|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Дамдин-музика
Монгольська народна казка
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Ентіс
В одного бідного кочівника був син. Звали його Дамдин. Коли хлопець підріс, батько сказав йому:
– Ходи, Дамдине, з юрти, повчися в людей якогось гарного ремесла.
Три роки пропадав Дамдин хтозна-де, аж на четвертий повернувся.
– Якої справи вивчився, сину мій? – запитує батько.
– Навчився грати на хурі, – відповідає Дамдин. – Хто мою гру чує, в того серце веселіше б'ється.
– Бути музикою – це не справжнє діло! – сердито проказав батько. – От якби ж ти вмів пасти худобу, чи об'їжджати коней, як інші! Ходи ще в люди, та навчися корисної справи.
І пішов Дамдин світ за очі.
Прийшов він до синього моря, сів на прибережний камінь і заграв на хурі. Вийшла з моря дівчина, така гарна, якої на землі й не побачиш.
– Я – дочка морського володаря, – говорить дівчина, – дуже сподобалася моєму батькові твоя гра. Ходімо зі мною у палац.
Веліла красуня Дамдину заплющити очі, узяла його за руку і повела в море. Хтозна, скільки вони йшли.
А як розплющив Дамдин очі, бачить: стоїть він у дивовижному морському палаці, а посеред великої зали на килимі сидить сам морський володар.
– Ти дуже добре граєш, – говорить він. – Заграй мені ще.
Заграв Дамдин на хурі так, що всі заслухалися.
– Залишайся жити в моєму палаці. Ні в чому потреби не знатимеш. – говорить йому володар.
– Ні, – відповідає Дамдин. – Я – людина і маю жити не землі, грати для людей, щоб було їм веселіше.
Тож взяла морська царівна Дамдина за руку і вивела не берег.
– Живи на своїй землі! – сказала вона і гірко заплакала.
– Чого ти плачеш? – запитує Дамдин.
– Шкода мені з тобою розлучатися, – відповідає дівчина. – Вічно б твою гру слухала.
– Тоді залишайся ти на землі, – говорить Дамдин. – Будемо жити в одній юрті, будеш мені дружиною коханою.
Погодилася дівчина. Знайшли вони порожню юрту біля старого колодязя. Оселилися в ній, завели господарство. Живуть, один одним не натішаться.
Якось приїхав у той степ хан зі своїми вірними воїнами-циріками. Покликав хан одного з них і наказав:
– Їдь до найближчої юрти, засмаж мені перепелів.
Поїхав цирік до найближчої юрти біля колодязя, а в юрті вогнище горить. Поклав він перепелів на вогонь, щоб вони підсмажилися.
Аж тут побачив дружину Дамдина. Дивиться на неї, очей не може відвести. Так задивився, що забув про перепелів, а коли отямився, від них вже купка попелу залишилася.
– Нещасна моя голова! – вигукнув цирік. – Накаже хан її мені відрубати!
А дружина Дамдина говорить:
– Не бійся. Є у мене перепела, засмажу їх, відвезеш ханові.
Привіз цирік ханові двох смажених перепелів. Сів хан їсти. Їв, їв, а з'їсти не зміг. Дуже здивувався.
Покликав на допомогу всіх циріків, а було їх у нього дев'ятсот дев'яносто дев'ять душ. Сіли вони з ханом поруч, стали перепелів їсти. Їли, їли, а з'їсти не змогли. Збагнув хан, що не звичайні це перепели.
Накинувся хан на циріка:
– Кажи! Звідки в тебе такі перепели, що скільки їх не їж, їх не стає менше?
Злякався цирік. Все розповів хану. Наказує хан:
– Їдь до юрти, привези мені чоловіка цієї красуні.
Поїхав цирік до юрти Дамдина, передав наказ хана.
– Їдь, – говорить дружина Дамдину. – Накаже тобі хан віддати йому мене за дружину, а ти скажи: знайдеш мене в моїй юрті, хай буде по-твоєму, а не знайдеш – віддаси мені тисячу коней.
Сказав Дамдин так, як веліла його дружина.
Подумав хан: "Хіба ж це важко – знайти людину у маленькій юрті? І сліпий знайде." – Та й погодився:
– Гаразд, ховайся, а я піду шукати.
Повернулися вони до юрти. Змахнула красуня рукою, проказала вона чарівні слова, і перетворила чоловіка не дерев'яний товкач.
Насипала в ступу зерна, узяла товкач, сидить, товче. Увірвався хан до юрти, почав скрізь Дамдина шукати. Шукав, шукав, не знайшов. Розсердився:
– Я тебе не знайшов, але і ти мене не знайдеш!
Вискочив хан з юрти. Жінка знову перетворила Дамдина на людину й каже:
– Хан теж чарівні слова знає, на кого хоче, на того перетвориться. Будь уважний і знайдеш його.
Почав Дардин шукати хана. Бачить, біля колодязя виросло деревце, якого раніше не було. Здогадався, що це – хан, а вголос говорить:
– Зрубаю-но я це деревце, зроблю собі палицю.
А деревце відповідає:
– Не рубай мене, твоя взяла, я – хан!
– Віддавай тисячу коней, якщо програв, – говорить Дамдин.
– Ні, відповідає хан, – ховайся ще раз. Тепер я тебе одразу знайду!
Перетворила дружина Дамдина на комашку. Сіла комашка на шапку хану. Той шукав, шукав, всю юрту обшукав, не знайшов. Розсердився:
– Я тебе не знайшов, але і ти мене не знайдеш!
Вискочив хан з юрти. Дружина знову обернула Дамдина на людину і каже:
– На заході сонця прийдуть до озера на водопій сто білих баранів і один – не баран. Будь уважний, це і є хан.
Прийшов Дамдин до озера. Чує, барани мекають, ідуть на водопій, а попереду всіх – чорний цап. Схопив Дамдин цапа за роги та й говорить:
– Давно шукаю козячу шкуру собі на чоботи.
Заревів цап:
– Відпусти мене. Знов твоя взяла. Я – хан!
Але і коней не віддає. Говорить:
– Спочатку на конях поскачемо наввипередки. Хто проскоче триденний шлях за три години, той і переможець.
Засумував Дамдин. Пішов, похнюпившись, додому.
Дружина привела його на берег моря і каже:
– Грай на хурі.
Заграв Дамдин. Показалася над водою голова морського володаря.
– Батьку, дай нам прудконоге лоша, – просить його дочка.
– Дам, – погодився батько, – тільки нехай Дамдин грає мені до самого заходу сонця.
Заграв Дамдин, а як почервоніло небо, вийшло з моря восьминоге лоша, ледве плететься. Говорить Дамдин дружині:
– Хіба це кінь? Де йому з ханськими конями тягатися!
– Не помирай, поки смерть не прийшла, не горюй, поки горе на настало! Їдь вранці до озера, – відповідає йому дружина.
Поїхав Дамдин зранку до озера. Дивиться: під ханом кінь вороний. А хан побачив восьминоге лошатко та й розреготався. І дев'ятсот дев'яносто дев'ять циріків регочуть разом із ним.
Вдарив хан нагайкою свого вороного коня, і помчав кінь як вихор. Дамдин почекав, коли хан зникне з очей, і лише тоді смикнув лоша за поводи.
Наче блискавка промайнуло в повітрі восьминоге лоша, доскакало до кінця степу...
і повернулося, а хан тільки в обід назад повернувся.
– Віддавай тисячу коней, – говорить Дамдин, – як домовлялися!
– Не віддам, – уперся хан. – Не віддам, поки не зробиш так, щоб вода в озері закипіла, а то не побачиш більше своєї дружини.
Прийшов сумний Дамдин до своєї юрти. А дружина йому каже:
– Не помирай, поки смерть не прийшла, не горюй, поки горе на настало! Ось тобі два камінця. Кинеш в озеро білий камінець, воно закипить. Покладеш за щоку чорний камінець – ніякий окріп тебе не обпече.
Прийшов Дамдин до озера. А хан вже там чекає. З ним дев'ятсот дев'яносто дев'ять циріків на вороних конях. Кинув Дамдин непомітно у воду білий камінець.
Завирувала, заклекотіла вода в озері. Хан бачить, що знову він програв і говорить:
– Перепливи кипляче озеро, віддам тисячу коней.
Дамдин непомітно поклав за щоку чорний камінець і поплив на другий берег. Окріп йому не страшний.
Приплив назад і каже:
– Я туди й назад плив, а ти, хане, зі своїми воїнами хоча б туди перепливи.
Подумав хан: "Що ж ми, гірші за звичайнісінького музику?"
Закричав:
– Ну ж бо, вірні мої циріки, за мною! – і кинувся в кипляче озеро, і всі дев'ятсот дев'яносто дев'ять циріків слідом за ним. І десяти сажнів не пропливли – всі зварилися.
Дамдин порахував ханських коней – якраз тисяча й виявилася.
Відтоді став він жити з дружиною без горя й турбот. І кожного дня тішив сусідів грою на хурі.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова