Маківка і перчина

Розмова

У шипшини – колючки,
А у мене – баєчки,
Скоромовки, веселинки
Для Тимка і для Маринки.
Тож послухайте їх, діти,
Буду щиро говорити.

Марічка і звичка

У Марічки гарна звичка –
Любить все робить Марічка:
Полежати,
Потім сісти,
Потім булку з медом з'їсти.
Потім трішечки поспати
Та на гулі вийти з хати...
Роботяща в нас Марічка,
Тільки дивна в неї звичка.

Казала маківка

Казала Маківка Перчині:
– Ми разом служимо людині.
Ми для краси, ми і для діла, –
Взялася цвіт свій вихваляти.
Та вмить під вітром облетіла,
Не встигла й слова доказати.

Перчина ж, як завжди, мовчала,
Бо добре ціну собі знала.

Горобець і шпаки

Поселився у шпаківні Горобець:
– Цвінь-цвірінь,
Я наче справжній молодець. –
Та набридло цвірінчання те Шпакам,
І сказали Горобцю вони: – Затям!
У шпаківні, ти вважаєш, став співцем,
А насправді ж залишився Горобцем.

Батько і син

Малого синочка повчає татусь:
– Ти швидше обідай, бери – не лінуйсь.
– А я не лінуюсь, – синок бубонить,–
Я знаю, що їсти – не діло робить.

Груші на вербі

Небилиця

– Ти – мені, а я – тобі,
Бачиш – груші на вербі.
– Бачу, тільки ти не руш, –
Не чіпай моїх ти груш.
– Не чіпаю, – хай тобі
Будуть груші на вербі.

Кіт і мишенята

Сказала Миша своїм Мишенятам,
Щоб слухалися матері як слід.
Щоб із нори не сміли виглядати,
Бо поруч ходить Страхолюдний Кіт.
А Мишенята й чути не хотіли,
Вони Кота за хвостика ловили.

Зайченя

Мале безхвосте Зайченя
Так вихвалялося щодня:
– Татусь у мене – родич Тигра,
А мама і сестра – тигриці.

Що є хвальки – то всім відомо,
Та Зайченяті – не годиться.

День і ніч

У Пенька питає Пень:
– Що надворі – ніч чи день? –
А Пеньок відповідає,
Що не відає й не знає.
– Піднімись, у чому ж річ, –
Сам побачиш – день чи ніч.

Сміх для всіх

Наш дідусь, немов на втіху,
Нам приніс торбину сміху.
Сміх сміється: – Хи-хи-хи,
Не сумуйте, дітлахи.
В цій сатиновій торбинці,
Всім малятам – по смішинці.
Є слухняним, роботящим,
І неробам, і ледащим.
Сміх – з усмішкою, та сміло
Завжди робить своє діло.
Вийду з ледарем гуляти –
Буду сміхом дошкуляти.
А базік і брехунців
Гарно смикну за штанці.
До лукавих та упертих
Буду я також відвертим.
Й до зазнайків доберуся,
Бо нікого не боюся.
Я веселий, добрий сміх –
Сміху вистачить для всіх.

Про що говорили
птахи і звірі

Ворон шепче воронятку:
– Мій біленький. –
Слон гундосить слоненятку:
– Мій маленький. –
Заєць каже зайченяті:
– Мій хвостатий. –
Гуска шепче гусеняті:
– Мій крилатий. –
Лев говорить левенятку:
– Мій ласкавий. –
А їжак – їжаченятку:
– Мій лукавий.

Як почув я ті розмови
Птахів, звірів,
Ні зайчиську, ні слонові
Не повірив.
А чому?

Сон Тимка-дивака

Заплутанка

Як не знав та й забув,
Де Тимко сьогодні був:
Чи у школі, чи у полі,
Чи, заснувши у квасолі,
Не ходив, не робив,
Рук своїх не натрудив.
Як забув та й не знав,
Що Тимко сьогодні мав:
Чи ватрушку,
Чи пампушку,
Чи солодку, спілу грушку?
Ой, не мав і не знав, –
У квасолі задрімав,
Там і сон його тримав.

Оксанчина радість

В зоосад мала Оксанка
Зранку з мамою пішла,
Після того цілий вечір
Розхвильована була.
Тигра бачила і лева,
Крокодила і слона.
Скільки звірів є на світі –
Просто диво-дивина.
А коли зустріла паву,
То аж скрикнула мала:
– Мамо, мамо, подивіться –
Як он курка розцвіла.

Тріскуча гілка

Налякався заєць Страху,
Дременув щосили в ліс.
І від того переляку
Під ногою гілка – трісь.
Заєць впав, неначе мертвий,
Причаївся у кущах.
І заплющив сірі очі,
Щоб не бачить, де той Страх.

Хто тягне?

Старший брат малому каже:
– Не тягни кота за хвіст,
Може, трішки відпочине
Та спокійно хоч поїсть.
А малий відповідає:
– Їсти хоче, то подам,
Я лише держу за хвостик,
Він, вреднющий, тягне сам.

Дівчатка і курчатка

Дівчатка щебетали,
Курчаток рахували.
До двадцяти лічили,
Бо далі не зуміли.
І почали спочатку –
Курчатко до курчатка
Дійшли до двадцяти –
Курчаток не знайти.
Розбіглись колобочки,
Не слухалися квочки.
З дівчаток насміялись –
У квітнику сховались.

Білчині забавки

Скоромовка

Доганяє Білка білку:
З гілки – стриб
На іншу гілку.
Між дубами
Стриб та стриб.
А під віттям –
Гриб та гриб.
Дивувалися дуби:
– Ти дивись, які гриби!
І ростуть
Неквапно, тихо.
Білочкам оцим
На втіху. –
Білка білку
Доганя.
Та – навтік,
Та – навмання.
Та – під гілку,
Та – на гілку,–
Не здогнати
Білці білку.

Гостини у їжака

Прийшов їжак до їжака
У гості погуляти.
Господар просить всі голки
Йому порахувати.

– Цю справу, брате, доручу
Я лиш тобі одному.
– Спасибі, – щиро мовив гість,–
Та я спішу додому.

Хата під водою

Жив бобер та бобренята,
І була в них тепла хата.
Вхід до хати під водою,
Не ходив ніхто тудою.
А бобри це добре знали, –
Всіх у гості зазивали.
І запрошують понині, –
Отакі бобри гостинні.

Жартував комарик з колесом

Ви мовчіть, а я послухаю,
Бо десь муха наче кашляє.

Ви бігом, а я поволеньки,
Бо так можем розминутися.

Кажуть, диво в нашім решеті,
Але ніяк йому вилізти.

Жартував комарик з колесом,
Та застряв у спицях крилами.

Чи високо, а чи глибоко,
А я чую та не думаю.

На морі на возі

Веселинка

Водою та бродом
Та все перевозом –
Я їхав по морю
Драбинчатим возом.
Вперед подивився,
Назад оглянувся,
А вже – серед моря,
Коли – і незчувся.
Сухий весь по вуха,
А риба в кишені,
А віз – під водою,
А раки – у жмені.

Все спочатку

Віршик цей спочатку
Починаєм, друже.
Заєць з'їв телятко,
Та журивсь не дуже.
Все це може статись –
І таке буває.
Можеш здогадатись,
Що і слон літає.
Що ведмідь щебече
Голосом кожуха,
Що співає риба,
Та ніхто не слуха.
І тому спочатку
Можна починати,
Бо про все на світі
Треба, друже, знати.

Тиждень для лежнів

Понеділок чи вівторок –
День лишився без підпорок.
Середа чи п'ятниця –
Щось воно та трапиться.
А субота чи неділя –
То для всіх у нас дозвілля.
А з неділі – навпаки,
Бо такі ми хлоп'яки.
З понеділка по порядку
Починаємо спочатку.
Понеділок та вівторок –
Їх не два, а цілих сорок.
Середа або четвер,
Як не вчора – не тепер.
Залишилась п'ятниця,
Та й вона – гулятниця.
Ні до школи, ні до діла –
Кожен день у нас неділя.

Мармелад з перцю

Кажуть, ніби Виноград
Варить з перцю мармелад.
«І до хліба, і до чаю, –
Каже, – всіх я пригощаю».
І тому одна причина,
Що розсердилась Мачина.
Що вона – як господиня –
З перцю випече і диню.
Як почув ту мову Біб, –
Взявся випікати хліб.
Отака в нас дивина –
Трохи з перчиком вона.

Гостювання

Небилиця

Коржі – з медом,
Коржі – з маком,
А смаженя – з пастернаком,
А галушки – з лютим перцем,
А хлоп'ята – з добрим серцем.
А ми гостям за спасибі,
Дамо хрону,
Дамо риби.
А за раки – нема дяки,
Нехай родять
Хліб і маки.
А маківка – до мачини,
А перченя – до перчини,
Щоб усе буяло в зрості...
А ми з вами –
Оті гості.

Якби

Якби пшоно, якби сіль,
То зварила б я кисіль.
Якби снігу та дощу,
То зварила б я борщу.
Якби трохи простокваші,
То зварила б горщик каші.
Якби яблука та сушки,
Наварила б з перцем юшки.
Якби гречка та овес,
Наварила б я чудес.
От би вийшла смакота...
Це вам справа непроста.

Хто там їде

Веселинка

Хто там їде,
Хто іде,
Хто кого
Куди веде?
Ні стежинок,
Ні доріг...
Хто стоїть,
А хто вже ліг.
Кому сумно,
Кому смішки.
Хто на крилах,
А хто пішки.
Наші їдуть,
Ваші йдуть,
Наші ваших
Підвезуть.

Перепілка
і росинка

Перепілка перепілці
Несе просо по стежинці.
Як побачила росинку,
Зачепилась за травинку –
Та й згубила десь зернинку.
Та не винна перепілка,
Бо смачна була Росинка.
Бо хотілось дуже пити..
Жаль – таке зерно згубити.

День для горлиці

В гаю туркоче
Горлиця,
До гілки гілка
Горнеться.
Хоч горнеться –
Не зломиться,
А горлиця
Не стомиться.
А день вгорі
Прозориться,
Тому й туркоче
Горлиця.

Зерно і колос

Скоромовка

Трохи тихо,
Трохи вголос –
Повнозерний
Кожний колос.
Трошки гречки, –
Трошки проса,
Трошки взута,
Трошки боса.
По зернині,
По краплині –
Трошки завтра,
Трошки нині.
Трошки сумно,
Трошки смішно,
А на руцях в мами
Втішно.

Таємна розмова

Дрозд дрозду сказав на вухо: 
Мовчки сядеш – і ні руху –
Ні згори, ані угору –
Не наклич нам поговору.
Бо тоді дроздам – ні кроку,
Нас помітять навіть збоку.
Як згори впаде шуліка,
Буде всім біда велика.
Тож сидять собі дрозди
Ні туди, ані сюди.

Що воно за диво

Небилиця

Що воно за диво
Хлопця здивувало:
Ще такого зроду
В світі не бувало.
Що на клені – морква,
На вербі – кислиці,
На даху – корова,
На печі – синиці.
На перчині – сливи,
На тополі – вишні,
А на ґанок – з грядки
Маківки дві вийшли.
На вогні – криниця,
А на річці – хата...
Щось у тебе, хлопче,
Мова кострубата.

Співанка про Михайлика

Ви чули про Михайлика,
Михайлика-дрімайлика:
У літні дні, гарячі дні
Він спить у холодку.
Зозулиця на ясені,
На ясені, на красені
Кує собі:
– Ку-ку!

Михайлику, прокинься!
Для сну доволі ночі!
На сонце подивися,
У тебе сонні очі! –
Не слухає Михайлик,
Не відає дрімайлик.
Зозуля прилітала,
На ясені сідала
І все йому кувала:
– Ку-ку!

А ввечері сестриця
Михайлика спитала:
– Ти чув, як у садочку
Зозулиця кувала? –
А той відповідає:
Не знаю, що за птиця!
Вона тут не літає,
Вона тут не гніздиться.
Сміялася сестра: – Ку-ку!
Зозулька на суку: – «Ку-ку!»
Вона в садку літає,
Коли Михась дрімає.
Ку-ку!

А ви здогадались?

Хто яблука трусить
У нашім саду?
Хоч як не шукаю,
Та все не знайду.
Хто вечір колише
У нас під вікном?
Питай не питай,
Він прикинувся сном.
Хто вранці сміється,
Дерева трясе?
Проснувся – не бачу.
Пропало – і все.
Хто ходить навшпиньках?
Хто мчить, мов хлоп'я?
Хтось наче жартує.
Та тільки не я.
А ви здогадались,
Що то – вітерець?
На цьому і віршу
Кінець.