Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт


Удегейська народна казка
у переказі Дмитра Нагішкіна
зі збірки "Амурські казки"

Маленька Ельга

Маленька Ельга

Переклад українською – Володимир Прокопенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Генадій Павлішин

Це трапилось дуже давно. Так давно, що найстаріший уде не пам'ятає. Йому про це дід розповідав. А дідові переповів його батько. Дуже давно це було.

В одного мисливця, Сольдіга, померла дружина й залишила йому дочку, на йменя Ельга.

Поховав Сольдіга дружину, посумував, посумував і одружився вдруге. Узяв жінку з роду Пунінга. І стали вони жити втрьох. Сольдіга, дружина його Пунінга і дочка Ельга.

Сольдіга дуже любив свою дочку.

Робив різні іграшки: колисочку, чумашки, рубля й качалку, щоб шкури м'яти. Такі іграшки робив, щоб звикла Ельга до жіночої роботи.

А маленька Ельга просила батька:

– Зроби мені нарти, лука, стріли, списа!

Пунінга, почувши це, запитала:

– Для чого тобі хлопчачі іграшки?

Відповідає Ельга:

– Підросту, батькові допомагатиму на полюванні.

– Ото ще! – каже Пунінга. – Не твій це клопіт.

Подивився Сольдіга на дочку, бачить – смілива дівчинка у нього росте. Зробив він дочці іграшки: маленькі нарти, лучка-самостріла, списа, маленького оленя з дерева вирізав, їздових собачок запряжку.

Маленька Ельга

Побачила Пунінга, що не послухався її чоловік, і незлюбила Ельгу. Стала кривдити її, коли батько на полювання йшов. Терпіла Ельга, батькові не скаржилася на мачуху, щоб його не засмучувати.

Так і жили вони.

Ось одного разу зустрів Сольдіга кабана в тайзі. Довго гнав його Сольдіга. Геть загнав. Забіг у гущавину кабан і заліг.

Ішов мимо амба – тигр. Він голодний був. На кабана наткнувся – і давай його рвати! Не роздивився Сольдіга, хто там вовтузиться, метнув у гущавину списа. Проткнуло списом кабана й зачепило тигра.

Розлютився тигр і кинувся на Сольдігу. Дарма казав мисливець тигрові, що не його хотів убити, у кабана цілив, – не став амба його слухати і роздер на шматки.

Пізнав амба смак людської крові. Унадився до стійбища ходити. Пішли на його стежку інші мисливці, просили не чіпати їх, просили тигра в інші місця перейти. Але амба не слухав їх. Став ночами приходити – свиней, оленів, собак тягати. Маленьких дітей викрадати почав. Що ще гірше може бути!..

Загинув батько – Ельзі геть погано стало. Зненавиділа її Пунінга. Домучує дівчинку роботою. Ходить Ельга по воду, миє крупу для каші, солить рибу, сушить юколу для собак, мне шкури, вишиває мачусі халати, носить із тайги хмиз для вогнища... А Пунінга цілими днями на нарах лежить, їсть, спить, люльку курить, нічого сама не робить, усе на Ельгу кричить: «Те подай, дівчисько, це подай!»

Знала Ельга, що старших слухатися треба, робила все, що їй мачуха загадувала. Було їй дуже важко. Але Ельга терпіла. Сама себе втішала:

– Ось виросту – піду від мачухи. Сама житиму. Полювати буду.

Не розлучалася Ельга зі своїм списом, тому що його зробив батько. Ельга дуже любила свого батька. Куди б не йшла, списа з собою несла.

Якось послала мачуха Ельгу березової кори надерти, щоб нові чумашки зробити.

Пішла дівчинка в тайгу, знайшла добру березу, зробила два надрізи, почала кору дерти. Раптом чує – хтось питає її грубим голосом:

– Гей, що ти робиш тут, дівчинко? Чия ти?

Обернулася Ельга й побачила амбу – тигра. Уже давно йому перестало щастити в полюванні. Боки його позападали від голоду, був амба дуже злий. Та Ельга не злякалась тигра. Відповіла:

Маленька Ельга

– Я дочка Сольдіги. А тобі чого треба?

Каже тигр:

– Розтерзав я Сольдігу... І тебе зараз з'їм!

Закричала Ельга на тигра:

– Геть звідси, злодію!

Кинувся тигр на Ельгу. А дівчинка – за березу. Нахилилася береза, заступила її від тигра. З усієї сили вдарився тигр головою об березу й розбив її.

Замахнулася на нього Ельга списом:

– Іди геть, злодію, а то погано тобі буде!

Заричав амба так, що з дерев листя посипалося. Скочив знову. Тут дві берези зімкнулись і затиснули його. Застряв амба – ніяк вилізти не може. Хоч як бився, не може вирватись із лабетів – так міцно стиснули його ці берези. Метнула Ельга у нього списа. Здох амба.

Відрубала Ельга в тигра смугастого хвоста і в стійбище пішла.

Бачить – складають люди речі у в'юки, юрти розбирають. Кочувати зібрались, тигра бояться.

Каже Ельга:

– Куди ви? Не прийде більше амба!

– Що ти знаєш, дівчинко! – мовить найстарший уде. – Куди прийшов раз – прийде туди і вдруге. Усім нам смерті не минути!

Показала Ельга смугастого хвоста тигра старим:

– Кажу, що більше амба сюди не прийде! Ось я в амби хвоста відрубала.

Злякались уде.

Що ти накоїла, дівчинко! – загаласували вони. – Амбу не можна вбивати. Тепер його дух ночами в стійбище ходитиме і всіх нас занапастить! Тайга прийде у наше стійбище – усі стежки заростуть травою. Болото вкриє це місце...

Відповідає на все це Ельга:

– Я знаю закон мисливців. Я двічі просила амбу, щоб він пішов. Амба не послухався.

– Ну, тоді інша річ, – кажуть старі. – Амба сам винен!

Залишились уде на старому місці. Почали дівчинку вихваляти.

Маленька Ельга

Образливо Пунінзі, що не її хвалять. Розізлилася на Ельгу ще дужче. Що не зробить дівчинка, ніяк Пунінзі не догодить. Вимиє Ельга крупу, почне кашу варити – підійде мачуха, викине крупу, знову мити примусить. Вишиє Ельга халат – мачусі не до вподоби.

– Що ти робиш, криворука! – кричить вона. – Хіба так вишивають? Випори все та наново все зроби. Та красивіше, яскравіше, вигадливіше!

Кричить Пунінга, свариться. Заплакала Ельга, з юрти на берег річки пішла, сіла там, де папороті ростуть. Сіла й плаче. Зашуміли папороті, заворушились.

Одна папороть запитує Ельгу:

– Чого ти плачеш, мала?

Розповіла Ельга, як важко їй жити. Погладила її папороть своїм волохатим листям, каже:

– Не плач, мала! Цьому горю легко зарадити. Ми тобі допоможемо.

Стала тут папороть на допомогу Ельзі всі квіти і трави скликати. Потяглися до халата всілякі трави і квіти. Лягли на нього, завитками різними закрутились. І такий красивий візерунок постав на халаті, якого ще ніколи не бачила Ельга!

Зібрала тут папороть усі сльози Ельги, скропила ними халат, і увесь візерунок той на халаті відбився.

Каже папороть Ельзі:

– Жаль мені тебе, Ельго! Мачуха так тебе кривдить, стільки ти плачеш, що твоїми сльозами тут уся земля промокла, на твоїх сльозах і ми тут виросли. Ось допомогли тобі, чим могли...

Понесла Ельга халат у стійбище.

Жило там багато вправних вишивальниць. А побачили вони візерунок на халаті Ельги – від заздрощів і подиву роти пороззявляли. Ще ніколи не було такого халата!

А Пунінга ще більше злиться на Ельгу.

– Хочу халат, вишитий шерстю оленя! – каже вона Ельзі.

А було це влітку. У цей час шерсть в оленів коротка. Де довгу шерсть для вишивання взяти?

Походила Ельга по стійбищу, попросила у сусідів, але ніхто її горю зарадити не міг.

Сіла Ельга й знову заплакала. Почала перебирати свої іграшки, батька теплим словом згадала й ще дужче залилася слізьми.

Раптом іграшковий олень, якого Ельзі батько зробив, каже дівчинці:

– Не плач, хазяйко, цьому горю можна зарадити!

Стрепенувся олень. Маленькими ніжками тупнув об землю і почав рости. Ріс, ріс – великий виріс. Густою білою зимовою шерстю обріс. Скинув шерсть з себе і знову таким самим, як і раніше, маленьким став.

Зробила Ельга новий халат. Усі руки шерстю поколола. І знову мачусі не вгодила.

Каже Пунінга:

– Не ти це робиш! Тобі хтось допомагає... Тільки даремно все це. Ти все одно так не вишиєш, як я. Ось вишию я сама собі халат, тоді ти побачиш, як треба робити! Збігай у стійбище, що біля річки Анюй. Там бабуся моя живе. Попроси у неї мою голку. Та гляди мені, на ранок повернися.

А до стійбища, що біля річки Анюй, далеко – кілька днів діставатися треба.

Що робити Ельзі? Знову зажурилася вона. Іграшки свої перебирає, теплим-словом батька згадує. Раптом чує голос:

– Не сумуй, маленька господине, ми ж для чого?

Оглянулась Ельга. А перед нею ціла запряжка собачок стоїть. Дванадцять собачок, один від одного кращий! Пухнастими хвостиками крутять. Тоненькими ніжками постукують. Шерсть на них біла, очі у них жовті, носи чорні. Здивувалася Ельга.

– Звідки ви? – питає собачок.

А ті у відповідь:

– Хіба ти не знаєш, Ельго? Сольдіга зробив нас.

Подивилася Ельга – а замість іграшкових собачок стоять справжні, живі. Почули вони плач хазяйки й ожили.

Запрягла своїх собачок Ельга в нарти, сіла. І помчали собачки, обганяючи вітер. Ліс не ліс, річка не річка – летять прямо! Дівчинка й очі заплющила. А собачки вже до хмар піднялися. Розплющила Ельга очі. Бачить – видно довкола. Хмари, немов пухнастий сніг, навкруги лежать. Узяла Ельга остіл – погонич, стала правити нартами.

– Тах, тах!– кричить. – Поть-поть-поть!

Тільки клоччя хмар летять з-під ніг собачок. Не встигла Ельга стомитись і змерзнути, як до анюйського стійбища собачки її довезли.

Злізла Ельга з парт. Бабусю Пунінги розшукала. Лежить вона хвора, невмивана, нечесана. Жаль стало Ельзі старої людини – умила, гребінцем причесала, корінець женьшеня знайшла, бабусі пожувати дала. З'їла старенька корінця, одужала. Каже Ельзі:

– Спасибі тобі, дівчинко! Хороша ти! Ти мені добро зробила. І я тобі добром віддячу. Не голка моїй онуці потрібна, а загибель твоя. Дам я тобі голку, тільки гляди: будеш голку віддавати – вушком до себе тримай.

...Сонце тільки-тільки з моря вилізло, а Ельга на своїх собачках уже додому повернулась.

Сидить мачуха зла-презла.

– Ну, – каже, – де моя голка?

– Ось вона, – відказує Ельга. – Ось голка.

Дістала Ельга голку, щоб мачусі віддати. Згадала, що старенька їй казала. Повернула голку вушком до себе, вістрям – до мачухи.

А голка виявилась не проста. Тільки Пунінга її у руки взяла, як голка пішла між пальцями у неї снувати, проколола їй пальці наскрізь, зшила усі докупи. Як не силкувалася Пунінга, не змогла палець від пальця відокремити.

– Ну, перехитрила ти мене, дівчинко! – каже вона Ельзі.

Зрозуміла нарешті вона, хто Ельзі допомагає. Діждалася, коли Ельга заснула. Розіклала вогонь і вкинула туди усі іграшки, які батько зробив Ельзі. Оленя вкинула, собачок повкидала. Загорілись вони. Тільки один собачка вискочив з вогню, кинувся до Ельги, мордочкою її штовхнув, розбудив:

– Біда. Ельго! Мачуха хоче всіх нас убити! Тікаймо!

– Куди тікати? – питає Ельга.

– Туди тікати, де немає мачухи, – відказує собачка.

Вискочила Ельга з юрти, собачка – за нею.

Побачила Пунінга, кинулась навздогін.

У цей час місяць зійшов. Його доріжка пролягла по річці. Побігла Ельга й собачка тією доріжкою, немов по льоду. Кинулась за ними і Пунінга. Тільки під нею та доріжка проломилась – не витримала її. Упала мачуха. Схопила маленького списа Ельги. Кинула списа навздогін Ельзі. Долетів спис до дочки Сольдіги, каже:

– Ну, прощай, моя маленька господинько! Тепер ми розлучаємося!

Повернув спис назад. Долетів до мачухи. Ввійшов їй в одне око, вийшов у друге – і пилюгою розвіявся. Стали у Пунінги очі такі великі, як капці. Замахала Пунінга руками, а вони у неї крилами стали. На ногах у мачухи довгі кігті виросли. Стала мачуха совою витрішкуватою. Хотіла додому повернутись, та понесли її крила у тайгу. Сіла мачуха на дерево й закричала:

– Пу-нін-га! Пу-нін-га!

Так сова й до цього часу кричить.

А Ельга з собачкою бігли, бігли місячною доріжкою і добігли до місяця. Хотіла дівчинка назад повернутись, а тут розвиднятися стало – зникла та доріжка. І дівчинка з собачкою залишились на місяці.

Ельга вдосвіта на землю сходить. Заходить у всі житла, шукає списа Сольдіги, оглядає все. Освітлює зброю – чи немає там списа Сольдіги. І коли помітить, що хтось із малят спить із сльозами на очах, Ельга витирає сльози і дарує міцний сон, щоб дитина кривду забула. Ось тому діти кривди не запам'ятовують.

Та коли сова в тайзі закричить своє: «Пу-нін-га! Пу-нін-га!» – Ельга мерщій назад.

Її можна побачити, якщо вночі розплющити очі, коли місячне світло доторкнеться до них.

Маленька Ельга



Автор: Удегейська народна казка; ілюстратор: Павлішин г.

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Група Вконтакті Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн

На цьому сайті можна читати книжки для дітей, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.



У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова


Посилання на
сайти з дитячими
книгами
українською
мовою

Казка українською

Читанка

Читай онлайн

Книги для батьків та дітей

Бібліотека книг українською

Дерево казок

Казка українською мовою


Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені і я додам ваш сайт до цього перелiку.

Гостьова книга Контакти


Посилання на
сайти з ілюстраціями
до дитячих книг

polny-shkaf

shaltay0boltay

Картинки и разговоры

Детская книга

Olgica

Kid-book-museum

Valerij SURKOV

Диафильмы.su






© 2015-2019 Валерія Воробйова