Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Алан Мілн

Вінні-Пух та його друзі

Переклад українською – Леонід Солонько
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Борис Діодоров

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   

ПРИГОДА ДВАНАДЦЯТА,
У якій до лісу приходить Тигра і снідає

Вінні-Пух зненацька прокинувся серед ночі й насторожився. Потому він скотився з ліжка, засвітив свічку і почалапав через усю кімнату до свого буфета – перевірити, чи ніхто не добирається до меду. Але там нікого не було, і він, заспокоєний, повернувся назад, дмухнувши, загасив свічку й ліг спати. Але нараз він знову почув той самий звук, який його розбуркав і насторожив.

– То ти, Пацю? – спитав він.

Але то був не Паць.

– Заходь, Крістофере Робіне! – сказав Пух.

Але Крістофер Робін не зайшов.

– Завтра розкажеш, Іа, – сказав Пух сонним голосом.

Але шум не вщухав.

– ВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИ, – казав Невідомо Хто, і Пух раптом відчув, що йому, між іншим, перехотілося спати.

"Що ж то таке? – подумав він, – У нашому Лісі буває дуже багато різних звуків, але цей якийсь дивний. Це й не гарчання, і не скавчання, і не нявчання... Це навіть не той звук, який робиш перед тим, як прочитати уголос вірша. Це якийсь незнайомий шум, і шумить якийсь невідомий звір. А головне, він шумить під моїми дверима. Мабуть, доведеться встати та попросити, щоб він перестав.

Вінні-Пух вибрався з ліжка й відчинив двері:

– Привіт! – сказав Пух, звертаючись Невідомо до Кого.

– Привіт! – сказав Невідомо Хто.

– Ти ба! – сказав Пух. – Привіт!

– Привіт!

– А-а, то це ти! – сказав Пух. – Привіт!

– Привіт! – сказав Чужий Звір, дивуючись, доки триватиме цей обмін привітами.

Пух намірився був сказати "Привіт!" учетверте, але подумав, що не варто, і натомість він запитав:

– А хто там?

– Я, – відповів голос.

– Ти ба! – сказав Пух. – Тоді заходь.

Невідомо Хто увійшов, і при світлі свічки Він та Пух вирячилися одне на одного.

Вінні-Пух та його друзі

– Я – Пух, – сказав Пух.

– А я – Тигра, – сказав Тигра.

– Ти ба! – сказав Пух, бо він ще ніколи не зустрічав таких звірів. – А Крістофер Робін знає про тебе?

– Звісно, що знає! – сказав Тигра.

– Ну, – сказав Пух, – зараз уже перевалило за північ, і це найкращий час, щоб лягти спати. А вранці на сніданок у нас буде мед. Тигри люблять мед?

– Тигри все люблять! – весело сказав Тигра.

– Тоді, якщо вони люблять спати на підлозі, я піду знову ляжу в ліжко, – сказав Пух, – а зранку ми візьмемося за справи. На добраніч! – і він ліг у ліжко й хутенько заснув.

А вранці, прокинувшись, перше, що він побачив, був Тигра, який сидів на підлозі й видивлявся сам на себе у дзеркало.

– Доброго ранку! – сказав Пух.

– Доброго ранку! – сказав Тигра. – Диви, тут є ще хтось такий – точнісінько такий, як я. А я думав, я тут один такий.

Вінні-Пух та його друзі

Пух вибрався з ліжка й почав пояснювати Тигрі, що таке дзеркало, але тільки він дійшов до найцікавішого, Тигра сказав:

– Хвилинку, пробач, але отам хтось лізе на твій стіл. – Потому, голосно прогарчавши "варриварриварриварриварри", він плигнув до столу, схопив скатертину за край, стягнув її на підлогу, тричі загорнувся в неї, перекотився в протилежний куток кімнати і після запеклої боротьби вистромив голову назовні й весело сказав:

– Ну, хто переміг? Я?

– Це моя скатертина, – сказав Пух і почав розгортати Тигру.

– А я думав, хто ж це такий? – сказав Тигра.

– Її стелять на стіл, а тоді на неї все ставлять.

Пух простелив скатертину на стіл, поставив на неї великий горщик меду, і вони сіли снідати. І щойно вони сіли, Тигра набрав повен рот меду... й подивився на стелю, схиливши голову набік... А далі він заплямкав – і то було здивоване плямкання, задумливе плямкання, – плямкання, яке означало: "Цікаво, що ж це мені дали?.." А після цього він сказав дуже рішучим голосом:

– Тигри не люблять меду!

– Ой-ой-ой! – сказав Пух, намагаючись показати, що це його страшенно засмутило. – А я гадав, вони люблять усе.

– Усе, крім меду, – сказав Тигра.

Вінні-Пух та його друзі

Правду кажучи. Пух не тільки не засмутився, а навіть зрадів і чимшвидше сказав, що, тільки-но він покінчить зі своїм сніданком, він поведе Тигру в гості до Паця, і там Тигра зможе пригоститися Пацевими жолудями.

– Дякую, Пуше, – сказав Тигра, – бо саме жолуді Тигри й люблять понад усе на світі!

І ось після сніданку вони подалися в гості до Паця, і дорогою Пух пояснив, що Паць – Дуже Маленьке Створіння, яке не любить, коли на нього наскакують, так що він, Пух, просить Тигру не дуже розскакуватися для першого знайомства. А Тигра, який цілу дорогу то ховався за дерева, то зненацька вискакував із засідки, намагаючись упіймати Пухову тінь, відповідав, що Тигри наскакують тільки до сніданку, але варто їм з'їсти жменьку жолудів, і вони враз стають Тихі й Страшенно Ввічливі. Отак розмовляючи, вони непомітно підійшли до Пацевої хатки й постукали у двері.

– Привіт, Пуше, – сказав Паць.

– Привіт, Пацику. Оце ось – Тигра.

– Ой! Сп-сп-спрравді? – сказав Паць, задкуючи до протилежного кінця столу. – А я думав, що Тигри не такі великі.

– Хе! – сказав Тигра. – Ти ще не бачив великих.

– Вони люблять жолуді, – сказав Пух. – Заради них ми й прийшли, бо бідолашний Тигра досі ще зовсім нічого не снідав.

Паць підсунув полумисок із жолудями до Тигри й сказав:

– Пригощайтесь, будь ласка.

А сам щільніше присунувся до Пуха й, відчувши себе так значно хоробрішим, сказав майже безтурботним голосом:

– То ти, значиться, Тигра? Гай-гай!..

Але Тигра нічого не відповів, бо рот у нього був ущерть напханий жолудями.

Він довго й голосно жував, а тоді сказав:

– Мимли не мюмлять момумів.

А коли Пух із Пацем спитали: "Що, що?" – він сказав: "Мимачте меме", – й прожогом вискочив із хатки.

Майже тієї ж миті він повернувся назад і впевненим голосом пояснив:

– Тигри не люблять жолудів!

– Але ж ти казав, вони люблять усе, крім меду, – сказав Пух.

– Усе, крім меду та жолудів, – заявив Тигра.

Почувши це, Пух сказав:

– А-а, ясно!

А Паць, який досить-таки зрадів, що Тигри не люблять жолудів, спитав:

– То, може, вони люблять будяки?

– Будяки? – сказав Тигра. – О, будяки Тигри справді люблять понад усе на світі!

– Тоді ходімо в гості до Іа, – запропонував Паць.

І всі троє негайно рушили далі шукати сніданку Тигрі. Вони йшли, йшли і йшли і нарешті прийшли в той закуток Лісу, де пасся Іа.

– Привіт, Іа! – сказав Пух. – Оце ось – Тигра.

Іа обійшов навколо Тигри з одного боку, потім повернувся й обдивився його з другого боку.

– Як, ви сказали, оце ось зветься? – спитав він.

– Тигра.

– Угу, – сказав Іа.

– Він щойно прийшов сюди, – пояснив Паць.

– Угу, – ще раз сказав Іа.

Він довго-довго розмірковував, а тоді додав:

– А коли він піде звідси?

Пух став пояснювати, що Тигра – великий друг Крістофера Робіна і що він прийшов у Ліс назавжди; а Паць пояснював Тигрі, що він, тобто Тигра, не повинен ображатися на те, що сказав Іа, бо він, тобто Іа, завжди такий понурий; а Іа-Іа пояснював Пацеві, що – навпаки – сьогоднішнього ранку він надзвичайно веселий; а Тигра всім пояснював, що він досі ще не снідав.

– Тут, певне, щось знайдеться для нього, – сказав Пух. – Тигри завжди їдять будяки – через те ми й прийшли до тебе в гості, Іа.

– Красненько дякую за увагу, Пуше.

– Ой Іа, я не хотів сказати, що ми не хотіли тебе бачити...

– Ясно, ясно. Але ваш новий смугастий друг, він, цілком зрозуміло, хоче поснідати. Як, ви сказали, його звати?

– Тигра.

– Ну, ходімо зі мною, Тигро.

Вінні-Пух та його друзі

Іа підвів Тигру до найколючішого будяка й показав на нього копитом.

– Цей кущик я беріг до свого Дня Народження, – сказав він. – Але, зрештою, що таке день народження? Сьогодні він є, а завтра – нема. Пригощайся, будь ласка, Тигро.

Тигра подякував і насторожено зиркнув на Пуха.

– Оце такі будяки? – пошепки спитав він.

– Точно такі, – сказав Пух.

– Ті самі, які Тигри люблять понад усе на світі?

– Саме ті, – сказав Пух.

– Зрозуміло, – сказав Тигра і відкусив найбільшу гілку й голосно захрумтів.

– Ой! – раптом скрикнув Тигра. Він сів на землю й засунув лапу в рота.

– Що трапилося? – запитав його Пух.

– Пече! – пробурмотів Тигра. – Тигри не люблять будяків.

– Тоді навіщо було псувати такий чудовий кущ? – суворим голосом запитав Іа-Іа.

– Але ж ти сам, Тигро, казав, – почав Пух, – що Тигри люблять усе, крім меду та жолудів.

– І будяків! – крикнув Тигра, який тепер бігав, висолопивши язика, й робив коло за колом. Пух сумно подивився на нього.

– Що ж нам робити? – спитав він Паця.

Паць знав, що робити. Не вагаючись ані хвильки, він сказав, що треба йти до Крістофера Робіна.

– Ви знайдете його в Кенги, – сказав Іа.

– Тигро, – покликав Пух. – Іди-но сюди! Ми зараз підемо до Кенги. У неї вже напевне знайдеться для тебе ціла купа сніданків.

Тигра докінчив останнє коло й підбіг до Пуха.

– Пече! – пояснив він, широко й привітно усміхаючись. – Гайда! – і побіг першим. Пух та Паць повільно почалапали за ним.

Дорогою Паць мовчав, бо не міг придумати, про що поговорити, а Пух також мовчав, бо він саме обдумував нову пісню. І коли він її добре обдумав, то заспівав:

Наш маленький Тигра –
Бідолашний Тигра.
Ох, ну чим йому допомогти?
Він не їсть нічого!
Хто ж не їсть нічого –
Той не може, звісно, і рости.
Він не любить меду
(Жах – не любить меду!),
Ані жолудів.
Пожувавши трохи
Кущ чортополоху,
Тигра ледве-ледве не зомлів.
Наш маленький Тигра –
Бідолашний Тигра.
Чим же нам йому допомогти?
Він не їсть нічого
Нашого, смачного,
А йому ще ж треба підрости!

– Він уже й так дуже великий, – сказав Паць.

– Правду кажучи, він ще не дуже великий.

– Може, й так, але він ЗДАЄТЬСЯ дуже великим. Просто велетенським.

Пух, почувши це, глибоко замислився і пробурмотів сам до себе:

Скільки в Тигрі кілограмів,
Літрів, метрів і бананів?
Го-го-го...
Та в той час, як він плигає,
Він велетнем виглядає!
Го-го-го!!!

– От і весь віршик, – сказав він. – Тобі подобається, Пацю?

– Усе, окрім літрів та бананів, – сказав Паць. – По-моєму, вони там ні до чого.

– А їм обов'язково закортіло стати обабіч метрів, – пояснив Пух, – от я й пустив їх туди. Між іншим, це найкращий спосіб складати вірші – дозволяти словам ставати там, де вони хочуть.

– Справді? А я й не знав, – сказав Паць.

Тигра увесь цей час весело вистрибував попереду, раз по раз вертаючись назад, аби запитати: "Сюди йти?.." Та ось нарешті показалася хатка Кенги. Біля хатки стояв Крістофер Робін. Тигра щодуху помчав до нього.

– Ага, ось ти й прибіг, Тигро! – сказав Крістофер Робін. – Я знав, що ти десь гасаєш.

– А я стільки всього знайшов у Лісі! – похвалився Тигра. – І пух знайшов, і пацю знайшов, і якесь іа знайшов. Тільки сніданку не знайшов.

Пух та Паць підійшли до Крістофера Робіна, міцно обнялися-привіталися і пояснили в чому справа.

– Ти, мабуть, знаєш, що люблять Тигри? – спитав Пух.

– Якщо я дуже постараюся, то, мабуть, згадаю, – сказав Крістофер Робін. – Але мені здається, Тигра сам знає.

– Звісно, знаю, – сказав Тигра. – Тигри люблять усе на світі, окрім меду, жолудів та ще... як звуться оті пекучки?

– Будяки.

– Еге, та ще окрім них.

– Ну, що ж, і то добре. Кенга знайде тобі щось поснідати.

Вони зайшли в хатку до Кенги, і коли Крихітка Ру сказав:

"Привіт, Пуше" і "Привіт, Пацю (по одному разу) і "Привіт, Тигро" (двічі, бо так він ще ніколи не вітався й, до того ж це звучало досить кумедно), – вони пояснили Кензі, чого прийшли, і Кенга дуже лагідно й ніжно сказала:

– Ну що ж, любий Тигро, зазирни в мій буфет і подивися, що тобі припаде до душі.

Кенга одразу збагнула, що хоч Тигра й здається великим, але він так само, як і її Крихітка Ру, потребує ласки й турботи.

– А мені теж можна зазирнути? – спитав Пух, який уже став почувати себе трохи ОДИНАДЦЯТИГОДИННО, й, діставши дозвіл, розшукав у буфеті невеличку бляшанку згущеного молока. Мабуть, щось йому підказало, що Тигри не люблять згущеного молока, тому він нишком потягнув бляшанку в тихий куток, де йому ніхто не заважатиме їсти, та й почав собі підкріплятися.

Вінні-Пух та його друзі

А Тигра? Що довше він тицяв свого носа і лапи то в одну, то в іншу банку, тим більше знаходив речей, яких Тигри не люблять. І коли він перекопирсав увесь буфет і знайшов усе, що там було, але не знайшов нічого собі до смаку, він спитав Кенгу:

– Що ж тепер буде?

Але Кенга, Крістофер Робін та Паць у цей час обступили Крихітку Ру, умовляючи його випити риб'ячий жир. І Ру казав: "А може, не треба?", а Кенга казала: "Та як же, серденько Ру, згадай, ЩО ти мені обіцяв".

– А що то таке? – пошепки спитав Тигра Паця.

– То йому дають Здоров'ячі Ліки, – пояснив Паць. – А він їх страшенно не любить.

Тигра підійшов ближче й перехилився над спинкою стільчика Крихітки Ру. Раптом він вистромив язика, і почулося голосне "буль-буль!"

Кенга з несподіванки підскочила, скрикнула "ой!" і вихопила ложку якраз у ту мить, коли вона зникала в Тигриній пащі. Ложку вона врятувала, але риб'ячий жир щез.

– Хіба ж так можна, серденько Тигро! – сказала Кенга.

– Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! Він випив мої ліки! – захоплено заспівав Крихітка Ру.

А Тигра подивився на стелю, потім заплющив очі, і язик йому сам по собі заходився облизувати губи на той випадок, якщо там щось залишилося. А ще трохи згодом його писок осяяла щаслива, вдоволена усмішка, і він сказав:

– Оце таки справді те, що Тигри люблять понад усе на світі!..

Тепер нас не здивує, що Тигра назавжди зостався жити в хатці Кенги і щодня пив риб'ячий жир на сніданок, обід та вечерю. Лиш іноді, коли Кенга вважала, що йому слід зміцніти, він замість ліків з'їдав після жиру ложечку-другу манної каші, якою годували Крихітку Ру.

Вінні-Пух та його друзі

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15    16    17    18    19    20   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова