Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Фелікс Зальтен

Бембі

Переклад українською – Олег Журавель
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Казбеков, Н.Ніколаєва

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

Більше нічого не було сказано. Вони розлучилися. Тітка Ена з дітьми завернула в найближчий чагарник – там пролягала їхня дорога. Бембі з матір'ю довелося перейти весь луг, щоб потрапити до старого дуба, звідки починалась їхня стежка.

Бембі довго мовчав. Згодом він спитав:

– Вони нас бачили?

– Бачили. Вони бачать усе, – відповіла мати.

Дивне почуття охопило Бембі: він і боявся питати, й не міг стриматися.

– А чому вони... – несміливо почав він і замовк.

Мати допомогла йому:

– Що ти хотів сказати, мій маленький?

– Чому вони не лишилися з нами?

– Так, вони не лишилися з нами, – відповіла мати, – та настане час...

– Чому вони не розмовляли з нами? – перехопив Бембі.

Мати відповіла:

– Тепер вони з нами не розмовляють... та настане час... Треба терпляче дожидати, поки вони прийдуть, і треба дожидати, поки вони заговорять. Усе буде так, як вони схочуть.

– А мій батько говоритиме зі мною? – схвильовано спитав Бембі.

– Звичайно, любий мій. Коли ти підростеш, він розмовлятиме з тобою. І часом ти навіть буватимеш з ним.

Бембі мовчки йшов обіч матері, все ще захоплений зустріччю з батьком.

"Який він гарний! Такий уже ж гарний!" – думав малий.

Ніби відгадавши синові думки, мати сказала:

– Якщо ти збережеш життя, любий мій, якщо ти будеш розумний і зумієш уникнути небезпеки, ти станеш колись таким дужим і гарним, як батько, і носитимеш таку саму корону.

Бембі глибоко дихав. Його серце було повне радощів і надії.

   

Час минав, і кожен день приносив безліч подій, приносив досвід. Інколи в Бембі аж голова йшла обертом – стільки йому треба було всього дізнатися, зрозуміти.

Він навчився слухати. Не просто чути те, що діється поблизу і, так би мовити, само лізе у вуха – це не штука. Тепер він навчився вслухатись у той далекий, ледве вловимий шелест, що приносить вітер, розрізняв найтонші лісові звуки. Він знав, наприклад, що десь віддалік пробіг крізь чагарник фазан, і відразу вгадував його легку, дрібненьку ходу. Він пізнавав на слух лісових мишей, що безупинно шастали туди й сюди своїми куценькими стежками. Пізнавав м'яке тупотіння кротів, що завжди, коли були в доброму гуморі, гасали круг бузини. Він знав відважний дзвінкий крик сокола і відчував у ньому сердиті нотки, коли яструб чи орел вторгались у соколові володіння. Знав помах крил лісових голубів, далекий, плавний політ качок і багато, багато чого ще.

Помалу Бембі навчився розрізняти запахи і незабаром уже оволодів цим мистецтвом не гірше за матір. Він умів тепер нюхати повітря й визначати, чим воно пахне. Колі вітер прилітав з лугу, Бембі казав собі: це конюшина, це мітлиця, а десь поблизу сидить наш приятель заєць. Він уловлював серед запахів листя, землі, пирію і смілки, густий дух тхора, що шаснув десь поблизу, дізнавався, добре принюхавшись до землі, що лисиця вийшла на полювання, або вирішував: ось-ось тут будуть наші родичі – тітка Ена з дітьми.

Тепер він полюбив ніч, і в нього вже ніколи не виникало великого бажання піти па прогулянку серед білого дня. Удень він охоче лежав у тісній, напівтемній хижці біля своєї матері і спав. Час від часу прокидався, прислухався, принюхувався, цікавий знати, що відбувається довкола. Все спокійно. Тільки маленькі синиці про щось торохтять між собою, теревенять кропив'янки, які майже зовсім не можуть мовчати, та дикі голуби знай ніжно туркотять. Що йому до того? І він знову засинав.

Ніч подобалася йому куди більше, ніж день. Усе не спить, рухається, живе. Звичайно, й уночі треба бути обережним, а все ж таки тоді набагато безпечніше. Можна вільно гуляти, зустрічаючи знайомих, які теж почувають себе вільніше, ніж удень. Ніч у лісі врочиста й тиха. Щоправда, і вночі інколи чути гучні голоси, але вони тоді й лунають інакше, і справляють не те враження.

Бембі подобалася сова. Хоч вона була й чимала, проте літала статечно, нечутно й легко, як метелик. У неї таке виразне, рішуче, страшенно замислене обличчя і чудові очі. Бембі захоплював їхній твердий, спокійний і сміливий погляд. Він охоче слухав її розмови з матір'ю чи з іншими мешканцями лісу. Він стояв трохи осторонь, ледь ніяковіючи під владним поглядом сови, і не дуже розумів ті премудрощі, про які йшла мова. Але він відчував, що то премудрощі, і тому сповнювався ще більшої поваги до сови. Зненацька сова починала співати: "Гаа-ах! Га-га-га! Гаа-ах!" Це лунало зовсім інакше, ніж пісня дрозда чи іволги, інакше, ніж привітний перегук зозуль, але Бембі любив спів сови, відчуваючи в ньому привабливу таємничість, незбагненну мудрість і загадковий сум.

Був тут ще сич – невеличкий кумедний птах. Хитрий, веселий і дуже допитливий.

"Уй-іік! Уй-іік!"– кричить сич надсадним, пронизливим, сповненим жаху голосом. І здається, ніби він опинився у смертельній небезпеці. Насправді ж у нього чудовий настрій, він шаленіє від радості, коли щастить кого-небудь злякати. "Уй-іік!" – горлає він так, що з півгодини ще котиться лісом луна. А сам потім сидить собі й тихенько сміється – так, що його можна почути, лише стоячи зовсім близько. З часом Бембі здогадався, що сич радіє, коли хтось злякається його або повірить, що з ним трапилося лихо. Відтоді Бембі не минав нагоди, зустрівшись із сичем, спитати з удаваним занепокоєнням:

– З вами нічого не скоїлося?

Або, прикинувшись дуже наполоханим, сказати:

– О, як ви мене налякали!

Сич був страшенно задоволений.

– Так, так, – усміхався він. – Мій голос просто-таки жахливий!

І він наїжачував пір'я, від чого ставав схожим на дуже гарний м'який сірий м'ячик.

Кілька разів були грози. Першого разу це сталося вдень, і що дужче пітьма огортала їхню малу хижку, то дужче боявся Бембі. Здавалося, ніби серед дня раптово спустилася з неба ніч. Крізь ліс, ревучи, пробилась буря, голосно застогнали німі дерева. Бембі затремтів від жаху. Коли ж спалахнула блискавка і вдарив грім, він мало не зомлів: йому здалось, що світ ось-ось розколеться на шматки. Він кинувся слідом за матір'ю, яка стривожено схопилася й побігла крізь хащі. Бембі втратив самовладання. Линула страшенна злива. Ліс начебто спорожнів: усі його мешканці поховалися хто куди. Але вода діставала скрізь, вона проникала навіть крізь найгустіший чагарник.

Та ось блискавиці згасли, їхні вогнисті промені не пробивались більше крізь верховіття дерев. Грім покотився далі. Якийсь час ще було чутно його нарікання, та невдовзі й воно стихло. Дощ почав ущухати. Здавалося, ліс глибоко дихає, підставивши своє зелене тіло під прозорі, прохолодні струмені води. Дощ шумів ще з годину, та ніхто більш не боявся. Страх минувся, дощ змив його.

Ніколи ще Бембі з матір'ю не приходили на луг так рано, як цього вечора. Власне, до вечора було далеко. Сонце ще високо стояло в небі, повітря було свіже, живлюще, і пахло дужче, ніж звичайно. Ліс дзвенів на тисячі голосів, усі його мешканці вийшли зі своїх сховищ і квапилися розповісти одне одному про щойно пережите.

Щоб потрапити на луг, матері з Бембі треба було поминути великого дуба, що стояв аж на узліссі, біля їхньої стежки. На одній гіллячці сиділа білка.

Бембі з білкою були великі приятелі. Колись, під час першої зустрічі, Бембі, побачивши білоччину руду шубку, подумав, що то дуже мале оленятко. Але тоді він був ще зовсім недосвідчений і багато чого не розумів. Білка йому відразу сподобалась. Вона була така ввічлива, привітна, балакуча і вміла так бігати, лазити й стрибати в гіллі дуба, що Бембі дивом дивувався. Розмовляючи, вона невтомно гасала то вгору, то вниз гладеньким стовбуром, неначе це була так собі, дрібниця. Або вмощувалася на задніх лапках на хисткій гілці, спершись на свій пухнастий хвіст і виставивши білі груди, граційно помахувала дрібненькими передніми лапками, похитувала голівкою, поблискувала очицями і за хвилину встигала наговорити силу-силенну жартівливої і цікавої всячини.

Ось і тепер білка миттю почала спускатись донизу такими неймовірними стрибками, що здавалось, вона от-от зірветься й полетить сторчма. Розмахуючи пухнастим рудим хвостом, вона ще згори загукала:

– Добридень! Добридень! Це просто чудово, що ви прийшли!

Бембі з матір'ю спинилися.

Білка спустилась ще нижче гладеньким стовбуром.

– Ну, як ви пережили грозу? – швидко заговорила вона. – Звичайно, я бачу, що у вас все гаразд. А це головне. – Вона знов майнула по стовбуру вгору, промовляючи: – Ні, там унизу для мене ще занадто вогко. Стривайте, я пошукаю собі іншого місця. Ви не заперечуєте? Красно дякую! Я гадаю, що це нам не перешкодить. Звідси теж можна чудово розмовляти. – Бігаючи туди й сюди по гілці, вона вела далі: – Що тут робилося! Шум, тріск, бешкет! Ви не уявляєте собі, як я перелякалася. Забилась у самісінький куток і сиділа тихо-тихо, боялася навіть поворухнутися. Нема гірше, ніж отак сидіти, не сміючи з місця ступити. Ох, думаю, хоч би минулося. Щоправда, моє дерево – найкращий у світі захисток. Що не кажіть, а іншого такого немає. Я знаю тут кожен кущик, тому можете мені повірити. І все ж таки, коли схоплюється таке, як сьогодні, починаєш страшенно хвилюватися.

– Ми йдемо на луг трохи обсохнути на сонці, – сказала мати.

Спершись на свій чудовий хвіст і виставивши білі груди, білка так красномовно тулила до серця передні лапки, що неважко було уявити, як вона хвилювалася.

– О, це чудова думка! – скрикнула білка. – Ви такі розумні! Я завжди кажу, що ви страх розумні!

Вона скочила на вищу гілку.

– Справді, ви не могли придумати нічого кращого, ніж піти зараз на луг! – вже звідти гукнула вона. Потім легким стрибком досягла верховіття дуба. – Мені теж хочеться вгору, до сонця. Я дуже змокла. Хочу дістатися аж на вершечок, – торохтіла вона, не дбаючи про те, слухає її хтось чи ні.

На лузі вони вже застали багато знайомих. Там був і заєць зі своєю родиною, і тітка Ена з дітьми, й чимало інших їхніх друзів. Сьогодні Бембі знову побачив батьків. Вони повільно вийшли з лісу з двох боків, а потім з'явився ще й третій. Зберігаючи відстань, вони так само поволі пішли понад узліссям, ні на кого не звертаючи уваги й навіть між собою не розмовляючи. Бембі дивився на них з шанобливим захопленням.

Потім Бембі розмовляв з Фаліною, Гобо й ще з кількома оленятами. Він запропонував трохи погратись. Усі погодились, і вони почали кружляти по лузі. Фаліна була  невгамовніша з усіх – весела, спритна, щедра на витівки. А ось Гобо скоро втомився. Коли була гроза, в нього заболіло серце, і біль ще й досі не минувся. Гобо взагалі був хворобливий, але Бембі любив його за добрість. Щоправда, Гобо завжди був трохи сумний, але намагався не показувати цього.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова