Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Іван Франко

Лис Микита

За редакцією Максима Рильского
Ілюстрації – С.Артюшенко

Лис Микита

Зміст

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята

Лис Микита

Пісня перша

Надійшла весна прекрасна,
Многоцвітна, тепла, ясна,
Мов дівчина у вінку;
Ожили луги, діброви,
Повно гамору, розмови
І пісень в чагарнику.

Лев, що цар є над звірами,
Пише листи з печатками,
Розсилає на весь світ:
В тих листах велить він строго,
Щоб посходився до нього
В мить увесь звірячий рід.

Лис Микита

Ось ідуть вони юрбами –
Ті безхвості, ті з хвостами.
Все, що виє, гавка, квака;
Лиш один мов і не чує,
В своїм замку, знай, ночує –
Лис Микита, розбишака.

Ой, недаром він сховався!
Певне, слухать побоявся,
Що звірячий скаже люд.
А тим часом у столиці
Цар засів біля цариці,
Щоб творити звірам суд.

Лис Микита

Перший вийшов Вовк Неситий:
– Царю, – каже, – від Микити
Вже мені хоч пропадать!
Діток моїх б'є, кусає,
А Вовчицю обмовляє
Так, що й сором повідать!

Лис Микита

А й мене – хіба ж то чесно? –
Як він хитро і облесно
Мало в гріб раз не ввігнав!
Це було ще того разу,
Як я з царського указу
Мировим суддею став.

От до мене вбіг Микита:
Вовче, справа знаменита!
Ось чотири барани.
Батько їх умер недавно
І лишив їм поле славне, –
На твій суд прийшли вони.

Бачиш, почали сваритись,
Як тим полем поділитись, –
Землеміра в них нема.
Я  тобі пораджу щиро:
Будь ти їм за землеміра, –
Праця буде недарма.

Втішивсь я – нема що крити.
Бачте, баранів мирити
Дуже я люблю над все:
Як зроблю їм справу в полі,
То вам жоден з них ніколи
Скарг ніяких не внесе.

От я швидко збираюся,
З баранами вітаюся –
Хлопці повні, як стручки!
«Ну-бо, хлопці, поспішімо,
Землю міряти ходімо!
Маєте кілки, дрючки?»

«Все є, – кажуть, – все готове!»
Вийшли в поле Баранове,
Стали мірять – ні, не йде!
Тут замного, там замало,
Вшир не хочуть, вздовж не стало,
Не погодяться ніде.

Далі каже Лис Микита:
–Тут одна лиш стежка бита
Вас до правди заведе.
Вовче, стань на середині,
A з них кожний в сій хвилині
На ріг ниви най іде.

Станьте й стійте там спокійно,
Кожний з вас пильнуй подвійно!
Як я крикну: вирушай! –
То до пана Вовка кожен
Найскоріш як тільки може
В ту хвилину підбігай!

Хто найшвидше дочвалає,
Вовка з місця геть зіпхає,
Матиме найбільшу часть.
Зрозуміли? – Зрозуміли! –
Ну, ставайте ж, і за діло,
Най вам бог добігти дасть!

Всередині став я радий,
І не думавши про зраду,
А Микита на межі
Мало зо сміху не присне –
Як не гаркне, як не свисне:
«Раз-два-три! А враз біжи!»

Ледве крикнув Лис Микита –
Гей, як рушили з копита
Барани у той сам час!
А як збилися докупи,
То, немов чотири ступи,
В мене гопнули нараз.

Лис Микита

Як ударили щосили,
Думав я, що розчавили,
На макуху потовкли.
Я лиш зойкнув, закрутився
Та й на землю покотився,
Очі кров'ю заплили.

Та прокляті бараниська
Не вважають, що смерть близька,
Що зомлілий я лежу:
Сей рогами звідси пхає,
Той в противний бік штовхає,
Щоб посунути межу.

Довго ще так правувались,
Щохвилини розбігались
Та й рогами в мене бух!
А Микита, той собака,
Реготавсь, аж лазив рака,
Що так з мене перли дух.

Ой, лиха ж була година!
Проминула б ще хвилина –
Вбили б вовка барани.
Та якраз моя Вовчиця
Тут надбігла подивиться, –
Аж тоді втекли вони.

Хоч як жалібно цю повість,
Мов сумную дужу новість,
Вовк цареві говорив,
То цариця ну сміятись,
Та й сам цар, щоб приховатись,
Ледве сміх в собі душив.

Гектор, Цуцик, неборака,
Став на лапки та й балака:
– Царю, страже наших прав!
Ковбаси я мав шматочок
Та й сховав її в куточок, –
Лис і тую в мене вкрав!

Кіт Мурлика скочив жваво:
– Бач, яке собаче право!
Ковбаса була моя!
Лис Микита, правда, злодій,
Ковбасу ж ту при народі
В ковалихи викрав я!

– Чиста правда, що й казати, –
Рись почав тут промовляти, –
Лис Микита злодій є.
Він сумління, честь і віру
За дриглі, горілки міру
Без вагання продає.

Заєць ось – душа спасенна,
Як жиє, ні в ніч, ні денно
Зла нікому не хотів.
Ну, пішов він до Микити,
Той, бач, мав його навчити
Як вести церковний спів.

Лис Микита

Ой, гірка була наука!
Лис відразу взявсь до бука, –
Тільки Заєць заспівав,
Він струснув його як грушу;
Був би витряс певне й душу,
Якби я не врятував.

Аж ось виступив до трону,
Щоб взять Лиса в оборону,
Стрий його, Борсук Бабай.
– Добре нам прислів'я каже:
Ворог правди не розкаже!
Що тут наплели, гай, гай!

Лис Микита

І не сором вам, Неситий,
Тут одверто говорити,
Як вас били барани?
А ви краще б пригадали,
Як ви з Лисом мандрували, –
До чужої сторони.

Вірним другом був Микита,
Але ваша злість несита
Платить злом на добру річ.
Раз ото степами йшли ви,
Голод мучив вас жахливий,
Хоч коліна власні їж!

Аж тут чути: «Гатьта! Вісьта!»
Їде шляхом хлоп до міста
З рибою на торг, мабуть.
«Гей, – Лис каже, – мисль щаслива!
Брате, буде нам пожива,
Лиш гляди та мудрий будь!»

Скочив Лис з одного маху,
Бач, і впав посеред шляху,
Ніби здох, простяг лапки.
І лежить отак простертий –
Він же міг зазнати смерті
Від мужицької руки!

Хлоп над'їхав – що за диво!
З воза зліз, за камінь живо,
Щоб добити бідака.
Далі бачить – він не диха!
«Це то так, – промовив стиха, –
Вийде шапка он яка».

Взяв Микиту за хвостину
Та й на віз між рибу кинув,
Сів і їде в божий час.
А Микита, той проноза,
Ну скидати рибу з воза,
В діжці лиш зостався квас.

Лис Микита

Риб не стало, Лис мій в ноги!
Здибав Вовка край дороги, –
Той остатню Щуку мне.
«Ну ж бо, брате Миколайку,
Ти лишив для мене пайку?
Погодуй тепер мене!»

«Ой, – говорить Вовк Неситий, –
Ось де пай твій знаменитий!
На, смакуй, та не вдавись!»
І – зміркуй безодню злості! –
Дав йому лиш самі кості
З риб, що вкрав так сміло Лис!

А для Зайця річ нелюба,
Що надрав учитель чуба?
Ніби нас не драли всіх?
Хто ж то бачив, щоб наука
Йшла до голови без бука?
Це розказувать – лиш сміх.

А той Цуцик, Гектор куций,
Сам спіймавсь на власній штуці!
Кіт Мурлика нам казав:
Винуватить він Микиту,
Ковбасу ж ту смаковиту
Сам він у Мурлики вкрав.

Мій племінник – муж побожний.
І для нього злочин кожний,
Мов для носа лютий хрін.
Цілий рік уже минає,
Як він м'яса не вживає,
Неухильно постить він.

Я вже сам не раз журився,
Що він голодом зморився… –
Тут урвав нараз Бабай...
Бач, компанія чимала
Хтозна-звідки причвалала
З криком, шумом в царський гай.

Старий Півень перед веде,
За ним по два у ряд іде,
Носять мари на плечах:
А на марах Курка лежить,
За марами весь рід біжить –
Плач і лемент, ох і ах!

Лис Микита

Півень перед троном царським
Крикнув тенором лицарським:
– Милосердя, царю мій!
Вся надія наша вбита!
А убивця – Лис Микита!
Най нас суд розсудить твій.

Ми в монастирі святому
Проживали й зла нікому
Не чинили. Та не раз
Бачив я, що попід брами
Лис мишкує, – все за нами
Своїм хижим оком пас.

Я Микиту добре знаю,
Своїм дітям повідаю:
«Стережіться штучок цих.
В ліс мені не вибігати,
Бо там ворог наш зубатий,
Він життя позбавить всіх.»

Аж тут раз стук-стук до брами:
В волосянці перед нами
Став Микита, як монах,
Уклоняється, вітає
І поважно розгортає
Царського листа в руках.

«Ось вам, – каже, – царська воля:
Звірам у гаю й на полі
Жити в згоді золотій:
Вовк, щоб з Вівцями братався
І щоб з вами я стрічався
Був як друг, як брат, як свій!

Бач, пустинником я стався
І від м'яса відцурався,
Їм лиш зілля, воду п'ю.
Мир вам, діти! Жийте з богом!»
І, вклонившись за порогом,
Він пішов і зник в гаю.

«Ну, – кажу я діткам, – скоро
Вирушаймо в поле з двору:
Можна в полі погулять!»
Радість, втіха, спів між нами!
Всі ми рушили до брами, –
Та не всім прийшлось вертать.

Тільки вийшли, – гульк, з укриття
Як не скочить Лис Микита
Та й хахап мою дочку!
Я як крикну: «Кукуріку!»
Та користі мало з крику:
Розбишака вже в ліску.

Я кричу, кляну, благаю,
Вірні пси за ним до гаю
Кинулись – та, боже мій! –
Принесли лиш мертве тіло.....
От як злодій знахабнілий
Той наказ шанує твій!»

Цар сказав: «А що, Бабаю?
Справді м'яса не вживає
Твій племінник? Бачиш сам,
Як то він спасає душу!
Ні, кінець зробити мушу
Всім подібним хапунам!»

І Медведя зве Бурмила:
– Як тобі в нас ласка мила,
Друже, меч свій прив'яжи,
Йди до Лиса, най, мосьпане,
Зараз тут на суд мій стане, –
Строго-строго накажи!

Та дивись на ту падлюку,
Щоб не вдрав яку він штуку,
Бо то, брате, хитрий звір!» –
– Що, мене б він смів дурити? –
Закричав Медвідь сердитий
Та й потяг в Микитин двір.

Пісня перша
Пісня друга
Пісня третя
Пісня четверта
Пісня п'ята
Пісня шоста
Пісня сьома
Пісня восьма
Пісня дев'ята
Пісня десята
Пісня одинадцята
Пісня дванадцята



Автор: Франко І.; ілюстратор: Артюшенко С.


На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



В моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати й розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились в моїй душі. Я б хотіла, щоб в україномовному дитинстві й моїх дітей також знайшлось місце цим дивовижним книжками. Саме для цього і була зроблена ця сторінка.

Більшість книг в цій збірці - унікальні, майже усі книги перекладені мною особисто, окремі переклади знайдені в букіністичних виданнях.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2017 Валерія Воробйова