Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Іван Франко

Лис Микита

За редакцією Максима Рильского
Ілюстрації – С.Артюшенко

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Пісня друга

Гей, хто в лісі не буває,
Той не бачив, той не знає,
Як Микита Лис жиє.
Лисовичі – славний замок.
Не один там хід і ґанок,
Ходів, ям чимало є.

Лис Микита у палаці
Спочива собі по праці,
Аж нараз почув: стук, стук!
Глянув – ой, небесна сило!
Аж це сам Медвідь Бурмило,
А в руках страшенний бук.

Лис Микита

– Гей, Микито! Де подівся?
Вилізай! Ось я з'явився
Від царя усіх звірів!
Наробив ти зла багато,
Злий на тебе Лев, наш тато, –
І таке сказать велів:

«Мій одержавши наказ,
Хай на суд прибуде враз
Лис Микита, розбишака!
А не схоче йти в мій двір, –
Під ударами сокир
Пропаде він, мов собака!»

Лис Микита зщулив вуха,
Коло брами пильно слуха
Тих грізних медвежих слів.
«Ех, – гадає, – що б зробити,
Цього дурня слід провчити,
Щоб так гордо не ревів!»

Хитро в шпарку зазирає,
Чи де засідки немає?
Але ні, Бурмило сам!
Ну, тоді він вийшов сміло,
Втіхою лице горіло:
– Дядечку, добридень вам!

Дядечку! Надворі спека,
Ваша ж путь була далека,
Через гори, через яр.
Ви втомились, ви без духа,
Піт вам скрізь тече з кожуха...
Що ж то, наш вельможний цар

Інших вже послів не має,
Що найліпших посилає,
На найстарших труд поклав?
Ну, подвійно рад я тому,
Що хоч раз до мого дому
Гість високий завітав.

Лис Микита

Суд для мене – з маслом каша!
Знаю-бо, що мудра ваша
Рада захистить мене.
А як ви за мене слово
Скажете, то все готово,
Царський гнів тяжкий мине.

Вуйку, ми одного роду!
З вами я в огонь і в воду!
Лиш цю нічку ще заждіть:
Гляньте, небо стало темне,
Ви втомилися, а в мене –
Вибачте – болить живіт.

– А це що тобі, небоже? –
– Ох, дядюню, страх негоже!
Я ж присягся не вживать
М'яса зовсім. От і мушу,
Щоб не брать гріха на душу,
Мед отой набридлий ссать.

– Мед? – аж крикнув пан Бурмило. –
Мед набридлий? Божа сило!
Мед набридлим називать?
Де він? Де його купуєш?
Як мене ним почастуєш,
Вір – не будеш нарікать.

– Дядьку, – каже Лис, – це жарти!
– Жарти? Дай лиш зо три кварти,
То й присягою скріплю!
Мед – це райський корм чудовий!
Все за мед я дать готовий,
Над усе я мед люблю!

– Га, як так, мій вуйку милий,
То ходім! Хоч в мене сили
Дуже мало – що робить!
Твій наказ – то голос неба.
Для таких гостей нам треба
Сил, здоров'я не жаліть.

Недалеко – біля того
Дуба давнього старого –
Багатій живе Охрім.
В нього меду так багато,
Що не то що ласувати,
А й купатись можна в нім!

– Ой! – зітхнув Медвідь Бурмило, –
Навіть серце затремтіло!
Ну, Микито, ну, біжім!
Сонце сіло вже за гори,
Як добігли до обори,
Де багатий жив Охрім.

На землі, біля города,
З дуба претяжка колода
Там лежала. Майстер Гринь
Хтів поздовж її колоти,
Та й узявся до роботи,
В щілину загнавши клин.

Від того страшного клина
Вже роззявилась дубина,
Та держалася іще,
Тільки глухо заскрипіла,
Ніби мовити хотіла:
«Ой болить мені, пече!»

– Вуйку! – шепче Лис Микита. –
Ось колода ця відкрита –
Ти залізь-но їй під бік!
Хоч крива вона та сіра,
Та в ній меду повна міра,
Відси й я не раз волік.

Глянь, вже темно по долині.
Хлоп давно лежить в перині,
Тож нічого ти не бійсь!
Їж досхочу в ім'я боже!
Я постою на сторожі…
Ну лиш, сміло в шпарку лізь!

– Дякую тобі, небоже!
Подивись, щоб хто ворожий
Не закрався із пітьми.
Ой, вже чую запах меду!
Ти, небоже, стань спереду,
Та сокиру ось візьми!

І за цим Медвідь Бурмило
Лапи, голову і рило
В ту широку щіль запхав;
Лис тим часом трах обухом
Клин із дуба вибив духом,
І Бурмила дуб спіймав.

Лис Микита

«У! – дуб каже. – Є ще сила!»
Гей, як схопить він Бурмила,
Аж кістки йому тріщать!
– Вуйку! – крикнув Лис Микита, –
Правда, шпарка знаменита?
Знав Охрім де мед ховать!

А Медведя геть здушило,
Стогне, сапа мій Бурмило,
Але дуб трима й трима.
Шарпнув вуйко зо три рази,
Затріщали лапи й в'язи,
Але вирвати – дарма!

– Вуйку, – каже Лис, – як чую,
Дуже вам медок смакує,
Та, мабуть, вас тне бджола!
Їжте ж, тільки міру майте,
Бо, як об'їстеся, знайте:
Буде шкода немала!.

Та Медведю не до меду!
Крутить задом, а спереду
Держить дуб його в кліщах…
То він шарпне, дряпне, смикне,
Далі з болю як не рикне,
Аж почули в небесах.

Лис на сміх його здіймає:
– Бач, як вуйко мій співає!
Вуйку, що воно за спів?
Та сидить вже вуйку тихо:
В хаті світло – буде лихо!
Хтось Охріма розбудив!

А Охрім посеред ночі
Чує: щось  реве скрегоче...
У кватирку вигляда...
Що за чудо? При колоді
Щось чорніє… Може, злодій?
Чи грабіжник? От біда!

Вибіг з хати – дивне діло:
У колоді пан Бурмило!
Закричав тоді Охрім:
– Гей, сюди, сусіди любі!
Ось Медвідь зловився в дубі!
Гей, Медведя ми провчим!

У! Кипить в селі тривога,
Наче ті вовки з барлога,
Позривались мужики.
В чім хто був, в тім вибігає,
Що попало, те й хапає
Він як зброю до руки.

Як прискочать до Бурмила –
В того ціп, у того вила,
В баби кочерга в руках,
А Охрім несе сокиру.
І взялись до звіра щиро:
Лиш луп-цуп та трах-тарах!

Біль додав Медведю сили:
Як шарпнеться наш Бурмило,
Шкуру всю з чола зідрав!
Вирвав лапи так же само,
Але шкуру з пазурами
Дуб, немов своє, забрав.

Лис Микита

– Вирвавсь! Вирвавсь! – закричали
Люди, геть повідбігали,
А Бурмило трух-трух-трух!
В ліс густий утік швиденько,
Ліг та стогне так тяженько,
Мовби з нього перло дух.

Аж тут суне Лис Микита.
– Ну, дядюню, – каже, – сита
Вже душа? А добрий мед?
Смачно ви поласували?
Хочете, щоб частували
Вас так само й наперед?

Ой, я трохи не заплакав,
Як Охрім до вас балакав:
Думав я, що буде бить.
Ну, та добре обійшлося.
Певне, трохи довелося
Вам за мед той заплатить?

Ех, куди ж це ви зібрались,
Що чудово так прибрались
У червоні чобітки?
А цю шапочку червону
Несете, мабуть, додому
Для найменшої дочки?

Так Микита насміхався,
А Бурмило лиш метався
Та бурчав собі під ніс.
Аж на третій день ходою
Він із лихом та бідою
Ледве в царський двір приліз.

Як побачив цар суворий,
Що таке з Бурмилом горе,
То аж руки заламав.
– Гей, Бурмило, любий друже,
Хто побив тебе так дуже
Та ще й шкуру обідрав?

– Царю! – каже тут Бурмило, –
І росказувать несила!
Це Микита все зробив.
Через нього мук багато
Мусив, царю, я прийняти,
Ледве смерті не зустрів.

Ух! Затупав цар ногою:
– Я короною ясною
Заклинаюсь: не втекти
Ліходієві од муки!
Дай мені його у руки,
Смерть його побачиш ти.

Потім думав і гадав він,
Старших радників скликав він,
З ними справу розглядав.
Постанову мав велику.
Приклика Кота Мурлику
І до нього так сказав:

– Ти, мій вірний Кіт Мурлика,
Хоч тварина невелика,
Та розумний ти за трьох.
Ось тебе я шлю: піди ти
Сам до Лиса до Микити,
У його злодійський льох.

І скажи, щоб у столицю,
У ясну мою світлицю
Він, не гаючись, прийшов,
А як ні, то розбишаку
Я повішу на гілляку
Без усяких там розмов!

Кіт Мурлика поклонився
І в дорогу спорядився,
Хоч мороз по шкурі дер:
Страх не рад він був тій честі,
Та що цар дав, їж до решти!
Мало з жаху він не вмер.

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята




На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова