Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


М.К.Лопес

Старенькі з парасольками

Старенькі з парасольками

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Півоваров

У гущавині лісу

Старенькі з парасольками

У гущавині лісу, серед високих сосен, кедрів і квітучих дерев махагуа загубився маленький білий будиночок. Трава та папороть підступили до самого порога, доріжки зовсім заросли... Будиночок тепер стоїть занедбаний, порожній, вікна та двері його зачинені. І лише барвистий прапорець на даху нагадує про ті часи, коли тут жили господині будинку — семеро стареньких бабусь, сім сестер.

А колись селяни з сусідніх сел часто бачили, як старенькі гуляли по лісу. І яка б не була погода - дощ або сонце, — сестри виходили з дому кожна під своєю парасолькою. В одної сестри парасолька була жовта, в другої — червона, у третьої — блакитна, у четвертої — фіолетова, у п'ятої — синя, в шостої — зелена, а в сьомої - помаранчева.

Іноді траплялося, що старенькі вирушали за покупками в найближче село. Йшли вони одна за одною: попереду — старенька з жовтою парасолькою, за нею — з червоною, а остання йшла з помаранчевою парасолькою. Скільки їм було років, ніхто достеменно не знав. Навіть наймолодша сестра була дуже стара.

Проте як звали сестер, добре знали не тільки в найближчому селі, але і далеко-далеко від лісу. Знали і яке в кожної бабусі улюблене заняття. І називали їх не тільки по іменах, а ще й так:

Олехандра — Згадуюча,

Беатриса — Замріяна,

Вероніка — Садівниця,

Габріела — Цілітелька,

Доміан — Казкарка,

Гедвіга — Вишивальниця,

Жанета — Скликаюча Птахів.

А тепер ми розповімо про кожну з сестер.

Старенькі з парасольками

Олехандра — Згадуюча

Старенькі з парасольками

Наче осіннє листя, шаруділо жовте плаття Олехандри. Бабуся тихенько дріботіла по доріжці. І, здавалося, зустрічний вітер відганяв її думки назад, до минулого. Дивилася Олехандра на квіти, на траву, на дерева, а бачила те, що було в давні часи. І що найдивніше: старенька могла не тільки згадувати. Вона могла вирушити у минуле.

Поряд з білим домом сестер тінь вічнозеленого дерева махагуа ховала старовинну карету. Розповідають, ніби колись вона належала прадідові бабусь. Але вже давно колеса карети поламалися, та й сама карета розвалилася, майже вросла в землю, покрилася павутинням, а папороті обплели її величезним листям.

Але... варто Олехандрі сісти в карету, як павутиння негайно зникало, і карета піднімалася на високі колеса. Старий оксамит сидіння знов ставав яскраво-блакитним. Як у колишні часи, виблискуючи золотом, карета легко котилася лісовою дорогою.

А в самому лісі в цей час відбувалися дивовижні речі: одні дороги заростали деревами, а інші з'являлися там, де ще хвилину тому була непрохідна гущавина. Одні дерева ставали нижче за травинки, а інші в ту ж мить виростали і тяглися своїми величезними гілками до неба і сонця.

Казна-звідки серед дерев з'являлися будинки та відразу ж зникали. Ці дива відбувалися тому, що Олехандра весь час згадувала: то одне згадає, то інше.

Старенькі з парасольками

Одного разу бачили, як проїжджала старовинна карета, а в ній сиділа не теперішня Олехандра, а зовсім молода. Не тільки все змінювалося на її шляху, але і сама Олехандра розквітала. У кареті сиділа дівчинка з кучерявим волоссям і рум'яними щоками... Це думки Олехандри повернулися до минулого — вона побачила себе маленькою дівчинкою, рум'яною дівчиною в золотій кареті.

Після лісових прогулянок Олехандра повертала карету на старе місце. І тоді знов зникала золота обшивка, блакитний оксамит сидіння втрачав свій блиск, а павутиння і папороть знову обмотували карету.

Вечорами Олехандра не пропускала нагоди посидіти з сестрами на ґаночку, помилуватися рожевим заходом і поговорити про минуле.

І тоді спогади Олехандри перепліталися з мрією — так само густо, як у чистому повітрі розлогі гілки дерева махагуа. Найбільше такі вечори любила інша сестра - Беатриса.

І коли Олехандра розмовляла з Беатрисою, важко було зрозуміти: вони згадують або мріють.

Старенькі з парасольками

Беатриса — Замріяна

Старенькі з парасольками

Той, хто бачив Беатрису, розповідає, що вона зберегла красу навіть в старості. Одягалася Беатриса в усе червоне, і погляд її чорних очей, здавалося, був спрямований на щось нікому не видиме, далеке. Вона повільно ходила і часто несподівано зупинялася, широко розкривши величезні очі. Ось тоді перед її поглядом виникали чудові картини.

Одного разу, коли Беатриса йшла берегом озера Байаха, вона подивилася на небо і побачила, як у променях сонця виплив човен. В ньому сидів юнак і правив запряженими птахами — томекінами та кенарами. Човен низько пронісся над озером та берегом і, ледь не зачепивши Беатрису, швидко зник.

А ще ось що розповідають: біля самого будинку стареньких впала з дерева гілка. Звичайна гілка. Беатриса тут же подумала: добре, якби вона пустила коріння. І що ж? На очах у сестер гілка вкоренилася і перетворилася на дерево з широким листям. А в листі залунала тиха пісня.

Про що тільки не мріяла Беатриса! Трохи подалі від дому, серед кедрів, вона уявила собі білу чашу. І тут же серед зеленої гущавини виникла мармурова біла чаша, з якої забив високий фонтан.

Коли Беатриса переставала мріяти, чудеса негайно зникали. І розповідають, що якщо вона раптом закривала очі, то на небі і на землі ставало темно, як вночі.

Старенькі з парасольками

Вероніка — Садівниця

Старенькі з парасольками

Вероніка була старенька весела і лагідна. Одягнена у все блакитне, вона виходила з дому і поспішала до саду, до квітів. Разом із квітами Вероніка раділа чистому небу і яскравому сонцю.

Довгими годинами вона працювала в саду: поливала квіти, садила насіння, підстригала кущі та дерева. Вероніка милувалася, як протягом дня змінювали своє забарвлення квіти махагуа, або ж квітка-метелик. Вона запевняла своїх сестер, що від цієї дивної квітки надходить аромат самої Куби: і пахне він трохи морем, трохи водоростями, трохи пальмою і ще здоровою, щойно скупаною дитиною.

Сад у Вероніки був чудовий. Тут можна було побачити білі лілеї і рожеві гортензії, червоні жоржини і герань з бронзово-жовтим листям, запашні олеандри і польові гвоздики. Назви квітів звучали, як музика. Послухайте: коральї, вікарії, альбааки, вегонії та нічні галани, флямбояни, кахігали і аралії. А ще високо піднімали голови жовті соняшники. Ви, звичайно, їх добре знаєте. Словом, в саду у Вероніки зростали всі квіти, які тільки є на світі.

Коли Вероніка приходила до саду, квіти вітали її, то розкриваючи, то збираючи свої пелюстки. Наспівували їй тихі пісні. Вероніка відмінно їх чула і розуміла.

Вона називала їх жартівливими іменами. Квіти сміялися. І навіть пустували: кропили свою садівниця росою з ніг до голови.

Але найдивовижніше: розповідають, ніби іноді Вероніка прокидалася в крапельках світлої роси.

Звичайно, це були витівки квітів. Але як їм вдавалося забратися в будинок, ніхто сказати не міг.

Габріела — Цілітелька

Старенькі з парасольками

Найрум'янішою з усіх семи сестер-бабусь була, звичайно, Габріела. Габріела сама ніколи не хворіла і не могла припустити, щоб хтось застудився, кашляв і шморгав. Та що там застуда! Проти будь-якої хвороби у Габріели завжди були в запасі тисячі цілющих засобів. Якщо раптом в якогось малюка, який гуляв з Доміаною, починав боліти зуб, Габріела давала йому пожувати кульку з листя королівського ітаму, а до щоки прикладала лист шавлії.

Габріела зналася на лікарських травах, які сама назбирала у лісі. Кожен міг до неї звернутися по допомогу, і нікому Габріела не відмовляла.

Прекрасним цілющим засобом був смачний морс. Габріела готувала свій чудодійний напій з настоянки дикої гуїри. Туди ж додавала бджолиного меду, листя евкаліпту і махагуа, пагони молодого очерету разом з розмарином та ще мандарини з коричневим цукром. В цілому світі не знайти кращого засобу від кашлю.

Кожного дня у своїй незмінній фіолетовій сукні Габріела ходила від селища до селища і допомагала хворим. Немає потреби говорити, що дорослі і діти з радістю зустрічали Габріелу.

Але все ж таки най, най, найцілющий засіб, який Габріела рекомендувала всім, — це сонце, вода та гімнастика.

Сама Габріела піднімалася з першими променями сонця і ніколи не забувала робити ранкову гімнастику.

Доміан — Казкарка

Старенькі з парасольками

Доміана! Доміан, до тебе прийшли! — Цей крик лунав щоранку в білому будиночку семи бабусь.

У дверях з'являлася Доміан в синьому платті. А біля порога на неї вже чекали діти.

— Тітонька Доміан, — просили вони, — розкажіть про птаха, який любить танцювати.

— Ні, про колібрі, яка живе всередині лимона.

— Ні, казки в'єтнамських хлопців...

І ще про різне запитували в тітоньки Доміан.

Разом з дітьми тітонька Доміан сідала в тіні дерева і починала розповідати. А казок вона знала безліч, напевно, не менше, ніж листя на дереві, під яким вони сиділи...

Коли ж Доміан помічала, що дітям хочеться пограти, пострибати, вона видувала соломинкою мильні бульбашки, та такі, які не лускали в повітрі. Хлопці гралися ними, як прозорими м'ячами. Потім всі йшли до лісового струмка. Доміан робила з паперу кораблики. Діти пускали їх на воду. А струмок поспішав до моря. І кораблі на очах у дітей виростали, ставали справжніми. На щоглах у них майорів кубинський прапор. Кораблі допливали до моря і пливли далі, далі — по морях і океанах всього світу.

Діти ходили з Доміан по лісу і дуже часто разом співали.

Доміан сама вигадувала слова пісень. В цій пісні говорилося, що вона любить всіх дітей землі, якого б кольору не була б в них шкіра — чорна чи біла, — любить, коли діти сміються, грають. Так, всіх дітей любила Доміан.

Гедвіга — Вишивальниця

Старенькі з парасольками

Щоб одразу впізнати Гедвігу, запам'ятайте: вона єдина з сестер була в окулярах. Гедвіга носила зелену сукню, гаптовану квітами і травами.

Вона шила сукні і собі і сестрам. Але найбільше любила вишивати.

З ранку Гедвіга зручніше всідалася на вербовий стілець, брала в руки п'яльця і починала вишивати. Але вона не просто вишивала: квіти, вишиті майстерною рукою, оживали, ставали запашними, а вранці сяяли росою. Вона вишивала спогади Олехандри, мрії Беатриси, квіти Вероніки, іграшки для дітей Доміани, птахів Жанети і цілющі трави Габріели.

Одного разу в будинку сестер сталося таке диво. Гедвіга вишивала метелика. Коли вона закінчила своє вишивання, метелик замахав золотими крильцями і полетів.

І досі метелик пурхає в лісі. Вчені-мандрівники мріють спіймати і описати метелика Гедвіги.

І тільки діти з сусіднього села добре знають і люблять його. Золотокрилий метелик сам іноді прилітає з лісу, щоб пограти і покружляти разом з дітьми.

Старенькі з парасольками

Жанета — Скликаюча Птахів

Старенькі з парасольками

Про те, що старенька Жанета вийшла з дому, відразу ставало відомо. Галас зчиняли птахи, що жили на деревах поруч з будинком.

Жанета виходила в помаранчевій сукні. Птахи давно вже на неї чекали і тепер навперебій вітали ранковою веселою піснею.

Вранці дзвінкіше за будь-якого будильника птахи проганяли сон Жанети своїм співом. Вони вважали свої пісні важливою і почесною справою.

Птахи поділили весь тиждень так: у понеділок будили Жанету дрозди, у вівторок — гірські жайворонки, у середу — томекіни, у четвер — кенари, у п'ятницю — маїти, в суботу — щиглики, а в неділю дзвінкою піснею заливалися солов'ї.

Жанета віталася з ними. Вона добре розуміла пташину мову, і сама вміла наслідувати голосам всіх птахів. Коли вона воркувала голубиною, то голуби злетілися до неї зграями з різних кінців лісу. А коли цвірінькала гороб'ячою, то летіли горобці, цілі хмари горобців. І так з усіма птахами. Коли Жанета окликала їх, пернаті мешканці лісу відразу ж прилітали до неї — їх було так багато, що навіть небо темніло.

На прогулянках по лісу Жанету супроводжували шість королівських павичів. Вони дуже пишалися такою честю і розпускали хвости широким різнобарвним віялом.

Коли вона йшла по лісу, всі птахи лісу об'єднувалися в дружній хор. Вони співали для Жанети. Тоді по всьому лісу раптом виростала блакитна трава, блакитна, як небо.

І кожен, хто був у той момент у лісі, відчував себе надзвичайно легко і весело.

Як зникли старенькі

От ми й познайомилися з усіма сімома дивовижними сестрами. Тільки тепер вони не живуть в лісовому будиночку. Старенькі зникли.

Старенькі з парасольками

Розповідають, що сталося це так. Одного разу сестри вийшли з будинку, розкрили свої парасольки: Олехандра — жовту, Беатриса — червону, Вероніка — блакитну, Габріела — фіолетову, Доміан — синю, Гедвіга — зелену, Жанета — помаранчеву.

Старенькі з парасольками

Йшли вони одна за одною по дорозі, що вела в сусіднє село. Ще з ранку було вітряно. А потім вітер посилився, перетворився у справжній ураган. Він підхопив бабусь з їхніми парасольками і поніс вгору. Так, старенькі піднімалися все вище й вище.

Тільки вітер незабаром ущух. Засвітило сонце. І старенькі сестри, тримаючись за парасольки, м'яко опустилися на пухнасту хмару. А від їхніх парасольок на небі раптом спалахнула семибарвна веселка.

В лісі одразу ж голосно-голосно заспівали птахи. І хоча вітер зовсім ущух, дерево махагуа, під яким любили сидіти і мріяти старенькі, покачало зеленими гілками. З трави піднялися і закружляли різнобарвні метелики. А квіти то збирали, то розпускали свої пелюстки. Напевно, і птахи, і метелики, і квіти, і дерево махагуа прощалися з дивовижними сестрами.

А потім старенькі скинули парасольки униз, на землю. Може, вони вирішили, що парасольки їм більше не потрібні? Наче кольорові парашути, парасольки опустилися на землю.

У сусідньому з лісом селі кажуть, ніби старенькі не дарма залишили свої барвисті парасольки. Для інших залишили, щоб той, хто захотів піднятися в небо, міг би ними скористатися.

Але парасольки поки ніхто не чіпав. Кажуть, вони і зараз там, де впали. Адже всім відомо, що піднятися в небо можна на повітряній кулі, чи на літаку, чи на космічному кораблі. А на парасольці? Ні, це неможливо.

Ну, а раптом... раптом вона правда полетить вгору. Що тоді робити?

Старенькі з парасольками



Автор: Лопес М.К.; ілюстратор: Півоваров В.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова