Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Ян Екгольм

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Переклад українською – Галина Кірпа
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Стадлер Р.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   

Розділ сьомий

За хвилину в курнику знов запала тиша.

Усі зацікавлено дивилися на Людвіга Чотирнадцятого. Багато курчат уперше в житті бачили живого лиса.

– Ти ба: лисеня прийшло до нас у гості, – закудкудакала курка Лаура. – А ти справді не хочеш нас поїсти? Я знаю твого татуся, то він далеко не такий добрий.

– Я нікого з вас не з'їм, але я страшенно голодний і залюбки чимось би підживився, – відповів Людвіг Чотирнадцятий. – Тутта Карлсон обіцяла мене нагодувати.

– Бідолаха! – засокотала Лаура. – Авжеж, ми тебе нагодуємо. Он, мабуть, у тому черепку на дні щось лишилося...

Далі Людвіг Чотирнадцятий не слухав. Він жадібно накинувся на черепок.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

– Добре, що квапишся, – мовила Лаура. – Наїсися й тікай собі. Бо Кукуріка-Петрус не любить таких гостей.

– Кукуріка-Петрус – це наш півень, – пояснила Тутта Карлсон. – Його ще немає, та ось-ось прийде. Тож не гайся, скоріше!

Але було вже запізно!

Через віконце зайшов Кукуріка-Петрус у своєму барвистому пір'ї.

– Кукуріку! Кукуріку! Годинник показує чверть на дев'яту! – проспівав він і запишався. – Кукуріку! Кукуріку!..

Побачивши Людвіга Чотирнадцятого, Кукуріка-Петрус замовк, а тоді щосили загорлав:

– Ряту-у-у-уйте! У хаті лис! Максиміліане, сюди! На поміч! Рятуймо жінок і дітей!

Людвіг Чотирнадцятий зовсім забув, що пес Максиміліан майже такий самий хитрий, як і тато Ларсон.

– Ряту-у-у-уйте! – закричав і собі Людвіг Чотирнадцятий. – Ряту-у-у-уйте! Я не хочу, щоб мене зловив Максиміліан!

Тоді кури одна з-поперед одної заходилися розказувати Кукурікові-Петрусу, що Людвіг Чотирнадцятий добрий лис.

І знов зчинився шарварок. Півень кукурікав, кури кудкудакали, курчата пискотіли, а Людвіг Чотирнадцятий скавулів.

Ніхто й не помітив, як відчинилися двері і до курника прожогом ускочила куцолапа такса.

Людвіг Чотирнадцятий загледів її гострий писочок між двома зозулястими курочками.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

«Треба тікати додому», – подумав він і чкурнув був повз таксу, та враз і зупинився, бо на дорозі йому став Хтось Такий, кого Людвіг Чотирнадцятий ніколи в житті не бачив.

Той Хтось Такий мав два коричневих стовбури, як у дерева, тільки набагато рівніших і блискучіших. Вище у нього було щось руде, а ще вище – мигнуло щось зелене.

Далі Людвіг Чотирнадцятий не зважувався дивитись. Він утямив, ХТО стояв перед ним: ЛЮДИНА!

Це була перша Людина, яку побачив Людвіг Чотирнадцятий. Те блискуче, що мало вигляд стовбурів дерева, було не що інше, як новісінькі, гарно почищені чоботи. Руде – то штани, а зелене – піджак.

– Максиміліане-у-курнику-живий-лис-візьми-йо-го!– закричала Людина.

Малий Людвіг Чотирнадцятий не міг утямити людських слів. Для нього то було одне-єдине довжелезне слово.

Та хоч би там що, а небезпеку Людвіг Чотирнадцятий зачув.

– Лис-не-повинен-утекти, – знов прокричала Людина. – Хапай-його!

І почалися лови.

Людвіг Чотирнадцятий зроду не бігав так прудко. Та й пес не відставав.

Людвіг Чотирнадцятий оббіг хтозна-скільки будівель, ховався в кущах, спробував зачаїтися за тим чи сим, що стояло на подвір'ї. Але пес винюхував його скрізь.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

«Треба десь сховатися, бо скоро вже не матиму сили тікати», – подумав Людвіг Чотирнадцятий.

