|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Антуан де Сент-Екзюпері
Маленький принц
Переклад українською – Анатолій Жаловський
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Антуан де Сент-Екзюпері
X
Планета маленького принца була поблизу астероїдів 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Отож він і почав з того, що відвідав їх, – треба ж було чимось зайнятися й чомусь навчитися.
На першому астероїді жив один король. Убраний у пурпур і горностай, він сидів на троні – зовсім простому, а проте величному.
– А, ось і підданий! – вигукнув король, побачивши маленького принца.
«Як він може мене пізнати? – подумки спитав себе маленький принц. – Він же ніколи не бачив мене».
Він не знав, що світ для королів дуже спрощений. Для них усі люди – піддані.
– Підійди, щоб я тебе краще бачив, – сказав король, страшенно гордий, що нарешті може бути над кимось королем.
Маленький принц озирнувся, шукаючи, де б сісти, але всю планету покрила пишна горностаєва мантія. Мусив стояти і, стоячи, позіхнув з утоми.
– Етикет не дозволяє позіхати в присутності монарха, – сказав король. – Я забороняю тобі позіхати.
– Не можу стриматись, – відповів маленький принц, страшенно зніяковівши. – Я довго був у дорозі і не спав...
– Ну, тоді наказую тобі позіхати, – мовив йому король. – Я багато років не бачив, щоб хто позіхав. Це мені цікаво. Ну, позіхай ще! Це мій наказ.
– Це мене лякає... більше не можу... – відказав маленький принц і весь почервонів.
– Гм.. Гм... Тоді... – мовив король, – тоді наказую тобі то позіхати, то...
Король трохи заплутався і, здавалось, аж розсердився. Адже для короля було головне – щоб поважали його авторитет. Він не терпів непокори. Це був абсолютний монарх. Але він був дуже добрий і тому давав розумні накази.
«Якщо б я, – звичайно казав він, – якщо б я звелів своєму генералові обернутися на морського птаха і генерал не виконав би наказу, то це була б не його вина. Винен був би я».
– Можна мені сісти? – несміливо поцікавився маленький принц.
– Наказую тобі сісти! – відповів король і велично підібрав полу своєї горностаєвої мантії.
Одне дивувало маленького принца. Планета була зовсім маленька. Чим же міг король тут правити?
– Вибачте, ваша величність, – озвався він, – дозвольте запитати...
– Наказую: питай! – поспіхом мовив король.
– Ваша величність... чим ви правите?
– Усім, – дуже просто відповів король.
– Усім?
Король скромним жестом показав на свою планету й на інші і на зірки.
– І всім цим ви правите? – перепитав маленький принц.
– Усім, – одказав король.
Бо він був не тільки абсолютний монарх, а й володар всесвіту.
– І зорі скоряються вам?
– Ну певно, – потвердив король. – Зорі негайно виконують мої накази. Я не терплю непокори.
Така могутність викликала захоплення у маленького принца. От би йому таку владу, тоді б він зміг милуватися заходом сонця не сорок чотири рази на день, а сімдесят два, або навіть сто чи двісті разів, і ніколи не пересуваючи стільця! Згадавши свою покинуту маленьку планету, він трохи засумував і наважився попросити короля:
– Мені хотілося б подивитись, як заходить сонце... Зробіть ласку... Накажіть сонцю заходити...
– Якщо б я звелів своєму генералові літати, як метелик, з квітки на квітку, або написати трагедію, або обернутися на морського птаха і генерал не виконав би наказу, то хто був би в тому винен – він чи я?
– Ви, ваша величність, – твердо відповів маленький принц.
– Точно, – згодився король. – Від кожного треба вимагати тільки те, що він може зробити. Основою влади має бути передусім розум. Якщо ти накажеш своєму народові кинутись у море, він зробить революцію. Я маю право вимагати покори, бо мої накази розумні.
– А як же мій захід сонця? – нагадав маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступив, доки не діставав відповіді.
– Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб воно зайшло. Але в своїй мудрості правителя почекаю, коли будуть сприятливі умови.
– А коли це буде? – поцікавився маленький принц.
Гм... гм... – відповів король, спочатку заглянувши у товстий календар. – Це буде... гм, гм... сьогодні це буде о сьомій годині сорок хвилин вечора. І тоді ти побачиш, як точно виконуються мої накази.
Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. І потім уже він трохи нудьгував.
– Мені більше тут нічого робити, – сказав він королю. – Пора в дорогу.
– Залишся! – мовив король, дуже гордий з того, що в нього є підданий. – Залишся, я призначу тебе міністром.
– Міністром чого?
– Міністром... міністром юстиції.
– Але ж тут нікого судити!
– Це невідомо, – заперечив король. – Я ще не все своє королівство оглянув. Я дуже старий, для карети нема в мене місця, а ходити пішки стомлююсь.
Маленький принц нахилився і ще раз глянув на другий бік планети.
– О! Я вже подивився! – вигукнув він. – Там більше нікого немає.
– Тоді судитимеш самого себе, – відповів король. – Це важче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зможеш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.
– Сам себе я хоч де можу судити, – сказав маленький принц. – Нема чого мені тут жити.
– Гм, гм... – замислився король. – Здається, на моїй планеті десь є старий пацюк. Уночі я його чую. Ти зможеш судити цього старого пацюка. Час від часу будеш засуджувати його до смерті. Таким чином від тебе залежатиме його життя. Але щоразу ти даватимеш йому помилування, щоб зберегти його. Він же у нас один.
– Не люблю я засуджувати до смерті, – сказав маленький принц. – І мені вже пора йти.
– Ні, – заперечив король.
Маленький принц, хоч він уже й зібрався в дорогу, зовсім не хотів засмучувати старого монарха.
– Якщо ви, ваша величність, хотіли б, щоб вашу волю точно виконували, ви могли б дати мені розумний наказ. Веліти, наприклад, не гаючи ні хвилини, вирушити в дорогу. Мені здається, умови для цього сприятливі...
Король нічого не відповів, маленький принц трохи повагався, потім зітхнув і пішов собі.
– Призначаю тебе своїм послом! – квапливо гукнув король.
І вигляд у нього був надзвичайно владний. «Дивні люди ці дорослі», – подумав маленький принц, мандруючи далі.
XI
На другій планеті жив честолюбець.
– А-а, ось і шанувальник прибув! – скрикнув він, ще здалеку помітивши маленького принца.
Адже для пихатих усі інші – їхні шанувальники.
– Добридень, – сказав маленький принц. – Який смішний у вас капелюх.
– Це для вітання, – пояснив честолюбець. – Щоб кланятися, коли мене вітають. На жаль, сюди ніхто ніколи не приходить.
– Он як? – сказав маленький принц, нічого не зрозумівши.
– Поплескай у долоні, – порадив йому честолюбець.
Маленький принц поплескав у долоні. Честолюбець, трохи піднявши капелюха, поштиво вклонився.
«Тут цікавіше, ніж у короля», – подумав маленький принц. І знов почав плескати в долоні. А честолюбець, піднімаючи свого капелюха, знову кланявся.
Через п'ять хвилин ця одноманітна гра стомила маленького принца.
– А що треба зробити, щоб капелюх упав? – спитав він.
Але честолюбець не почув. Пихаті люди не чують нічого, крім похвали.
– Ти справді дуже шануєш мене? – спитав він маленького принца.
– А що значить – шанувати?
– Шанувати – значить визнавати, що я найвродливіший, найкраще одягнутий, найбагатший і найрозумніший на планеті.
– Але ж на твоїй планеті ти один!
– Зроби мені ласку, все одно шануй мене!
– Я шаную, – сказав маленький принц, легенько стенувши плечима, – та яка тобі від того користь?
І він утік од честолюбця.
«Ці дорослі – таки дуже дивні люди», – простодушно подумав він, мандруючи далі.
XII
На наступній планеті жив пияк. Маленький принц був там зовсім недовго, а все одно його огорнув глибокий сум. Пияк мовчки сидів перед справжньою колекцією пляшок – порожніх і повних.
– Що ти тут робиш? – поцікавився маленький принц.
– П'ю, – понуро відповів пияк.
– Нащо ти п'єш? – спитав маленький принц.
– Щоб забути, – відказав пияк.
– Що забути? – допитувався маленький принц, якому вже стало шкода пияка.
– Забути, що мені соромно, – признався пияк, похнюпившись.
– Чого ж тобі соромно? – спитав маленький принц, який дуже хотів допомогти йому.
– Соромно, що п'ю! – закінчив пияк і остаточно замовк.
А маленький принц, спантеличений, пішов собі. «Ці дорослі, без сумніву, дуже,
дуже дивні люди», – думав він, мандруючи далі.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова