Шотландська народна казка

Там Лін

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Р.Столяров

Прекрасна Дженет жила в замку свого батька, славетного графа Марча.

Разом з іншими дівчатами вона проводила дні у високій башті замку – там вони шили і вишивали шовкові шати.

Тільки Дженет не дуже уважно стежила, щоб шов у неї виходив прямий і рівний. Вона більше любила дивитися у віконце.

А за вікном виднілися дерева Картехогського лісу. Казали, що в цьому лісі полюють лицарі королеви ельфів. І горе тій дівчині, що піде гуляти туди і зустріне одного з них!

Але Дженет не хотіла слухати. І одного разу вона втекла з замку і опинилася у Картехогському лісі.

У лісі Дженет побачила білого коня, прив'язаного до дерева. Кінь був біліший за молоко, а збруя на ньому виблискувала чистим золотом.

Дженет пішла далі і вийшла на галявину, всіяну чудовими трояндами. Щойно вона зірвала одну з них, білу троянду,

як перед нею раптом виник незнайомий юнак.

– Навіщо ти прийшла до Картехогського лісу, прекрасна Дженет? – запитав він. – І як ти насмілилися зірвати білу троянду без мого дозволу?

– Де хочу, там і рву квіти! – відповіла Дженет. – А просити в тебе дозволу і не збираюся!

Почувши таку зухвалу відповідь, юнак розсміявся, від чого всі сім дзвіночків на його поясі весело задзвеніли.

Потім він зірвав червону троянду і, простягнувши її Дженет, сказав:

– Не сердься, я пожартував. Для такої гарної дівчини я б не пошкодував навіть усіх троянд Картехогського лісу.

Цілий день Дженет і Там Лін – так звали юнака – гуляли лісом і танцювали на зелених галявинах під чарівну музику лісових ельфів.

Коли сонце стало хилитися до заходу, Дженет попрощалася з Там Ліном і поспішила додому.

Вона хотіла потрапити до замку до того, як батько помітить її відсутність, тому всю дорогу бігла і дуже втомилася.

Коли вона, бліда та стомлена, увійшла у великі ворота замку, придворні дами, які грали у дворі в м'яч, запитали її:

– Що трапилося з тобою в лісі, люба Дженет, чому ти така захекана й бліда?

Але Дженет їм нічого не відповіла.

Другого дня придворні дами грали у великій залі в шахи, а дівчата шили. Проте Дженет не було серед них.

Вона залишилася сама у своїй кімнаті і, замислившись, дивилася у вікно. Вона і не помітила, як до неї увійшов старий лорд, друг її батька, славетного графа Марча.

– Чого ти сумуєш, прекрасна Дженет? Може ти побачила в лісі лицаря королеви ельфів?

– Ах, облиште мене! – розсердилася Дженет. Однак серцем вона відчувала, що старий лорд правий. Горе тій дівчині, що полюбить лицаря із зеленої країни ельфів!

Але Дженет не хотіла думати про це і одного разу знову втекла до лісу. Вона довго блукала лісом, але так і не зустріла ні білого коня, ні його молодого господаря.

Вона хотіла вже йти додому і зірвала зелену гілку, щоб забрати її з собою на згадку, як раптом перед нею, наче з-під землі, виник Там Лін.

– Скажи мені, Там Ліне, – кинулася до нього Дженет, – чи ти насправді лицар королеви ельфів?

– Так мене називають, – відповів Там Лін, – але я народився і виріс серед людей. – Мене виховував мій дід, граф Роксбургський. Батьки мої померли, і я жив у його замку.

Одного разу, коли ми полювали в цьому лісі, з півночі налетів злий вітер. Граф Роксбургський зі своїм почетом поскакав додому,

а мене здолав якийсь дивний сон, і я впав з коня.

Прокинувся я вже в країні ельфів – це їхня королева чарами наслала на нас злий вітер, щоб забрати мене до зелених пагорбів, у Країну Вічної Юності.

Там завжди весело і тепло. Я там у великій пошані. Але якби ти знала, Дженет, як мені хочеться зруйнувати ці чари і повернутися до людей!

– Я допоможу тобі, якщо хочеш! – вигукнула Дженет.

Замість відповіді Там Лін ніжно взяв її руку.

– Звільнити мене дуже важко. Чи наважишся ти, люба Дженет? – І він розповів їй, що треба зробити.

Цієї ночі Дженет знову опинилася в лісі. Їй було так страшно! Голосно ухкали сови, тривожно шаруділо листя під чиїмись невідомими кроками, спалахували й гасли блукаючі вогники. Дженет зупинилася біля перехрестя чотирьох доріг – так наказав їй Там Лін.

Довго їй чекати не довелося. Ось на одній з доріг з'явилися лицарі королеви ельфів на вороних конях.

Дженет, не ворухнувшись, пропустила їх.

Потім проскакали вершники на буланих конях.

І, нарешті, з'явилася сама королева ельфів в оточенні лицарів на білих конях. Там Лін був серед них. Щоб Дженет упізнала його, він зняв із руки рукавичку.

Дженет підійшла до нього, взяла його коня за золоту вуздечку і вирвала з рук Там Ліна повід.

Щойно вона відняла у нього повід, Там Лін упав з коня, і королева ельфів вигукнула:

– Вірного Там Ліна викрали!

Але Дженет не злякалася. Вона міцно обійняла Там Ліна.

Тоді королева прошепотіла закляття, і Там Лін перетворився на Холодну Змію. Але Дженет тільки міцніше притиснула Там Ліна до серця.

Королева промовила нове заклинання, і Холодна Змія перетворилася на розпечене залізо. З очей Дженет потекли сльози, так їй було боляче, але вона не випустила з рук розпечене залізо, зачарованого Там Ліна.

Розсердившись, королева крикнула:

– Бути йому Страшним Драконом!

І ось в обіймах бідної Дженет виявився Страшний Дракон. Гострі кігті його рвали її сукню, слизька луска боляче колола пальці, з ніздрів його виривалося полум'я. Але Дженет ніби не відчувала болю й тільки міцніше притискала до грудей страшне чудовисько.

Тоді королева ельфів зрозуміла, що Там Лін втрачений для неї назавжди, і повернула йому колишній вигляд.

– Прощавай, Там Ліне! Прощавай! – сказала вона. – Накращого лицаря втратила країна ельфів. Якби я вчора знала те, про що дізналася сьогодні, я б перетворила твоє ніжне серце на камінь!

І з цими словами королева ельфів та її вірні лицарі на білих конях зникли у зеленому лісі. А прекрасна Дженет взяла Там Ліна за руку і відвела його до замку свого батька, славетного графа Марча.