Біля однієї великої будівлі він помітив щось схоже на скриньку. Шмигнув туди крізь кругленьку дірку та й уклався долі, щоб одхекатись.

«Сюди Максиміліан не добереться, – простогнав він подумки. – Не хочу, щоб мене зловили люди. Ще кортить додому, в ліс».

Це був чудовий сховок. Максиміліан навіть не заглянув туди. Кілька разів він пробігав повз скриньку, а Людвіг Чотирнадцятий злякано завмирав.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Але скринька чогось не цікавила Максиміліана.

Незабаром лови припинились. Максиміліан більше не гавкав. Скрізь залягла тиша.

Людвіг Чотирнадцятий висунув голову надвір і тільки-но хотів вилізти зі сховку, як почулися чиїсь кроки. Він знов хутенько сховався у скриньку і прикипів очима до великих чоботищ.

– Лисеня-таки-втекло-хоч-Максиміліан-весь-час-наступав-йому-на-хвоста, – промовила Людина. – Хит-рі-ті-руді-шельми!

Людвіг Чотирнадцятий зрозумів останні слова і запишався. Оце аби почув тато Ларсон! Людвіга Чотирнадцятого хвалять за хитрощі?

– Ходімо-пити-каву, – вела далі Людина. – Мабуть-лисеня-втекло-до-лісу. Може-тобі-Максиміліане-пощастить-наступного-разу.

Людвіг Чотирнадцятий перевів подих і тільки вдруге хотів вилізти зі сховку, як знов хтось став на дорозі.

Максиміліан!

Його чорна шерсть геть спітніла. Червоний довгий язик був висолоплений.

Людвіг Чотирнадцятий згорнувся малесеньким клубочком.

– Ху! Що за вечір! – простогнав Максиміліан. – Цього разу лисеня втекло. Але хай начувається, я ще йому всиплю бобу!

По цих словах Людвіг Чотирнадцятий згадав, що не довечеряв.

– У тебе є біб? – зопалу спитав він та й прикусив язика: тепер він себе виказав.

– Хто це тут базікає? – буркнув Максиміліан.

– Таж я, лисеня, – кволеньким голоском відповів Людвіг Чотирнадцятий. – Сьогодні ввечері ми вже зустрічалися. Мене звати Людвіг Чотирнадцятий Ларсон... Добрий вечір, добрий вечір... На жаль, я поспішаю додому.

Але вийти Людвіг Чотирнадцятий не міг. Максиміліан стояв просто перед ним.

«Зараз він мене вкусить», – подумав Людвіг Чотирнадцятий і заплющив очі.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Але ніхто нікого не кусав. Коли Людвіг обережно розплющив очі, Максиміліан не здався йому сердитим. Навпаки, пес лежав і всміхався.

– Ти найхитріший і найхоробріший лис із усіх, кого я ловив, – сказав він.

Людвігові Чотирнадцятому радість аж розпирала груди. Уже вдруге цього вечора його хвалять. От коли б поруч був тато Ларсон!

– Я вибігав усе подвір'я, щоб тебе знайти, – вів далі Максиміліан. – А ти де сховався? У МОЇЙ БУДІ!

– У твоїй буді? – здивувався Людвіг Чотирнадцятий. – Ти тут мешкаєш?

– Авжеж, – відповів Максиміліан. – Зроду б не подумав, що ти тут.

– Я так і знав, – збрехав Людвіг Чотирнадцятий. – Тому й сховався сюди.

Максиміліан зареготав.

– Ну хіба можна на тебе гніватись, – мовив він. – Мабуть же, і ти зголоднів після вечірніх ловів! Хочеш шматочок смачненької кістки?

Чи треба було припрошувати двічі? У курнику Людвіг Чотирнадцятий не наївся як слід. І він схопив із Максиміліанового черепка найбільшу кістку.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

– Ото якби хто побачив! – Максиміліан і собі почав гризти. – Пес і лис вечеряють укупі, – хіба не чудасія? Як ти казав тебе звати?

– Людвіг Чотирнадцятий Ларсон, – мовив Людвіг.

– Ларсон... Ларсон... – згадував Максиміліан. – А ти часом не знаєш хитрюгу Ларсона з тієї нори, що на ялівцевому пагорбі?

– То мій тато, – сказав Людвіг Чотирнадцятий. – Він часто розказував про тебе, Максиміліане.

– Он як, – мовив Максиміліан і засміявся. – Атож, ми не раз ловили один одного. Я не хвалюся, але мушу тобі сказати, що твій тато майже такий самий хитрий, як і я. Пам'ятаю свої останні лови. Тоді я гарненько його вкусив за задню лапу. А другим разом йому перепаде ще більше, так і перекажи.

Так за розмовами вони згризли усі кістки. Обоє були стомлені й порозлягалися долі в буді.

– Тобі треба вертатися додому, – мовив Максиміліан і позіхнув. – Приємно отак полежати, але, мабуть, моєму господареві не сподобається наша дружба.

– Мені так далеко, – зітхнув Людвіг Чотирнадцятий і відчув страшенну втому. – Не знаю, чи й утраплю.

– Не так уже воно й далеко, – відповів Максиміліан. – Я проведу тебе до тину. Це буде чудова вечірня прогулянка.

Пес і лисеня покрадьки перейшли подвір'я, грядку полуниць і овес. Біля огорожі Максиміліан сказав Людвігові:

– Тепер тобі недалеко. Біжи цією стежечкою і нікуди не звертай.

– Хіба ти знаєш, де я живу? – здивувався Людвіг Чотирнадцятий.

Максиміліан засміявся.

– Чого б це я не знав, де живе хитрий Ларсон? Я ж там був. І ось що я тобі скажу: віднині ми не приятелі. Внадишся до курника – нарікай сам на себе.

Максиміліан злісно гавкнув, мовляв, це не жарти. А тоді зник з очей.

Людвіг Чотирнадцятий і собі чкурнув стежкою. Він ніколи ще не повертався додому так пізно. Що скаже тато Ларсон?

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Коли Людвіг зайшов до нори, тато Ларсон сидів у вітальні в кріслі. Він вийняв із нагрудної кишені годинник і кинув на сина сердитий погляд.

– Де це ти цілий день тинявся? – гнівно спитав він. – Давно вже пора спати.

– А мене похвалили за те, що я такий хитрий, – мовив Людвіг Чотирнадцятий.

– Що ж, це приємно, – сказав тато Ларсон, і його гнів помалу вгамувався. – Мені почулося, що десь тут гавкав пес, – провадив він далі. – Чи, може, мені здалося?

– Ні, тату, не здалося. То гавкав Максиміліан, – відповів Людвіг Чотирнадцятий.

– Он як! Мій найзапекліший ворог Максиміліан! – вигукнув тато Ларсон і замислився. – Я не хвалюсь, але кажу тобі, що він майже такий самий хитрюга, як і я. Пам'ятаю свої останні лови. Тоді я гарненько вкусив його за задню лапу. А другим разом йому перепаде ще більше, нехай так собі й затямить.

Людвіг Чотирнадцятий усміхнувся.

Чия ж воно правда: Максиміліанова чи татова? Той на того каже, а той на того...

Нараз до тата Ларсона дійшли Людвігові слова. Він скочив із крісла й закричав:

– То що ти сказав? Ти зустрічався з Максиміліаном?

– Він ганявся за мною після того, як я вечеряв у курнику, але не міг мене знайти, бо я сховався у його буді, хоч він не дуже й розгнівався, і ми з ним їли кістки з одного черепка, а тоді він мене трохи провів, і відтоді ми розцуралися, – одним духом випалив Людвіг Чотирнадцятий.

Тато Ларсон підійшов до нього й погладив по голові.

– Ти, мабуть, заснув під ялиною і тобі це приснилось, – лагідно мовив він. – Іди спати до своєї кімнатки.

Тутта Карлсон і Людвіг Чотирнадцятий

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14   




На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова