Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Іван Франко

Лис Микита

За редакцією Максима Рильского
Ілюстрації – С.Артюшенко

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Пісня одинадцята

Повідають мудрі люди:
Аби  розум – щастя буде...
Думав так і мудрий Лис.
Хоч мороз ішов по тілі,
Але мав він рухи смілі
І чоло високо ніс.

«Гей, убивце ти проклятий,
Смієш гордо виступати? –
Грізно з трону крикнув цар. –
Гляньте, панство, поглядає
Веселенько, мов не знає,
Що прислав цареві в дар!

Знову думаєш брехнею
Одурить мене своєю?
Зайця хто загриз і з'їв?
Цап, твій спільник, вже роздертий,
Не втечеш і ти від смерті,
Хоч би що тут говорив!

Лис Микита

Лис поблід, почав тремтіти,
Наче перший раз на світі
Новину таку почув;
Далі, руки заломивши
І лице слізьми обливши.
На все горло так загув:

– Ой-ой-ой, тяжка годино!
Любий Заєнько загинув,
І проклятий Цап іздох!
Ох, окрадений Микито,
Де ж твій скарб тепер подіто?
Що робити? Ох-ох-ох!

– Що це ти верзеш, брехуне? –
Цар до нього гнівно суне.
– Царю, вбий мене тепер!
Це ж мій скарб пропав безцінний!
Жить не хочу ні хвилини!
Чом я досі не помер?

Вірив Зайцеві я щиро,
Мав до Цапа також віру, –
Через них і передав
У великому пакунку
Скарб тобі для подарунка –
Світ такого не видав.

Лис Микита

Там діамант був чудовний,
Що вночі, мов місяць повний,
Серед темряви світив;
Був там перстень рубіновий,
Що ясне чуття любові
До хазяїна будив.

Для цариці ж, царю гнівний
Слав я дзеркало предивне
В пишних рамцях золотих...
Хто, бувало, в нього гляне,
Той такий  красивим стане,
Що зчарує враз усіх.
Лис Микита

Ось такий-то скарб чудесний
Я тобі, слуга твій чесний,
Через Зайця передав.
Чи ж міг думати-гадати,
Що Цаписько бородатий
Ті дари заграбував?

А тепер, царице-мамо,
Цапа вже нема між нами, –
Де ж я скарб отой знайду?
А тим часом тут на мене
Гидко бреше люд скажений,
Щоб упхати у біду.

Царю, й ти, Царице-пані,
Всі ті вигадки погані
З мудрих відкиньте голів,
Щоб потомки не судили,
Що ви лихом відплатили
Найвірнішому з рабів!

Він замовк. Ще цар гнівиться,
Та захлипала Цариця –
Вдачі доброї була,
Та ще й смачно попоїла,
На обід вона строщила,
Чверть гладенького вола.

Знову Лис: – О боже милий!
Вороги вам засліпили
Ваші очі царські знов!
Жить не хочу без надії,
Нам-бо серце тільки гріє
Царська ласка і любов.

Так прощай же, білий світе!
Ви ж на бій зі мною йдіте,
Вороги мої тяжкі!
Що? Злякались? Поховались?
Чом брехать ви не боялись,
Ліцемірні та гидкі?

Знаю: брехні розпускати,
Легше, ніж за правду стати,
Вийти сміливо на бій.
Ну ж бо, ну, страхополохи!
Хто шляхетний з вас хоч трохи?
Хто приймає виклик мій?

– Я, ненависний брехуне! –
Крикнув Вовк і сміло суне
З кола родичів своїх. –
Я ладен тебе провчити,
Твій язик укоротити,
Щоб не брав ти нас на сміх!

Перед ясні царські очі
Я стаю й бороться хочу,
Та на смерть, не на життя,
Щоб ствердить, що ти поганець,
І шахрай та ошуканець
Без сумління й каяття!

Не за власні кривди б'юся,
Хоч із ними не таюся
За братів виходжу я.
Не за себе хочу мститься,
А за муки, що Вовчиця
Перетерпіла моя.

Про одну таку образу
Я згадаю, та щоразу
Ущипне за серце злість:
Над ставком сидить Вовчиця,
Бачить – Лис, щоб підживиться,
Ліг, та рибу смачно їсть.

«Що це ти їси, Микитко?» –
«Рибу їм, шановна тітко». –
«Дай же, серденько, й мені!» –
«Рибки хочеться, тітусю?
До ставка біжить. Клянуся –
Повно там її на дні!»

«Е, в ставку! Чи я не знаю?
Тільки як же упіймаю?» –
«Тіточко, навчу я вас.
Я ж рибалю кожну днину:
Де лиш сіть свою закину,
Маю здобич повсякчас!»

«Що за сіть?» – пита Вовчиця.
«Можна й зараз подивиться».
А якраз широкий став
Був під кригою міцною
Тільки хтось для водопою,
Ополонку прорубав.

От до неї й припровадив
Лис Вовчицю та й порадив:
«Хвіст у воду опустіть,
Так посидьте із годинку, –
Не одну тоді торбинку
Упіймаєте в цю сіть».

Так він лестився й крутився,
Так вовчиці піддобрився,
Що повірила вона:
В мить одну на лід присіла,
Хвіст у воду опустила
Держить там його, дурна!

«Лисе, – каже, – щось щипає!» –
«Цить, то риба так хапає».
А хвоста мороз хапав...
«Лисе, може, витягати?» –
«Ні, ще треба зачекати», –
Лис Микита відказав.

«Лисе, тисне щось і смика!» –
«Цить, то щука превелика
Так вовтузиться хвостом...»
А то хвіст їй примерзає...
«Ой! тягну!» – вона гукає.
«Не тягни, ще буде й сом!»

Та вона, хоч теє чула,
Вже не стерпіла, шарпнула...
Не пускає... «Ну, тягни! –
Каже Лис, – Там риб багато,
Треба швидше витягати,
Повтікають-бо вони!»

Ще шарпнула раз і вдруге,
Аж завивши від напруги, –
Хвіст неначе прикипів...
Каже Лис: «Ну, слава богу,
Он ідуть нам на підмогу
Люди з сіл та хуторів».

Лис Микита

Як Вовчиця теє вчула,
З переляку й світ забула,
Виє, плаче, просто жах!..
На широкий став застиглий
Справді, гнівні люди бігли
Із дрючками у руках.

Сиплються удари градом!..
Бідна жінка крутить задом,
Б'ється, рветься, а ті б'ють!
Як смикне ж вона щосили...
Півхвоста в льоду лишила
Та й шмигнула в дальню путь!»

Лис Микита

Каже с посміхом Микита:
– Правда, що вже й говорити,
Тільки трохи в ній брехні:
Ну хіба ж ото годиться
Вдачу хижої Вовчиці
Та приписувать мені?

Будь вона розважливіша,
Підняла б хвоста скоріше,
Рибку витягла б зо дна...
А вона немов здуріла,
Став увесь піймать хотіла,
Де, скажіть, моя вина?

Весь народ зареготався,
Тільки Вовк розлютувався,
Каже Лисові: – Ну, ну!
Ще одну таку пригоду
Розкажу я тут народу,
Доведу твою вину.

Край глибокої криниці
Два відра були із криці
На довженнім ланцюзі;
Як униз одно спускалось,
Друге вгору піднімалось,
Так би мовить, по черзі.

Лис хотів води напиться.
У відро – та й у криницю
Він спустився в тім відрі.
П'є, смакує... Тільки ж горе!
Як піднятись знову вгору?
Хто поможе угорі?

Плаче, стогне, репетує,
А Вовчиця теє чує,
Пробігаючи ліском,
До криниці зазирає…
«Лисе, що таке?» – питає
Найніжнішим голоском.

Лис мій швидко забалакав:
«Ах, тітусю, риби, раків
Тут я навіть не злічу!
Півгодини їх збираю,
А відро вже повне маю
Ще й наївся досхочу.

Жаль – нема куди вже брати...
Влізь до того он відра ти
І сюди мерщій спустись!
Наїсися, ще й додому
Занесеш линків старому!»
Так брехав їй хитро Лис.

Ну, а це ж для вас не тайна,
Що Вовчиця, як звичайно,
Страх голодная була.
Як про рибу й раки вчула,
Зараз у відро стрибнула
І з відром униз пішла.

Вниз пішло відро Вовчиці,
Вверх пішло зо дна криниці
Те відро, де Лис сидів.
«Ну, тітусю, будь здорова!
Я спішу до Магерова! –
Крикнув Лис, як вверх летів. –

Славну ти вдала драбину:
Я йду вгору, ти в долину;
Що ж на тім стоїть земля!
Риб не дуже там багато,
Маєш там поміркувати,
Як дістатись відтіля».

Лис Микита

Вчули люди крик Вовчиці,
Позбігались до криниці;
Чи знайшовся серед них
Хоч один, хто б міг сказати:
«Це ж голодних діток мати!
Пожаліймо тих малих!»

Де там! «Злодій у криниці!
За лошата і ягниці
Ми відплатімо тепер!» –
Так вони кричать, гукають
І нещасну витягають:
«Бийте вовка, щоб умер!»

Молотили, молотили,
А вона від них щосили
Кинулась напівжива...
Врятуватись врятувалась,
А три роки лікувалась...
Ну, правдиві це слова?

Визнаєш свою провину,
Хитрий Лисе, Лисів сину,
Визнаєш чи, може, ні?
Маю гніватися право
За таку огидну справу?
Дай-но відповідь мені!

 – Вовче-братику, Вовчисі
Ти від мене поклонися:
Вдячний я довіку їй,
Що мене урятувала
І за мене постраждала
У пригоді тій лихій.

Тільки ж те подумай, друже:
В неї тіло сильне й дуже;
Я – не треба і сказать,
Знають ці осоки й верби –
Під киями зразу вмер би...
Хто ж охочий умирать?

Так Микита насміхався,
Люд навколо реготався,
А Неситий закричав:
– Годі битись язиками,
Доведу тобі зубами,
Хто з нас правду тут казав!

Крикнув Лис: – Ти, грубіяне!
Думаєш, що лайка стане
Латкою на честь твою?
В лайці ти міцніший, синку,
А як хочеш поєдинку, –
То почуєш, як я б'ю!

Цар гукнув: – І справді, годі!
Хто з вас чесний, хто з вас злодій,
Навіть чорт не знає сам.
Завтра вранці на майдані
Буде бій у вас останній,
Він лиш правду скаже нам.

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята



Автор: ; ілюстратор:


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова