Одного разу вийшов цар яблуками помилуватися, дивиться — а трьох яблук нема! — мабуть, принадився злодій золоті яблука рвати. Ох і розгнівався цар Василь. Наказав своїм синам по черзі в садку вартувати, злодія підстерігати.

Першої ночі став Федір-царевич вартувати. Ліг на м'яке сіно, жупаном накрився та й заснув міцним сном.

Злодія не бачив, нічого не чув,— а на ранок знов трьох яблук не стало.

Другої ночі став Петро-царевич вартувати. Ліг на перину, соболевою ковдрою вкрився та й заснув собі міцно. Злодія не бачив, нічого не чув,— а злодій знову три яблука вкрав.

Іван-царевич і сірий вовк

На третю ніч прийшла черга Іванові-царевичу вартувати. Сів Іван-царевич в холодок на пеньок. Очей не стуляв, голови не схиляв, сидить годину, другу й третю... Раптом весь сад мов вогнем запалило, кожну травинку освітило. Налетіла жар-птиця — золоті пера, вогняний дзьоб, кришталеві очі. Стала жар-птиця яблука клювати.

Приловчився Іван-царевич та й схопив жар-птицю за хвоста! Билась, билась жар-птиця, вогняним дзьобом царевича клювала, вирвалася й полетіла. Тільки одна пір'їна у Івана-царевича в руці зосталася.

Як побачив вранці цар Василь пір'їнку з жар-птиці, розсердився дуже та й каже грізно:

— Що ж ти не зумів жар-птицю вдержати? Іди тепер по білому світу, знайди жар-птицю, щоб вона в моїм палаці співала, мені темні ночі осявала. А без жар-птиці й не повертайся!

Заплакав Іван-царевич, затужив, та що поробиш? Сів він на коня та й поїхав в путь-дорогу.

Іван-царевич і сірий вовк

Їхав-їхав Іван-царевич — скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться — і доїхав до трьох доріг. На роздоріжжі лежить великий камінь, а на камені слова написано:

«Хто прямо поїде — сам помре і коня загубить, хто ліворуч поїде — сам помре, а кінь цілий буде, хто праворуч поїде — сам живий буде, а коня загубить».

Подумав царевич і повернув праворуч.

Тільки проїхав трохи, як вискочив із лісу вовк, царевича не зайняв, розірвав коня і зник у лісі.

Іван-царевич і сірий вовк

Іде Іван-царевич пішки через ліс дрімучий. Дійшов до широкого болота, пішому не пройти, та й назад дороги не знайти. Заплакав Іван-царевич:

— Ех, сірий вовче, погубив мене! Тут враз як вискочить сірий вовк.

— Не гнівайся на мене, Іване-царевичу, я твого коня погубив, я ж тобі й допоможу: сідай на мене, на сірого вовка, та тримайся міцніше.

Сів Іван-царевич на сірого вовка, і помчався вовк швидше за коня. Через болота, через ліси, через гори високі...

От привіз вовк царевича до кам'яної стіни.

— Ну, Іване-царевичу, злазь з мене, з сірого вовка, перелізь через стіну, тут за стіною сад, а в саду на ялині жар-птиця сидить у золоченій клітці. Ти жар-птицю бери, а клітку не займай, бо лихо буде.

Іван-царевич поліз через стіну. Побачив жар-птицю в золоченій клітці. Взяв жар птицю і замислився: «Як же я її без клітки везтиму? Треба й клітку взяти!»

Та тільки він до клітки доторкнувся, як пішов по всьому саду дзвін-передзвін, задзвонили дзвони, засурмили сурми.

Набігла тут сторожа, підхопила Івана-царевича під могутні плечі, повела до царя тої сторони. Розгнівався цар Семен на Івана-царевича:

Іван-царевич і сірий вовк

— Не бути тобі живому, не бачити світу білого! Хіба що поїдеш ти у тридев'яте царство та дістанеш мені золотогривого коня. Тоді я тебе помилую і жар-птицю тобі віддам.

Іван-царевич і сірий вовк

Нічого не поробиш. Сів Іван-царевич на сірого вовка. Полетів сірий вовк, як швидка стріла.

Прибіг сірий вовк у тридев'яте царство до царя Aгапа. Став вовк коло кам'яних воріт та й каже:

— Іди, Іване-царевичу, в білокам'яні конюшні, бери коня золотогривого. Та гляди — золотого повода не бери, бо лихо буде.

— Добре,— каже Іван-царевич.

Увійшов Іван-царевич у конюшню, бачить — стоїть кінь. Сам білий як молоко, золота грива у кільця завивається.

Іван-царевич і сірий вовк

Став Іван-царевич коня виводити, коли зирк — висить на стіні золотий повід. Забув царевич, що йому вовк казав, та тільки до того повода доторкнувся, як враз полинув дзвін-передзвін. Сурми засурмили, дзвони задзвонили, набігла сторожа, підхопила Івана-царевича під могутні плечі, привела до царя Aгапа. Цар Aгап по палатах походжає, гострою шабелькою помахує.

Іван-царевич і сірий вовк

— Ну, Іване-царевичу, не бачити тобі світу білого, не бути тобі живому! Хіба що з'їздиш ти в тридев'яте царство та дістанеш мені королівну Олену Прекрасну. Тоді я тебе помилую і коня золотогривого тобі віддам.

Іван-царевич і сірий вовк

Що тут поробиш? Сів Іван-царевич на сірого вовка, поскакав сірий вовк по темних лісах, по високих горах.

Доскакав вовк до золотої огорожі.

— Ну, Іване-царевичу, злазь з мене, з сірого вовка, іди в чисте поле та жди мене під зеленим дубом.

Іван-царевич пішов, куди йому сказано. А сірий вовк сів біля огорожі, чекає. От вийшла Олена Прекрасна в садок гуляти з мамками та з няньками, із вірними прислужницями. Тут як вискочить сірий вовк! Ухопив Олену Прекрасну, через плече перекинув і побіг геть.

Прибіг у чисте поле під зелений дуб. Там Іван-царевич дожидається.

— Сідай, Іване-царевичу, на мене, на сірого вовка, та їдьмо швидше, бо погоня за нами!

Сів Іван-царевич з Оленою Прекрасною на сірого вовка, і помчався вовк, як швидка стріла. Погоня їх і не наздогнала.

Іван-царевич і сірий вовк

 

Приїхали в царство царя Агапа. Шкода Івану-царевичу Олену Прекрасну віддавати, полюбив він її дужче від світу білого. Та слова свого треба додержати.

Коли це летить птиця-синиця. Летить та й каже:

— Цар Агап задумав Олену Прекрасну взяти, а Івана-царевича вбити.

— Он як,— вовк каже,— ну, як ви з нами, так і ми з вами. Заховайся, Олено Прекрасна, у зелені кущі, а ти, Іване-царевичу, веди мене до царя Агапа.

Вдарився вовк об землю, обернувся Оленою Прекрасною. Взяв її Іван-царевич за руку та й повів до царя Агапа.

— Добре,— каже цар Агап,— віддавай мені красуню, бери золотогривого коня.

А сам сторожі знак подає, щоб схопила царевича.

Тут скочив Іван-царевич на золотогривого коня і поскакав до Олени Прекрасної.

Іван-царевич і сірий вовк

А вовк об землю вдарився, знову вовком став, всіх налякав і вслід за царевичем кинувся.

Іван-царевич і сірий вовк

— Сідай на мене, Іване-царевичу, а Олена Прекрасна хай сяде на золотогривого коня. Їдьмо у царство царя Семена! Будемо коня на жар-птицю міняти.

От поїхали вони до царства царя Семена. Стали на узліссі, думу думають. Шкода Івану-царевичу коня віддавати. Коли це летить птиця-синиця, дзвінким голосом кричить:

— Бережись, Іване-царевичу, цар Семен коня забере, а тебе вб'є.

Засмутився Іван-царевич, зажурилася Олена Прекрасна, а сірий вовк каже:

— Іди, Олено Прекрасна, з конем золотогривим у ліс, а ти, Іване-церевичу, веди мене до царя!

Вдарився сірий вовк об землю, став золотогривим конем.

Взяв його Іван-царевич і повів до царя Семена. А біля царя вже стоять кати-силачі, держать силачі гострені мечі.

— Добре,— каже цар Семен,— давай коня, забирай жар-птицю.

Одною рукою клітку дає, другою рукою катам знак подає.

Схопив Іван-царевич клітку, схопились силачі за гострі мечі.

Тут кінь об землю вдарився, сірим вовком став. Та як кинеться на сторожу! Сторожа — тікати! А Іван-царевич скочив на сірого вовка — та тільки його й бачили.

Іван-царевич і сірий вовк

От їдуть вони додому. Іван-царевич і Олена Прекрасна на золотогривому коні. Жар-птиця коло сідла приторочена. Вовк поруч біжить.

Іван-царевич і сірий вовк

Довів вовк Івана-царевича до роздоріжжя, де камінь стояв.

— Ну,— каже,— далі мені йти не можна.

Став Іван-царевич вовкові дякувати та прощатися. А вовк йому каже:

— Не навіки прощайся зі мною, я тобі ще стану в пригоді.

Здивувався Іван-царевич, та нічого не сказав. Тут вовк до лісу побіг, а Іван-царевич з Оленою Прекрасною лягли під зеленим дубом відпочити.

Сплять вони обоє на траві-мураві, золотогривий кінь коло них походжає, жар-птиця в клітці пісню співає.

Проїздили цією дорогою Федір-царевич та Петро-царевич. Побачили вони коня золотогривого, жар-птицю та Олену Прекрасну.

Іван-царевич і сірий вовк

Позаздрили вони братові молодшому

— Ми його вб'ємо, все собі заберемо.

Витяг меч Федір-царевич та й зарубав сонного Івана-царевича. А тоді забрали вони Олену Прекрасну, жар-птицю та золотогривого коня і поїхали додому. Ніхто не бачив, не чув.

Іван-царевич і сірий вовк

Лежить Іван-царевич на траві-мураві порубаний. Прибіг сірий вовк, заплакав, коло царевича на землю впав.

Іван-царевич і сірий вовк

Прилетів чорний ворон з вороненям, почав над Іваном-царевичем кружляти, схотів йому ясні очі виклювати.

Тут стрибнув сірий вовк і схопив вороненя. Став просити його чорний ворон:

— Відпусти, сірий вовче, моє дитятко, я тобі за це що хочеш зроблю.

— Добре, Вороне Вороновичу,— каже вовк,— принеси мені живої та мертвої води.

Іван-царевич і сірий вовк

Полетів Ворон Воронович за синє море, за високі гори та приніс звідтіля живої та мертвої води.

Тут вовк вороненя роздер на шматки, приснув на нього мертвою водою — і зрослися знову шматки докупи. Приснув живою водою — ожило вороненя і полетіло.

Приснув тоді вовк на Івана-царевича мертвою водою — зрослися, загоїлися рани. Приснув живою водою — встав Іван-царевич, потягнувся.

— Ох,— каже,— як я довго спав.

— Ех, Іване-царевичу, вік би ти спав, коли б не я,— вовк йому каже,— проспав ти й жар-птицю, і коня золотогривого, і Олену Прекрасну!

Заплакав, затужив Іван-царевич, а вовк йому каже:

— Сідай швидше на мене, на сірого вовка, відслужу тобі службу останню, додому довезу!

Сів на нього Іван-царевич, і помчався вовк, як швидка стріла. На ранок додому доїхали.

— Ну, Іване-царевичу,— каже сірий вовк,— отут ми вже з тобою розлучимось. Тепер прощавай. Своє щастя сам здобувай!

Побіг сірий вовк назад, а Іван-царевич у палац пішов. А там дзвони дзвонять, сурми сурмлять: віддають Олену Прекрасну за Федора-царевича. Увійшов Іван-царевич до палат. Як схопиться тут Олена Прекрасна.

— Не той,— каже,— мій наречений, що коло мене сидить, а той мій наречений, що біля дверей стоїть!

Брати злякалися, затремтіли, а Олена Прекрасна все цареві розповіла. Розгнівався цар та й прогнав старших синів геть із свого царства.

А Іван-царевич одружився з Оленою Прекрасною.

Іван-царевич і сірий вовк

Дзвони дзвонять, сурми сурмлять: Олена Прекрасна, наче сонце ясне, жар-птиця пісні веде, кінь золотогривий копитом б'є.

Я на тому весіллі був, мед-пиво пив, по вусах текло, а в рот не попало.

Іван-царевич і сірий вовк



Автор: Російська народна казка; ілюстратор: Багін П.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова