|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Дев'ятеро ледарів
Узбецька народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Сичов
Було воно чи не було, а жили в одному місті дев'ятеро ледарів і один Умілець.
Дев'ятеро ледарів мали будинки біля самого базару, а Умілець жив на околиці міста.
І ледарі, і Умілець робили гарби (вози).
Ледарі були ледачі і за цілий день ледве-ледве виготовляли всього лише одну гарбу.
А Умілець протягом дня робив дев'ять гарб.
Покупці на базарі лаяли гарби, зроблені ледарями і не хотіли їх брати.
А гарби Умільця цінувалися високо і розкупалися швидко.
Стали дев'ятеро ледарів думати, як їм поліпшити свої справи. Думали вони день і ніч, і нарешті один з них вигукнув:
– Придумав! Зараз піду до Умільця, похвалюся, скажу, що ми кожного дня робимо вісімдесят одну гарбу і у нас стільки грошей, що не знаємо, куди їх дівати, і тому вирішили взяти його в компанію. Нехай Умілець пропрацює на нас.
Пішов ледар до Умільця, і так, і сяк умовляє, а той не погоджується.
– Брате Умільцю! – не відступається ледар, – ти з ранку до ночі працюєш, не відпочинеш – навіщо так мучити себе? Кидай усе, іди до нас.
– Ну, гаразд, – сказав Умілець, – іти так іти!
Почали працювати всі разом.
Ледарі сховалися від спеки в тінь.
А Умілець, пов'язавши лоб хусткою, продовжував пиляти, стругати й цвяхи забивати.
Увечері Умілець перерахував гарби. Сам він змайстрував дев'ять гарб, а ледарі зробили одну, та й ту криву – разом десять. Здивувався Умілець, але промовчав. На базарі ніхто не купив гарбу, зроблену ледарями. А гарби, які змайстрував Умілець, швидко розкупили.
Став Умілець учити ледарів. Нічого з цього не вийшло. Не хочуть ледарі працювати, хоч їм що роби!
Кинув Умілець ледарів і пішов до себе.
А ледарі зібралися й знову почали думати, що їм робити.
– Придумав! – крикнув, нарешті, один ледар. – Сьогодні вночі спалимо всі гарби Умільця. А завтра на базарі не буде гарб, окрім наших, і ціни на них піднімуться – продамо свій товар за гарні гроші. Що скажете?
– Добре придумав! – сказали інші ледарі.
Коли Умілець ненадовго поїхав з міста, ледарі підпалили всі його готові гарби.
Повернувся Умілець додому і побачив, що гарби його згоріли. Одразу зрозумів він, хто це зробив.
– Ех, що було, те загуло! – сказав він і як ні в чому не бувало взявся до роботи.
Повезли ледарі продавати на базар свої гарби і заїхали до Умільця – його бідою насолодитися. Бачать – а він працює як ні в чому не бувало. Та ще й співає.
– Салям, Умільцю! Як ся маєш? Чи все добре?
– Так, усе добре, – відповів Умілець.
– Ми чули, що твої гарби згоріли. Чи правда це?
– Правда, – відповів Умілець. – Ті гарби давно слід було спалити, ніяк не міг зібратися. Знайшлися, на моє щастя, добрі люди і спалили їх. Дуже я їм вдячний.
– Чому? – здивувалися ледарі
– Дуже просто. Мені знадобилося багато попелу.
– Навіщо!? – здивувалися ледарі.
– Та от, – сказав Умілець, – на базарі попіл від гарб міняють на золото. Вага на вагу. Сам щойно привіз золото, яке отримав за попіл.
Ледарі мерщій повернулися додому, спалили свої гарби, а попіл зсипали у сакви і повезли на базар.
– Кому попіл від гарб? – почали на всі лади кричати ледарі на базарі.
– Продається гарний попіл від гарної гарби!
– За хурджин чудового попелу всього лише один хурджин золота!
– Хо-хо-хо! Підходьте, поспішайте!
Спочатку люди сміялися з них до сліз...
а потім схопили палиці та й прогнали ледарів з базару.
Дуже розсердилися ледарі, побігли до Умільця помститися. Бачить Умілець, біжать ледарі до нього, схопився він і ну тікати у степ.
Швидко біжить він по степу, далеко позаду себе залишив ледарів. Бачить – скаче йому на зустріч бай на коні з отарою овець.
Побачив бай Умільця й питає:
– Чого ти біжиш?
– Та от, шановний, – каже Умілець, – хочуть мене призначити шахом, а я боюся, тому й тікаю.
Захвилювався бай:
– Тебе бідняка, хочуть призначити шахом? З якого це дива? Я – бай, нехай мене призначають шахом! – скрикнув він.
– Якщо так, то давай мені свій халат, коня і отару овець, а сам біжи он до того пагорба, – відповів Умілець. – Там тебе й призначать!
Бай дуже хотів стати шахом, тому щосили побіг до пагорба.
А Умілець перевдягнувся у халат бая, сів на його коня і поїхав спокійно собі до міста.
Тут підбігли ледарі і, захекавшись, гукають Умільця.
– Чи не пробігав тут один чоловік? – запитали вони.
– Пробігав, пробігав, – відповів Умілець.
– Давно він пробіг?
– Ні, от щойно. Та он він біжить! – сказав Умілець і показав на бая.
Кажуть, і досі ледарі бігають за баєм та ніяк не можуть його наздогнати. А Умілець приїхав до міста, роздав біднякам овець і став жити-поживати.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова