Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Іван Франко

Лис Микита

За редакцією Максима Рильского
Ілюстрації – С.Артюшенко

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Пісня десята

Так ідуть собі повільно,
Аж Микити глянув пильно:
– Заховаймось під місток, –
Борсукові шепче тихо.
Той злякавсь: мисливці? лихо?
Затремтів, немов листок.

Лис Микита

А то шляхом ізо Львова
Йде процесія здорова,
Що була там на суді:
Старий Півень перед веде,
За ним його весь рід іде,
І старі, і молоді.

Курочку похоронили,
Поридали, потужили,
Заспокоїтись пора.
Жаль ховаючи у серці,
З горя випивши по чвертці,
Всі співають «Комара»:

«Прилетіла Муха з хати
Комарика рятувати», –
Соло півень затяга.
«Ой Комару, господарю,
Жаль мені вас непомалу», –
Вся рідня допомага.

Лис Микита

Аж тут скочив Лис із ями,
Півня гострими зубами
За горлянку ухопив,
Вліз голівку обгризає,
Кров гарячу випиває,
Бідний півень як не жив!

– Бійся бога, мій синашу,
Заварив нову ти кашу! –
Так йому Бабай сказав. –
Півень цей – велика сила,
Мав протекцію в Бурмила
І царицю розважав.

– Ти начхай на це, Бабаю,
Глянь: тебе я пригощаю
Смачно так, що й цар не їсть.
А на півника оцього
Після випадку одного
Затаїв я в серці злість.

Раз голодний, що аж плачу,
Йду я попід сад та й бачу:
Півень піє на вербі.
Я подумав: «Гей, Микито,
Як би тут його зманити
І дістать до рук собі?»

Для поважної потреби
Вдав пустинника я з себе,
Мимрю: «Господи воззвах»;
Далі під вербу підходжу,
Очі скромно вверх підводжу
Та й кажу, як той монах:

«Люба ти моя дитино,
Дивна, райськая пташино,
Будь здорова, з божим днем!
Дбаю я про тебе ревне,
Про твоє добро душевне
Дай розмову ми почнем!»

Півень крикнув сміховито:
«Ой мій таточку Микито,
Видко, ти давно не їв!
Любиш ти у мене, певне,
Більш тілесне, ніж душевне,
Зголоднів – то й спобожнів!»

«Друже, це несправедливо:
Я відрікся від м'ясива,
Їм лиш мед та корінці,
Душу я спасаю нині
І живу собі в пустині
В найтемнішому кінці».

Півень крикнув сміховито:
«Ой мій таточку Микито,
Та й масні ж твої слова.
А язик який медовий!
Але зуб – кусать готовий,
Злоби повна голова».

Я кажу: «Ой гарна пташко,
Знов грішиш ти дуже тяжко!
Знай же: задля тебе я
Із далекої пустині
Аж сюди приходжу нині.
Ось до тебе річ моя:

В сні я голос чув із неба:
«Встань, Микито, швидко треба
У село іти тобі.
Ти не гайся й не лякайся,
Якнайшвидше поспішайся, –
Знайдеш півня на вербі.

Півень цей – страшенний грішник,
Многоженець, і насмішник,
Ще й безбожник. Тож іди,
Наберись як слід терпіння,
Пробуди його сумління,
До покути приведи!»

Синку ти мій гребенястий!
Швидко можеш ти пропасти,
І кипіти у смолі.
Злізь до мене, сповідайся,
У гріхах своїх покайся,
Признавайсь в усьому злі».

Мовить Півень сміховито:
«Ох мій таточку Микито,
В чім же той тяжкий мій гріх?
Чи то я краду, грабую,
Чи вбиваю, чи мордую,
Чи святе беру на сміх?»

«Ей небоже, – мовлю грізно, –
Кайся-но, бо буде пізно,
З серця гордість викинь пріч!
У тяжких гріхах конаєш,
А і сам про них не знаєш –
Це погана дуже річ.

Треба ж, друже мій, признаться
Маєш ти жінок по двадцять,
Часом, навіть, двадцять п'ять.
По якому це закону
Ти живеш в грісі такому?
Зараз я хотів би знать?»

Тут мій Півень ізлякався,
«Отче, – каже він, – зласкався,
Я одверто признаюсь,
Що душа моя гріховна
Всяких дум лукавих повна,
Сповідатись я боюсь».

«Як то? Сповіді боятись?
І не сором признаватись?
Розкажу про це я скрізь!
Ой, погано, синку буде! –
Засміють і звірі, й люди!
Ну-бо, синку, швидше злізь!»

Лис Микита

Так от хитро говорив я...
Бачу: Півень мій з верхів'я
Помалесеньку злетів,
Лізе нижче, нижче й нижче,
Все до мене ближче й ближче, –
Ну, його я і вхопив.

«А, попавсь, – кажу, – паничу!
Поскубу тебе й посмичу!
Сповідайсь, не сповідайсь, –
Мій живіт за домовину
Буде, курячий ти сину,
Зараз із життям прощайсь!»

Зміркувавши, що попався,
Півень більш не тріпотався,
Очі жахом пройнялись,
І сказав він сумовито:
«Ой мій таточку Микито,
Що вже діяти, живись!

Видко, бог судив так, любий,
Щоб через твої я зуби
В рай блаженний увійшов.
Так бери ж собі те тіло,
Щоб в зубах твоїх хрумтіло, –
Споживай і будь здоров!

І жупан отсей червоний,
Одяг мій оксамитовий
Без вагання забирай,
Рви, шматуй, – я не жалію...
Тільки дай мені надію,
Що таки потраплю в рай!

Лиш один ще жаль сердечний
В світ загробний, безконечний
Понесу з собою я,
Умирать, то й умирати,
Та тобі журби багато
Принесе ця смерть моя.

Бачиш, голос мій чудовий
Так сподобався попові,
Слава йде об нім така,
Що в єпископськім соборі
При архієрейськім хорі
Мав я стати за дяка.

Обіцяли паляниці,
Ще й два лантухи пшениці,
Дзбан із медом-липівцем,
Та я пункт додав конечний,
Щоб Микита, друг сердечний,
Був у них паламарем».

Ох, взяла мене охота,
Я зрадів, роззявив рота,
Мовив: «Дякую тобі.
Будь живий, мій любий сину!»
Ну, а півень в ту хвилину
Опинився на вербі.

Лис Микита

«Ой мій таточку Микито, –
Каже звідти гордовито, –
Ти багатства зажадав?
Для якогось паламарства
Зрікся б ти і неба, й царства!
А мене ж  у роті мав!»

Тьфу, та й згадувати годі,
Як сміявся з мене злодій,
Як пишавсь, мов генерал!
Я лагідну вдачу маю,
Все дарую, все прощаю,
Але мщуся за скандал.

Ту пригоду розповівши,
В холодочку півня з'ївши
І спочивши під містком,
Наші любі подорожні,
Мов святії та побожні,
Далі тюпали пішком.

– Кажеш, дядьку: Півень – сила,
Мав протекцію в Бурмила
І в цариці в ласку вліз?
Знаю істину глибоку:
Без протекції – ні кроку!
Треба друзів мати скрізь!

Ласка панства, вплив жіноцтва,
Вищі понад всі свідоцтва.
Шепне слово пан барон
Чи напише лист княгиня, –
Весь твій труд в одній хвилині
Геть розсиплеться, як сон.

Так-то, любий мій Бабаю!
Силу ту я добре знаю,
А як знаю – не боюсь.
Адже ж я не в тім'я битий
І для себе вмів зробити
Теж протекційку якусь.

При дворі коло Левиці
Має місце фельдшериці
Мавпа Фрузя, удова:
Левенят малих лікує,
Також ліками торгує, –
А вродлива, як сова.

Правду мовивши, в Левиці
Їй те місце фельдшериці
Я знайшов – і дуже рад.
При дворі вона, я знаю,
Може все зробить, Бабаю,
Всіх на свій звертає лад.

Та хоч би мене й не знала,
То мене б обороняла,
Бо не любить Вовка – страх.
Чом не любить, хочеш знати?
Можу це я розказати,
Щоб коротшим здався шлях...

Ще як з Вовком мандрував я,
Раз в чужину заблукав я
Аж над море, в Мавпин край.
Ми страшенно потомились, –
Ну, а їсти так хотілось,
Що хоч ляг та умирай.

Зирк – між горами у лузі,
Хатка тої Мавпи Фрузі,
От Неситий повіда:
«Йди, Микито, в цю хатину,
Може, нас приймуть в гостину,
Бо тяжка нам тут біда».

Йду я, входжу – серед хати
Мавпа, наче чорт лапатий.
Мавпенятка щось пищать,
Та такі ж то всі негарні,
Всі бридкі та нечупарні,
Що аж страшно пригадать!

Пані Фрузя, та почвара,
Підступа, мов чорна хмара:
«Хто ви? Що ви? Звідкіля?»
Ну, а я брешу: «О, пані!
Всюди ви в великій шані,
Знає вас уся земля!

Із далекого Підгір'я
Богомільний, чесний звір я
Йду молитися святим, –
Та почувши від народу
Про ваш розум, вашу вроду,
Завітав до вас у дім».

Мавпа любо засміялась,
Від, тих слів аж облизалась.
«Прошу сісти! Ну, кажіть,
Що про мене ви чували?» –
«Пані, всі вас вихваляли,
Слава скрізь про вас кричить!

А ці любі ангелятка –
Ваші діточки? А татка,
Чом не бачу серед вас?» –
«Ох, мій пане, я вдовиця...
Та вам треба підживиться!
Для обіду саме час».

«Ах, спасибі, люба пані –
А в кишках – як в барабані,
Пузо марша виграє! –
Їсти в вас я й не посмів би!
Вашим любим словом хтів би
Серце втішити своє».

«Бачу, друже, що ти чемний,
І розумний, і приємний, –
Любий гість мені такий!
Довго будем говорити,
Але ж треба їсти й пити.
Зараз їж мені та пий!»

І метнулась до комірки,
Принесла аж три тарілки
Сала, м'яса, ковбаси;
Перед мене все приносить,
Потім сіла, та ще й просить:
«Їж! Чом більше не їси?»

Лис Микита

Ну, я їм, аж хата ходить!
А вона ото розводить
Теревені всі свої
Про жіночі нерви ніжні,
Про мужчин чуття побіжні,
Про ярмо жінок в сім'ї.

Про «небіжчика» згадала,
І зітхнула, і сказала:
«Він мене не розумів!»
Далі скочила в культуру,
В одяги й літературу,
У політику і в спів.

«Пані люба, я щасливий,
Що зустрілися мені ви.
Справжній скарб я тут знайшов!
Тут скріпив я тіло й душу, –
Та простіть, спішити мушу,
Я прийду швиденько знов».

Мавпа щось там ще плескала,
Та з кімнати дав я драла,
Коло Вовка опинивсь.
«Ах, Микито, я тут гину,
А ти там сидиш годину.
Ну, приніс що? Пожививсь?»

«Поживився, Вовче-брате,
Та з собою їжу брати
Не годиться, просто стид.
Сам іди до Мавпи, друже,
І вона зрадіє дуже,
Пригостить тебе як слід».

Вовк у хату... Я це бачу...
Добре знаю вовчу вдачу,
Під стіною притуливсь,
Слухаю. А він ввіходить, –
Мавпа річ якусь заводить...
Вовк на лавці розваливсь.

«Дай обідать, Мавпо клята!
А це що за чортенята?
Ну, та й погань, боже мій!
Та й сама ти – гидко глянуть!
А говориш – вуха в'януть!..
Ну, а де твій чорт старий?»

Так дурний Вовчисько ляпав...
Господиня камінь в лапи
Як ухопить, як жбурне!
В саму морду – боже любий!
Вибила чотири зуби…
Мій Неситий як ревне!

Мавпу він хотів убити,
А її моторні діти
Обступили, верещать,
Б'ють Неситого дрючками.
Він підскочив, як з нетями,
У вікно – та й утікать!

Лис Микита

З того дня я Мавпі Фрузі,
Певна річ, попав у друзі,
А Неситий – ворог їй.
Геть же всі думки похмурі!
Не боюсь я грому й бурі,
У талан я вірю свій!

Отака велась розмова,
Поки шляхом Лис до Львова
Із Бабаєм дочвалав.
В пообідню саме пору
На майдані просто двору
Він на суднім місці став.

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята



Автор: ; ілюстратор:


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова